про повернення позовної заяви
09 травня 2024 рокусправа № 380/6239/24
Суддя Львівського окружного адміністративного Потабенко В.А., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
встановила:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо нездійснення нарахування та виплати грошової компенсації ОСОБА_1 доплати до грошового забезпечення у розмірі 50 % від грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 15.03.2023 включно, пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 "Про деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни", виходячи з грошового забезпечення станом на виключення зі списків особового складу - 15.03.2023;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі грошову компенсацію - доплати до грошового забезпечення у розмірі 50 % від грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 15.03.2023 включно, пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 "Про деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни", виходячи з грошового забезпечення станом на виключення зі списків особового складу - 15.03.2023;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 15.03.2023, станом на дату постановлення рішення по суті спору, виходячи з грошового забезпечення станом на виключення зі списків особового складу - 15.03.2023 року та діб фактичної затримки.
Ухвалою від 26.03.2024 суддя залишила позовну заяву без руху.
На виконання ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 позивач подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити строк звернення до суду з даним позовом.
Так, позивач у заяві про поновлення строку для звернення до суду вказує в якості причини пропуску строку на те, що звільнено його зі служби в поліції 15.03.2023- у період дії встановленого законом обмеження щодо застосування строків, визначених ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Зазначає також, що при звільненні зі служби в поліції, всупереч ст. 116 КЗпП України Головним управлінням Національної поліції у Львівській області не було повідомлено письмово про всі суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні), про що ГУ НП у Львівській області повинно було письмово повідомити. Також зазначає, що порушено його право на отримання інформації про виплату всіх належних виплат, чим позбавило можливості їх оскаржити чи звернутися до суду з відповідним позовом. Неотримуючи тривалий час письмового повідомлення від ГУ НП у Львівській області про виплати всіх належних виплат 19.02.2024 самостійно звернувся із письмовим запитом про надання інформації до Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Національної поліції України про надання мені інформації чи виділялись кошти, нараховувалась та виплачувалась додаткова доплата відповідно до Постанови КМУ №375 від 29.04.2020 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни», оскільки розпорядником даної інформації являється ГУ НП у Львівській області, яке на час звільнення тобто з 15.03.2023 по даний час письмово не повідомило про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати. 01.03.2024 Департаментом фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку НП України на адресу скеровано лист № 33572-2024 у відповідь на запит від 19.02.2024, в якому зазначено серед іншого, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» (далі - Постанова) окремим категоріям працівників, військовослужбовців, поліцейських, інших осіб, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, передбачено встановлення додаткової доплати до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення). Аналізуючи вищезазначену, інформацію стало відомо із письмових відповідей ДФЗБО НП України від 01.03.2024 та УФЗБО ГУ НП у Львівській області від 29.02.2024, що право на отримання всіх належних виплат порушене, а саме в період з 01 січня 2021 року по дату звільнення, тобто до 15.03.2023 додаткової доплати до грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни», Головним управлінням Національної поліції у Львівській області не здійснювалося та не виплачена компенсація після звільнення по даний час, у зв'язку з чим вважає, що компенсація за не нарахування та виплату додаткової доплати до грошового забезпечення у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 за вищевказані періоди. Зазначає, що перебіг строку звернення до суду розпочався з 29.02.2024, та повинен закінчитись лише 29 квітня 2024 року, тому вважає, що не пропустив строк звернення до суду. Також зазначає, що взагалі не отримував письмового повідомлення від ГУ НП у Львівській області про суми, нараховані та виплачені при звільненні, то ще не розпочався перебіг трьохмісячного строку звернення до суду з позовом про стягнення усіх сум, що належать працівникові при звільненні. Також позивач зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду від 26.10.2023 у справі № 380/653/23, у якій суд дійшов висновку, що до правовідносин про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні підлягають застосуванню норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України у відповідній редакції, які передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові. При цьому перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Надаючи оцінку наведеним у поданій заяві обставинам, враховую таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Втім, положення ст. 122 КАС України не містять норм, які б урегульовували строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі відносини врегульовано Кодексом законів про працю України, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 233 якого у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При цьому Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 у справі № 1-18/2013 надав офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України і роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення вказаної норми слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Тобто у разі невиплати складових грошового забезпечення або компенсації втрати частини доходів заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати строк звернення до адміністративного суду не застосовується.
