09 травня 2024 року м. Житомир справа № 240/11353/22
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області в Житомирській області про визнання неправомірною відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1), в якому просить:
- визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні йому пенсії за віком, оформлену листом від 24.05.2022;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити йому пенсію за віком, зарахувавши до загального стажу період його роботи з 13.01.1984 по 12.04.1992 у районі Крайньої Півночі в півторакратному розмірі, та період роботи з 06.02.2000 по 26.12.2003 на підприємстві МПП "Техторгсервіс".
На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що після досягнення 60-річного віку він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Однак, у відповідь на свою заяву отримав від Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області листа від 24.05.2022 з відмовою, обгрунтованою відсутністю в нього необхідного страхового стражу в розмірі 29 років, оскільки за наслідками розгляду поданих ним із заявою про призначення пенсії документів, було встановлено, що його страховий стаж становить лише 26 років 6 місяців 2 дні. Крім того, у вказаному листі Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області повідомило йому, що до його страхового стажу не було періоди роботи за записами в трудовій книжці з 13.01.1984 по 12.04.1992, оскільки між датою звільнення з роботи і наказом минуло більше місяця (наказ від 11.11.1991), та періоди роботи з 06.02.2000 по 26.12.2003, оскільки рік зарахування на роботу дописаний іншим чорнилом та не підтверджений в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Позивач вважає таке рішення про відмову у призначенні йому пенсії протиправним, адже вищезазначені обставини не є перешкодою для зарахування вказаних періодів роботи до його страхового стажу, та як наслідок перешкодою для призначення йому пенсії. Зауважує, що спірні періоди його роботи підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці, а тому мають бути зараховані до страхового стажу. З огляду на зазначене, для захисту свого права на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою суду провадження в адміністративній справі №240/11353/22 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
Головне управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області надало до суду відзив на позовну заяву в якому заперечувало проти заявлених позовних вимог у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю. Аргументуючи таку позицію відповідач зазначив, що 13.05.2022 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". На виконання вимог постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами, внесеними постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1), якою передбачено застосування під час призначення пенсії принципу екстериторіальності, після реєстрації заяви ОСОБА_1 та сканування наданих ним документів засобами програмного забезпечення, цю заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області та прийнято рішення від 19.05.2022 №063950004122 про відмову у призначенні позивачу пенсії у зв'язку із відсутністю в нього необхідного страхового стажу в розмірі 29 років. Натомість Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області лише повідомило позивача про зміст прийнятого Головним управління Пенсійного фонду України у Волинській області рішення шляхом направлення йому листа від 24.05.2022 №0600-0219-8/36011. В контексті зазначено управління зауважило, що обов'язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Однак, до матеріалів справи позивачем не було надано жодних доказів того, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовило йому у призначенні пенсії, а тому управління просило відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Крім того, у відзиві на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило, що вважає прийняте Головним управління Пенсійного фонду України у Волинській області рішення про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії правомірним, оскільки його страховий стаж становить 26 років 6 місяців 02 дні, в той час, як відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для призначення пенсії за віком страховий стаж повинен становити не менше 29 років. При цьому, управління зауважило, що згідно з пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. В свою чергу, відповідно до пункту 2.6 цієї Інструкції записи, внесені до трудової книжки з порушенням вимог Інструкції, до страхового стажу не враховуються. Враховуючи вищезазначені правові норми до за записами в трудовій книжці до страхового стажу ОСОБА_1 не були зараховані період роботи з 13.01.1984 по 12.04.1992, оскільки між датою звільнення з роботи і наказом про звільнення минуло більше місяця (наказ від 11.11.1991), та період роботи з 06.02.2000 по 26.12.2003, оскільки рік зарахування на роботу дописано іншим чорнилом та не підтверджено відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру з загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи вищенаведені факти та норми чинного законодавства Головне управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області просило відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
В свою чергу, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористалось, відзиву на позовну заяву до суду не надало.
Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 13.05.2022 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Після прийняття від позивача вказаної заяви та доданих до неї документів, за принципом екстериторіальності цю заяву розглядало Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
За наслідками розгляду поданої ОСОБА_1 заяви та доданих до неї документів Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області прийняло рішення від 19.05.2022 №06395004122 про відмову у призначенні йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Підставою для прийняття вказаного рішення стала відсутність у позивача необхідного страхового стажу. Так, зарахований Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області страховий стаж ОСОБА_1 склав 26 років 6 місяців 2 дні. В той час, як необхідний для призначення пенсії за віком страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", становить 29 років.
Про прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 повідомило Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, шляхом направлення йому листа від 24.05.2022 №0600-0219-8/36011. У вказаному листі окрім підстави для відмови у призначенні пенсії, яка полягала у відсутності необхідного страхового стажу. також було зазначено, що до вказаного стажу позивачу не зараховано періоди роботи за записами в його трудовій книжці з 13.01.1984 по 12.04.1992, оскільки між датою звільнення з роботи і наказом минуло більше місяця (наказ від 11.11.1991), та періоди роботи з 06.02.2000 по 26.12.2003, оскільки рік зарахування на роботу дописаний іншим чорнилом та не підтверджений в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Позивач не погоджується з розміром визначеного йому страхового стажу та вважає, що пенсійний орган протиправно не зарахував до цього стажу вищезазначених періодів з 13.01.1984 по 12.04.1992 та з 06.02.2000 по 26.12.2003, та як наслідок протиправно відмовив йому у призначенні пенсії, а тому він звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені в Законі України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV визначено право громадян України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IVвідповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
В умовах дії солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально з урахуванням набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувалися страхові внески.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.
Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.
До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
Статтею 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Таким чином, системний аналіз норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2014 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Під час розгляду справи встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області при розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за віком не зарахувало до його страхового стажу:
- період роботи з 13.01.1984 по 12.04.1992 в Євгекинотській державній районній електростанції РЕУ "Магаданенерго" (район Крайньої Півночі), через те, що між вказаною в трудовій книжці датою звільнення з роботи (12.04.1992) і датою прийняття наказу про таке звільнення (11.11.1991) минуло більше місяця;
- період роботи з 06.02.2000 по 26.12.2003 в МПП "Техторгсервіс", через те, що вказаний в трудовій книжці рік зарахування на роботу дописаний іншим чорнилом та не підтверджений в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині правомірності дій пенсійного органу щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 13.01.1984 по 12.04.1992 в Євгекинотській державній районній електростанції РЕУ "Магаданенерго" (район Крайньої Півночі), суд зазначає наступне.
Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Статтею 5 Угоди "Про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення" від 13 березня 1992 року, яка Україною підписана, встановлено, що вона розповсюджує дію угоди на пенсійне забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угоди.
Статтею 3 тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 19 січня 1993 року, дозволено обчислювати стаж за нормами Закону Російської Федерації "Про державні гарантії і компенсації для осіб, працюючих і проживаючих в районах Крайньої Півночі та прирівняних місцевостях" від 19 лютого 1993 року, яким дозволено застосовувати пільгу про обчислення стажу незалежно від факту наявності строкового трудового договору, тим самим на рівні міжнародних угод, укладених між Україною та Росією встановлено, що на території України гарантується пенсійне забезпечення громадян, які працювали на території Росії в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях, і при цьому обов'язково визначено, що обчислення стажу здійснюється незалежно від факту наявності строкового трудового договору.
Відповідно до пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.
Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".
Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.
Згідно з пунктом "д" статті 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" від 10 лютого 1960 року працівникам, що переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни, за умови укладення ними трудових договорів про роботу в цих районах строком на п'ять років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надається додатково пільга зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що надає право на отримання пенсії через старість і по інвалідності.
Статтею 3 Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" від 26 вересня 1967 року № 1908-VII передбачено скоротити тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", з п'яти до трьох років, а також встановлено надавати зазначені пільги особам, які прибули в ці райони і місцевості з власної ініціативи, за умови укладення ними трудових договорів на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.
