10 травня 2024 року Справа № 480/11270/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Осіпової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/11270/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якій просить:
1. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 28.09.2023 №959240190783 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.08.2023 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ.
Свої вимоги мотивує тим, що у спірних правовідносинах ГУ Пенсійного фонду України в Сумській області при розгляді заяви позивача від 01.08.2023 безпідставно не враховано рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 щодо порядку застосування норм Закону №1788-ХІІ, а саме щодо права на пенсію на пільгових умовах чоловіків після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Сукупністю відомостей трудової книжки, довідок підтверджується наявність у позивача достатнього страхового 25 років 0 місяців 22 дні та пільгового стажу 12 років 6 місяців, що також не спростовує ГУ Пенсійного фонду України в Сумській області у своєму останньому рішенні від 28.09.2023 №959240190783.
За таких обставин позивач вважає, що у нього достатньо страхового та пільгового стажу, він досяг необхідного 55-річного віку для призначення пенсії (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020), подані ним документи у повному обсязі надавали змогу відповідачу встановити цей факт та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-УІІ1 від 02.03.2015, а отже, рішення ГУ ПФУ у Сумській області від 28.09.2023 №959240190783 щодо відмови у переведенні позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за віком за Списком №2 відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058-ІУ не відповідає критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, та є протиправним.
Ухвалою від 19.10.2023р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву.
Проте, у встановлений судом строк представником відповідача відзив на позовну заяву подано не було, тому відповідно до ч.6 ст.162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Сумській області та отримує пенсію по інвалідності.
Позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про переведення його з пенсії з інвалідності на пенсію за віком за Списком № 2, проте отримував відмову.
Зокрема, рішенням відділу перерахунків пенсій № 3 (Зміїв) управління застосування пенсійного законодавства, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.05.2023 позивачу було відмовлено в переведенні його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком по списку № 2 з тих підстав, що надані довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії №25-04-109 та № 25-04109/1 від 16.03.2023 не відповідають вимогам постанови КМУ №637 від 12.08.1993, а саме відсутність трьох підписів.
Згідно із трудовою книжкою з 25.01.1988 по 14.02.1990 ОСОБА_1 працював електрозварювальником ручного зварювання.
Відповідно до наданої пільгової довідки №25-04-109 від 16.03.2023 та постанови Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №№1173, розділ XXXII - Загальні професії, передбачена посада електозварювальник. Ураховуючи викладене, орган Пенсійного фонду України вважав, що: «... відсутні законні підстави для зарахування до пільгового стажу роботи пільгові довідки №25-04-109 та №25-04-109/1 від 16.03.2023.
Отже, згідно з наданими документами страховий стаж ОСОБА_1 становить 25 років 22 дні. Враховуючи вищевикладене, прийняте рішення про відмову щодо переходу на інший вид пенсії - з пенсії по інвалідності на пенсію за віком список №2 відповідно заяви №8167 від 10.05.2023.».
При відмові в переході на інший вид пенсії органом Пенсійного фонду було враховано норми п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якими на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Крім того, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 16.06.2023 № 24659/03-13 ОСОБА_1 було відмовлено в переведенні його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком по списку № 2, у зв'язку з тим, що згідно з поданими документами страховий стаж заявника становить 25 років 14 днів. Головним управлінням також було застосовано вищевказані норми п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Також рішенням від 04.08.2023 № 959240190783 Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області відмовило позивачу в проведенні перерахунку в зв'язку з відсутністю пільгового і страхового стажу. Як вказано у рішенні, страховий стаж заявника складає 25 років, 0 місяців 22 дні, пільговий стаж - 11 років, 3 місяці, 23 дні.
У вересні 2023 року представник позивача звернулась до відповідача з адвокатським запитом, в якому просила повідомити, які періоди роботи та які посади були зараховані при обчисленні пільгового стажу заявника при прийнятті вищевказаного рішення.
