з питань визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду
10 травня 2024 року м. Рівне №460/18795/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Н.С. Гудими, розглянувши матеріали адміністративної справи за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинення певних дій
В провадженні суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинення певних дій.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27.09.2023, яке набрало законної сили, позов задоволено.
01.05.2024 позивач подав до суду заяву у порядку статті 383 КАС України, у якій просить суд: визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування і невиплати з січня 2024 року підвищення до пенсії, виходячи з розміру двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року як розрахункової величини, у зв'язку з чим постановити окрему ухвалу.
Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень на виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 у справі №460/18795/23 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у розмірі двох мінімальних заробітних плат, починаючи з 14.05.2023.
Вирішуючи вказаний спір, суд керувався висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18.
У вказаній постанові від 18.03.2020 зазначено, що Конституційний Суд України у Рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012, крім іншого, вирішив: в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України; в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
У постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом України від 04.02.2016 №987-VIII “Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015 (а саме: в редакції від 09.07.2007), була викладена так: “Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України”.
Так, Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку щодо застосування розміру доплати до пенсії - дві мінімальні заробітні плати.
Тому, виконуючи рішення суду у цій справі відповідач зобов'язаний застосовувати розмір доплати - дві мінімальні заробітні плати.
Поряд з цим, враховуючи зміну розміру мінімальної заробітної плати у кожному році, відповідач має обов'язок перераховувати та виплачувати доплату до пенсії у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ з урахуванням таких змін. При цьому, такий обов'язок виникає також у випадку, коли протягом відповідного календарного року згідно законодавства змінюється розмір мінімальної заробітної плати.
Суд зазначає, що розмір мінімальної заробітної плати установлюється відповідним законом на наступний рік із зазначенням змін такого розміру протягом такого року, зокрема, з 01.01.2023 - 6700 грн.
Згідно з ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" №3460-IX від 09.11.2023, установлено з 1 січня 2024 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 7100 грн., з 1 квітня - 8000 грн. Разом з тим, цією нормою окремо визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн.
Як свідчать матеріали заяви, з січня 2024 року позивачу нараховується та виплачується пенсія з урахуванням підвищення, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 1600 грн., тобто відповідно до резолютивної частини рішення суду від 27.09.2023 та з урахуванням Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
Таким чином, правові підстави для застосування розміру двох прожиткових мінімумів як розрахункової величини під час нарахування і виплати позивачу з січня 2024 року підвищення до пенсії на виконання рішення суду у справі №460/18795/23, як про це стверджує позивач у заяві, у відповідача відсутні.
При цьому, суд враховує, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.
Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Окрім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат. Така практика свідчить про достатньо широке "поле" для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.
Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з'ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.
За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа Valkov a№d Others v. Bulgaria (заява № 2033/04); справа Kho№iaki№a v. Georgia (заява № 17767/08)).
За приписами ч.6 ст.383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів позивача, а відтак про відсутність правових підстав для застосування заходів судового контролю у порядку статті 383 КАС України.
Керуючись статтями 241, 248, 294, 383 КАС України, суд
Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 10 травня 2024 року.
Суддя Н.С. Гудима