справа № 380/1781/24
09 травня 2024 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), в якій позивач просить:
- визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови в задоволенні рапорту про звільнення позивача ОСОБА_1 за підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю хворого тестя, який потребує постійного догляду, оформлений листом №08/9622-23 (вих. Від 29.12.2023 року);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути рапорт та звільнити ОСОБА_1 , який проходить службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 , за підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю тестя, який має ІІ групу інвалідності.
Ухвалою від 29.01.2024 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.
Ухвалою від 23.04.2024 суд залишив позовну заяву без руху,
Ухвалою від 03.05.2024 суд відмовив у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду, клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся з рапортом до начальника військова частина НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами (у зв'язку з наявністю батька дружини - особи з інвалідністю І групи, який потребує постійного стороннього догляду). На підтвердження чого до рапорту долучив всі необхідні документи щодо родинних відносин, наявності у особи інвалідності І групи, та необхідності постійного стороннього догляду. Проте, відповідачем протиправно відмовлено позивачу у звільненні з військової служби.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що відсутні підстави до звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”. Зазначає, що судом встановлено необхідність подати документи, які підтверджують інвалідність та документи, які підтверджують родинний зв'язок. Позивачу відмовлено в задоволенні рапорту, оскільки позивач не подав нотаріально посвідчених документів.
Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій навела доводи аналогічні до викладеного у позовній заяві.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
Позивач проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
17.11.2023 позивач звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) із рапортом про звільнення з військової служби у зв'язку із сімейними обставинами (наявності батька дружини з числа осіб з інвалідністю І групи, який потребує постійного стороннього догляду) відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи».
До рапорту позивачем долучено засвідчені адвокатом: копію паспорта ОСОБА_1 , копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , копію паспорта у формі ID картки ОСОБА_2 , копію витягу із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу, копію паспорта ОСОБА_3 , копію довідки МСЕК, копію висновку ЛКК щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, копію паспорта ОСОБА_4 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 , копію довідки № 267 від 13.09.2023 про навчання ОСОБА_4 , копію акту обстеження житлово-побутових умов, копію витягу № 538 про зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб.
У відповідь на рапорт, В.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 23.11.2023 №12/33490/23-Вн надав відповідь, в якій вказав: "що копії документів, які додані до рапорту для прийняття правового рішення, не підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби в запас за сімейними обставинами. Копії засвідчені не нотаріально, а засвідчені адвокатом, довідка ЛКК (висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розгляду №559 ОСОБА_3 ) не встановленої форми, не підтверджено відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ".
Вважаючи такі дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови в задоволенні рапорту про звільнення протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон України № 2232-XII).
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються вказаним та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено:
- ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб;
- військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану” заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;
- у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
У подальшому, строк загальної мобілізації продовжувався і така тривала на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з підпунктом “г” пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років;
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
необхідність здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років;
виховання військовослужбовцем дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність.
Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України.
Згідно пункту 288 розділу ХІІ вказаного положення у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення.
Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Як видно з відповіді В.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 23.11.2023, на думку останнього, відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби, оскільки долучені до рапорту документи не засвідчені нотаріально.
Однак, суд вказує, що ні Закону України № 2232-XII, ні Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України не встановлюють обов'язку подання до рапорту оригіналів документів або засвідчено нотаріальних копій.
Таким чином, відповідачем протиправно не взято до уваги документи подані позивачем до рапорту про звільнення з військової служби.
Суд зазначає, що Законом України від 15 березня 2022 року № 2122-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» норму підпункту “г” пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-XII доповнено такою підставою звільнення з військової служби як: «Наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи».
З конструкції цієї норми слідує, що законодавець поєднав сполучниками «та» і «або» дві підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, як-от:
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю (1 умова);
- одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (2 умова).
Відповідно до пояснювальної записки до Закону України від 15 березня 2022 року № 2122-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми» (далі - Закон № № 2122-IX), необхідність ухвалення цього Закону полягає у потребі визначення на законодавчому рівні спрощеного варіанту звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за такими особами з інвалідністю і хворими дітьми.
Так, згідно зі статтею 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Таке положення було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі також - Положення № 1317).
Відповідно до пункту 27 Положення № 1317 підставами для встановлення груп інвалідності є, зокрема:
для I групи - стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі;
для ІІ групи - стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі;
для III групи інвалідності - стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
З наведеної норми слідує, що лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Тоді як, для осіб з ІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для осіб з ІІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Як указано вище, Закон № 2122-IX ухвалений з метою врегулювання спрощеного варіанту звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за такими особами і хворими дітьми.
Проаналізувавши в цілому підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, суд зауважує, що законодавець через призму вказаної норми реалізував завдання Закону № 2122-IX, у якій виокремив такі підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема:
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Отже, підстави звільнення військовослужбовця з військової служби як: (1) необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), а також особами з інвалідністю І групи (2) чи ІІ групи (3) є самостійними і не стосуються (не пов'язані) з такою підставою як: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 140/12873/23.
У відповіді на рапорт позивача вказано, що позивачем не підтверджено відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (батьком дружини позивача).
Відповідач, вказуючи про те, що надані позивачем документи не підтверджують відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за батьком дружини, підміняє одну підставу звільнення, передбачену підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, іншою, яка є самостійною. В цьому випадку позивач не звертався до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби у звєязку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком дружини.
Суд повторно вказує, що у рапорті про звільнення з військової служби, позивач просив звільнити його зі служби у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
З врахуванням викладеного, оскільки відповідач у відповідь на поданий рапорт позивача не взяв до уваги подані позивачем копії документів, підмінив одну підставу звільнення з військової служби іншою, дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо розгляду рапорту про звільнення позивача ОСОБА_1 за підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю хворого тестя є протиправними.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі №380/13558/21.
Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Оскільки відповідач у відповідь на поданий рапорт позивача не взяв до уваги подані позивачем копії документів, підмінив одну підставу звільнення з військової служби іншою, відтак суд вважає за необхідне зобов'язати повторно розглянути рапорт позивача із поданими документами про звільнення позивача за підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю хворого тестя.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 військова частина НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про звільнення за підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.