08 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/28865/23 пров. № А/857/3864/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року (прийняте за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у м. Львові суддею Брильовським Р. М.;) у справі № 380/28865/23 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови,
У грудні 2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті (далі також - Укртрансбезпека) в особі відділу Державного нагляду (контролю) у Львівській області) від 15.11.2023 № ПШ017210 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що на його адресу не надходили жодні акти перевірки, на підставі яких могла виноситися оскаржувана постанова, а тому йому фактично невідома безпосередня суть порушення. З оскаржуваної постанови не видно жодного документа або доказу, на підставі якого відповідач дійшов висновку, що саме позивач здійснював перевезення 22.09.2023. Стверджує, що він не здійснював пасажирських перевезень. У нього були визначені законодавством документи, а з оскаржуваної постанови неможливо встановити про відсутність яких документів у позивача йде мова. На його адресу також не надходило повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, тому він не міг скористатися своїми правами на участь у справі щодо притягнення його до відповідальності та надати відповідні пояснення. Стверджує, що він не здійснював жодних порушень, про які йде мова в оскаржуваній постанові.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив ФОП ОСОБА_1 , який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, за неповного та необ'єктивного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує фактично тими ж доводами, що й в позовній заяві.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, 25.09.2023 контролюючі особи Укртрансбезпеки на підставі графіку проведення рейдових перевірок, а також відповідно до направлення на перевірку № НР000220 від 25.09.2023 провели рейдову перевірку транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів.
Водій транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , надав для перевірки посадовим особам Укртрансбезпеки: посвідчення водія серії НОМЕР_2 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , посвідчення водія серії НОМЕР_3 ; товарно-транспортну накладну № РН23-001886 від 25.09.2023; протокол перевірки технічного стану транспортного засобу.
Актом серії АР № 007940 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 25.09.2023 встановлено, зокрема, таке:
- направлення на перевірку 25.09.2023 № НР000220. Під час перевірки виявлено порушення cт. 34 ЗУ “Про автомобільний транспорт”. Перевізник не забезпечив водія оформленим протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу (тахокарт при аналоговому, картки водія або роздруківок при цифровому), чим порушено ст. 48 ЗУ “Про автомобільний транспорт”. У тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” абзац 3 частина 1 - перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених cт. 48 ЗУ “Про автомобільний транспорт”. Пояснення водія про причини порушень: Водій від надання пояснень відмовився, від отримання копії відмовився, від підпису відмовився.
У зв'язку із зазначеним постановою Державної служби України з безпеки на транспорті (відділ державного нагляду контролю у Львівській області) від 15.11.2023 № ПШ017210 про застосування адміністративно-господарського штрафу позивача притягнуто до відповідальності за абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” за порушення ст. 39 та ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” та постановлено стягнути з позивача адміністративно-господарський штраф в сумі 17 000 грн.
Позивач не погодився з прийнятим рішенням відповідача, тому звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що встановив та підтверджується матеріалами справи, що позивач допустив порушення вимог статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 зводяться до переліку норм законодавства України та до технічних формальностей перевірки і зовсім не спростовують законність постанови відповідача №ПШ017210 від 15.11.2023.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначенні Законом України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р. № 2344-III (далі - Закон № 2344), за приписами статті 3 якого сфера дії Закону поширюється на відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Згідно зі статтею 6 Закону № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відповідно до статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
За вимогами статті 34 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Відповідно приписів статті 39 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення регулярних пасажирських перевезень для водія є: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.
Статтею 48 Закону № 2344-ІІІ визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Згідно приписів абзацу 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов'язок з забезпечення, а водія - пред'явлення для перевірки відповідних документів.
Згідно з абзацом першим пункту 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 року за № 811/18106 (далі - Положення № 340) автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повного масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Суд встановив, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , серії СТО № 456783 повна маса останнього становить 18 600 кг, що є більшою ніж 3,5 тонн.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2010 року за № 946/18241 (далі - Інструкція № 385).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Суд зазначає, що чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.
Позивач у позовній заяві та водій під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) факт відсутності чинного протоколу перевірки та адаптації тахографа теж не заперечує.
Пунктом 3.6 Інструкції № 385 передбачено, що перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.
Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340.
Пунктом 6.1 Положення передбачено, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
У випадку, якщо транспортний засіб не підпадає під категорії транспортних засобів, що передбачені абзацом першим пункту 6.1 Положення № 340, може застосовуватися пункт 6.3 Положення № 340, яким встановлено, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Пунктом 6.3 Положення визначено, що водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).
Системний аналіз наведених вище правових норм надає суду підстави для висновку, що положеннями Закону № 2344-ІІІ передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а такий документ, як тахокартка або картка водія є іншим документом, в розумінні ст. 48 Закону № 2344-ІІІ, що повинен бути пред'явленим особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.
Абзац другий пункту 6.1 Положення № 340 закріплює норму, що водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Отже, за вказаних обставин, транспортний засіб позивача повинен був бути обладнаний тахографом, проте така вимога законодавства виконана не була, а отже за відсутність документа, у даному випадку протоколу перевірки та адаптації тахографа, на підставі якого виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У контексті даної статті законодавець передбачив відповідальність автомобільних перевізників за порушення статей 39 та 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” при здійсненні відповідного виду перевезень.
