10 травня 2024 року м. Рівне №460/3943/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) , в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не видачі наказу на звільнення Позивача з військової служби відповідно пп. «г» статті 26 Закону України "Про вiйськовий обов'язок i вiйськову службу" (Вiдомостi Верховної Ради України, 2006 р., № 38, ст. 324) через такі сімейні обставини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
- зобов'язати Військової частини НОМЕР_1 видати наказ на звільнення позивача з військової служби відповідно пп. «г» статті 26 Закону України "Про вiйськовий обов'язок i вiйськову службу" (Вiдомостi Верховної Ради України, 2006 р., № 38, ст. 324) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.03.2024 ним було подано рапорт на звільнення зі служби, відповідно до п. п. «г» статті 26 Закону України "Про вiйськовий обов'язок i вiйськову службу", через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Однак, відповідач залиши рапорт без задоволення, та відмовив у виданні наказу про звільнення зі служби. Вказана відмова є безпідставна та необґрунтована, позаяк у позивача наявні підстави для звільнення зі служби. З підстав наведених у позові, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 17.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.
Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві на позовну заяву, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. Зазначав на обґрунтування такої позиції, що позивачем було подано рапорт на звільнення зі служби, через перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років. Однак, відповідач вказує, що позивач немає права на звільнення зі служби, оскільки ОСОБА_2 , 2019 р.н. не знаходиться на його утриманні, так як у нього є матір ОСОБА_3 та батько ОСОБА_4 , який зобов'язаний здійснювати його утримання. Позивачем не надано рішення суду, яким звільнено ОСОБА_4 від обов'язку утримувати свою дитину. З наведених підстав у позивача немає підстав для звільнення зі служби, а тому відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Не погоджуючись із твердженнями відповідача щодо відсутності підстав для звільнення позивача зі служби позивач подав відповідь на відзив. Вказав, що тримання лягає пропорційно на батьків, але з урахуванням того, що біологічний батько не приймає участь в житті дитини позивач, який на законних підставах являється вітчимом, бере на себе обов'язок утримання дитини і забезпечення його гідним рівнем життя. Позивач знаходиться у шлюбі з матір'ю ОСОБА_2 , яка не отримує аліментів від біологічного батька, що підтверджує довідка про неотримання аліментів, інших осіб які могли б утримувати дитину немає. Тому позивач відповідно до чинного законодавства утримує дитину. Також відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази які б підтверджували факт утримання, проте наявність таких документів як: свідоцтво про шлюб (згідно з яким позивач стає вітчимом та на нього лягає цей обов'язок), довідка в якій зазначено, що аліментів від біологічного батька не надходить та заява від самої матері про утримання яка нотаріально завірена, свідчать про те, що ОСОБА_2 дійсно перебуває на утриманні позивача.
Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судом встановлено наступне.
15.07.2022, позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 призвано на військову службу під час мобілізації та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.07.2022 № 199, позивача зараховано на військову службу за призовом у воєнний час до списків військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду стрільця 2 відділення охорони 1 взводу охорони 4 роти охорони 4 батальйону охорони військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 18.04.2024 № 109, позивача призначено на посаду командира 3 відділення 1 взводу охорони 3 роти охорони 4 батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 , BOC - 100182T.
12.03.2024 позивач подав рапорт на звільнення зі служби, відповідно до п. п. «г» статті 26 Закону України "Про вiйськовий обов'язок i вiйськову службу", через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, а саме троє неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 2011р.н., ОСОБА_6 , 2012 р.н., ОСОБА_2 , 2019 р.н.
До рапорту про звільнення ним було додано:
- Нотаріально завірена копія паспорту ОСОБА_1 , серія НОМЕР_3 від 17.07. 2015 (п'ять аркушів);
- Нотаріально завірена копія картки фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 , № НОМЕР_4 від 06.08.2015 (один аркуш);
- Нотаріально завірена копія свідоцтва про народження ОСОБА_5 серія НОМЕР_5 від 28.12.2023 (один аркуш), згідно якого батьками цієї дитини є позивач та ОСОБА_7 ;
- Нотаріально завірена копія свідоцтва про народження ОСОБА_6 серія НОМЕР_6 від 28.12.2023 (один аркуш), згідно якого батьками цієї дитини є позивач та ОСОБА_7 ;
- Нотаріально завірена копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 серія НОМЕР_7 від 21.12.2019 (один аркуш);
- Нотаріально завірена копія свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_8 від 10.06.2023 (один аркуш);
- Оригінал листа відділу державної виконавчої служби від 26.02.2024 № 59265 (один аркуш);
- Оригінал довідки відділу державної виконавчої служби у місті Рівному від 22.02.2024 № 55108;
- Оригінал заяви ОСОБА_8 № 319 (один аркуш).
Однак, відповідач листом від 08.04.2024 за № 5/28/1047 на вказаний рапорт позивача, повідомив про відсутність підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
У цьому листі відповідач вказує про те, що позивач немає права на звільнення зі служби, оскільки ОСОБА_2 , 2019 р.н. не знаходиться на його утриманні, так як у нього є матір ОСОБА_3 та батько ОСОБА_4 , який зобов'язаний здійснювати його утримання. Позивачем не надано рішення суду, яким звільнено ОСОБА_4 від обов'язку утримувати свою дитину. Проживання батьків окремо, розірвання шлюбу не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язку щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст.157 Сімейного кодексу України. З огляду на наведене, підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно пп. «г» статті 26 Закону України "Про вiйськовий обов'язок i вiйськову службу", через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, у позивач немає.
Позивач, не погодившись з вказаними діями відповідача, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України регламентовано, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У пункті 20 частини 1 статті 106 Конституції України закріплено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232) визначає правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби
Відповідно до положень частин другої, третьої статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, у період дії воєнного стану визначені пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII.
А саме, Законом України «Про внесення зміни до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо додаткової підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану» від 20.09.2022 №2599-ІХ, внесено зміни підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідно до яких, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий час, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Згідно статей 133-134 Сімейного кодексу України, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
Відповідно до частин 1,2 статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно частини 3 статті 11 Закону України від 26.04.2001 № 2402-III "Про охорону дитинства" встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
При цьому, у відповідно до частини 2 статті 188 Сімейного кодексу України (далі - СК України), батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів.
Згідно з ч.1 ст. 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст. 268 СК України).
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із оскарженням дій відповідача, що виразились у повідомленні позивачу листом від 08.04.2024 за № 5/28/1047 про відсутність підстав для його звільнення з військової служби, на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Підставою для звільнення з військової служби позивач вказав відповідачу підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та повідомив про перебування у нього на утриманні трьох дітей віком до 18 років, про що надав відповідні докази.
Судом встановлено, що позивач є батьком малолітніх дітей ОСОБА_5 2011р.н., ОСОБА_6 , 2012 р.н.
Малолітня дитина ОСОБА_2 2019 р.н. є сином ОСОБА_4 .
Судом досліджено приєднану до матеріалів копію довідки відділу ДВС у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про неотримання аліментів від 22.02.2024 № 55108, відповідно до якої ОСОБА_8 не отримувала аліментів від гр. ОСОБА_4 у період з 14.06.2022 по 31.01.2024, згідно із судовим наказом № 570/1932/22, виданим 15.09.2022 Рівненським районним судом Рівненської області про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 аліментів на дитину: сина ОСОБА_2 .
Також, нотаріально завіреною заявою ОСОБА_8 стверджується, що вона та її малолітній син на теперішній час перебуває на повному щомісячному матеріальному та фінансовому утриманні її чоловіка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який не є біологічним батьком її малолітнього сина ОСОБА_2 .
Підставою для відмови відповідач зазначив з посиланням на норми сімейного законодавства про те, що обов'язок щодо утримання вказаних позивачем дітей не може бути покладено на нього як на вітчима, оскільки у дитини є батьки.
У рамках цієї справи суду необхідно вказати, що перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_8 , позивач має право на участь у вихованні дитини (за умови проживання однією сім'єю).
При цьому обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в малолітньої дитини немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Судом не заперечується і не спростовується факту матеріального та фінансового утримання позивачем ОСОБА_2 , який не є його біологічним сином.
Водночас, визначальним у даному випадку є наявність обов'язку батьків утримувати та забезпечувати інтереси своєї дитини. Підтвердженням чого є виданий судовий наказ № 570/1932/22 від 15.09.2022 Рівненським районним судом Рівненської області про стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 аліментів на дитину: сина ОСОБА_2 .
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_8 , має право на участь у вихованні ОСОБА_2 (за умови проживання однією сім'єю). При цьому обов'язок щодо утримання пасинка у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останнього немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у подібній справі №160/11228/23 (адміністративне провадження №К/990/35121/23) в постанові від 14.12.2023. Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З матеріалів справи встановлено, що позивач до рапорту про звільнення з військової служби не додав доказів того, що у ОСОБА_2 не має батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, здатних його утримувати або наявності у матері цієї дитини поважних причин, з яких вона не може надавати йому належного утримання.
Отже, суд наголошує, що у спірних правовідносинах позивач, на момент мобілізації відповідачем не надав належних доказів наявності правових підстав щодо застосування до нього абзацу 4 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач приймаючи оскаржуване рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, і не порушив права та інтереси позивача у справі.
Вказане рішення відповідає встановленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості.
Позивачем під час розгляду справи було не надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачами.
Підсумовуючи вищевикладене, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 10 травня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_9 )
Суддя Д.П. Зозуля