Відповідно до частини 2 пункту 2 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Президії Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16 грудня 1967 року № 530/П-28, пільги, передбачені статтею 5 Указу від 10 лютого 1960 р. та статтею 3 Указу від 26 вересня 1967 р., надаються додатково працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей країни (включаючи осіб, які прибули з власної ініціативи), при умові укладення ними трудових договорів, про роботу в цих районах і місцевостях на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють у районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС № 530/п-28 від 16 грудня 1967 року період роботи у зазначених місцевостях зараховувався до загального трудового стажу у наступному порядку: за період з 01 березня 1960 року - один рік роботи зараховувався за один рік і 6 місяців; за період з 01 серпня 1945 року до 01 березня 1960 року один рік роботи зараховувався за два роки, якщо робітник мав право на пільги у відповідності з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 01 серпня 1945 року. Пільгове обчислення трудового стажу відповідно до зазначених Указів поширювалось лише на робітників, які уклали письмові трудові договори про роботу на Крайній Півночі та прирівняних місцевостях, на підставі документів (трудової книжки, довідки), які б стверджували право на пільги. Таким документом був і письмовий договір, який укладався із робітниками і службовцями, що прибували для роботи на Крайню Північ.
Таким чином, документами, які підтверджують роботу особи на Крайній Півночі та прирівняних місцевостях та які надають право на обчислення стажу роботи на пільгових умовах є трудовий договір, трудова книжка або довідка.
При цьому, для здійснення обчислення стажу на пільгових умовах є достатнім наявність одного із вказаних документів.
Отже, з огляду на вищенаведені норми права, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 серпня 2019 року по справі №750/1717/16-а зазначив, що системний аналіз вказаних положень дає підстави дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10.02.1960 та від 29.09.1967 та Постановою № 148.
При цьому, основним документом, підтверджуючим факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях є її трудова книжка, а також, ці обставини можуть підтверджуватися й іншими документами, зокрема, архівною довідкою.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 листопада 2019 року по справі №396/153/17 зазначено, що : … з огляду на вищенаведені норми права, для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто, достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 302/662/17-а, від 18 грудня 2018 року у справі №263/13671/16-а, від 10 січня 2019 року у справі № 352/1612/15а (2а/352/70/15), від 10 вересня 2019 року у справі № 348/2208/16-а, від 07 листопада 2019 року у справі №341/1327/17 (К/9901/10363/18).
Під час розгляду справи судом було досліджено трудову книжку ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 23.11.1982 та з її змісту встановлено, що в період з 13.01.1984 по 12.04.1992 позивач працював спочатку слюсарем, а потім водієм в Євгекинотській державній районній електростанції РЕУ "Магаданенерго".
Період роботи позивача з 13.01.1984 по 12.04.1992 в Євгекинотській державній районній електростанції РЕУ "Магаданенерго" підтверджується також і наявною у матеріалах справи довідкою Євгекинотської державної районної електростанції від 15.03.2005 №36 (а.с.11).
Крім того, згідно інформації, вказаної в довідці від 15.03.2005 №36, Євгекинотська державна районна електростанція РЕУ "Магаданенерго", де працював позивач, розташована на території Іультинського району Чукотського автономного округу. В свою чергу, Чукотський автономний округ до 1992 року входив до складу Магаданської області та відноситься до районів Крайньої Півночі з екстремальними природнокліматичними умовами (а.с.11).
Суд зазначає, що перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10 листопада 1967 року №1029 (далі - Перелік №1029).
Відповідно до зазначеного Переліку №1029 Магаданська область відноситься до районів Крайньої Півночі.
