Справа № 372/6264/23
Провадження № 2-582/24
29 квітня 2024 року Обухівський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді Кравченка М.В.,
при секретарі Сікорській М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,
12.12.2023 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, просить суд стягнути з Державного бюджету України на його користь 43 550,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди за незаконне накладення штрафу та позбавлення спеціального права в силу незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, а також просить стягнути з Державного бюджету України на його користь 10 050,00 грн. витрат на правничу допомогу. Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що на нього було незаконно складено протокол в порядку притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та за його відсутності ухвалено постанову про накладення штрафу та позбавлення спеціального права. Випадково дізнавшись про пропущення ним судового провадження та пропущення строків на сплату штрафу, розмір якого від того подвоївся, за відповідним клопотанням позивача, Київським апеляційним судом було поновлено строк на оскарження постанови, переглянуто адміністративний матеріал, скасовано постанову суду першої інстанції та закрито адміністративне провадження за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Перебування позивача (військового, волонтера, водія за професійною діяльністю) протягом більше ніж шести місяців під вказаним незаконним адміністративним стягненням, завдало йому моральної шкоди, право на відшкодування якої прямо передбачено спеціальним законом. Моральна шкода обґрунтовується, окрім військової та професійної необхідності в спеціальному праві та браку вільних 17 000,00 - 34 000,00 грн. на сплату незаконного штрафу, ще й перебігом даних обставин в перші місяці війни в місцевості, що поруч лінії фронту, без можливості пересуватися на транспортному засобі, здійснювати волонтерську та військову діяльність. Крім того, як на обставину завдання моральної шкоди, наголошує на суворості ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що відповідає кримінально-правовому характеру та негативного впливу на репутацію. Позивач заявляє до відшкодування моральну шкоду в розмірі 43 550.00 грн. тобто - в мінімальному гарантованому розмірі в кратному співвідношенні до мінімальної заробітної плати відповідно до статті 13 спеціального Закону за 6,5 місяців притягнення до адміністративної відповідальності, а також просить суд задовольнити відшкодування витрат на правничу допомогу за поточною справою в розмірі 10 050,00 грн., у зв'язку з вищевикладеним він вимушений звернутися до суду з даним позовом.
14 грудня 2023 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження та призначення справи до розгляду в спрощеному провадженні.
Позивач та представниця позивача в судове засідання не з'явились, представниця позивача просила проводити розгляд справи у їх відсутність. Позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.
Представники відповідачів в судове засідання не з'явились, про причини неявки суду не повідомили. Разом з тим подали до суду відзиви на позовну заяву, в яких просили відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , загалом посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, а тому суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.
Суд, перевіривши та дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, приходить до наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За приписами ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Протоколом про адміністративне правопорушення серії ААБ № 076051 від 21 квітня 2022 року, складеним поліцейським ВРПП Обухівського РУП, ОСОБА_1 (надалі - Позивача) притягнуто до адміністративної відповідальності в порядку ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що підтверджується копією протоколу.
Постановою Обухівського районного суду Київської області від 05 травня 2022 року по справі № 372/1005/22 Позивача було визнано винним в порядку ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. та позбавлення права керування.
Вказану постанову, а також повідомлення про розгляд справи, що передувало ухваленню постанови, не було надіслано Позивачу за поточною справою.
Про ухвалення вказаної постанови останній дізнався з ЄДРСР, після відновлення роботи реєстру 20 червня 2022 року.
В силу того, що Позивач є військовослужбовцем, здійснював волонтерську діяльність, основне місце роботи пов'язано з правом на керування транспортним засобом, та, крім того - військова спеціальність Позивача передбачає керування транспортними засобами, вказана постанова є такою, що істотно порушувала права особи, покладала на нього надмірний тягар, зокрема в силу її безпідставності та незаконності.
Отже, не погоджуючись із вказаним рішенням, Позивачем за поточною справою було здійснено ознайомлення з матеріалами справи, здійснено звертання із запитами для збору доказів для заперечення проти ухваленої постанови та подано апеляційну скаргу.
За результатами розгляду апеляційної скарги, постанову про притягнення Позивача було скасовано постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року, а адміністративне провадження закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення, тобто - з реабілітуючих підстав.