Положенням про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 передбачено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Так, положеннями Порядку № 1567 врегульовано, що: рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України (пункт 2); рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку (пункт 4); рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12); рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (пункт 14); рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться у строк, зазначений у направленні на перевірку (пункт 19).
Пунктом 15 Порядку № 1567 встановлено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється, серед іншого виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 1567 виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Згідно з пунктом 21 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Суд зазначає, що Акт серії АР № 007940 від 25.09.2023 складений відповідно до вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Додаток 3 до Порядку № 1567 закріплює форму акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів ..... автомобільним транспортом, а не вимоги до його змісту, оскільки в залежності від конкретних обставин наповнення акту може бути різним. У згаданому акті описано конкретне порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, відповідні нормативно-правові акти, що були порушені при здійсненні конкретного виду перевезень з посиланням на конкретні норми.
Пунктом 22 Порядку № 1567 передбачено, що у разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.
Згідно з пунктом 25 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567) справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Відповідно до вимог пунктів 25-26 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
Згідно з пунктом 27 Порядку № 1567 у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
Повідомлення про розгляд справи, яке зареєстроване у електронній системі документообігу Державної служби України з безпеки на транспорті від 19.10.2023 за № 81152/31/24-23, було направлено на адресу Позивача.
Як видно з матеріалів справи, факт направлення цього повідомлення підтверджується фіскальним чеком AT “Укрпошта” від 23.10.2023 та списком рекомендованих відправлень № 13418.
Відповідно до трекінгу відправлень на офіційному веб-сайті Укрпошта https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html рекомендований лист за № 7905100255683, що відправлений Позивачу 23.10.2023, прибув у відділення вже 24.10.2023 та того ж дня особисто вручений одержувачу, тобто завчасно до розгляду справи про порушення.
Суд зазначає, що розгляд справи про порушення відбувся за наявними матеріалами у зв'язку з неявкою позивача, в результаті якого Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області було винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ017210.
Отже, позивач був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та мав реальну можливість бути присутнім при такому розгляді, надати свої пояснення чи зауваження, проте цього не зробив.
Відповідно до додатку 5 до Порядку № 1567 Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу містить чіткі пункти до заповнення під час її винесення керівником територіального органу Укртрансбезпеки та виноситься на підставі акту виявлених порушень, де в повній мірі висвітлено, які документи були відсутні та яка відповідальність за це передбачена законодавством України про автомобільний транспорт.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що твердження позивача про неможливість визначення суті порушення є нічим іншим як перекручування вимог чинного законодавства, оскільки не базуються на конкретно визначених нормах.
Законодавством України не закріплено обов'язку уповноваженими особами Державної служби України з безпеки на транспорті надсилати акт проведення перевірки позивачу.
Автомобільний перевізник чи його представник має право звернутися з офіційним запитом до Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області про надання копії свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки.
Відповідно до статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме, у вказаній справі перевізник не забезпечив водія оформленим протоколом перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу (тахокарт при аналоговому, картки водія або роздруківок при цифровому), отже автомобільний перевізник несе відповідальність у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, в розглядуваному випадку саме позивача слід вважати автомобільним перевізником і, відповідно, він несе відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів, оскільки факт відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, не спростовується матеріалами справи, що, насамперед, зумовлює накладення штрафу за таке порушення.
Автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах.
У силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19 визначений статтею 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не надано жодного належного, допустимого та достовірного доказу того, що перевезення лік трав здійснювалося для власних потреб.
Крім того, обов'язок позивача щодо дотримання вимог підзаконних нормативно-правових актів - Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340 та Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 №385 передбачено чинним законодавством.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17.
Аналогічний підхід із застосування норм матеріального права викладено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року справа № 823/1199/17.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.
Разом з тим, у ході розгляду цієї справи представник ФОП ОСОБА_1 - адвокат Яцишин А. В. подав заяву про прийняття відповідного процесуального рішення, у зв'язку зі смертю ОСОБА_1 , до якої додав копію свідоцтва про смерть.
Надаючи правову оцінку вищевказаним обставинам, колегія суддів зазначає таке.
Правові підстави закриття провадження у справі визначені статтею 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 238 цього ж Кодексу суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб'єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Згідно статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація фізичної особи - підприємця припиняється у зв'язку з його смертю.
Відповідно до статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-5 частини першої цієї статті.
Статтею 319 КАС України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, а смерть фізичної особи - сторони у спорі чи припинення юридичної особи - сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, настали після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.
З наведеного видно, що у разі коли в суді апеляційної інстанції буде встановлений факт смерті особи у спорі, що не допускає правонаступництво, то рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню у випадку його законності та обґрунтованості, а повинно визнаватися нечинним, в той же час провадження у справі у всякому разі підлягає закриттю з підстав передбачених пунктом 5 частини першої статті 238 КАС України.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 24.04.2024, що підтверджується доданим його адвокатом до матеріалів справи свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_4 від 24.04.2024.
Враховуючи наведене, та те, що спір у справі не допускає правонаступництва, колегія суддів дійшла висновку, що провадження у справі підлягає закриттю, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року визнанню нечинним.
Керуючись ст. ст. 229, 238, 239, 243, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Заяву представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Яцишина Андрія Володимировича про прийняття відповідного процесуального рішення, у зв'язку зі смертю сторони (позивача) у цій справі задовольнити.
Визнати нечинним рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року, а провадження у справі № 380/28865/23 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови - закрити.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин