09 травня 2024 рокуСправа №160/2767/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 222 від 23.08.2022;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення і додаткової винагороди ОСОБА_1 у зв'язку із закриттям 22.04.2022 кримінального провадження №62022050010001021 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, за період з 03.11.2022 по 22.04.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду збільшену до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 01.08.2022 по 22.08.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, за період з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.01.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду збільшену до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням 16.08.2022 (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, за період з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 21.10.2022, з 23.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 21.11.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років за період з 01.09.2022 по 22.04.2023 враховуючи 25% посадового окладу та окладу за військове звання;
- зобов'язати військову частину нарахувати і виплатити ОСОБА_1 посадовий оклад шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року в розмірі 2481,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно із додатком 1 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року, за період з 12 01.09.2022 по 31.12.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 посадовий оклад шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року в розмірі 2684,00 грн на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно із додатком 1 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року, за період з 01.01.2023 по 22.04.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 оклад за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року в розмірі 2481,00 грн на тарифний коефіцієнт 0,38, згідно із додатком 14 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року, за період з 01.09.2022 р. по 31.12.2022;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 оклад за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року в розмірі 2684,00 грн на тарифний коефіцієнт 0,38, згідно із додатком 14 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року, за період з 01.01.2023 по 22.04.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 16.08.2022 ним отримано поранення, пов'язане із захистом Батьківщини, поблизу м. Бахмут Донецької області, за фактом чого відповідачем надано направлення від 01.09.2022 № 852 для проходження стаціонарного лікування, яке позивач проходив з 01.09.2022 по 21.11.2022. Разом з тим, у вказаний період, наказом № 222 від 23.08.2022 позивача визнано таким, що 21.08.2022 самовільно залишив розташування підрозділу та під час виконання бойових завдань, виключено з грошового та речового забезпечення з 21.08.2022. Повернувшись з лікування позивач дізнався про проведення службового розслідування за фактом дезертирства та призупинення його військової служби з 03.11.2022 у зв'язку з внесенням відомостей за даним фактом до ЄРДР у кримінальному провадженні за № 62022050010001021. Надавши відповідні докази невинуватості слідчому ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорськ, вказане кримінальне провадження 22.04.2023 відносно позивача закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. У подальшому 22.04.2023 позивач повернувся до військової частини НОМЕР_1 та був поновлений на посаді та продовжив службу. Разом з тим, враховуючи, що кримінальне провадження закрито відносно позивача, відповідач мав би виплатити грошове забезпечення та додаткову винагороду за період з 03.11.2022 по 22.04.2023. Крім того, в наказі № 222 від 23.08.2022 хоча і вказано, що позивача виключено з грошового забезпечення з 21.08.2022, але фактично позивач не отримав додаткову винагороду збільшену до 100000 гривень в розрахунку на місяць за час участі в бойових діях у серпні 2022. У зв'язку з прийняттям спірного наказу № 222 від 23.08.2022, а також бездіяльності за наслідками закритого кримінального провадження, відповідач не виплатив позивачу додаткову винагороду збільшену до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні, у зв'язку з отриманими пораненнями 16.08.2022 під час виконання ним обов'язків із захисту Батьківщини. Крім того, з урахування редакції Постанови № 168 від 28.02.2022, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідачем у період з 01.08.2022 по 31.01.2023 протиправно не виплачено додаткову винагороду в розмірі 30000 грн в розрахунку на місяць. Разом з тим, позивач вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18) положень пункту 4 Постанови № 704 у редакції до 24.02.2018, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою №103, а тому грошове забезпечення позивача - посадовий оклад, оклад за військове звання та надбавка за вислугу років має бути за період з 01.09.2022 по 22.04.2023 виплачена з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 визнано причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом поважними. Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - задоволено. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.04.2024 клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів - задоволено частково. Витребувано від Військової частини НОМЕР_1 , у 5-денний строк з дня отримання даної ухвали суду наступні докази:
- витяг з наказу про присвоєння ОСОБА_1 військового звання молодший сержант;
- витяг з наказу про призначення ОСОБА_1 на посаду командир 3 мотопіхотного відділення-командира машини 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної рога 2 мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 ;
- витяг з наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді у зв'язку із закриттям 22.04.2022 кримінального провадження № 62022050010001021 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України;
- особові картки про нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу у період з 01.08.2022 по 22.04.2023 із зазначенням усіх складових, а також відомостей щодо виплати додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168;
- матеріали службового розслідування, призначеного наказом № 14326 від 03.12.2022 щодо самовільного залишення позивачем місця несення служби;
- матеріали службового розслідування, призначеного наказом № 17888 від 02.09.2023 щодо бойового травмування позивача, отриманого 16.08.2022.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, згідно змісту якого останній позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими. Також зазначив, що позивач дійсно проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та помилково був поданий до списків особового складу, який самовільно залишив частину. Так, 29.08.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 винесено наказ №17089 «Про скасування наказу про результати службового розслідування», яким скасовано наказ про результати службового розслідування від 31.12.2022 №16243 за фактом самовільного залишення позивачем військової частини 21.08.2022, у зв'язку з відсутністю складу злочину і непідтвердженням результатів розслідування. Оскільки військова частина не є розпорядником коштів та фінансується з державного бюджету, то, відповідно, не може передбачити наперед компенсаційні витрати (в даному випадку за час помилкової подачі позивача до списків особового складу які самовільно залишили частину та за час безпідставного призупинення служби), після надходження коштів на рахунок військової частини недоотримане грошове забезпечення буде нараховано та сплачено на його картковий рахунок. Дії військової частини зумовлені специфічним порядком фінансуванням всіх військових частин, які не є розпорядниками коштів. Крім того, звернув увагу, що згідно з п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови КМУ № 704, викладено у новій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Щодо витребуваних доказів відповідач зазначив, що наказ про присвоєння ОСОБА_1 військового звання «молодший сержант» у військовій частині НОМЕР_1 відсутній, оскільки позивач проходив службу у військовому званні «старший солдат» за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивачу не присвоювалось військове звання «молодший сержант» (відомості щодо присвоєння військового звання зазначаються у військовому квитку на ст.10).
До наданого відзиву відповідачем долучено витребувані судом докази.
Позивач у наданій відповіді на відзив зазначив, що відповідач наводить суперечливі доводи, адже відповідно до запису у військовому квитку позивача на десятій сторінці вказано, що позивачу присвоєно військове звання «молодшого сержанта» за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2022 № 153. Крім того, відповідач зазначав в інших виданих ним документах звання позивача «молодший сержант». Разом з тим, відповідач неправильно тлумачить норми матеріального права, які полягають у тому, що він не звернув увагу на посилання, які містяться в преамбулі Постанови № 704, неуважно ознайомився із позовною заявою, а також рішеннями Верховного Суду, які прийняті в тотожних спорах. В преамбулі Постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 є посилання на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду № 826/6453/18 від 29.01.2020. В той самий час відповідач визнав, що ним не здійснено виплати грошового забезпечення за час призупинення військової служби, а також не заперечив, що ним не було здійснено виплати грошового забезпечення за інші періоди та підстави, що вказані в позові. Враховуючи викладене, позивач позовні вимоги підтримав.
Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 68 від 24.03.2022 старший солдат запасу ОСОБА_1 , відповідно до Указу Президенту України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про проведення воєнного стану та оголошення загальної мобілізації» та мобілізаційної Директиви Головнокомандувача Збройних Сил України від 24 лютого 2022 року № 32/321/501/13т, що призваний на військову службу по мобілізації, вважався таким, що з 24 березня 2022 року зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів її забезпечення, на котлове забезпечення з 25 березня 2022 року.
16.08.2022 під час виконання позивачем обов'язків військової служби при захисті Батьківщини позивачем отримано поранення (закриту черепно-мозкову травму та акубаротравму) поблизу міста Бахмут Донецької області.
Направленням начальника медичної служби військової частини НОМЕР_1 від 01.09.2022 позивача направлено на лікування.
Відповідно до виписок із медичної картки, позивач у періоди з 01.09.2022 по 07.10.2022, з 07.10.2022 по 21.10.2022 та з 23.10.2022 по 21.11.2022 перебував на лікуванні.
Разом з тим, наказом № 222 від 23.08.2022 позивача визнано таким, що 21.08.2022 самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань, виключено з грошового та речового забезпечення з 21.08.2022.
На підставі повідомлення командира військової частини НОМЕР_1 першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Краматорську) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, внесено відомості до ЄРДР за №62022050010001021 за ч. 4 ст. 408 КК України за фактом дезертирства, тобто самовільного залишення 21.08.2022 військової частини або місця служби молодшим сержантом ОСОБА_1 з метою ухилитися від військової служби, вчиненого в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.11.2022 №307, відповідно до наказу командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади від 16 листопада 2022 року № 267-рс ОСОБА_1 , колишнього командира 3 мотопіхотного відділення- командира машини 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти 2 мотопіхотного батальйону, який самовільно залишив військову частину 21 серпня 2022 року згідно ЄРДР від 03 листопада 2022 року № 62022050010001021 - з 03 листопада 2022 року увільнено від займаної посади та призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Наказом № 14326 від 03.12.2022 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини позивачем.
Згідно з наказом № 16243 від 31.12.2022 «Про результати службового розслідування» у діях позивача встановлено ознаки складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Визначено відкласти вирішення питання щодо притягнення/непритягнення до дисциплінарної відповідальності за самовільне залишення місця несення служби в умовах воєнного стану, а також порушення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України до повернення позивача до військової частини. Визначено не нараховувати грошове забезпечення з 21.08.2022, не виплачувати премію та додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ № 168 в повному обсязі за відповідні місяці його самовільного залишення місця несення служби. Матеріали за вказаним фактом направити до органів досудового розслідування.
У подальшому постановою старшого слідчого-криміналіста Другого слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську, від 22.04.2023 кримінальне провадження № 62022050010001021 від 03.11.2022 відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2023 №287, ОСОБА_1 вважається таким, що 28 квітня 2023 року повернувся до розташування військової частини в пункт постійної дислокації, а відповідно до наказу від 05.05.2023 №308 його поновлено на військовій службі та призначено на посаду.
Вказаним наказом № 308 установлено виплатити позивачу щомісячну премію в максимальному розмірі від встановленого посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби в мінімальному розмірі 65% від встановленого посадового окладу та надбавку за вислугу років.
16.08.2023 військовою частиною НОМЕР_1 позивачу видано довідку № 15524 про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, згідно з якою він дійсно в період з 24.04.2022 по 08.07.2022, з 16.07.2022 по 21.08.2022, з 09.05.2023 по 10.05.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Ізюмському району Харківської області та Бахмутському районі Донецької області (підстава видачі довідки: відповідні бойові розпорядження та накази командира військової частини НОМЕР_1 ).
Наказом № 17089 від 29.08.2023 «Про скасування наказу про результати службового розслідування», скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 про результати службового розслідування від 31.12.2022 №16243 за фактом самовільного залишення позивачем військової частини 21.08.2022 у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення та непідтвердженням результатів розслідування.
На підставі наказу № 17888 від 02.09.2023 призначено службове розслідування за фактом поранення позивача 16.08.2022 під час виконання бойових завдань.
Згідно з актом службового розслідування, а також наказом № 19837 від 16.10.2023, за результатами проведеного службового розслідування наказано бойове травмування позивача вважати таким, що сталося під час виконання обов'язків військової служби при захисті Батьківщини, не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 937 від 30.11.2023 внесено зміни до пункту 21 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.05.2023 № 308, а саме:
абзац «старшого солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_2 поновити на військовій службі та призначити на посаду навідника 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 4 мотопіхотної роти 2 мотопіхотного батальйону, ВОС - 124281А, тарифний розряд - 4, ШПК - «солдат»;»
замінити абзацами: «старшого солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_2 поновити на військовій службі та призначити на посаду навідника 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 4 мотопіхотної роти 2 мотопіхотного батальйону, ВОС - 124281А, тарифний розряд - 4, ШПК - “солдат”;
Строк призупинення військової служби зараховувати до вислуги років.
Виплатити грошове забезпечення за період призупинення військової служби.»
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 36 від 12.01.2024, наказано молодшого сержанта ОСОБА_1 вважати таким, що посаду та справи здав 12.01.2024 та вибув до нового місця служби. З 12.01.2024 виключено зі списків особового складу військової частини.
Вказаним наказом також визначено, що позивач самовільно залишав військову частину з 21.08.2022 по 28.04.2023. Визначено термін самовільного залишення частини не враховувати до вислуги років.
Не погоджуючись з обставинами щодо самовільного залишення військової частини та невиплатою з урахуванням викладеного грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.
Згідно статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України, Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 з 5:30 24 лютого 2022 року введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації .
У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та продовжує діяти ан момент розгляду справи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами другою-четвертою статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Так, за приписами ст. ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України "Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 №548-XIV (далі Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.
Статут визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Відповідно до вимог ст. 26 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Частиною 4 статті 24 Закону №2232-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
При цьому, згідно з положеннями ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Аналогічні норми містяться в пунктах 144-1 і 144-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення).
При цьому стаття 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), визначає порядок проведення службового розслідування, яке, з огляду на приписи частини першої статті 84 цього Статуту, може передувати прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Частиною четвертою статті 85 Дисциплінарного статуту встановлено, що якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Отже, аналіз положень частини другої статті 24 Закону №2232-XII у системному зв'язку з положеннями частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту дозволяє зробити висновок, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до ЄРДР. У свою чергу внесення відповідних відомостей до ЄРДР здійснюється на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, яким під час службового розслідування з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.10.2023 у справі № 420/8263/22.
Як встановлено судом в ході судового розгляду та підтверджено матеріалами справи, з прийняттям 23.08.2022 оскаржуваного наказу, позивача визнано таким, що з 21.08.2022 самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань та виключено з грошового та речового забезпечення такої частини.
У подальшому відомості до ЄРДР за вказаним фактом внесено 03.11.2022 та наказом від 16.11.2022 позивача увільнено від займаних посад, а військову службу призупинено з 03.11.2022.
Натомість, службове розслідування за фактом залишення позивачем місця розташування підрозділу призначено 03.12.2022 та завершено лише 31.12.2022.
Однак, в силу вимог ст. 24 Закону №2232-XII саме день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо військовослужбовця обумовлено як можливість початку призупинення військової служби особи, що самовільно залишила військову частину.
За відсутності факту самовільного залишення військовослужбовцем військової частини чи місця проходження служби, у військової частини відсутні законодавчо визначені підстави для припинення виплати грошового забезпечення.
Суд також звертає увагу, що наказ про визнання військовослужбовця таким, що самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань та одночасне виключення його з котлового, грошового та речового забезпечень, як нібито документ, що встановлює відповідний факт, діючим законодавством та підзаконними нормативними актами, які регулюють порядок проходження військової служби, не передбачено. Процедура встановлення обставин про самовільне залишення військовослужбовцем розташування підрозділу, відбувається через призначення службового розслідування за певним фактом, де підлягають встановленню обставини щодо самовільного залишення військовослужбовцем розташування підрозділу та, за наявності таких обставин, з направленням до органів ДБР відповідного повідомлення про встановлення таких фактів.
Відповідно, наказ про визнання військовослужбовця таким, що самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань не може бути підставою щодо позбавлення військовослужбовця, зокрема, і грошового забезпечення.
Отже, визнаючи оскаржуваним наказом позивача таким, що самовільно залишив розташування підрозділу під час виконання бойових завдань, відповідачем порушено вимоги ч. 2 ст. 24 Закону № 2232-XII.
Більше того, суд зауважує, що спірний наказ прийнято до проведення службового розслідування з приводу можливого самовільного залишення позивачем розташування підрозділу, тобто до встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини особи, а також з'ясовано чи містить правопорушення військовослужбовця ознаки кримінального правопорушення.
Тому, підпункт 2.17 пункту 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.08.2022 № 222, яким молодшого сержанта за призовом ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину, є протиправним та таким що підлягає скасуванню.
Суд також наголошує, що наказом від 29.08.2023 № 17089 скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 про результати службового розслідування від 31.12.2022 №16243 за фактом самовільного залишення позивачем військової частини 21.08.2022 у зв'язку з відсутністю складу злочину і не підтвердженням результатів розслідування, проте, наказ від 23.08.2022 №222, яким позивача визнано таким, що самовільно залишив розташування підрозділу та знято з котлового, грошового та речового забезпечення, є чинним та не скасованим.
Постановою слідчого від 22.04.2023 кримінальне провадження №62022050010001021 від 03.11.2022 відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення та наказом від 28.04.2023 за № 287 позивача визнано таким, що повернувся до розташування військової частини з 28.04.2023, наказом № 308 від 05.05.2023 з 05.05.2023 справи та посаду прийняв та приступив до виконання обов'язків. Останнім наказом позивачу поновлено грошове забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 937 від 30.11.2023 внесено зміни до пункту 21 наказу від 05.05.2023 № 308, а саме:
абзац «старшого солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_2 поновити на військовій службі та призначити на посаду навідника 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 4 мотопіхотної роти 2 мотопіхотного батальйону, ВОС - 124281А, тарифний розряд - 4, ШПК - «солдат»;»
замінити абзацами: «старшого солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_2 поновити на військовій службі та призначити на посаду навідника 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 4 мотопіхотної роти 2 мотопіхотного батальйону, ВОС - 124281А, тарифний розряд - 4, ШПК - “солдат”;
Строк призупинення військової служби зараховувати до вислуги років.
Виплатити грошове забезпечення за період призупинення військової служби.».
Суд зауважує, що поновлення військової служби позивача відбулось з 05.05.2023 з винесенням відповідного наказу та поновленням виплати грошового забезпечення та не може бути пов'язане з датою закриття кримінального провадження (22.04.2023), про що зазначає позивач.
Судом встановлено, що, відповідно до карток особового рахунку за 2022-2023 роки та виписки по банківському рахунку, позивач у період з вересня 2022 року по квітень 2023 року грошове забезпечення, а також додаткову винагороду не отримував.
Таким чином, з метою ефективності захисту прав позивача, з урахуванням закриття кримінального провадження, непідтвердження наявності в діях позивача кримінального правопорушення та поновлення позивача на службі, з огляду на ч. 2 ст. 24 Закону №2232-XII, суд дійшов висновку, що призупинення служби у період з 03.11.2022 по 05.05.2023 є необґрунтованим, а тому за вказаний період має бути виплачене недоотримане грошове забезпечення.
Відповідач у наданому відзиві визнає помилковість віднесення позивача до осіб, які самовільно залишили розташування підрозділу, а тому враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку також про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування щодо позивача наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 222 від 23.08.2022.
Разом з тим, суд зауважує, що позивач у викладених позовних вимогах просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за вказаний період, проте не просить зобов'язати відповідача здійснити таке нарахування та виплату.
Суд, з метою повного, належного та ефективного захисту прав позивача, дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період необґрунтованого призупинення служби з 03.11.2022 по 05.05.2023.
Щодо нарахування та виплати додаткової винагороди збільшеної до 100 000 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 01.08.2022 по 22.08.2022.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №168.
Згідно із пунктом 1 Постанови №168 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Пунктом 2-1 Постанови №168 установлено, що керівники відповідних міністерств та державних органів визначають порядок і умови виплати додаткової винагороди, одноразової грошової допомоги, розміри виплати додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень.
Разом з тим, Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, наказом Міністерства оборони № 44 від 25.01.2023 (застосовується з 01 лютого 2023 року) доповнено розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».
Вказаним розділом звужено умови виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, лише з 01.02.2023.
Відповідно до п. 8 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується:
щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;
одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Зі змісту положень п.1 Постанови КМУ №168 вбачається, що виплата додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн пов'язана з наявністю певних умов, як то безпосередня участь у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби).
Судом встановлено, що, відповідно до карток особового рахунку за 2022-2023 роки та виписки по банківському рахунку, позивач отримував: (графа премія захисникам) у наступні періоди: за березень 2022 року - 7741,94 грн, за квітень 2022 року - 46333,33 грн, за травень 2022 року - 100000 грн, за червень 2022 року - 100000 грн, за липень 2022 року (графа винагорода за безпосередню участь в бойових діях) - 74193,55 грн, (графа - винагорода до 30 тисяч) - 7741,94 грн. З вересня 2022 року додаткова винагорода не виплачувалась.
Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України від 16 серпня 2023 року №15524, позивач в період з 24.04.2022 по 08.07.2022, з 16.07.2022 по 21.08.2022, з 09.05.2023 по 10.05.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Ізюмському району Харківської області та Бахмутському районі Донецької області.
Зазначена довідка складена на підставі бойових розпоряджень, наказів командира військової частини НОМЕР_1 , чим підтверджено, що позивач у спірний період проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 та приймав участь у відповідних заходах, які надають право на отримання додаткової винагороди до 100 000 грн.
Проте, така додаткова винагорода з розрахунку 100 000 гривень на місяць пропорційно часу участі позивача в бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за серпень 2022 року (за період участі в таких заходах з 01.08.2022 по 21.08.2022) позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
З урахуванням викладеного, відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу додаткову винагороду збільшену до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 01.08.2022 по 21.08.2022.
У зв'язку із наведеним, є підстави вважати таку бездіяльність позивача протиправною.
Щодо виплати додаткової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Відповідно до встановлених обставин справи, 16.08.2022 під час виконання позивачем обов'язків військової служби при захисті Батьківщини отримано поранення (закриту черепно-мозкову травму та акубаротравму) поблизу міста Бахмут Донецької області.
Направленням начальника медичної служби військової частини НОМЕР_1 від 01.09.2022 позивача направлено на лікування.
Відповідно до виписок із медичної картки, позивач у періоди з 01.09.2022 по 07.10.2022, з 07.10.2022 по 21.10.2022 та з 23.10.2022 по 21.11.2022 перебував на лікуванні.
Згідно з довідкою від 14.11.2023 за № 19222 про обставини травми, молодший сержант ОСОБА_1 16.08.2022 отримав поранення: ЗЧМТ, акубаротравму за обставин захисту територіальної цілісності України внаслідок артилерійського обстрілу силами противника поблизу міста Бахмут, Донецької області. Травмування/поранення отримано під час виконання обов'язків військової служби при захисті Батьківщини.
Отже, в періоди перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я з 01.09.2022 по 07.10.2022, з 07.10.2022 по 21.10.2022 та з 23.10.2022 по 21.11.2022 позивач мав право на отримання додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць, передбаченої пунктом 1 постанови КМУ №168.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено додаткову винагороду збільшену до 100 000 грн в розрахунку на місяць за час перебування позивача на стаціонарному лікуванні у зв'язку з отриманим 16.08.2022 пораненням за періоди з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 21.10.2022, з 23.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 21.11.2022.
Щодо виплати додаткової винагороди в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за період з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.01.2023, суд зазначає наступне.
Суд зауважує, що положення абз. 1 п. 1 Постанови № 168 у спірний період з 01.08.2022 по 31.01.2023 не зазнавала змін та передбачала на період дії воєнного стану виплату, у тому числі, військовослужбовцям Збройних Сил додаткової винагороди в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.
Вказана виплата у даній редакції пов'язувалась лише з наявністю у особи статусу військовослужбовцем та проходження ним військової служби.
З огляду на встановлені обставини у справі, а також з урахуванням вищевикладених висновків суду щодо необґрунтованого призупинення служби позивача у період з 03.11.2022 по 05.05.2023, за вказаний період йому мало бути виплачене недоотримане грошове забезпечення.
Таким чином, позивач у період необґрунтованого призупинення служби мав би проходити військову службу, мав статус військовослужбовця та йому мало виплачуватись належне грошове забезпечення, у тому числі належна йому додаткова винагорода.
Разом з тим, суд наголошує, що положення Постанови № 168 за наявності статусу військовослужбовця та проходження військової служби передбачала на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі до 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць. У разі наявності додаткових умов (участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії тощо) додаткова винагорода збільшується до 100 000 грн розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Отже, додаткова винагорода може виплачуватись лише або у розмірі до 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць або до 100 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць.
Одночасна виплата даних винагород не передбачена.
Таким чином, з урахуванням встановленого судом вище права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць за періоди безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (з 01.08.2022 по 21.08.2022), а також перебування на стаціонарному лікуванні (з 01.09.2022 по 30.09.2022, 01.10.2022 по 21.10.2022, з 23.10.2022 по 21.11.2022), він мав право у періоди з 22.08.2022 по 31.08.2022, 22.10.2022, з 22.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.01.2023 на отримання додаткової винагороди в розмірі до 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць.
Тож, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу такої винагороди у вказані періоди є протиправними, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимог позивача про нарахування і виплату надбавки за вислугу років, враховуючи 25% посадового окладу та окладу за військове звання, посадового окладу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з додатком 1 Постанови №704 від 30.08.2017, окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 на тарифний коефіцієнт 0,38, згідно з додатком 14 постанови №704 від 30.08.2017.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Отже, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
Суд звертає увагу, що дані вимоги позивача стосуються періоду з 01.09.2022 по 22.04.2023 за який, згідно вищевикладених висновків суду грошове забезпечення протиправно не нараховано та не виплачено відповідачем, а тому такі вимоги заявлені позивачем на майбутнє.
Судом також не беруться до уваги посилання позивача на висновки Верховного Суду у постанові від 06.04.2023 у справі № 380/10075/21 щодо обов'язку суду встановити відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, на який позивач має право виплати та розмір прожиткового мінімуму, згідно з пунктом 4 Постанови № 704 за спірний період, оскільки спірні правовідносини у справі № 380/10075/21 виникли у зв'язку з невиплатою особі грошового забезпечення у належному розмірі, тоді як у даній справі спір виник у зв'язку з протиправною невиплатою грошового забезпечення у зв'язку з призупиненням військової служби.
Таким чином, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України права, свободи та інтереси осіб підлягають захисту у разі встановленням судом факту їх порушення, а отже, такі вимоги позивача є передчасними.
Убезпечення в майбутньому від порушення прав не узгоджуються із завданням адміністративного судочинства, оскільки в порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише реально порушені права, а суд позбавлений права задовольняти вимоги на майбутнє.
Щодо доводів відповідача про виплату грошового забезпечення після надходження коштів з огляду на те, що він не є розпорядником коштів та фінансується з державного бюджету.
Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень КМУ щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.
На підставі частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно із частиною другою цієї статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на виплату додаткової винагороди військовослужбовцям, передбачене постановою КМУ № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду не впливають.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 257, 295 КАС України суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати підпункт 2.17 пункту 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.08.2022 № 222, яким молодшого сержанта за призовом ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив розташування підрозділу.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення ОСОБА_1 у зв'язку з необґрунтованим призупинення служби у період з 03.11.2022 по 05.05.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період необґрунтованого призупинення служби з 03.11.2022 по 05.05.2023.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди збільшеної до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів, за період з 01.08.2022 по 21.08.2022.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду збільшену до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів, за період з 01.08.2022 по 21.08.2022.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць за періоди з 22.08.2022 по 31.08.2022, 22.10.2022, з 22.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.01.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, за періоди з 22.08.2022 по 31.08.2022, 22.10.2022, з 22.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.01.2023.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди збільшеної до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням, отриманим 16.08.2022, пов'язаним із захистом Батьківщини, за періоди з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 21.10.2022, з 23.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 21.11.2022.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду збільшену до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з пораненням, отриманим 16.08.2022, пов'язаним із захистом Батьківщини, за періоди з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 21.10.2022, з 23.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 21.11.2022.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 09.05.2024.
Суддя Н.Є. Калугіна