Справа № 766/84/24
н/п 2/766/6594/24
про залишення позову без руху
06.05.2024р. Херсонський міський суд Херсонської області в складі головуючої судді Зуб І.Ю., за участю секретаря судового засідання Шкуропат А.В.,
розглянувши позовної заяви адвоката Крушинської Антоніни Андріївни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про розірвання шлюбу,
встановив:
Позивач звернувся до суду із даним позовом в якому просить розірвати шлюб між сторонами.
Під час розгляду справи встановлено, що позивачем не надано до суду доказів перебування у шлюбі, а саме: оригінал свідоцтва про шлюб або належним чином завірену копію такого свідоцтва, тому позовну заяву необхідно залишити без руху для усунення недоліків, з наступних підстав.
Відповідно до п. 5, 8 ч. 3ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити, докази, що підтверджують обставини вказані позивачем, зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", до позовної заяви про розірвання шлюбу додаються: оригінал свідоцтва про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтва про народження дітей, довідки щодо розміру заробітку та інших доходів, а також усі необхідні документи відповідно до заявлених вимог.
Позивач, звертаючись до суду з заявою про розірвання шлюбу, повинен надати суду оригінал свідоцтва про реєстрацію шлюбу, однак у матеріалах, доданих до позову, оригінал даного свідоцтва відсутній і позивач не вказує в позовній заяві, що він буде наданий у судовому засіданні, однак надає клопотання про витребування судом у відповідача оригіналу свідоцтва про шлюб.
Згідно з ч. 1 ст. 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 84ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Відповідно до п. 4ч. 2 ст. 84ЦПК України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
У випадку відсутності оригіналу свідоцтва про одруження у позивача, він не позбавлений можливості звернутись до відповідного органу реєстрації актів цивільного стану із заявою про отримання дублікату свідоцтва про одруження.
Матеріали позовної заяви містять клопотання представника позивача про витребування доказів, а саме просить суд витребувати з органів РАЦС повторного свідоцтва про реєстрацію шлюбу, однак в заявленому клопотанні не вказані заходи, вжиті стороною заявника для отримання зазначених доказів самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Під час режиму воєнного стану, обмежень на звернення до органів РАГС не має, як і не скасовано обов'язок позивача подавати разом із позовною заявою докази, тому посилання на цю обставину судом до уваги не береться.
Таким чином твердження про неможливість отримати свідоцтво про шлюб повторно не підтверджено будь-якими доказами.
Враховуючи вище викладене, позивачу необхідно надати до суду свідоцтво про реєстрацію шлюбу.
Таким чином законодавчо передбачених перешкод в отриманні примірника свідоцтва про шлюб повторно - не встановлено, а позивач, звертаючись до суду має обов'язок подати докази або належним чином завірені копії.
Крім того позивачем при зверненні до суду не сплачено судовий збір, та зазначено в заяві про звільнення від його сплати у зв'язку із скрутним матеріальним становищем.
Суд зазначає наступне.
Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124), а статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 136 ЦПК України встановлено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.
З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим, там де такі суди існують, гарантії, що містяться у статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов'язків» (Рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» («Hoffmann v. Germany») від 11 жовтня 2001 року, пункт 65; Рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» («Cudla v. Poland») від 26 жовтня 2000 року).
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (Рішення ЄСПЛ «Kniat v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункт 44; Рішення ЄСПЛ «Jedamski and Jedamska v. Poland» від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
Положення статей ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Звільнення, зменшення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору за клопотанням сторони є правом суду, а не його обов'язком, тому відбувається на розсуд суду у кожному конкретному випадку на підставі поданих стороною доказів та наведених у клопотанні підстав.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 904/9117/17.
Будь - яких доказів на підтвердження зазначених у заяві доводів про те, що позивач перебуває у скрутному матеріальному становищі та не має можливості сплатити судовий збір у встановленому законом розмірі, а саме, належних документів про його майновий стан, в тому числі, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік суду не подано.
Доказів з відповідної установи про наявність доходів позивача не долучено до матеріалів позову.
Доводи про важкий майновий стан та відсутність можливості сплати судового збору без надання доказів наведеного не можуть бути підставою для звільнення, відстрочення або зменшення сплати судового збору, відповідно до положень статті 136 ЦПК України та статті 8 Закону України «Про судовий збір», що відповідає статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу.
З вказаних вище норм вбачається, що перелік підстав для відстрочення, розстрочення, звільнення від сплати судового збору визначений законом і є вичерпним, крім того, доказів того, що позивачка належить до категорії, які мають пільги щодо сплати судового збору матеріали справи не містять, а доказів на підтвердження підстав для звільнення від сплати судового збору у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем позивачкою не подано.
Доводи, на які посилається заявник, не є визначеними законом підставами для відстрочення, розстрочення, звільнення від сплати судового збору.
За таких обставин суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання зі сторони позивача про звільнення або розстрочення сплати судового збору задоволенню не підлягає.
Так позивачу, необхідно надати докази сплати судового збору, враховуючи, що позовна заява відправлена поштою в грудні 2023 року, у сумі 1073,60 грн, що відповідає вимогам ст. 4, 6 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ч.1ст.185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Суддя зауважує, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням права позивача на доступ до правосуддя.
Так, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31), в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у пункті 55 справи «Креуз проти Польщі», про те, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuz v. Poland» № 28249/95).
Отже, встановлюючи конкретні вимоги до змісту та форми позовної заяви, а також до документів, які мають бути до неї додані, ЦПК України при цьому покладає обов'язок на суд перевірити виконання позивачем цих вимог та прийнятності позовної заяви на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі.
Позивачу необхідно усунути недоліки, з дотриманням вимог зазначених у цій ухвалі.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає залишенню без руху.
Керуючись ст. 175,177,185 ЦПК України суд,-
Постановив:
Відмовити в задоволенні клопотання про витребування доказів.
Відмовити в задоволення заяви про відстрочення або розстрочення сплати судового збору.
Позовну заяву адвоката Крушинської Антоніни Андріївни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Надати позивачу строк 5 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.
Роз'яснити позивачу, що в разі якщо у вказаний строк недоліки заяви не будуть усунуті, заява вважається неподаною і повертається позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
СуддяІ. Ю. Зуб