10 травня 2024 рокуСправа №160/6394/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
11.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №046150014322 від 23.01.2024 року, щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи на підприємствах, розташованих на території України: з 31.07.1985 року по 04.11.1986 року; з 30.01.1989 року по 07.08.1992 року та з 11.08.1992 року по 01.04.1993 року; з 01.01.2002 року по 10.06.2002 року; та здійснення ним підприємницької діяльності з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на підприємствах, розташованих на території російської федерації: з 01.10.2003 року по 14.07.2011 року; з липня 2013 року по червень 2015 року; з жовтня 2015 року по березень 2017 року; грудень 2017 року; з січня 2018 року по грудень 2019 року; з січня 2020 року по березень 2021 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 19 жовтня 2023 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17.01.2024 року, після досягнення мною 60 років, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком та надав відповідний пакет документів. Під час звернення до відповідача він надав усі необхідні документи, трудові книжки НОМЕР_1 та УКР, № НОМЕР_2 , довідки про доходи і суми податку фізичної особи, видані юридичними особами іноземної держави (рф), в яких позивач здійснював трудову діяльність у певний період свого життя. Однак позивач отримав рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії №046150014322 від 23.01.2024 року, в якому зазначено, що необхідний страховий стаж визначений ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 30 років. Також вказано, що страховий стаж особи становить 16 років 11 місяців 21 день. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 30.01.1989 року, період роботи з 31.07.1985 року по 04.11.1986 року; період роботи з 01.01.2002 року по 10.06.2002 року; період роботи в рф з 01.10.2003 року по 14.07.2011 року та період роботи з 2013 року по 2021 року. Таким чином, причиною відмови позивачу у призначенні пенсії за віком є недостатність у нього необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком на дату подання заяви. З таким рішенням позивач не погоджується та вважає, що дії відповідача щодо не зарахування стажу роботи по зазначеним вище періодам до загального страхового стажу, а також відмови в призначенні пенсії є неправомірними, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 27.03.2024 року.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
25.03.2024 року на електронну адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області надійшов письмовий відзив на позов, в якому відповідач не погоджується з даною позовною заявою і просить суд звернути увагу на наступні обставини, які мають істотне значення для вирішення спору по суті. За результатами розгляду заяви від 17.01.2024 року про призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення по відмову у призначенні пенсії від 23.01.2024 року № 046150014322. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 30.01.1989 року, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутній запис про звільнення з роботи, а саме в Електронній пенсійні справі відсутні сканкопії 4-5 сторінок трудової книжки НОМЕР_1 . Також не зараховано період роботи з 31.07.1985 року по 04.11.1986 року в колгоспі ім. Калініна, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 , оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлену норму та вироблені вихододні та довідку про перейменування колгоспу. Також до страхового стажу не зараховано період з 01.01.2002 року по 10.06.2002 року, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про роботу. Періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 доцільно; підтвердити додатковими документами або результатами перевірки проведеної, в тому числі за заявою власника трудової книжки. Крім того, до страхового стажу не зараховано період роботи в російській федерації з 01.10.2003 року по 14.07.2011 року, згідно трудової книжки НОМЕР_1 та період за 2013-2021 роки, згідно довідок про доходи і сумах податку фізичної особи, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 року «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протокол до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991 року. Враховуючи викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
27.03.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач не визнає позовні вимоги в повному обсязі з наступних підстав. 17.01.2024 позивачем подано заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У жовтні 2023 року позивачу виповнилось 60 років. Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Розглянувши усі наявні документи та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, на момент звернення за призначенням пенсії загальний стаж позивача складає 16 років 11 місяців 21 день, що є недостатнім в розумінні статті 26 Закону № 1058-ІV (необхідно 30 років). Рішенням про відмову в призначенні пенсії від 23.01.2024 року № 046150014322 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивача, про відсутність страхового стажу для призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-ІV. З огляду на викладене, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 17.01.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнувши віку 60 років, подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказана заява була розподілена за принципом екстериторіальності та розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішенням про відмову в призначенні пенсії від 23.01.2024 року № 046150014322 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивача, про відсутність страхового стажу для призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-ІV (необхідно 30 років). Крім того, в рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 16 років 11 місяців 21 день. До страхового стажу не зараховано наступні періоди роботи: з 31.07.1985 року по 04.11.1986 року в колгоспі імені Калініна, згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 , оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум трудової участі у колгоспі та кількість фактично відпрацьованих вихододнів, а також довідка про перейменування колгоспу; з 30.01.1989 року по 07.08.1992 року, з 11.08.1992 року по 01.04.1993 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутній запис про звільнення з роботи (в Електронній пенсійній справі відсутні сканкопії 4-5 сторінок трудової книжки); з 01.01.2002 року по 10.06.2002 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки в Індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про роботу; з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року період здійснення підприємницької діяльності, оскільки на момент звернення за призначенням пенсії відсутні дані в Індивідуальних відомостях про застраховану особу; з 01.10.2003 року по 14.07.2001 року та за 2013 року - 2021 року (робота в російській федерації), оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, пенсії особам, які проживали/працювали на території російської федерації, до прийняття відповідного нормативно правового акту, призначаються на умовах, визначених Законом.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу певних періодів роботи та призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон України №1788-XII).
Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України №1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Правові відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюється Законом України від 09 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), який набрав чинності з 01.01.2004 року, та починаючи з 01.01.2011 року Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до статті 45 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія призначається з дня права, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Згідно п. 1 та п. 2 ст. 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у ст. 20 Закону № 1058-IV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (ч. 2 ст. 20 Закону №1058-ІV).
Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення” та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Щодо незарахування періоду роботи з 31.07.1985 доку по 04.11.1986 року в колгоспі ім. Калініна згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 , оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум та фактично відпрацьовані вихододні (для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про встановлену норму та вироблені вихододні та довідку про перейменування колгоспу), суд зазначає наступне.
Відповідно до статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969 року і затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969 року, громадяни СРСР приймались в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводиться загальними зборами колгоспників за поданням правління. Допускається залучення на роботу за трудовими договорами фахівців та інших працівників з боку лише в тих випадках, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (стаття 24 Примірного статуту 1969 року).
Відповідно до п. 5, 6 основних положень про порядок видачі трудових
книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 року та
затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року № 310 до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані: відомості про колгоспника, відомості про членство в колгоспі, відомості про роботу, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення переведення на іншу роботу, припинення роботи. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Враховуючи, що обчислення стажу роботи селян має певні особливості, з огляду на те, що в багатьох із них праця сезонна, слід мати на увазі, що період праці в колективному господарстві після 1965 року зараховують до стажу залежно від виконання встановленого мінімуму трудової участі. Якщо, для прикладу, член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховують тільки час його роботи за фактичною тривалістю.
Тобто для розрахунку стажу за період роботи в колгоспі необхідні дані про встановлений мінімум трудоднів та про кількість фактично відпрацьованих трудоднів.
Слід зазначити, що записами трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 від 20.01.1986 року підтверджено, що в період 31.07.1985 року по 04.11.1986 року позивач працював у колгоспі ім. Калініна на посаді інженера будівельника.
Однак, копія трудової книжки колгоспника НОМЕР_3 не містить відомостей щодо встановленого мінімуму трудоднів (людиноднів) за рік та кількості відроблених людиноднів за рік.
Уточнюючу довідку про встановлену норму та вироблені вихододні та довідку про перейменування колгоспу позивач пенсійному органу не надав та до матеріалів справи не долучив.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність в матеріалах справи підтвердження виконання позивачем встановленого мінімуму трудоднів за спірний період роботи у колгоспі ім. Калініна, суд не вбачає підстав для зарахування періоду роботи з 31.07.1985 доку по 04.11.1986 року.
Щодо незарахування відповідачем періоду роботи з 30.01.1989 року по 07.08.1992 року, з 11.08.1992 року по 01.04.1993 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутній запис про звільнення з роботи, а саме в електронній пенсійній справі відсутні сканкопії 4-5 сторінок трудової книжки НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.
Так, записами трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 02.02.1989 року підтверджено, що в період з 30.01.1989 року по 07.08.1992 року та з 11.08.1992 р. по 01.04.1993 року позивач працював у «Стройуправление «Железобетонстрой-1» треста «Криворожстрой» (мовою оригіналу) на посадах майстра дільниць №1, №2 та в.о. обов'язків начальника будівельного управління.
Суд зазначає, що порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.
Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
Також, як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.
Таким чином, суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Таким чином, судом встановлено, що в трудовій книжці записи завірені печаткою, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином. Трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.
Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Натомість, відповідач не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірних періодів роботи позивача та не надав доказів які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не взято до уваги дані трудової книжки при визначенні позивачу стажу для призначення пенсії за віком.
Отже, суд вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи позивача з 30.01.1989 року по 07.08.1992 року, з 11.08.1992 року по 01.04.1993 року.
Щодо незарахування періоду роботи з 01.01.2002 року по 10.06.2002 року, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про роботу, суд зазначає наступне.
Записами трудової книжки НОМЕР_4 від 02.02.1989 року підтверджено, що в період з 17.09.1999 року по 10.06.2002 року позивач безпреривно працював у Будівельно-монтажному підрозділі №1 ЗАТ «Криворіжпівнічрудбуд» на посаді директора. При цьому, стаж за період з 17.09.1999 року по 31.12.2001 року врахований відповідачем, згідно розрахунку страхового стажу.
Відповідно до ст.1 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Вказаною статтею визначено порядок обчислення страхового стажу, а саме: періоди трудової діяльності, що враховувалися для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (по 31.12.2003 року), зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (на підставі трудової книжки, диплому про період стаціонарного навчання, військового квитка та інших документів, які підтверджують періоди роботи), а з 01.01.2004 року - згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку пропорційно до сплати страхових внесків.
Наведене кореспондується з положеннями ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами ПФУ відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, перевіряти їх правомочність на таке заповнення, контролювати належне відрахування відповідними посадовими особами страхових внесків в повному обсязі і в установлені законодавцем строки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків в разі можливого порушення такого порядку. Несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до ПФУ покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично розбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 року по справі №144/669/17, від 30.09.2019 року по справі №414/736/17, від 20.03.2019 року по справі №688/947/17, від 27.03.2018 року по справі №208/6680/16-а.
Таким чином, виходячи викладене, суд вважає протиправним неврахування Головним управління Пенсійного фонду України у Львівській області періоду роботи позивача з 01.01.2002 року по 10.06.2002 року до його загального страхового стажу.
Щодо незарахування період роботи в рф з 01.10.2003 року по 14.07.2011 року, згідно трудової книжки НОМЕР_1 та період за 2013-2021 роки, згідно довідок про доходи і сумах податку фізичної особи, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 року «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991 року, суд зазначає наступне.
Записами №24-№26 трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 02.02.1989 року підтверджено, що в період з 01.10.2003 року по 14.07.2011 року позивач працював в ТОВ «Версо М» на посаді керівника.
Крім того, факт роботи позивача на зазначеному підприємстві у цей період підтверджується довідками від 04.07.2011 року про доходи і суми податку фізичної особи б/н за період 2003-2011 роки.
При цьому, у змісті зазначених довідок міститься інформація не тільки про доходи позивача, а також про їх оподаткування, зазначено реєстраційний номер платника внесків до відповідних державних органів російської федерації.
Окрім того, до заяви про призначення пенсії за віком, позивачем до пенсійного органу були подані довідки, що підтверджують його страховий стаж за період 2013 - 2021 роки, а саме:
- від 17.01.2019 року - про доходи і суми податку фізичної особи за період роботи позивача в TOB «ВМ Інвест» з липня 2013 року по червень 2015 року (включно), з жовтня 2015 року по березень 2017 року (включно);
- від 08.12.2020 року - про доходи і суми податку фізичної особи за період роботи позивача в ТОВ «Версо М» за грудень 2017 року, за 2018 рік;
- від 05.09.2021 року - про доходи і суми податку фізичної особи за період роботи позивача в ТОВ «Версо М» за 2019 рік;
- від 05.09.2021 року - про доходи і суми податку фізичної особи за період роботи позивача в ТОВ «Версо-Холдинг» з січня 2018 по листопад 2019 року (включно);
- від 05.09.2021 року - про доходи і суми податку фізичної особи б/н за період роботи позивача в ТОВ «Моноліт-строй» за листопад-грудень 2019 року, з січня 2020 року по березень 2021 року (включно).
Окрім підтверджуючих трудовий стаж довідок, позивачем були надані до пенсійного органу посвідчення про дозвіл на роботу іноземному громадянину чи особі без громадянства, а саме: серії 83 №04000161 від 10.09.2004 року; серії 83 №05000370 від 26.08.2005 року; серії 83 №06000082 від 23.03.2006 року; серії 83 №07000118 від 12.02.2007 року; серії 83 №08002099 від 05.02.2008 року; серії 83 №080801094 від 11.11.2008 року; серії 83 №090802386 від 29.09.2009 року; серії 83 №100000827 від 14.07.2010 року; серії 83 №110000380 від 26.05.2011 року; серії 83 №130000766 від 11.06.2013 року; серії 83 №14000117 від 13.03.2014 року; серія 83 №1700005824 від 10.03.2017 року; серії 83 №1800005200 від 11.12.2018 року; серп"83 №1900000076 від 02.03.2020 року.
Було також долучено страхове свідоцтво державного пенсійного страхування російської федерації №133-811-037 23.
Суд зазначає, що 13 березня 1992 року в місті Москві підписано Азербайджаном, Російською Федерацією, Білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992 року, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно зі статтею 6 зазначеної Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь- якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди).
Крім того, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року (далі - Угода), а саме статті 6 Угоди, працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав №01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 роки встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.
Вказана вище правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №459/955/15-а, від 27 лютого 2018 року у справі № 361/4899/17, від 12 червня 2018 року у справі №686/4998/15.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію повинен був бути врахований трудовий стаж, набутий ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
24 лютого 2022 року у відповідь на акт збройної агресії російської федерації проти України, Україна заявила про розрив дипломатичних відносин з Росією без розриву консульських відносин, відповідно до статті 2 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року.
Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 року щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Таким чином, положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022 року, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022 року.
Таким чином, оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд вважає, що навіть у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили.
Таким чином, увесь офіційно набутий трудовий стаж позивача на території РФ з 01.10.2003 року по 14.07.2011 року та період за 2013-2021 роки підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Щодо не зарахування до загального страхового стажу позивача періоду його роботи за 2023 рік.
Як було зазначено вище, датою звернення позивача до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком є 17.01.2024 року. При цьому, у рішенні про відмову у призначенні пенсії №046150014322 від 23.01.2024 року, а саме у розрахунку стажу, доданого до зазначеного рішення, враховані певні періоди трудового стажу, закінчуючи 31.12.2022 року. Після цієї дати розрахунок стажу відсутній.
Разом з тим, протягом всього 2023 року позивач здійснював підприємницьку діяльність, як фізична особа-підприємець, у зв'язку з чим, позивачем сплачувались страхові внески та інші обов'язкові платежі, згідно чинного законодавства України. Цей факт підтверджується витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-5, що міститься в матеріалах справи.
Отже, відповідачем безпідставно не враховано до загального страхового стажу позивача 2023 рік, протягом якого позивач здійснював офіційну підприємницьку діяльність.
Враховуючи вищевикладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №046150014322 від 23.01.2024 року, щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Водночас, з приводу позовних вимог зобов'язального характеру, які заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, суд зазначає про таке.
Як вже було вказано у цьому рішенні, за результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі за принципом екстериторіальності розгляд поданої позивачем повторно заяви від 17.01.2024 року, було розподілено на відділ пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Тобто, розгляд заяви позивача від 17.01.2024 року та прийняття відповідного рішення здійснювалися саме Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Суд зазначає, що дії зобов'язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.
Відтак, у даній справі дії зобов'язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, як до органу, рішення якого визнається судом протиправним і скасовується.
Отже, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог в частині призначення пенсії позивачу, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.01.2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням висновків суду в даній справі.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у сумі 1211,20 грн.
Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 968,96 грн.
Згідно з ч.5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №046150014322 від 23.01.2024 року щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) періоди його роботи на підприємствах, розташованих на території України: з 30.01.1989 року по 07.08.1992 року та з 11.08.1992 року по 01.04.1993 року; з 01.01.2002 року по 10.06.2002 року; та здійснення ним підприємницької діяльності з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) періоди роботи на підприємствах, розташованих на території російської федерації: з 01.10.2003 року по 14.07.2011 року; з липня 2013 року по червень 2015 року; з жовтня 2015 року по березень 2017 року; грудень 2017 року; з січня 2018 року по грудень 2019 року; з січня 2020 року по березень 2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) від 17.01.2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням висновків суду в даній справі.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна