09 травня 2024 року м. Дніпросправа № 204/10229/22
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Чечелівського відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області
на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2023 року (суддя Книш А.В.) у справі №204/10229/22 за позовом ОСОБА_1 до Чечелівського відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства № 14 від 27 жовтня 2022 року.
В обгрунтування заявлених вимог посилався на те, що є громадянином російської федерації, але вперше прибув на територію України в 2009 році і з того часу жодного разу не порушував правила перебування на території України. 20 грудня 2013 року позивач уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 . Остання посвідка на тимчасове проживання була отримана 30 червня 2021 року, строк дії якої закінчився 16 червня 2022 року. Позивач вказував, що з травня 2022 року він неодноразово особисто звертався з повним пакетом документом до відповідача щодо обміну посвідки на тимчасове проживання на новий строк дії, але фактично органи міграційної служби не приймали документів, обґрунтовуючи свою відмову тим, що питання перебування громадян російської федерації з 24 лютого 2022 року не врегульовано, надання адміністративних послуг зупинено та всі очікують відповідні зміни на законодавчому рівні. Також вказував, що він ніде не переховувався і разом з дружиною кожного дня з травня місяця встановлювали наявність можливості обміняти посвідку на тимчасове проживання або імміграцію, або інше узаконення перебування позивача на території України. Однак 27 жовтня 2022 року відповідач прийняв оскаржуване рішення та за порушення правил перебування на території України постановою ПН МДН № 004285 на позивача накладено адміністративне стягнення за частиною першою статті 203 КУпАП у вигляді штрафу 1 700 грн. Неможливість продовження строку перебування позивача на території України до 16 червня 2022 року обумовлена зупиненням строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 165. Окрім того, позивач зазначає, що його повернення до російської федерації взагалі не розглядалося, а з моменту
повномасштабного вторгнення країни-агресора на територію України остаточно підтвердило необхідність отримання громадянства України та розірвання будь-яких зав'язків з державою-терористом. При цьому, оскільки він має політичні та особисті погляди, що відрізняються від поглядів країни-агресора, відкрито виступає проти війни, засуджує дії Російської Федерації, тому повернення в країну походження призведе до політичного переслідування, кримінальної відповідальності, фізичної розправи.
Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 20 червня 2023 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач під час перебування в Україні не порушував громадський порядок, а також після сплину строку дії посвідки на тимчасове проживання вчиняв дії щодо легалізації свого положення в Україні шляхом звернення до компетентних органів міграційної служби України щодо продовження строку перебування Україні, що не відбулось через незалежні від нього обставини, які пов'язані із введенням воєнного стану в Україні та зупиненням постановою Кабінету Міністрів України №165 від 28 лютого 2022 року строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру. Судом враховано укладення позивачем 20 грудня 2013 року шлюбу з громадянкою України, що свідчить про те, що він не позбавлений можливості звернутися до відповідного підрозділу ДМС із заявою на продовження посвідки на тимчасове проживання з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану» № 1232 від 01 листопада 2022 року, та ці обставини є підставою для цілей застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як такі відносини складають «сімейне життя».
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник фактично посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає вимог міграційного законодавства України та фактично легалізує незаконне перебування позивача на території України. Відповідач зазначає, що позивачем порушено законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства так як проживав на території України без відповідного дозволу, що є підставою для прийняття рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну у відповідності до положень статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Також, скаржник зазначає про те, що рішенням №14 відповідач не зобов'язував позивача повертатися виключно до російської федерації, а тому позивач має право виїхати до будь-якої країни з території України.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач зобов'язаний був за три робочі дні до закінчення встановленого строку перебування на території України, який у нього закінчувався 16 червня 2022 року подати до відділу міграційної служби відповідну заяву, натомість матеріали справи не містять таких доказів, що свідчить про порушення ним законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, та, в свою чергу, є підставою для прийняття рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства у відповідності до положень статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що зупинення строків надання адміністративних послуг та видачі документів дозвільного характеру постановою Кабінету Міністрів України № 165 від 28 лютого 2022 року не позбавляло позивача права та можливості у разі виявлення ним бажання звернутися до відповідного відділу міграційної служби з письмовою заявою для продовження строку перебування на території України із законних підстав.
Щодо наявності у позивача політичних та особистих поглядів, які відрізняються від поглядів країни-агресора, відкритого виступу проти війни, засуджування дій Російської Федерації, що, як наслідок, через повернення його в країну походження призведе до політичного переслідування, кримінальної відповідальності, фізичної розправи, суд апеляційної інстанції зауважив, що оскільки позивач із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до органу міграційної служби не звертався, такого статусу не отримував, тож відповідач мав усі законні підстави для прийняття рішення про його примусове повернення до країни походження або до третьої країни. При цьому позивач вправі виїхати до будь-якої третьої країни, а не лише до Російської Федерації.
Постанову суду апеляційної інстанції оскаржено позивачем в касаційному порядку
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.01.2024 касаційну скаргу задоволено частково, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції стали такі висновки суду касаційної інстанції.
Так, суд касаційної інстанції погодився з тим, що позивач був зобов'язаний за три робочі дні до закінчення встановленого строку перебування на території України звернутися до відділу міграційної служби з відповідною заявою.
З цього приводу суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що і в позовній заяві, і в поданій касаційній скарзі позивач наголошував, що з травня 2022 року він неодноразово особисто усно звертався з повним пакетом документом до відповідача щодо обміну посвідки на тимчасове проживання на новий строк дії, але фактично органи міграційної служби не приймали документів, обґрунтовуючи свою відмову тим, що питання перебування громадян Російської Федерації з 24 лютого 2022 року не врегульовано, надання адміністративних послуг зупинено та всі очікують відповідні зміни на законодавчому рівні.
З цих підстав суд касаційної інстанції вказав, що судами не було надано оцінку зазначеним позивачем обставинам та зазначив, що судам за наведених вище обставин необхідно досліджувати питання дотримання законності процедур та виконання органом державної міграційної служби положень Закону України «Про звернення громадян» в частині фіксації звернень громадян в усній формі, в тому числі встановлювати коли та ким з уповноважених осіб органу державної міграційної служби було отримане усне звернення та надано відповідну усну відмову, зокрема показаннями свідків, а саме уповноважених осіб органу державної міграційної служби, допиту яких передує приведення останніх до присяги свідка та попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.
Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що у разі прийняття рішення про примусове повернення, судам необхідно звернути увагу на те, що при застосуванні до особи процедури примусового повернення/видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов'язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника.
І лише з'ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За наслідками нового апеляційного перегляду справи, перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що позивач є громадянином російської федерації, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 20 грудня 2013 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2
30 червня 2021 року позивачу видано посвідку на тимчасове проживання зі строком дії до 16 червня 2022 року.
27 жовтня 2022 року відповідачем прийнято постанову про накладення на позивача адміністративного стягнення серії ПН МДН № 004285, відповідно до якої у зв'язку з тим, що позивач з 16 червня 2022 року мешкає на території України за недійсними документами та ухиляється від виїзду з території України, чим порушено частини 1, 3 статті 3, статтю 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», пункт 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 150 від 15 лютого 2012 року, що є адміністративним правопорушенням, відповідальність за яке передбачено статтею 203 КУпАП, на нього накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1 700 грн.
Цього ж дня, 27 жовтня 2022 року, відповідачем прийнято рішення № 14 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яким ОСОБА_1 зобов'язано покинути територію України не пізніше 26 листопада 2022 року.
Не погоджуючись з рішенням про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, позивач звернувся до суду з позовом.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Частиною 3 ст. 9 вказаного Закону визначено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України).
Отже, встановлений факт порушення іноземцем дозволеного строку перебування на території України є вчинення таким іноземцем дій, які порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, та є правовою підставою для повернення іноземця до країни походження або третьої країни.
