10 травня 2024 року Справа № 480/10693/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Соп'яненко О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/10693/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, і просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №184250010176 від 04.09.2023 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років та зарахуванні періодів роботи ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи в подвійному розмірі, що надає їй право на пенсію за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в подвійному розмірі наступні періоди роботи: з 01.09.1995 р. по 12.03.1999 р. навчання в Шосткинському медичному училищі, з 11.09.2003 р. по 31.01.2005 року, з 01.02.2005 року по 18.07.2006 року; з 19.07.2006 року по 12.02.2014 року: з 18.02.2014 року по 13.11.2022 року; з 28.11.2022 року по 29.01.2023 року; з 06.02.2033 року по 28.02.2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області призначити, нараховувати і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 28.08.2023 року, як працівнику охорони здоров'я, відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач звернулася до регіонального відділення управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Разом із заявою було подано необхідні для призначення пенсії документи. За результатами розгляду її заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного стажу.
Ухвалою суду від 24.07.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги не визнав, зазначивши, що за приписами пункту 2-1 та пункту 16 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-ІV пенсія за вислугу років згідно положень пункту "е" статті 55 Закону України № 1788-ХІІ може бути призначена особам за наявності спеціального стажу станом на 11.10.2017 26 років 6 місяців. Натомість, за результатами розгляду документів позивача, станом на 11.10.2017 стаж ОСОБА_1 , складає 20 років 01 місяць 23 дні, що свідчить про відсутність у останньої необхідного стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України № 1788-ХІІ, а саме 26 років 6 місяців.
Таким чином, на переконання представника відповідача, рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 04.09.2023 № 184250010176 про відмову у призначенні пенсії, є законним та обгрунтованим.
ГУ ПФУ в Сумській області не скористалося правом на подання відзиву.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач звернулася до регіонального відділення управління ПФУ в Сумській області із заявою про призначення пенсії за вислугою років.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви позивача 04.09.2023 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийняло рішення № 184250010176 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу (26 років 6 місяців) (а.с. 46).
При цьому, в рішенні зазначено, що страховий стаж заявниці складає 26 років 1 місяць 27 дні, спеціальний стаж станом на 11.10.2017 складає 20 років 1 місяць 23 дня. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу роботи заявниці зараховано всі періоди згідно наданих документів. Заявниця не має права на призначення пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон України "Про пенсійне забезпечення") визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно із ст.7 Закону України "Про пенсійне забезпечення", звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до ст. 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення", право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники охорони здоров'я відповідно до пункту “е” статті 55.
Так, пунктом "е" статті 55 Закону України №Про пенсійне забезпечення" (в редакції до внесених змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ, що набрали чинності 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, а Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 №911-VIII встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06. 2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII.
У рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 зазначено, що на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213 до оспорюваних положень Закону № 1788 щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону № 1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону № 1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону № 1788.
Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону № 1788 випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону № 1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відповідно до п.2 резолютивної частини рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" втратили чинність з 04.06.2019.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугу років необхідно керуватися статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції чинній до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, які визнано неконституційними.
Приймаючи оскаржуване рішення відповідач-2 не заперечує право позивача на призначення пенсії за вислугу років незалежно від віку. Водночас, з посиланням на п.2-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) вважає, що у позивача недостатньо спеціального стажу, який станом на 11.10.2017 повинен становити 26 років 6 місяців, коли у позивача лише 20 років 01 місяць 23 дні (а.с.46).
Вказані доводи представника відповідача з посиланням на норми Розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV суд не приймає до уваги, враховуючи наступне.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії" №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року Розділ XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнено пунктом 2-1 та визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Вказаною нормою лише збережено гарантії пенсійного забезпечення певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" .
Крім того, вказаною нормою не було внесено жодних змін до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а тому остання підлягає застосуванню саме у редакції, яка відновлена за рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04 червня 2019 року.
За приписами ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості, зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача зарахувати до спеціального стажу роботи у подвійному розмірі період навчання з 01.09.1995 по 12.03.1999, суд зазначає.
Відповідно до п. "д" ч.3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.06.1999, позивач з 01.09.1995 по 12.03.1999 навчалась у Шосткинському медичному училищі. Підстава внесення запису диплом серії НОМЕР_2 від 10.03.1999.(а.с.18, 25)
Відтак, з урахуванням приписів ч.2 ст.9 КАС України та враховуючи те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, і трудова книжка позивача оформлена належним чином, суд зазначає, що відповідач протиправно не врахував вказаний період навчання позивача до її спеціального стажу.
Інших підстав для незарахування вищевказаного періоду навчання позивача до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Суд також зазначає, що законодавчими нормами не передбачено зарахування до стажу роботи у подвійному розмірі період навчання, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача зарахувати до спеціального стажу період перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років з 11.09.2003 по 31.01.2005, суд зазначає.
Як зазначено вище, основним документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка.
Відповідно до відомостей з трудової книжки позивачка у період з 01.06.1999 по 01.02.2005 працювала на посаді медична сестра по догляду за хворими відділення кістково-суглобового туберкульозу (0,5 посади) та 0.5 посади медсестри ЛОР-кабінету. (а.с.18-19).
Відповідно до п. "ж" абз. 3 ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Окрім того, положеннями цієї статті ж регламентовано, що, зокрема при призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 цього Закону провадиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цими статтями, за умови, що зазначені роботи дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.
Крім того, ч.2 ст. 181 Кодексу законів про працю України визначено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Таким чином, суд приходить висновку, що відповідачем безпідставно не враховано при підрахунку спеціального стажу роботи позивачки періоди її перебування у відпустці по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку з 11.09.2003 по 31.01.2005.
Суд також зазначає, що законодавчими нормами не передбачено зарахування до стажу роботи у подвійному розмірі період перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до спеціального стажу роботи, в подвійному розмірі періоди роботи: з 01.02.2005 по 18.07.2006; з 19.07.2006 по 12.02.2014; з 18.02.2014 по 13.11.2022; з 28.11.2022 по 29.01.2023; з 06.02.2033 по 28.02.2023, суд зазначає наступне.
За Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою КМ України № 909 від 04.11.1993 року, робота на посадах середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у, зокрема, лікарняних закладах, амбулаторно- поліклінічних закладах дає право на пенсію за вислугу років.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про протидію захворюванню на туберкульоз", туберкульоз є соціально небезпечною інфекційною хворобою, що викликається мікобактеріями туберкульозу; до протитуберкульозних закладів відносяться лікувально- профілактичні заклади охорони здоров'я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно- курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Згідно ст. 23 Закону України "Про протидію захворюванню на туберкульоз", лдацівники протитуберкульозних закладів мають право на пенсію за віком на пільгових умовах у порядку, встановленому пенсійним законодавством.
У відповідності до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", робота в "лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зігаховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Згідно з записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.06.1999, позивач з:
- 01.02.2005 переведена на посаду палатна медсестра відділення кістково-суглобового туберкульозу (наказ №7 п.3 від 31.01.2005);
- 01.09.2014 (наказ № 62-адм від 01.09.2014) відділення кістково-суглобового туберкульозу перепрофільоване у відділення легеневого туберкульозу № 2;
- 01.09.2014 (наказ № 62-адм від 01.09.2014) відділення легеневого туберкульозу № 2 у зв'язку зі змінами в штатному розписі називати відділення для хворих на хіміорезистентний туберкульоз;
- 20.02.2016 (наказ № 9 від 19.02.2016) переведена у новостворене відділення легеневого туберкульозу для лікування хворих на невиліковні форми туберкульозу на посаду сестра медична стаціонару;
- 01.04.2020 (наказ № 87-к п. 3 від 30.03.2020) переведена на посаду сестра медична (старша) Шосткинського відділення;
- 28.02.2023 (наказ № 26-к від 22.02.2023) звільнена з роботи.
Даний факт підтверджується і довідкою від 22.02.2023 №16/4 виданою КНП Сумської обласної ради "Регіональний клінічний фтизіопульмонологічний медичний центр". Також, зазначено періоди перебування у відпустці без збереження заробітної плати:
- з 15.09.1999 по 30.09.1999 (№ 129 п.6 від 14.09.1999);
- з 03.08.2000 по 18.08.2000 (№ 69 п.3.7 від 03.08.2000)
- з 09.11.2001 по 09.11.2001 (№ 105 від 07.11.2001)
- з 07.08.2001 по 08.08.2001 (№ 71 п.2 від 06.08.2001)
- з 16.03.2001 по 13.04.2001 (№ 20 п.2 від 11.03.2001)
- з 23.04.2002 по 23.04.2002 (№ 39 п.1 від 22.04.2002)
- з 21.01.2003 по 21.01.2003 (№ 6 п.3 від 21.01.2003)
- з 05.05.2003 по 07.05.2003 (№ 42 п.2 від 05.05.2003)
- з 14.02.2003, 17.02.2003, 18.02.2003 (№ 12 п.1 від 13.02.2003)
- з 13.02.2014 по 17.02.2014 (№ 13 п.1 від 12.02.2014)
- з 14.11.2022 по 27.11.2022 (№ 67 п.3 від 03.11.2022)
- з 30.01.2023 по 05.02.2023 (№ 13 п.2 від 27.01.2023) (а.с.33-34)
Відповідно до форми РС-право від 14.09.2023 вбачається, що періоди роботи з з 01.02.2005 по 18.07.2006; з 19.07.2006 по 12.02.2014: з 18.02.2014 по 13.11.2022; з 28.11.2022 по 29.01.2023; з 06.02.2033 по 28.02.2023 (за виключенням періодів перебування у відпустках без збереження заробітної плати) зараховано у одинарному обчислені. (а.с.45)
Враховуючи наведене, рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 04.09.2023 № 184250010176, яким позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача призначити, нарахувати і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років, відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд зазначає наступне.
З практики Європейського суду можна зробити висновок, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Статтею 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 58 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов до висновку про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням висновку суду.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною четвертою цієї статті визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію за віком на загальних умовах, суд вважає таким, що не відповідає способам судового захисту, закріпленим частиною першою статті 5 КАС України, та об'єкту порушеного права, у зв'язку з чим у задоволенні вказаної вимоги належить відмовити.
Також суд звертає увагу, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача здійснювало ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, а тому з урахуванням скасування вище зазначеного рішення, саме ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повинно повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків даного судового рішення.
Відповідно до ст. 139 КАС України суд вважає необхідним стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1073,60 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №184250010176 від 04.09.2023 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років та зарахуванні періодів роботи ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи в подвійному розмірі, що надає їй право на пенсію за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до спеціального стажу період навчання з 01.09.1995 по 12.03.1999 в Шосткинському медичному училищі та перебування у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років з 11.09.2003 по 31.01.2005.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в подвійному розмірі наступні періоди роботи: з 01.02.2005 по 18.07.2006; з 19.07.2006 по 12.02.2014; з 18.02.2014 по 13.11.2022; з 28.11.2022 по 29.01.2023; з 06.02.2033 по 28.02.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про призначення пенсії за вислугу років, як працівнику охорони здоров'я, відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням висновків суду.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 21910427) судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Соп'яненко