Разом із тим Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, до Кодексу Законів про працю України внесено зміни.
Так, п. 18 ч. 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та ч. ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу Законів про працю України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, Законом № 2352-IX внесено зміни до ст. 233 Кодексу Законів про працю України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які стосуються стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).
Таким чином, починаючи з 19.07.2022, у Кодексі Законів про працю України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Тобто, після внесення Законом № 2352-IX відповідних змін ч. 2 ст. 233 Кодексу Законів про працю України встановлено строк звернення до суду у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
Як свідчить зміст позовної заяви, окрім іншого у ній йдеться про бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо доплати до грошового забезпечення у розмірі 50 % від грошового забезпечення за період з 01.01.2021 року по 15.03.2023 року включно, пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 "Про деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни", виходячи з грошового забезпечення станом на виключення зі списків особового складу - 15.03.2023 року
При цьому наказом начальника ГУ НП у Львівській області від 14.03.2023 № 110 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 15.03.2023.
Отже, в цьому випадку тримісячний строк звернення до адміністративного суду має обраховуватися з 16.03.2023, адже 15.03.2023 позивача звільнено зі служби в поліції.
Разом із тим необхідно врахувати те, що відповідно до п. 1 глави XIX Кодексу Законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, наведеною нормою визначено імперативний припис щодо продовження строків, визначених ст. 233 Кодексу законів про працю України, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), без будь-яких винятків.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.04.2023.
Постановою від 25.04.2023 № 383 Кабінет Міністрів України через COVID-19 продовжив режим надзвичайної ситуації в єдиній державній системі цивільного захисту, а також карантин на всій території України до 30.06.2023.
Тобто, Урядом було продовжено строк дії карантину через COVID-19 до 30.06.2023, а тому з урахуванням п. 1 глави XIX Прикінцеві положення Кодексу Законів про працю України строки, визначені ст. 233 Кодексу законів про працю України, автоматично продовжено до 30.06.2023.
Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
При цьому необхідно врахувати те, що позивач не міг передбачити наперед дату, з якої строк дії карантину завершиться, адже постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Тобто позивач був позбавлений можливості звернутися до суду з цим позовом в період дії карантину, тобто до 30.06.2023.
Отже, на переконання суду, позивач мав право звернутися до суду за захистом своїх прав з урахуванням процесуальних строків, визначених п. 1 глави XIX Кодексу Законів про працю України, у тримісячний строк з дня завершення дії карантину, тобто до 02.10.2023 (з урахуванням того факту, що 30 та 31 вересня 2023 були вихідними днями).
При цьому позовна заява подана до Львівського окружного адміністративного суду 07.03.2024 (майже рік після звільнення зі служби з органів поліції).
Доводи позивача в якості поважності причин пропуску звернення до суду про те, що порушення законодавства про оплату праці відбулось в період, коли строки звернення не застосовувались, суддя вважає безпідставними, адже до правовідносин у цій справі, (зважаючи на дату звільнення позивача з служби з органів поліції 15.03.2023) застосуванню підлягають норми ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції після 19.07.2022, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
Аналогічна позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 26.10.2023 у справі № 380/653/23.
Щодо доводів позивача про те, що при звільненні зі служби в поліції, всупереч ст. 116 КЗпП Головним управління Національної поліції у Львівській області не було повідомлено про всі суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні). Позивач зазначає, що 19.02.2024 самостійно звернувся із письмовим запитом про надання інформації щодо виплати грошового забезпечення. 01.03.2024 Департаментом фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Національної поліції України на адресу позивача скеровано лист № 33572-2024 у відповідь на запит від 19.02.2024, в якому зазначено серед іншого, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» (далі - Постанова) окремим категоріям працівників, військовослужбовців, поліцейських, інших осіб, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, передбачено встановлення додаткової доплати до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Суддя оцінила такі доводи позивача та зазначає, що вчиняти дії по отриманню інформації про виплачені позивачу грошового забезпечення, здійснення обрахунку грошового забезпечення, нарахування та виплати грошового забезпечення позивач почав лише 29.02.2024, тобто по закінченню трьохмісячного строку, встановленого для звернення до суду. Майже після року звільнення зі служби в органах поліції позивач розпочав вчиняти дії, спрямовані на виплату сум грошового забезпечення.
Позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що він був позбавлений можливості раніше отримати інформацію про обставини нарахування/ненарахування грошового забезпечення у зазначеному розмірі. Доказів того, що відповідач чинив перешкоди у отриманні відповідної інформації та документів, позивачем також не надано. Будь-яких розумних пояснень щодо тривалого розриву між моментом звільнення та початком вжиття відповідних заходів щодо отримання грошового забезпечення позивач не надав.
Відтак, ні дата звернення до відповідача із запитом, ні дата одержання відповіді від нього аж ніяк не є початком перебігу строку звернення до суду, як помилково про це вважає представник позивача.
Суд вказує, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
В постанові від 21.09.2023 у справі № 340/341/23 Верховним Судом зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Позивач просить поновити строк на звернення до суду з цим позовом, з посиланням на висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 26.10.2023 у справі №380/653/23
Однак посилання представника позивача на висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 26.10.2023 у справі № 380/653/23, є вирваними з контексту, а тому недоречними у контексті мотивів поважності причин пропуску строку, оскільки у вказаній справі суд касаційної інстанції констатував факт дотримання позивачкою строку звернення до суду, зазначивши, що до правовідносин у цій справі застосуванню підлягають норми частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції після 19.07.2022, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При цьому, перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Особа_1 була звільнена 05.10.2022 і саме цього дня з отриманих документів з питань грошового забезпечення позивачка дізналась, що їй не нараховано та не виплачено одноразову грошову допомогу у зв'язку із звільненням з військової служби. Водночас, згідно з відтиску поштового штемпеля на конверті, який міститься у матеріалах справи, убачається, що позовна заява була направлена до Львівського окружного адміністративного суду Особа_1 05.01.2023. Тобто, у строк, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України (з урахуванням положень ч. 9 ст. 120 КАС України).
На противагу фактичним обставинам, встановленим Верховним Судом у справі №380/653/23, у даному випадку ОСОБА_1 звільнений зі служби з поліції згідно з наказом 15.03.2023. Однак до суду з позовом звернувся лише 07.03.2024.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Тож про всі виплачені суми заробітку позивач мав дізнатися у день звільнення 15.03.2023, і у разі незгоди з виплаченою сумою одразу мав би вживати заходів на одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер про Бельгії» виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавче обмеження строку оскарження рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п. п. 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку судді про пропуск строку звернення з поважних причин.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.11.2018 у справі № 804/958/17 та від 07.09.2023 у справі №160/914/23.
Також слід зазначити, що очікування (сподівання) позивача на те, що відповідач добросовісно буде здійснювати розрахунок грошового забезпечення не може бути визнано судом поважною причиною пропуску строку, адже таке очікування (сподівання) є виключно волевиявленням самого позивача, а не істотною обставиною, перешкодою чи трудністю, що унеможливили своєчасне звернення до суду з позовом у встановлений кодексом строк, та внаслідок цього очікування (сподівання) у позивача штучно збільшився строк звернення до суду.
Суд вважає, що оскарження особою будь-якої бездіяльності суб'єкта владних повноважень не дає підстав такій особі порушувати встановлений кодексом строк звернення до суду, оскільки строк звернення до суду обчислюється з дати, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися (мала таку можливість) про допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень, а не з дати, коли особа перестала очікувати на усунення суб'єктом владних повноважень такої бездіяльності.
Позивачем не надано жодних інших належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого тримісячного строку (з дня завершення дії карантину до 02.10.2023).
З огляду на викладене, суд приходить до висновків про відмову у задоволенні поданої позивачем заяви про поновлення пропущеного процесуального строку.
Частиною 1 ст. 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч. 2 ст. 123 КАС України).
Враховуючи все наведене вище, суддя доходить до висновку, що заяву про поновлення строку на звернення до суду належить залишити без задоволення, унаслідок чого позов підлягає поверненню у порядку ч. 2 ст. 123 КАС України.
Керуючись ст. ст. 4, 6-9, 121, 122, 123, 169, 241-243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст.ст. 293-297 КАС України.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна