Справа № 500/1893/24
10 травня 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши у письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 , через представника - адвоката Гурника Віктора Олександровича, з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якій позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області №2000-0302-9/40852 від 07.03.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи: з 01.07.2000 по 31.08.2000; з 01.09.2000 до 31.12.2002; з 01.01.2006 по 31.03.2006; з 01.08.2006 по 30.09.2006; з 01.12.2006 по 31.12.2006;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з 07.03.2024.
В обґрунтування позову позивачка вказує, що з 07.03.2024 вона звернулася із заявою про призначення пенсії за віком до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області.
Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області № 2000-0302-9/40852 від 07.03.2024 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з недостатністю страхового стажу, зарахований страховий стаж склав 27 років 08 місяців 01 день, при необхідному - 30 років.
Позивачці не зараховано до страхового стажу періоди роботи: з 01.07.2000 по 31.08.2000 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 01.04.1983, оскільки інформація про сплату внесків за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК5) відсутня та період підприємницької діяльності згідно з довідкою № 21607/6/19-00-24-07-02-1 від 22.11.2023 у зв'язку із відсутністю інформації про сплату внесків.
Позивачка не погоджується з таким рішенням суб'єкта владних повноважень та стверджує, що їй протиправно не зараховано періоди роботи до страхового стажу.
Ухвалою суду від 02.04.2024 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у якій встановлено строк подання відповідачам відзиву на позовну заяву.
24.04.2024 від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до суду надійшов відзив на позовну заяву зі змісту якого слідує, що відповідач повністю заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що відповідно до наданих документів та даних індивідуальних відомостей про застраховану особу на час звернення з заявою про призначення пенсії страховий стаж позивачки склав 27 років 08 місяців 01 день, при необхідних не менше 30 років, що не дає підстав для призначення пенсії за віком. До страхового стажу не зараховано періоди роботи:
- з 01.07.2000 по 31.08.2000 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 01.04.1983, оскільки інформація про сплату внесків за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК5) відсутня (згідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов'язковим);
- період підприємницької діяльності згідно з довідкою № 21607/6/19-00-24-07-02-1 від 22.11.2023 здійснювався за умовами сплати фіксованого податку, спрощеної системи та загальної системи, інформація про сплату внесків відсутня.
Оскільки, на дату звернення за призначенням пенсії позивачка не набула відповідного страхового стажу, право на призначення пенсії відсутнє.
29.04.2024 до суду надійшла відповідь на відзив у якій представник позивачки просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
07.03.2024 ОСОБА_2 звернулася із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області.
Для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви, за екстериторіальним принципом відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.03.2021 року за № 359/35961 структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
За результатами розгляду вказаної заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області №2000-0302-9/40852 від 07.03.2024 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з недостатністю страхового стажу, зарахований страховий стаж склав 27 років 08 місяців 01 день, при необхідному - 30 років
До страхового стажу позивачці не зараховано періоди роботи:
- з 01.07.2000 по 31.08.2000 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 01.04.1983, оскільки інформація про сплату внесків за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК5) відсутня (згідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з 01.07.2000 є обов'язковим);
- період підприємницької діяльності згідно з довідкою № 21607/6/19-00-24-07-02-1 від 22.11.2023 здійснювався за умовами сплати фіксованого податку, спрощеної системи та загальної системи, інформація про сплату внесків відсутня.
Позивачка не погоджується з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії в частині незарахування окремих періодів її діяльності до страхового стажу, вважає його такими, що порушує її право на соціальний захист, а тому звернулась до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж період(строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у статті 20 Закону №1058-IV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина друга статті 20 цього Закону).
Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV, застрахованими особами є громадяни, які працюють на підприємствах, в установах і організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, у фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування - фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи за договорами цивільно-правового характеру.
За осіб, які працюють на вищезазначених умовах, страхувальник (роботодавець) зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати до солідарної системи в установлені строки та в повному обсязі страхові внески від об'єкту для їх нарахування.
Згідно з вимогами статті 40 Закону №1058-IV для визначення розміру пенсії за віком відповідно до частини другої статті 27 цього Закону заробітна плата для обчислення частини пенсії за період страхового стажу до набрання чинності цим Законом визначається на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяло раніше, а для обчислення частини пенсії за період страхового стажу після набрання чинності цим Законом на умовах, передбачених абзацом першим цієї частини.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Згідно статті 2 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових зборів до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів" затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 10 червня 1994 р. №5-5. Інструкції затвердженої постановою правління Пенсійного Фонду України від 6 вересня 1996 р. №11-1, статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 року платниками зборів на пенсійне страхування є підприємства, установи та організації усіх форм власності, які також несуть відповідальність за своєчасну сплату страхових внесків. Сама застрахована особа не сплачує зборів та не несе відповідальності за несвоєчасну сплату страхових внесків підприємством, на якому вона працювала.
Згідно частин 5, 6 статті 20 Закону №1058-IV страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів з дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1. 2. 4 статті 14 нього Закону, календарний місяць, для страхувальників, зазначених у пункті 5 етапі 14 цього Закону квартал.
З огляду на вказані норми діючого законодавства суд вважає, що наявність у підприємства, де позивачка працювала, заборгованості перед Пенсійним фондом України зі сплати страхових внесків не може бути підставою для відмови у здійсненні перерахунку (призначенні) пенсії, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. А застрахована особа не несе відповідальності за несвоєчасність сплати страхувальником страхових внесків; нарахованих із заробітної плати цієї особи. Цю відповідальність відповідно до вищезазначених норм закону несе тільки страхувальник (підприємство).
В спірному рішенні №2000-0302-9/40852 від 07.03.2024 відповідач зазначає, що до страхового стажу позивачці не зараховано періоди роботи з 01.07.2000 по 31.08.2000 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 01.04.1983, оскільки відсутня інформація про сплату внесків за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК 5).
Відмовляючи позивачці в зарахуванні стажу з 01.07.2000 по 31.08.2000, відповідач фактично покладає саме на неї відповідальність за неперерахування страхувальником відповідних страхових внесків, порушуючи тим самим вищенаведені положення чинного законодавства.
За правилами статті 106 Закону № 1058- IV у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 нього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Таким чином, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків Закону №1058-ІV покладено на страхувальника, тобто роботодавця.
Відсутність факту перерахування страхових внесків роботодавцем, не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивачки до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.
Аналогічна правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а та постанові від 01.11.2018 року у справі № 199/1852/15-а.
Також, суд зауважує, що за змістом положень статті 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно із записами трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 від 01.04.1983. (арк.справи 21), позивачка в період з 02.09.1999 по 31.08.2000 працювала у Приватному малому підприємстві «ПЛА».
Проте в оскаржуваному рішенні відповідачем не вказано які записи щодо періодів трудової діяльності (із зазначенням їх дат) визвали сумніви, в чому вони полягають, що надає підстави неврахування їх в страховий стаж, а тому підстави для відмови зарахувати періоди роботи позивачки з 01.07.2000 по 31.08.2000 за записами у її трудовій книжці до страхового стажу, з підстав які вказало у рішенні Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області суд оцінює критично.
Стосовно не зарахування ще одного спірного періоду, коли позивачка здійснювала підприємницьку діяльність, то судом встановлено таке.
ОСОБА_2 з 20.07.2000 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, виданого Торгово-реєстраційною палатою Тернопільської міської ради (арк.справи 23) та довідкою про взяття на облік платника податків від 23.08.2000 (арк.справи 24).
Відповідно до відомостей листа Головного управління ДПС у Тернопільській області №21607/6/19-00-24-07-02-1 від 22.11.2023 (арк.справи 22) позивачка перебувала на обліку в ДПС як фізична особа-підприємець з 20.07.2000 по 28.12.2016 та застосовувала такі системи оподаткування:
- фіксований патент (січень-травень 2011 року);
- спрощена система (з вересня 2000 року по грудень 2006 року; з січня 2010 року по грудень 2010 року; з січня 2012 року по червень 2012 року);
- загальна система ( з січня 2007 року по грудень 2009 року; з червня 2011 року по грудень 2011 року; з липня 2012 року по грудень 2016 року).
У позові позивачка вказує спірним періодом лише з 01.09.2000 до 31.12.2002; з 01.01.2006 по 31.03.2006; з 01.08.2006 по 30.09.2006; з 01.12.2006 по 31.12.2006, а тому решта періодів підприємницької діяльності судом не досліджується.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 «Про внесення зміни до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» пункт 4 Порядку № 637 доповнено абзацом другим, згідно з яким періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Таким чином, в контексті Постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793, періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 по 31.12.2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів».
Судом встановлено, що позивачка зверталась до Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області із заявою про надання довідки про щомісячну сплату податків за період з 01.09.2000 по 31.12.2002 включно з визначенням обраної системи оподаткування (арк.справи 25).
У відповіді на заяву позивачки ГУ ДПС у Тернопільській області листом від 09.02.2024 повідомлено, що строк зберігання особових рахунків платників податків і зборів (обов'язкових платежів) становить 05 років, а тому правові підстави для надання запитуваної інформації - відсутні (арк.справи 26).
Разом з тим, позивачкою надано до суду свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи про здійснення нею підприємницької діяльності з 20.07.2000, а також матеріалами справи підтверджено, що позивачка з 01.09.2000 до 31.12.2002 перебувала на спрощеній системі оподаткування, відтак суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не зараховано позивачці період провадження підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування з 01.09.2000 до 31.12.2002.
Стосовно періоду з 01.01.2006 по 31.03.2006; з 01.08.2006 по 30.09.2006; з 01.12.2006 по 31.12.2006 судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку серії НОМЕР_2 , виданого Державною податковою адміністрацією України від 21.12.2005 позивачка з 01.01.2006 є платником єдиного податку (арк.справи 29).
На підтвердження сплати страхових внесків у 2006 році позивачкою надано до суду наступні докази:
- квитанцію № 63 від 15 листопада 2006 року про сплату податку на підприємницьку діяльність з фізичної особи - підприємця у розмірі 100 грн. за грудень 2006 року (страховий стаж за цей період 01 місяць) (арк.справи 27);
- звіт суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку-за третій квартал 2006 року про підтвердження сплачено єдиного податку у звітному кварталі
до 21.08.2006 року - у розмірі 100 грн;
до 20.09.2006 року - у розмірі 100 грн.
У звітному кварталі позивачкою сплачено 200 грн за два місяці, тобто страховий стаж за період з 01.08.2006 по 30.09.2006 становить 02 місяці.
В обґрунтування заперечень, відповідач не надав жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які свідчать про те, що позивач у вказаний період не сплачував страхових внесків.
Вказане в сукупності свідчить про наявність підстав для зарахування періоду провадження підприємницької діяльності з 01.01.2006 по 31.03.2006, з 01.08.2006 по 30.09.2006 та з 01.12.2006 по 31.12.2006 до страхового стажу позивачки.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №2000-0302-9/40852 від 07.03.2024 в частині незарахування до страхового стажу позивачці періодів трудової діяльності з 01.07.2000 по 31.08.2000 у Приватному малому підприємстві «ПЛА» та таких періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.09.2000 до 31.12.2002, з 01.01.2006 по 31.03.2006, з 01.08.2006 по 30.09.2006 та з 01.12.2006 по 31.12.2006.
З метою ефективного та належного захисту прав позивачки слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати такі періоди до страхового стажу позивачки.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком з дня звернення із заявою до Пенсійного органу суд зазначає таке.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Призначення пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
На час розгляду справи пенсія ще не призначена. Призначення пенсії за законом віднесено до компетенції відповідних управлінь Пенсійного фонду України. Суд не має права перебирати на себе функції органів пенсійного фонду щодо призначення пенсії, тому відсутні підстави для зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком, отже, підстав для задоволення позовних вимог в цій частині немає.
Таким чином, належним способом захисту прав позивачки у цій справі є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву позивачки від 07.03.2024 про призначення пенсії та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).
У свою чергу частиною восьмою статті 139 КАС України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у повному обсязі.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС України).
Частиною другою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката закріплено у частині п'ятій статті 134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.12.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Судом встановлено, 26.03.2024 укладено договір №26/3 про надання правничої допомоги між позивачем ОСОБА_1 (Клієнт) та адвокатом Гурник Віктором Олександровичем, згідно з пунктом 2 якого вартість наданої правової допомоги становить 10 000 гри. (десять тисяч гривень) + 1211 гри. 20 коп. (судовий збір) у справі про оскарження рішення ПФУ про відмову у призначенні пенсії за віком (у вартість входить написання адміністративного позову, відповіді на відзив (за необхідності), інших зяяв та клопотань, участь у судових засіданнях, витребування необхідних доказів, повний спектр юридичних послуг по даній справі)) (арк.справи 32).
Згідно орієнтованого розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу, позивачці надається правнича допомога наступного характеру:
- зустріч з клієнтом, вивчення наданих Клієнтом матеріалів, надання консультації щодо суті спору, необхідних документів для підготовки позову - вартість 1000 грн;
- здійснення розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 - вартість 500 грн;
- пошук та аналіз актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах - вартість 2000 грн;
- складання адміністративного позову про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії (до вартості входить написання інших заяв по суті справи, зокрема - відповіді на відзив, а також заяв та клопотань. Наприклад, заяви про видачу виконавчого листа та копії рішення суду) - вартість 4000 грн;
- представництво інтересів клієнта у суді (участь у судових засіданнях по справі) - вартість 2000 грн;
- оформлення додатків до позовної заяви - вартість 500 грн (арк.справи 33).
На підтвердження понесених витрат представником позивача надано суду копію квитанції від 26.03.2024 на суму 11300 грн грн (арк. справи 34).
Суд вважає, що сума в розмірі 10000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу не є співмірною з наданим адвокатом обсягом послуг виходячи з наступних підстав.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції дійшов висновків, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Крім того, слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Суд зазначає, що в матеріалах даної справи наявні належним чином складенні оформленні та підписанні, документи, однак відсутній детальний опис конкретно проведених адвокатом робіт (наданих послуг), а сама справа на переконання суду не є справою значної складності та не потребувала значних затрат часу адвоката, в тому числі зважаючи на значний обсяг судової практики, розміщеної у Єдиному державному реєстрі судових рішень у аналогічній категорії спорів.
Отже, суд вважає, що сума витрат на професійну правничу допомогу, яку заявник просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань підлягає зменшенню у зв'язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу підлягає стягненню в загальному розмірі 1500,00 грн, оскільки, на переконання суду заявлена сума витрат на правничу допомогу є завищеною. При визначенні саме такої суми витрат на правничу допомогу суд враховує в першу чергу те, що позовні вимоги судом задоволено частково, а також враховано складність справи, затрачений час адвоката на надання таких послуг та критерій співмірності, розумності та реальності їхнього розміру.
Водночас суд також враховує, що стягнення витрат у заявленому розмірі становить надмірний тягар для відповідача в межах введеного воєнного стану в державі, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» визначено, суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права. Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, у справі «Баришевський проти України», у справі «Двойних проти України», у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia зазначено, що Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
За таких обставин, суд вважає, що заява про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу є обґрунтованою і підлягає до часткового задоволення, а саме: до відшкодування підлягає сума в розмірі 1500,00 грн замість 10000,00 грн, з врахуванням складності справи, обсягом наданих послуг на виконання робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №2000-0302-9/40852 від 07.03.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.07.2000 по 31.08.2000 у Приватному малому підприємстві «ПЛА» та періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.09.2000 до 31.12.2002, з 01.01.2006 по 31.03.2006, з 01.08.2006 по 30.09.2006 та з 01.12.2006 по 31.12.2006.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.03.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 10 травня 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження: майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022 код ЄДРПОУ 14099344).
Головуючий суддя Мірінович У.А.