В той же час, встановлені у цій справі обставини не дають підстав стверджувати про те, що саме дії чи бездіяльність позивача призвели до порушення ним дозволеного строку перебування на території України.
Так, встановлені обставини справи свідчать про те, що з травня 2022 року позивач, усвідомлюючи, що строк дії посвідки на тимчасове проживання закінчується, звертався до органів міграційної служби України в Дніпропетровській області з питанням щодо продовження дії тимчасової посвідки та посадові особи управління повідомили його про те, що через введення на території України воєнного стану вирішення питання продовження дії тимчасової посвідки наразі не можливо, потрібно чекати змін до законодавства.
Вказані обставини підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_3 , який на час виникнення спірних відносин обіймав посаду головного спеціаліста відділу міграційної служби в м.Дніпрі, та який повідомив, що з 2013 року знав позивача, як іноземця, який перебуває на території України та який знаходиться на обліку у відділі міграційної служби. З вказаного часу позивач неодноразово звертався до відділу з метою продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання. Навесні 2022 року позивач звертався до відділу з питання продовження строку дії посвідки, свідок як особисто так і по телефону спілкувався з позивачем. Свідок підтвердив, що після вторгнення рф на територію України виникли певні правові невизначеності щодо можливості продовження строку перебування на території України іноземцям, які є громадянами країни агресора. Про вказані обставини свідок повідомляв позивача та рекомендував дочекатися певних змін в національному законодавстві.
Про вказані обставини свідчить і роздруківка переписки з телефона позивача (т.2 а.с.198-199), з якої вбачається, що позивач направляв скановані копії документів свідку ОСОБА_3 , а також те, що свідок ОСОБА_3 повідомляв позивача про існуючу проблему в питанні продовження строку дії посвідки та пропонував дочекатися відповідних роз'яснень Уряду. Під час допиту свідок ОСОБА_3 не заперечував ведення такої переписки з позивачем.
Отже, встановлені обставини справи не дають підстав для висновку про те, що саме невиконання позивачем, як іноземцем, своїх обов'язків, визначених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», призвело до порушення дозволених строків перебування на території України. Навпаки, встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач, до спливу строку дії посвідки на тимчасове проживання, вчиняв дії щодо продовження строку перебування в Україні, шляхом звернення до компетентних органів Міграційної служби, але вказане питання не було вирішено з незалежних від позивача причин.
З цього приводу суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити і те, що лише після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення Урядом у певній мірі було врегульовано питання щодо перебування громадян рф на території України.
Так, 01 листопада 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 1232 "Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану" (далі Постанова №1232) і п. 1 цієї постанови встановлено, що у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам Російської Федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей:
- розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою, зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором;
- у разі звернення громадянина Російської Федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором.
Пунктом другим Постанови N 1232 передбачено, що зазначені у пункті 1 цієї постанови обмеження не поширюються, зокрема на осіб, що мають підстави для оформлення посвідки на тимчасове проживання, передбачені частинами четвертою, п'ятнадцятою, шістнадцятою статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", або інші передбачені цією статтею підстави за умови підтримки їх заяв про оформлення посвідки на тимчасове проживання письмовим клопотанням центрального органу виконавчої влади, до повноваження якого належить сфера діяльності таких осіб.
У відповідності до ч. 15 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" зазначено іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій-тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач 20 грудня 2013 року уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ) (а. с.128), що свідчить про те, що він не позбавлений можливості звернутися до відповідного підрозділу ДМС із заявою на продовження посвідки на тимчасове проживання з урахуванням положень Постанови N 1232, але наявність оскаржуваного рішення про примусове повернення перешкоджає позивачу в реалізації цього права.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що у спірному випадку органом Державної міграційної служби прийнято рішення без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а отже таке рішення не відповідає критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які визначені ч.2 ст.2 КАС України.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Чечелівського відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2023 року у справі №204/10229/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Вступну та резолютивну частину проголошено 09.05.2024
Повний текст постанови складено 10.05.2024
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк