09 травня 2024 року справа №200/2173/21-а
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Компанієць І.Д., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року у справі № 200/2173/21-а (головуючий І інстанції Кравченко Т.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Слов'янський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправними і скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) та визнання протиправними дій, -
26 лютого 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Донецькій області), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 25 березня 2021 року, позивач просив:
1. скасувати вимогу ГУ ДПС у Донецькій області від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 34 252,12 грн;
2. визнати дії ГУ ДПС у Донецькій області по ненаправленню ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47-У про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 11 803,66 грн та направлення вимоги без узгодження сум недоїмки по сплаті єдиного соціального внеску до Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) неправомірними;
3. скасувати вимогу ГУ ДПС у Донецькій області від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 11 803,66 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач доводив, що вимога ГУ ДПС в області від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47 про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.
Зазначав, що 04 лютого 2019 року він зареєстрований як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність у якості адвоката.
Позивач доводив, що як платник єдиного внеску, який перебуває на обліку в органі доходів і зборів, розташованому у населеному пункті, на території якого здійснювалася антитерористична операція, був звільнений від виконання обов'язків платника єдиного внеску, встановлених ч. 2 ст. 6 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464) на підставі п. 9-4 розділу VIII цього Закону, а тому до нього не можуть застосовуватись заходи впливу і стягнення.
Позивач наголошував, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі № 200/10732/20-а визнана протиправною та скасована вимога ГУ ДПС у Донецькій області від 19 серпня 2019 року № Ф-3954-47 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 22 448,46 грн. Незважаючи на це, відповідач знову виставив цю суму до сплати у вимозі від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47.
На переконання позивача, у зв'язку зі скасуванням вимоги в судовому порядку відповідач не мав права включати недоїмку на суму 22 448,46 грн до нової вимоги.
В заяві про уточнення позовних вимог позивач зазначив, що 22 березня 2021 року він отримав постанову від 03 лютого 2021 року про відкриття виконавчого провадження № 64359185 з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47-У на суму 11 803,66 грн.
На цій підставі позивач стверджував, що 12 листопада 2020 року ГУ ДПС у Донецькій області винесло дві вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3954-47 на суму 34 252,12 грн та № Ф-3954-47-У на суму 11 803,66 грн.
Позивач зазначав, що отримав лише вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47, яку оскаржив в адміністративному, а в подальшому - і в судовому порядку.
Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47-У взагалі не отримував.
На цих підставах позивач стверджував, що відповідач своїми умисними неправомірними діями, які полягали у ненаправленні йому вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47-У на суму 11 803,66 грн та у неповідомленні про її існування, чим позбавив права на узгодження суми недоїмки в порядку, визначеному ст. 25 Закону № 2464.
З огляду на викладене позивач просив задовольнити позов.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року у справі № 200/2173/21-а позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправними дії Головного управління ДПС у Донецькій області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Донецькій області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, які полягали у надісланні до Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47-У на суму 11 803,66 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення в частині відмови у задоволені позову і постановити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
На обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, які були викладені в позовній заяві та протягом розгляду справи в суді першої інстанції.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
З 12 липня 1996 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.
Позивач набув статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджено відповідною довідкою від 16 червня 2016 року № 1429049143.
Фактичне місце проживання/перебування позивача після переміщення: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 має право на здійснення адвокатської діяльності, про що свідчить свідоцтво про право на здійснення адвокатської діяльності № 4496, видане Донецькою обласною кваліфікаційною комісією адвокатури 05 вересня 2012 року на підставі її рішення від 05 вересня 2012 року № 75.
Відповідач - Головне управління ДПС у Донецькій області (ідентифікаційний код: 43142826) зареєстроване як юридична особа 31 липня 2019 року, про що до ЄДР внесений відповідний запис.
В структуру ГУ ДПС в області входить Слов'янсько-Лиманське управління ГУ ДПС у Донецькій області на правах відокремленого підрозділу без статусу юридичної особи.
Платник податків - адвокат Забавін О.Г. взятий на облік у контролюючих органах 10 вересня 2012 року за № 34037, що підтверджено довідкою про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру (форма № 34-ОПП) від 04 лютого 2019 року № 1905220700005.
Згідно з довідкою про взяття на облік платника єдиного внеску від 04 лютого 2019 року № 1905228000002 (форма № 2-ЄСВ) платник єдиного внеску ОСОБА_1 взятий на облік в органі доходів і зборів - Головному управлінні ДФС у Донецькій області, Слов'янсько-Лиманське управління, Слов'янська ДПІ (м. Слов'янськ) 04 лютого 2019 року за реєстраційним номером 10000001424829.
12 листопада 2020 року ГУ ДПС у Донецькій області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3954-47, відповідно до якої станом на 31 жовтня 2020 року у ОСОБА_1 існувала заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 34 252,12 грн (недоїмка, за відсутності штрафів та пені).
Як свідчить розрахунок суми боргу, до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-3454-47 включена недоїмка зі сплати єдиного внеску, яка вникла:
19 квітня 2018 року - нарахування єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, в тому числі з незалежною професійною діяльністю; нарахування єдиного внеску № 10153807 від 19 квітня 2018 року з терміном сплати 19 квітня 2018 року - 1 120,56 грн;
02 травня 2018 року - нарахування розрахункової суми єдиного внеску за рік; нарахування єдиного внеску № 3973808 від 02 травня 2018 року з терміном сплати 02 травня 2018 року - 8 448,00 грн;
19 липня 2018 року - нарахування єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, в тому числі з незалежною професійною діяльністю; нарахування єдиного внеску № 10175258 від 19 липня 2018 року з терміном сплати 19 липня 2018 року - 2 457,18 грн;
19 жовтня 2018 року - нарахування єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, в тому числі з незалежною професійною діяльністю; нарахування єдиного внеску № 10197678 від 19 жовтня 2018 року з терміном сплати 19 жовтня 2018 року - 2 457,18 грн;
21 січня 2019 року - нарахування єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, в тому числі з незалежною професійною діяльністю; нарахування єдиного внеску № 1452129 від 21 січня 2019 року з терміном сплати 21 січня 2019 року - 2 457,18 грн;
19 квітня 2019 року - нарахування єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, в тому числі з незалежною професійною діяльністю; нарахування єдиного внеску № 4371666 від 19 квітня 2019 року з терміном сплати 19 квітня 2019 року - 2 754,18 грн;
19 липня 2019 року - нарахування єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, в тому числі з незалежною професійною діяльністю; нарахування єдиного внеску № 5850485 від 19 липня 2019 року з терміном сплати 19 липня 2019 року - 2 754,18 грн;
21 жовтня 2019 року - нарахування єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, в тому числі з незалежною професійною діяльністю; нарахування єдиного внеску № 7335664 від 21 жовтня 2019 року з терміном сплати 21 жовтня 2019 року - 2 754,18 грн;
20 січня 2020 року - нарахування єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, в тому числі з незалежною професійною діяльністю; нарахування єдиного внеску № 1450776 від 20 січня 2020 року з терміном сплати 20 січня 2020 року - 2 754,18 грн;
21 квітня 2020 року - нарахування єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, в тому числі з незалежною професійною діяльністю; нарахування єдиного внеску № 2944075 від 21 квітня 2020 року з терміном сплати 21 квітня 2020 року - 2 087,12 грн;
20 липня 2020 року - нарахування єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, в тому числі з незалежною професійною діяльністю; нарахування єдиного внеску № 4443394 від 20 липня 2020 року з терміном сплати 20 липня 2020 року - 1 039,06 грн;
19 жовтня 2020 року - нарахування єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, в тому числі з незалежною професійною діяльністю; нарахування єдиного внеску № 5917141 від 19 жовтня 2020 року з терміном сплати 19 жовтня 2020 року - 3 178,12 грн, а разом - 34 252,12 грн.
Відомості, наведені у розрахунку суми боргу, узгоджуються з даними інтегрованої картки ОСОБА_1 за платежем 71040000 (єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, та які проводять незалежну професійну діяльність), згідно з якими станом на 31 жовтня 2020 року у позивача існувала недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 34 252,12 грн.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47 вручена позивачеві 01 грудня 2020 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Позивач не погодився з цією вимогою та оскаржив її в адміністративному порядку до Державної податкової служби України.
12 лютого 2021 року директор Департаменту адміністративного оскарження ДПС України ОСОБА_2 розглянула скаргу фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвоката), ОСОБА_1 від 10 грудня 2020 року № б/н (вх. № 48332/6 від 17 лютого 2020 року) на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47 та прийняла рішення № 3314/6/99-00-06-02-01-06, яким скаргу залишила без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) - без змін.
Рішення ДПС України про результати розгляду скарги позивач отримав 16 лютого 2021 року, що підтверджено конвертом, в якому здійснено поштове відправлення, та даними онлайн-сервісу АТ «Укрпошта» «Трекінг поштових відправлень».
Суд встановив, що 31 жовтня 2019 року ГУ ДПС у Донецькій області пред'явило до примусового виконання вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 серпня 2019 року № Ф-3954-47-У на суму недоїмки 22 448,46 грн, яка існувала у ОСОБА_1 станом на 14 жовтня 2019 року.
Зазначені обставини підтверджені відповідною вимогою, корінцем до неї та заявою про примусове виконання від 31 жовтня 2019 року № 3954.
21 грудня 2020 року ГУ ДПС у Донецькій області пред'явило до примусового виконання вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47-У.
З огляду на те, що виконавчий документ про стягнення недоїмки зі сплати єдиного внеску, яка виникла у ОСОБА_1 станом на 14 жовтня 2019 року і становила 22 448,46 грн, вже був пред'явлений до примусового виконання, в грудні 2020 року ГУ ДПС у Донецькій області пред'явило до примусового виконання вимогу від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47-У не на загальну суму заборгованості, що становила 34 252,12 грн, а на суму 11 803,66 грн, яка раніше не була заявлена до стягнення.
Зазначені обставини підтверджені відповідною вимогою, корінцем до неї та заявою про примусове виконання від 21 грудня 2020 року № 3954.
03 лютого 2021 року старший державний виконавець Слов'янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Філонік А.В. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 64359185 з примусового виконання вимоги про сплату боргу № Ф-3954-47-У, виданої ГУ ДПС у Донецькій області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь держави недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 11 803,66 грн.
Крім того, суд встановив, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі № 200/10732/20-а, яке набрало законної сили 29 квітня 2021 року, вимога ГУ ДПС у Донецькій області від 13 серпня 2019 року № Ф-3954-47 на суму 22 448,46 грн була скасована.
Задовольняючи вимоги позивача та скасовуючи вимогу від 13 серпня 2019 року № Ф-3954-47, суд виходив з того, що «пункт 9-4 розділу VIII Закону України № 2464-VІ був чинний та не скасований станом на час виникнення сум недоїмки та на час прийняття відповідачем спірної вимоги про її сплату, будь-яких змін, пов'язаних із його чинністю до цього Закону не вносилося, у зв'язку із чим, його приписи розповсюджувалися на спірні правовідносини, та підлягали застосуванню».
Колегія суддів розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги, враховуючи вимоги ч. 1,2 ст. 308 КАС України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464).
Ч. 1 ст. 2 Закону № 2464 встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску, що установлено ч. 2 ст. 2 Закону № 2464.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання соціальних виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, що визначено п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464.
Збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов'язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків, що встановлено ч. 1 ст. 3 Закону № 2464.
Платники єдиного внеску визначені ст. 4 Закону № 2464.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330, затверджений Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок № 1162).
Станом на 04 лютого 2019 року, тобто на день взяття ОСОБА_1 на облік як платника єдиного внеску, Порядок № 1162 діяв у редакції від 08 червня 2018 року.
Згідно з п. 1 розділу І Порядку № 1162 цей Порядок розроблено відповідно до ст. 5 Закону № 2464 та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до п. 2 розділу І Порядку № 1162 цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - платники єдиного внеску) у територіальних органах Державної фіскальної служби України (далі - контролюючі органи), надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску.
За приписами п. 3 розділу І Порядку № 1162 Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464.
П. 4 розділу І Порядку № 1162 передбачено, що взяття на облік платників єдиного внеску здійснюється контролюючим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Взяття на обік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, регламентує розділ ІІІ Порядку № 1162.
Відповідно до п. 1 розділу ІІІ Порядку № 1162 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку.
П. 2 розділу ІІІ Порядку № 1162 передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені в п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності.
Згідно з п. 3 розділу ІІІ Порядку № 1162 платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком до цього Порядку.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Ч. 3 ст. 4 Закону № 5076 передбачає, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до ст. 13 Закону № 5076 адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
За визначенням, наведеним у пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Суд встановив, що ОСОБА_1 є адвокатом та відповідає вищезазначеним вимогам законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів для осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність.
Отже, позивач є платником єдиного внеску в розумінні п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464.
Саме як платник єдиного внеску - особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, ОСОБА_4 перебуває на обліку, що підтверджено довідкою про взяття на облік платника єдиного внеску від 04 лютого 2019 року № 1905228000002 (форма № 2-ЄСВ).
Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить інформації про реєстрацію ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем. Докази перебування позивача на обліку як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця суду не надані.
Суду не надані докази, які б свідчили, що впродовж 2018-2020 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах та мав статус працівника, а обов'язок по сплаті єдиного внеску за нього виконував страхувальник - роботодавець.
Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 має виконувати обов'язки платника єдиного внеску саме як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Вищезазначена обставина сторонами не заперечується.
Відповідно до п. п. 4-5 ч. 1 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску має право оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб; захищати свої права та законні інтереси, а також права та інтереси застрахованих осіб, на користь яких він сплачує єдиний внесок, у тому числі в суді.
П.п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Щодо бази нарахування єдиного внеску та його розміру суд зазначає таке.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 особами, які здійснюють незалежну професійну діяльність, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.
У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Таким чином, необхідними умовами для виникнення обов'язку зі сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування єдиного, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
За відсутності бази нарахування єдиного внеску (доходу) законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Ч. 1 ст. 8 Закону № 2464 визначений розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Метою встановлення зазначеного вище розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Цими виплатами не обов'язково є пенсія. Позивач, за умови сплати єдиного внеску, має право на соціальний захист на рівні з іншими особами, єдиний внесок за яких сплачує роботодавець.
Щодо механізму справляння ЄСВ слід зазначити, що згідно з ч. 2 ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок не входить до системи оподаткування.
Ч. 4 ст. 8 Закону № 2464 визначено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Ст. 25 Закону № 2464 регламентовані заходи впливу та стягнення за порушення вимог цього Закону.
Ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
У випадках, зазначених в абзаці дев'ятому цієї частини, орган доходів і зборів також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.
Відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону № 2464 вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Аналіз наведених вище положень Закону № 2464 зумовлює висновок, що за загальним правилом платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Невиконання цих обов'язків тягне за собою застосування заходів впливу і стягнення, передбачених ст. 25 Закону № 2464.
02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669).
Закон № 1669 визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Ст. 1 Закону № 1669 визначено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Ч. ч. 1-3 ст. 11 Закону № 1669 передбачають, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції, крім п. 4 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Дія цього Закону поширюється на період проведення антитерористичної операції та на шість місяців після дня її завершення.
Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
На підставі пп. «б» пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669 внесені зміни до Закону № 2464, а саме розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнений пунктом 9-3 такого змісту:
«9-3. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».
Суд відзначає, що пп. 8 п. 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» від 12 серпня 2014 року № 1636-VII (далі - Закон № 1636) внесені зміни до Закону № 2464, а саме розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 доповнено пунктом 9-3.
Внаслідок цього зміни до Закону № 2464, внесені на підставі пп. «б» пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669, включені до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 як пункт 9-4.
На виконання абз. 3 п. 5 ст. 11 Закону № 1669 розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (дію розпорядження було зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 1079-р).
В подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Верховний Суд в рішенні від 30 березня 2018 року у зразковій справі № 812/292/18, а також в інших постановах з аналогічним предметом спору неодноразово висловлював такий правовий висновок:
«Нормами п. 9-4 розділ VIII Закону № 1058 платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, була надана можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану не виконувати встановлені ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 обов'язки щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.
Закон № 2464 не скасовував обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надав можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі».
П. 28 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2016 року, виключено пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669, але положення пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669 були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону № 2464, а змін безпосередньо до Закону № 2464 щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) п. 9-4 розділу VIII цього Закону внесено не було.
Тобто положення пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669 після набрання ними чинності стали невід'ємною складовою Закону № 2464, а пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону № 1669 вичерпав свою функцію. Аналогічний підхід застосовано Конституційним Судом України в ухвалі від 5 лютого 2008 року (справа № 2-1/2008).
В подальшому на підставі абз. 5 пп. «у» п. 83 Закону України від 14 січня 2020 року У 440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи», який набрав чинності 13 лютого 2020 року, п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464 було виключено.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 805/3362/17-а навела такий висновок:
«Таким чином, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться АТО, був підставою для незастосування до таких платників заходів впливу та стягнення за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в силу прямої дії пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, який забороняв притягнення до відповідальності за невиконання обов'язків платника єдиного внеску.
Аналогічного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла під час розгляду зразкової справи № 812/292/18 (постанова від 6 листопада 2018 року), відступати від якого немає правових підстав.
Отже, позивач був звільненим від відповідальності за несвоєчасну і не в повному обсязі сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на період з 14 квітня 2014 року до виключення пункту 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI».
Застосувавши до спірних правовідносин наведені вище правові норми з врахуванням висновків Верховного Суду, суд зазначає, що з 13 лютого 2020 року позивач зобов'язаний виконувати обов'язки платника єдиного внеску, визначені ч. 2 ст. 6 Закону № 2464, в тому числі обов'язок щодо сплати цього внеску.
На час формування ГУ ДПС у Донецькій області вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47 Закон № 2464 не містив положень, які б звільняли позивача від виконання обов'язку щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.
Включення до вимоги недоїмки зі сплати єдиного внеску, що виникла за період з 14 квітня 2014 року по 13 лютого 2020 року, є правомірним, оскільки впродовж вказаного періоду Закон № 2464 не скасовував обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а лише надав можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Суд відхиляє аргументи позивача, які полягають у тому, що попередні вимоги про сплату боргу (недоїмки) були визнані протиправними і скасовані в судовому порядку.
Суд зауважує, що вимога ГУ ДПС у Донецькій області від 13 серпня 2019 року № Ф-3954-47 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 22 448,46 грн скасована в судовому порядку, оскільки в період дії п. 9-4 розділу VIII Закону № 2464 позивач був звільнений від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 цього закону № 2464, а тому до нього не мали застосовуватися заходи впливу та стягнення, про що свідчить рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі № 200/10732/20-а.
При цьому, за наслідками розгляду справи № 200/10732/20-а, на рішення у якій покликається позивач, жодних висновків про відсутність у позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску чи про наявність підстав для її списання податковим органом суд не робив.
Під час формування та направлення ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47 на суму 34 252,12 грн ГУ ДПС у Донецькій області діяло в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені Законом № 2464, а вимога, яка є предметом спору, як рішення суб'єкта владних повноважень відповідає критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині скасування вимоги ГУ ДПС у Донецькій області від 12 листопада 2020 року № Ф-3954-47 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 34 252,12 грн не підлягають задоволенню.
Вищезазначений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 лютого 2024 року у справі № 360/4568/20 у якому, зокрема, зазначене наступне.
«Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.10.2021 у справі № 360/1594/20 та від 17.11.2021 у справі №200/2618/20-а та формулює такий висновок.
Наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який утворився внаслідок самостійного нарахування та обчислення такого внеску у період з 14 квітня 2014 року по 12 лютого 2020 року (включно), після набрання чинності абзацом п'ятим підпункту «у» пункту 83 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 14.01.2020 №440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи», яким пункт 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI було виключено, надає право контролюючому органу формувати та направляти вимогу про сплату боргу (недоїмки) за вказаний період, відповідно до положень статті 25 Закону № 2464-VI.»
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року у справі № 200/2173/21-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року у справі № 200/2173/21-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 09 травня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді І.Д. Компанієць
І.В. Сіваченко