У відповідь на адвокатський запит Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повідомило, що рішення від 04.08.2023 № 959240190783 переглянуто та на його заміну прийнято рішення від 28.09.2023 № 959240190783.
Згідно з рішенням від 28.09.2023 № 959240190783 Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області відмовило позивачу в переведенні його з пенсії по інвалідності на пенсію за віком за відсутністю страхового стажу на підставі п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як вказано у рішенні, страховий стаж заявника складає 25 років, 0 місяців, 22 дні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч. 1 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до п.1.8 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Абзаци перший-другий п.1.9 Порядку №22-1 встановлюють, що призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Абзацом п'ятим вказаного пункту визначено, якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон). Відповідно до п.1.10 Порядку №22-1 особам, які одержують пенсію, призначену органами Пенсійного фонду за іншими законами, або допомогу, призначену органами соціального захисту населення, пенсія призначається з дати виникнення права на неї з урахуванням пункту 1.9 цього розділу.
Для єдності умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих 5 листопада 1991 року Верховна Рада України ухвалила закон №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ).
Статтею 2 вказаного Закону передбачено види державних пенсій: трудові пенсії: за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років.
Згідно зі ст.12 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Умови для призначення пенсії за віком на пільгових умовах передбачені в ст.13 зазначеного Закону.
Оскільки спір стосується призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, то необхідно врахувати наступне.
Відповідно до пункту «б» ч.І ст.13 Закону №1788-ХІІ працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування":
чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Зазначене зменшення пенсійного віку чоловікам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 березня 2024 року.
Водночас принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій регулює закон України від 9 липня 2003 року №1058-ЇУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-ІУ). Питання призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників врегульоване в ст.114.
Зокрема, відповідно до частини першої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно з п.2 ч.2 ст. 114 Закону №1058-ІV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше ЗО років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;
жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Зазначене зменшення пенсійного віку для чоловіків застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію до 31 березня 2024 року.
Вказані вище норми чинні у зв'язку з ухваленням 3 жовтня 2017 року Верховною Радою України Закону №2148-УІІІ, що доповнив Закон №1058-ІУ розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону №1788-ХІІ право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-УIII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-УПІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах. Зокрема, раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ стаж набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам за відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-\ТІІ (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти „б-„г статті 54 Закону України „Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року №213-УІП для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам;...»
Отже, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-УІ1І.
У зв'язку з цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років б місяців на зазначених роботах.
Оскільки норми вказаних законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду під час розгляду, як зразкової, справи №360/3611/20 в рішенні від 03.11.2021 дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»). Отже, у вказаній справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1 -р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах після досягнення 55 років за умови наявності стажу роботи не менше 25 років, з них - не менше 12 років 6 місяців на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць.
Порядок, що регулює застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджено Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року № 383 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 р. за № 1451/11731).
Відповідно до п. 2 Порядку № 383 під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків.
Пунктом 3 вказаного Порядку передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
При цьому, відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до частини першої статті 48 КЗпП України, статті 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до положень пунктів 3, 20 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Отже, аналіз наведених правових норм вказує на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17, від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 04.03.2020 у справі №367/945/17 та від 27.04.2020 у справі №367/4230/17.
При цьому, суд зазначає, що використання норм Постанови № 637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу (у тому числі й зайнятості позивача протягом повного робочого дня на електрозварювальних роботах) необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 20.01.2021 у справі №311/2865/13-а.
Судом встановлено, що за даними трудової книжки займані посади позивача у період його роботи належали до Списку №2, зокрема:
- позивач відповідно до наказу від 18.07.1985 №2509/вк був прийнятий електрозварювальником ручного зварювання 3 розряду цеху № 14 Сумського ордена Леніна та ордена Жовтневої революції машинобудівному виробничому об'єднані ім. М.В. Фрунзе (нині АТ «Сумське НВО») з 22.07.1985, а наказом від 14.10.1985 № 1643 його було звільнено до лав Радянської Армії 14.10.1985;
- згідно з наказом від 25.01.1988 № 240 ОСОБА_1 було прийнято електрозварювальником ручного зварювання 3 розряду котельно - зварювального цеху №16 Сумського ордена Леніна та ордена Жовтневої революції машинобудівному виробничому об'єднані ім. М.В. Фрунзе (нині АТ «Сумське НВО») з 25.01.1988, наказом від 14.02.1990 №239 - звільнено з 14.02.1990;
- наказом №15-к від 28.02.1990 позивача прийнято з 28.02.1990 до Харківського спеціалізованого управління №438 «Промавтоматика» електрозварювальником ручного зварювання 3 розряду на Сумський МУ-2, наказом від 10.02.1992 №50-к звільнено з 16.07.1992;
- 04.01.1993 позивача прийнято газоелектрозварювальником 4 розряду (наказ від 28.12.1992 №91-22) у ВАТ «Сумський авторемонтний завод») та звільнено 10.05.1994 (наказ від 10.05.1994 №25-к);
- наказом від 31.03.1997 №784/вк ОСОБА_1 прийнято електрозварювальником ручного зварювання 4 розряду котельно - зварювального цеху № 14 з 03.02.1997 ВАТ «СМНВО ім. М.В. Фрунзе» та звільнено з ВАТ 16.11.2006 наказом від 27.11.2006.
У ці періоди роботи позивача були чинними:
- Список №2 виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173 «Про затвердження списків виробництв, цехів, професій та посад, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та у пільгових розмірах»;
- Список №2 виробництв, робіт, професій, посад та показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджений постановою КМ СРСР від 26.01.1991 №10 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад та показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення»;
- Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах».
За вказаними Списками №2 посада електрозварника належить до робіт із шкідливими умовами праці.
Суд звертає увагу на те, що Список N2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, дає право на пенсію за віком на пільгових умовах в разі зайнятості на таких посадах повний робочий день.
Дослідивши копію трудової книжки позивача, судом встановлено, що ОСОБА_1 у спірні періоди працював на посаді електрозвалювальника та газоелектрозварювальника, які містяться у Списку №2, втім записи трудової книжки не підтверджують повної зайнятості працівника на роботі зі шкідливими умовами праці, що є визначальною підставою для набуття права на пенсію на пільгових умовах. Втім, позивачем факт такої зайнятості не доведено і доказів на їх підтвердження не надано, в тому числі, при поданні до пенсійного органу заяви про переведення його з пенсії з інвалідності на пенсію за віком за Списком №2.
Разом з цим варто зазначити, що відповідач, стверджуючи у рішенні про відмову у призначенні пенсії про відсутність у позивача необхідного пільгового стажу, не вчинив жодних дій, спрямованих на отримання додаткових документів на підтвердження наявності пільгового стажу, передбачених п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 22-1 від 25.11.2005.
Натомість, встановлені у справі обставини свідчать, що без будь-яких попереджень позивача про необхідність уточнення певних пільгових періодів стажу, відповідач після звернення ОСОБА_1 із заявою про переведення пенсії фактично відмовив останньому в її призначенні з підстав ненадання додаткових документів.
Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Разом з тим, суд зауважує, що оскаржуване рішення не містить відомостей, які саме періоди роботи позивача електрозварювальником не було зараховано до пільгового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, та воно не містить конкретних підстав для такої відмови, тобто позиція відповідача щодо таких періодів роботи у рішенні взагалі відсутня.
Таким чином, у спірних правовідносинах, на думку суду, відповідач діяв з порушенням меж повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.
Тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 28.09.2023 №959240190783 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Водночас, оскільки рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях і домислах, то відсутність у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 28.09.2023 №959240190783 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 мотивів не зарахування до пільгового стажу окремих періодів не дозволяє суду перевірити, чи правомірно зазначені періоди роботи не зараховані до пільгового стажу, тому позовні вимоги про зобов'язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити позивачу з 01.08.2023 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ задоволенню не підлягають, оскільки вони наразі є передчасними, адже у позовній заяві ОСОБА_1 не заявляє позовних вимог про зобов'язання ГУ ПФУ в Сумській області зарахувати певні періоди роботи до його пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, та суд позбавлений можливості вирішувати такі питання без надання відповідних документів та належного обґрунтування відповідачем мотивів їх відхилення в оскаржуваному рішенні.
Отже, у цій частині позовні вимоги є передчасними, а тому суд відмовляє в їх задоволенні.
При цьому, позивач не позбавлений права подати додаткові документи до органу ПФУ для підтвердження факту перебування на відповідній посаді у спірні періоди роботи.
Разом із тим, суд враховує, що обчислення стажу належить до компетенції органів Пенсійного фонду, суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок стажу роботи, що дає право на встановлення його достатності для призначення пенсії.
Отже, з метою відновлення порушених прав позивача у спірних правовідносинах наявні підстави для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.08.2023р. про переведення із пенсії по інвалідності на пенсію за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у справі.
Обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі №514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що «..Повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для зобов'язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах».
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010р., заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача 7000 грн. в якості компенсації витрат на професійну правову допомогу.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у цій справі надавалася позивачу адвокатом Качан Н.Ф. (а.с.20).
Позивачем для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи: ордер на надання правничої допомоги серія ВМ№1040182 від 13.10.2023р., виданий адвокатським об'єднанням «Веріта Груп», договір про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 18.09.2023р., згідно з п.4.2 якого всього гонорар адвокатського об'єднання складає 7000грн., до якого включається: оплата за вивчення документів, консультування клієнта, збір доказів, складання позовної заяви, копіювання та засвідчення документів, направлення іншим учасникам справи та до суду, складання та направлення документів по суті справи, участь у судових засіданнях. По факту надання послуг адвокатське об'єднання надає клієнту акт приймання-передачі послуг (а.с.17).
Відповідно до п.4.3 договору за прийняття доручення згідно з цим договором до виконання адвокатському об'єднанню виплачується гонорар у розмірі 100% у строк не пізніше 3-х днів з дня укладення цього договору.
Згідно з квитанцією від 18.09.2023р. за вказаним договором адвокатським об'єднанням отримано від клієнта 7000 грн. (а.с.18).
12.10.2023р. сторонами договору складено та підписано акт приймання-передачі послуг, до яких пунктом 1 акту належить: вивчення документів, консультування клієнта з приводу спірних правовідносин, збір доказів, складання позовної заяви, копіювання та засвідчення документів, доданих до позовної заяви, представництво інтересів клієнта в суді.
Вартість послуг, вказаних в п.1 Акту, становить 7000грн. (а.с.19).
Судом враховано, що ця справа є нескладною та розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а спірні правовідносини - не новими у судовій практиці, а тому підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Крім того, в акті приймання-передачі послуг не вказано вартості однієї години часу, витраченої адвокатом на надання позивачу кожного виду із правових послуг, що унеможливлює встановлення судом обсягу часу, витраченого адвокатом на їх виконання, а також вартість кожної із послуг, переліченої у найменуванні.
Таким чином, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, тому суд, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 1000 грн. за складання позовної заяви, та відшкодувати цю суму позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Також позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (а.с.21).
За вказаних обставин, судові витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягають стягненню у розмірі 536,80 грн. пропорційно з бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 28.09.2023 №959240190783 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Берестовська, 1,м. Суми,Сумська область,40009, код ЄДРПОУ 21108013) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 01.08.2023р. про переведення із пенсії по інвалідності на пенсію за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Берестовська, 1,м. Суми, Сумська область,40009, код ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. (вісімдесят) коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000 (одна тисяча ) грн.00коп.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Осіпова