Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 травня 2024 року Справа№200/459/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Ушенка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (ЄДРПОУ 13322403; юридична адреса: 21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, б. 7) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 05.01.2024 № 0566500097;
- зобов'язати призначити з 01 січня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 01 січня 2024 року, після досягнення 50-річного віку, вона звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, проте відповідач рішенням від 05.01.2024 № 056650009740 відмовив їй у призначенні пільгової пенсії у зв'язку з недосягненням пенсійного віку (55 років), посилаючись на пункт 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій». Позивач з таким рішенням не погоджується та вважає його протиправним, оскільки така позиція відповідача суперечить рішенню Конституційного Суду України № 1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020.
Позивач вважає таке рішення суб'єкта владних повноважень протиправним, у зв'язку з чим звернулася до суду з метою захисту порушеного, на її думку, права.
Ухвалою суду від 09 лютого 2024 року у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подало відзив на позовну заяву, вмотивований тим, що з 01 січня 2004 року Закон України № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду. Зазначає, що приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення» в контексті призначення пільгової пенсії з урахуванням рішення Конституційного Суду України, розповсюджували б свою дію на позивача у разі, якщо б вона досягла пенсійного віку, визначеного у вказаному законі, до 11.10.2017. Оскільки, станом на момент звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах позивач не досягла віку, встановленого п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 - 55 років, на думку відповідача ним прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Справу розглянуто поза датою, визначеною в ухвалі суду від 09 лютого 2024 року, з огляду на введення в Україні у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який, наразі, триває.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , про що свідчить наявна в матеріалах справи копія її паспорту громадянина України.
Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
01 січня 2024 року позивач у віці 51 рік звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, яка за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 05.01.2024 № 056650009740 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV у редакції, чинній на день звернення, а саме 55 років.
Предметом спору у даній справі є законність і обґрунтованість рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 05.01.2024 № 056650009740, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 за результатами розгляду її звернення від 01.01.2024.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку з цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 листопада 2021 року у справі № 360/3611/20 (провадження № № 11-209/21) дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Обставини справи, яка розглядається, відповідають ознакам типової справи, щодо якої прийнято рішення у зразковій справі № 360/3611/20.
Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Оскільки дана адміністративна справа є типовою, суд при ухваленні рішення враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у вищевказаній постанові за результатами розгляду зазначеної зразкової справи.
Таким чином, оскільки ключовим для вирішення цієї справи є питання щодо норм закону, який слід застосовувати при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, і цьому питанню вже надано оцінку Верховним Судом під час розгляду справи № 360/3611/20, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо застосування положень статті 13 Закону №1788-ХІІ під час вирішення питання про призначення їй пенсії.
Отже, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788-ХІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах їй виповнився 51 рік, страховий стаж роботи становив 32 роки 11 місяців 18 днів, у тому числі на роботах за списком № 2 - понад 10 років.
Отже, як загального, так і спеціального стажу роботи позивача достатньо для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, про що відповідачем зазначено у спірному рішенні і спір щодо цих обставин між сторонами відсутній. Натомість спірним питанням є досягнення позивачем віку, з якого можливе призначення пенсії на пільгових умовах.
Оскільки, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV, тому відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, оформлена рішенням від 05.01.2024 № 056650009740, у призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 32 роки 11 місяців 18 днів, у тому числі на роботах за списком № 2 - 28 років 03 місяці 22 дні, пенсії на пільгових умовах за віком з посиланням на недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про те, що позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, отже її позов підлягає задоволенню, а рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області - визнанню протиправним та скасуванню.
При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на таке.
Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Таким чином, дискреційні повноваження, в тому числі відповідача, завжди мають межі, встановлені законом.
Згідно рішень Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (справа «Hasan and Chaush v. Bulgarіа» № 30985/96).
Однак, відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» («Сhahal v. thе United Kingdom», (22414/93) [1996] ЕСНR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року у справі №21-87а13.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з абзацу першого частини 5 ст. 245 КАС України.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Отже, обрання такого способу захисту та відновлення прав позивача як зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції, що діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, відповідно до заяви від 01.01.2024, не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки за відсутності передбачених законом підстав для відмови відповідач зобов'язаний вчинити такі дії.
Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність рішення щодо відмови позивачу у призначенні пенсії, що є підставою для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи за подання адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн. відповідно до квитанції № 0.0.3424538694 від 19.01.2024.
Враховуючи наведене вище, судовий збір у сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 139, 241-246, 255, 258, 293-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (ЄДРПОУ 13322403; юридична адреса: 21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, б. 7) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (ЄДРПОУ 13322403; юридична адреса: 21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, б. 7) про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у призначенні пенсії від 05.01.2024 № 0566500097.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (ЄДРПОУ 13322403; юридична адреса: 21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, б. 7) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 01 січня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (ЄДРПОУ 13322403; юридична адреса: 21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, б. 7) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 09 травня 2024 року.
Суддя С.В. Ушенко