За встановлених обставин, коли факт роботи позивача в період з 13.01.1984 по 12.04.1992 в районах Крайньої Півночі підтверджується записами в його трудовій книжці, які також безпосередньо кореспондуються з інформацією, вказаною в довідці від 15.03.2005 №36, суд, з урахуванням пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", приходить до висновку, що вказаний період роботи позивача в районах Крайньої Півночі підлягає пільговому зарахуванню до його стажу з розрахунку як один рік роботи за один рік шість місяців.
Надаючи оцінку підставам, у зв'язку із якими пенсійний орган не зарахував вказаний період роботи ОСОБА_1 до його страхового стажу, які полягали в тому, що між вказаною в трудовій книжці датою звільнення з роботи (12.04.1992) і датою прийняття наказу про таке звільнення (11.11.1991) минуло більше місяця, суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи правомірність таких дій Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило, що згідно з пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
З даного приводу суд зазначає, що вказаною правовою нормою визначений строк протягом якого роботодавець повинен внести до трудової книжки працівника відповідний запис про його звільнення. Більш того, вказаний строк пов'язаний із датою звільнення працівника, а не із датою видання роботодавцем наказу про таке звільнення. Водночас, жодного строкового обмеження терміном в один місяць між датою видачі роботодавцем наказу про звільнення та датою самого звільнення працівника вказана правова норма не містить.
Більш того, згідно запису №11 в трудовій книжці позивача він був звільнений із Євгекинотської державної районної електростанції РЕУ "Магаданенерго" є закінчення строку дії трудового договору. Суд зазначає, що у випадку припинення трудових відносин на такій підставі, наказ про звільнення може бути виданий як в останній день дії строкового трудового договору так і до цього, але із зазначенням дати звільнення, що обумовлена строком трудового договору. Водночас, днем звільнення в будь-якому випадку буде останній день роботи, як він визначений трудовим договором.
В контексті вищевказаного, суд зазначає, що жодного порушення вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, при внесенні до трудової книжки ОСОБА_1 запису №11 про його звільнення з Євгекинотської державної районної електростанції РЕУ "Магаданенерго" допущено не було. У зв'язку з цим, доводи відповідачів про те період роботи позивача з 13.01.1984 по 12.04.1992 не може бути зарахований до його страхового стажу через те, що між датою звільнення позивача з роботи (12.04.1992) і датою прийняття наказу про таке звільнення (11.11.1991) минуло більше місяця, є безпідставними та відхиляються судом.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його роботи з 13.01.1984 по 12.04.1992 в Євгекиностській державній районній електростанції РЕУ "Магаданенерго" - районах Крайньої Півночі.
Враховуючи, що період вказаний період роботи позивача з 13.01.1984 по 12.04.1992 в районах Крайньої Півночі, повністю підтверджується трудовою книжкою та довідкою від 15.03.2005 №36, суд, застосовуючи механізм ефективного захисту прав позивача, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, як орган, який в розумінні Порядку №22-1, є органом, що призначає пенсію, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 13.01.1984 по 12.04.1992 в Євгекинотській державній районній електростанції РЕУ "Магаданенерго" (в районах Крайньої Півночі) у пільговому обчисленні, з урахуванням кратності (із розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців).
Вирішуючи спірні правовідносини в частині правомірності дій пенсійного органу щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 06.02.2000 по 26.12.2003 в МПП "Техторгсервіс", суд зазначає наступне.
Під час розгляду справи судом встановлено, що підставою для не зарахування вказаного періоду роботи позивача з 06.02.2000 по 26.12.2003 до його страхового стажу стало те, що вказаний в трудовій книжці рік зарахування позивача на цю роботу був дописаний іншим чорнилом.
Надаючи правову оцінку вказаній підставі, суд зазначає, що Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників була затверджена Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Правовими нормами пункту 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Зміст вказаних правових норм свідчить, що записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.
При цьому, Інструкція №58 не передбачає обов'язкової умови про те, що весь запис у трудовій книжці повинен бути здійснений чорнилом одного кольору. Натомість допустимим є використання чорного, синього або фіолетового кольорів.
Суд звертає увагу, що за приписами пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» (відповідно до якої прийнято Інструкцію №58), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд зазначає, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.
Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Крім того, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що відсутність на титульній сторінці трудової книжки запису про дату її заповнення, при дотриманні усіх інших вимог Інструкції №58 щодо оформлення відомостей про роботу працівника та записів про періоди такої роботи, не є підставою для не зарахування усіх зазначених в цій трудовій книжці періодів роботи працівника до його до стажу.
Таким чином, твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 06.02.2000 по 26.12.2003 в МПП "Техторгсервіс" до його страхового стажу через те, що вказаний в трудовій книжці рік зарахування позивача на цю роботу був дописаний іншим чорнилом, є безпідставними.
У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що трудова книжка ОСОБА_1 є належним документом для підтвердження набутого ним страхового стажу з 06.02.2000 по 26.12.2003, а тому дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не зарахування до страхового стажу позивача зазначеного періоду роботи є необґрунтованими та безпідставними.
Застосовуючи механізм ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, як орган, який в розумінні Порядку №22-1, є органом, що призначає пенсію, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 06.02.2000 по 26.12.2003 в МПП "Техторгсервіс".
В контексті вищезазначених висновків суду про безпідставність та неправомірність дій пенсійного органу щодо не зарахування періодів роботи ОСОБА_1 з 13.01.1984 по 12.04.1992 та з 06.02.2000 по 26.12.2003 до його страхового стажу, суд приходить до висновку про протиправність прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області рішення від 19.05.2022 №063950004122 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у зв'язку з відсутністю в нього необхідного страхового стажу, оскільки, з урахуванням вказаних періодів з 13.01.1984 по 12.04.1992 та з 06.02.2000 по 26.12.2003, а також стажу, який визнається пенсійним органом (26 років 06 місяців 02 дні) його страховий стаж становить понад 29 років.
З огляду на вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області рішення від 19.05.2022 №063950004122 підлягає скасуванню.
Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд виходить з того, що може зобов'язати відповідача вчинити конкретні, позитивні для позивача дії, лише у випадку, якщо за певних конкретних обставин справи встановить відсутність підстав для прийняття будь-якого іншого рішення, прийняття якого можливо відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особа має право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнув 60 років, та має необхідний страховий стаж в розмірі не менше 29 років.
Таким чином, позивачем дотримано необхідні умови призначення йому за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV, якою врегульовано питання строків призначення (перерахунку) та виплати пенсії, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Матеріалами справи підтверджується, що за призначенням пенсії за віком позивач звернувся 13.05.2022, тобто протягом трьох місяців з дня досягнення ним 60-річного пенсійного віку.
Відтак, зважаючи на положення пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV, суд, застосовуючи механізм захисту права порушеного суб'єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, як орган, який в розумінні Порядку №22-1, є органом що призначає пенсію, призначити ОСОБА_1 з 13.04.2022 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.
Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Відтак, суд, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
З наявної у матеріалах справи квитанції вбачається, що позивачем під час звернення до суду з вказаними позовом було сплачено судовий збір у розмірі 992,40 гривень.
Таким чином, беручи до уваги норми ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України, а також враховуючи розмір задоволених позовних вимог та сплату позивачем судового збору в мінімальному розмірі, суд приходить до висновку, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 гривень в повному обсязі підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів (по 496,20 грн з кожного відповідача).
Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) та до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вулиця Кравчука, 22 в, м. Луцьк, Волинська область, 43026; код ЄДРПОУ 13358826) про визнання неправомірною відмову, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 19.05.2022 №063950004122 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 13.01.1984 по 12.04.1992 в Євгекинотській державній районній електростанції РЕУ "Магаданенерго" (в районах Крайньої Півночі) - у пільговому обчисленні, з урахуванням кратності (із розрахунку один рік роботи за один рік шість місяців), а також період його роботи з 06.02.2000 по 26.12.2003 в МПП "Техторгсервіс".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 з 13.04.2022 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 496,20 грн (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 496,20 грн (чотириста дев'яносто шість гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович