про повернення позовної заяви
10 травня 2024 року Справа № 480/3358/24
Cуддя Сумського окружного адміністративного суду Прилипчук О.А., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
24.04.2024 через систему "Електронний суд" до Сумського окружного адміністративного суду через представника ОСОБА_2 звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), в якій просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за листопад 2022 року з урахуванням фактично виплачених сум
2. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану”, у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за листопад 2022 року з урахуванням фактично виплачених сум.
Ухвалою суду від 26.04.2024 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з порушенням вимог ч.1 ст. 123 КАС України.
07.05.2024 року представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду, яка мотивована тим, що позивач дізнався про порушене право на отримання грошового забезпечення у повному обсязі лише після отримання відповіді відповідача від 26.03.2024, а тому просить визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити його.
Суд, дослідивши доводи заяви позивача про поновлення строків звернення до суду, зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 118 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній по 18.07.2022 включно) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця охоплюється застосованим в частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України визначенням "законодавство про оплату праці" та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25.04.2019 у справі №804/496/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №360/3359/19.
Законом України № 2352-IX від 01.07.2022 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” (далі по тексту - Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022), що набрав чинності 19.07.2022, внесені зміни до норм Кодексу законів про працю України.
Зокрема, частини 1 і 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1). Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).
Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, отже, його норми не мають зворотної дії в часі.
Відповідно до ч. 1ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1/99-рп, частину 1статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати (грошового забезпечення) визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Отже, до 18.07.2022 включно діяла редакція ст. 233 Кодексу законів про працю України, згідно з якою строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення (заробітної плати) та його складових частин не застосовувалися, а щодо періоду після 19.07.2022, строк позовної давності застосовується.
Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином з 01 липня 2023 року строк звернення до суду із позовом про виплату заробітної плати регламентується статтею 233 КЗпП України і складає три місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Так, судом встановлено, що предметом спору по даній справі є правомірність нарахування та виплати військовою частиною НОМЕР_3 належного позивачу грошового забезпечення за листопад 2022 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 28.02.2023 солдата ОСОБА_1 визнано таким, що вибув зі складу збройних сил та засобів, які залучаються до забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Росіїської федерації на території Харківської області.
24.04.2024 позивач звернувся до суду із адміністративним позовом через систему "Електронний суд".
Суд зазначає, що на думку Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у справі 240/12017/19 від 31.03.2021 позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
У разі оскарження дій, бездіяльності, рішення суб'єкта владних повноважень зі спливом значного періоду часу, позивачем мають бути наведені переконливі підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Тобто, тягар доказування, в цьому випадку, покладається саме на позивача.
Під поняттям “дізнався” необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж “повинен був дізнатися” необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Грошове забезпечення є щомісячною виплатою, її розмір щомісяця відомий особі, яка її отримує, та отримуючи її у неналежному на думку особи розмірі вона має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про складові виплати, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання відповідної виплати особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо причин визначення спірного розміру виплати звернулась до вповноваженої особи із заявою про надання відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від такого органу відповіді на подану заяву.
Аналогічного висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 у справі № 360/1870/19.
Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
При цьому, суд спростовує доводи наведені у заяві про поновлення строку звернення до суду, що позивач дізнався про порушене право на отримання грошового забезпечення у повному обсязі за листопад 2022 року лише після отримання відповіді відповідача від 26.03.2024, виходячи з наступного.
Суд наголошує, що наведені доводи не відносять до доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, представником позивача суду не наведено.
Звернення ж із запитом до відповідача про надання інформації щодо розміру грошового винагороди після значного спливу строку звернення, суд розцінює виключно як намагання позивача поновити строки для звернення до суду, проте не приймає зазначений доказ як підтвердження факту щодо неможливості раніше дізнатися про порушене право на належний розмір грошової винагороди.
Виходячи з вищевикладеного, суд не приймає до уваги викладені у заяві представника ОСОБА_1 підстави для поновлення строку звернення до суду, а тому зазначене клопотання не підлягає задоволенню.
Згідно із ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Виходячи з вищевикладеного, суд приходить висновку, що заява позивача про поновлення строку звернення до суду не підлягає задоволенню та позовна заява підлягає поверненню ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 122-123, 160-161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду -відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії -повернути позивачу.
Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в п'ятнадцятиденний строк з дня складання ухвали.
Суддя О.А. Прилипчук