Відповідно до викладеного, протягом шести з половиною місяців Позивач за поточною справою (з 21 квітня 2022 року по 07 листопада 2022 року) був притягнутий до адміністративної відповідальності з накладенням штрафу та позбавленням спеціального права.
Вказані підстави є такими, що передбачають звернення з позовом про відшкодування моральної шкоди за вказаний час.
Відповідно до ч. 1, 2 та 7 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до абз. другого ст. 296 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт, провадиться в порядку, встановленому законом.
Вказані приписи матеріального права розкривається у відповідному законі, згідно чого Позивач за поточною справою посилається на ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі - спеціальний Закон), а саме приписи, що дозволяють звертатися до суду з відповідними вимогами.
Так, відповідно до п. 2 ст. 1 спеціального Закону, відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного накладення штрафу.
Відповідно до п. 4 ст. 2 спеціального Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до п. 5 ст. 3 спеціального Закону, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) моральна шкода.
Відповідно до ст. 4 спеціального Закону, відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до ст. 13 спеціального Закону, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Так, відповідно до висновку, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке у подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно.
Також в постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року по справі № 640/16169/17 зазначено про таке: «Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше).
Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».
Вказана практика є сталою, вищезазначена думка підтверджена в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року по справі № 166/1222/20, а саме: «Верховний Суд зауважує, що висновок судів про те, що провадження за усіма порушеними стосовно ОСОБА_ 1 справами про адміністративні правопорушення були закриті з процесуальних підстав, а отже, діями поліції позивачу не завдана моральна шкода, є безпідставним, оскільки притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Разом з тим ненадання суду працівниками поліції допустимих доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності, які сам по собі факт закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчать про те, що особу притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини заподіювача шкоди».
В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц викладено правовий висновок про те, що на підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону №266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.
Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
За викладених обставин колегія суддів Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України та статті 1 Закону № 266/94-ВР і не є у залежності від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу та чи понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Також, в постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року по справі № 953/6561/20 зазначене про таке: «Відповідно до статей 2, 4 Закону України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВРв особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадженням 61-2647св21) зазначено, що: «У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини.
Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Вказані правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18)».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21) зазначено, що «у справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у вищезгаданій постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 19000сво18), апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».
Отже, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що дії працівника патрульної поліції щодо складання відносно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що ОСОБА_ 1 притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування якої здійснюється незалежно від вини».
Відповідно до викладеного, Позивач наголошує на існуванні правових підстав даного позову, які передбачені приписами матеріального права, зокрема ст. 1176 ЦК України та спеціальним Законом, а також відповідають усталеній судовій практиці.
Слід зауважити, що початок притягнення до адміністративної відповідальності Верховний Суд пов'язує з датою складення протоколу про адміністративне порушення, про що зазначено в постанові від 27 травня 2021 року по справі № 824/1164/18а в якій зазначено про таке: «Тому ключовим питанням, яке підлягає розв'язанню при вирішенні цієї справи є визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності вперше.
Конституційний Суд України у рішенні від 27 жовтня 1999 року №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття "притягнення до кримінальної відповідальності" не тотожне поняттю "кримінальна відповідальність ", як і поняття "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність".
Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: "за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність" (частина друга статті 60); "ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення" та "юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (стаття 61) "особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом" (частина перша статті 63), "незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності" (частина друга статті 68); "за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону" (частина друга статті 105); "за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності" (частина п'ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни "притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність"розмежовуються.
Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.
У згаданому рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так: «1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.»
У межах предмету розгляду цієї справи Верховний Суд зазначає, що відносно ОСОБА_ 1 29 жовтня 2018 року відповідачем складені протоколи про адміністративне порушення № ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/1ПТ за порушення частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці», відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення та №ЧВ-1116/18/1498/АВ/П/2ПТ за порушення пункту 6 частини 1 та частини 3 статті 24 КЗпП України, відповідальність за яке передбачено частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Вказані протоколи надіслані на розгляд до Вижницького районного суду Чернівецької області, за результатами розгляду справи судом прийнято рішення від 25 січня 2019 року про визнання ОСОБА_ 1 винним у вчиненні адміністративних правопорушень.
Статтею 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Відповідно до статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Крім того, статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
З системного аналізу наведених правових норм Кодексу України про адміністративні правопорушення слід дійти висновку про те, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред'явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності».
Крім того, відшкодування шкоди за таких обставин, має здійснюватись не залежно від застосування чи незастосування примусу до особи та незалежно від понесення чи не понесення особою витрат на оплату штрафу.
Також, слід зазначити, що визнання дій уповноважених працівників суб'єкту владних повноважень, які склали матеріали адміністративного провадження, протиправними - не передбачено способами захисту, визначеними частиною першою статті 5 КАС України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Рішенням Конституційного Суду N 12-рп/2001 від 3 жовтня 2001 року по справі N 1-36/2001 підтримано думку суб'єкта права на конституційне подання та встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на зазначені вище органи державної влади.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України) Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Статтею 43 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) установлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.
Згідно з пунктами 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Державна казначейська служба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Основними завданнями Державної казначейської служби України є: 1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; 2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Державна казначейська служба України відповідно до покладених на неї завдань: здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (пункт 4 Положення про Державну казначейську службу України).
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7, частини другої статті 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Статтею 25 БК України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.
Розглядаючи справи про відшкодування шкоди, суд зобов'язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі.
В постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року по справі № 757/53996/17 зазначено таке: «Таким чином, відшкодування майнової шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.
Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди».
Відповідно до пунктів 63, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 28)),зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Також, згідно з пунктом 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-п зроблено висновок про те, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)). У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду.
Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до Держави України, не є обов'язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)).
Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-п (пункт 441).
Тобто, участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 9 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)).
Отже, відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16.
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17 та від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19.
Судова практика з цього питання є сталою, що підтверджується постановою Верховного Суду від 24 липня 2023 рокупо справі № 766/5551/17 та від 18 жовтня 2023 року по справі № 705/4489/20.
Отже, відповідно до викладеного, та спираючись на думку Верховного Суду, викладену в 71 вищенаведеної постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, позов за поточною справою пред'явлено до держави в особі органу, діяннями якого заподіяно шкоду - ГУНП в Київській області, ЄДРПОУ 40108616. Також до справи залучено співвідповідачем ДКСУ, ЄДРПОУ 37567646, що не суперечить усталеній судовій практиці.
Предметом доказування за аналогічним справами, є, по-перше, виникнення підстав для заявлення про стягнення відшкодування.
За обставинами поточної справи, на обґрунтування підстав для заявлення стягнення Позивачем надано такі докази: протокол про притягнення до адміністративної відповідальності, копії судових рішень: про накладення адміністративного штрафу та про закриття адміністративного провадження.
З вказаних доказів вбачається незаконність накладення штрафу на Позивача, яка підтверджується постановою суду апеляційної інстанції про скасування постанови про накладення штрафу та про закриття адміністративного провадження за реабілітуючих підстав - відсутності складу адміністративного правопорушення.
Вказане є підставою для заявлення відшкодування моральної шкоди в порядку спеціального ЗУ « Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Щодо наявності моральної шкоди та її розміру, слід зазначити наступне.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Особи, які зазнали порушення своїх, гарантованих Конституцією України прав, нерідко високо оцінюють свої страждання. Тому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Законодавці залишили за судом право вирішувати належність та розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки в чинному законодавстві чітких меж такого розміру не передбачено. У зв'язку з чим у потерпілих виникає упереджена оцінка своїх понесених страждань, що породжує виникнення нових спорів.
Водночас, позов за поточною справою, як зазначено вище, заявлено в порядку ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі - Закону № 266/94-ВР ), а не за ст. 1173, 1174 ЦК України тощо.
Щодо застосування саме цього припису за даними обставинами, детально зазначено в п. 2.1. даного позову.
Вказане підтверджується думкою Верховного Суду, викладеною в постанові від 29 вересня 2021 року по справі № 166/1222/20 - «Згідно з частиною першою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Пунктом2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВРвизначено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди у розмірах і у порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.
Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВРу наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода».
З вказаного випливає презумпція завдання моральної шкоди незаконним притягненням до кримінальної та/або адміністративної відповідальності, та відшкодування її в мінімальному гарантованому розмірі, передбаченому ст. 13 вказаного спеціального закону.
Презумпцію завдання моральної шкоди при настанні обставин, передбачених Закону № 266/94-ВР, зазначено в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-й, а саме: « У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини».
Відповідно до викладеного, вимога про відшкодування моральної шкоді в порядку Закону № 266/94-ВР не потребує доведення завдання моральної шкоди.
В усталеній судовій практиці, зокрема - постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року по справі № 757/5351/21-н зазначено про таке: «Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1ї32св22)».
В постанові Верховного Сулу віл 08 листопада 2023 року по справі № 539/26/73/21 зазначено про таке: «Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (постанова Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справі № 346/5428/17 (провадження №61- 8102св21)).
Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21).
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20) від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61 -10849св21) від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023рокуу справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й багатьох інших.
Судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи».
Щодо її розміру слід зазначити, що розмір моральної шкоди визначається самим позивачем, натомість доводиться належними, достовірними, допустимим та достатніми доказами, зокрема - висновком судово-психологічної експертизи тощо.
Натомість за обставинами справи, вказане є неможливим та недоцільним з наступних підстав. Вартість судово-психологічної експертизи становить 17 550,61 грн., що є не співмірним із заявленим розміром вимог. Адвокатом підтверджується саме така вартість судово-психологічної експертизи, яка витрачена позивачем та відшкодована Державною, за аналогічним позовом, в якій адвокат здійснювала захист інтересів позивача щодо стягнення грошової суми за незаконне притягнення до кримінальної відповідальності в розмірі два мільйони чотириста дванадцять тисяч гривень.
Також на теперішній час, позивач перебуває на військовій службі, відповідно до чого, позбавлений фізичної можливості прибути на дослідження експерта.
Згідно з викладеним, для встановлення розміру моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню за притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення протягом більш ніж шести місяців, слід зауважити про наступне.
Слід звернути увагу на статус притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У висновках Великої Палати від 30 серпня 2023 року по справі № 308/712/19 викладених в постанові, ухваленої за результатами перегляду справи після рішення ЄСПЛ, зазначено про таке: «20. За практикою ЄСПЛ провадження у справі про адміністративне правопорушення за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з огляду на суворість передбачених санкцією цієї статті стягнень у виді штрафу і позбавлення права керування транспортними засобами, їх каральну і профілактичну мету, у розумінні Конвенції вважається «кримінальним» (рішення у справах: «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v Germany) від 21 лютого 1984 року, заява № 8544/79; «Шмауцер проти Австрії» (Schmautzer v.Austria) від 23 жовтня 1995 року, заява №15523/89; «Маліга проти Франції» (Malige v France) від 23 вересня 1998 року, заява № 27812/95; «Гурепка проти України» (Gurepka v Ukraine) від 6 вересня 2005 року, заява № 61406/00)».
Відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Приймаючи до уваги приписи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також зважаючи на практику ЄСПЛ у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011, заява № 16347/02), «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява N 7460/03), «Бантиш та інші проти України» (заява №13063/18); «Михайлова проти України» (№ 10644/08, 06 березня 2018 року) беручи до уваги серйозність передбаченого ч. 1 ст. 130КУпАПадміністративного стягнення, правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори" від 22.12.1993, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.
17 липня 1997 Україна ратифікувала Європейську Конвенцію "Про захист прав людини і основоположних свобод", а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід'ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов'язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа "Надточій проти України" від 15 травня 2008 року). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні "Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії" від 23.10.1995 зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення "кримінального обвинувачення".
Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки "право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності" (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Маліге проти Франції" від 23 вересня 1998).
На підставі викладеного, слід звернути увагу на те, що моральна шкода від перебування особи під незаконним адміністративним стягненням в порядку ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, може розумітися та порівнюватися із моральною шкодою від незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
Вказане не суперечить думці законодавця, адже стаття 13 Закону № 266/94-ВР не розмежовує мінімальний гарантований рівень відшкодування моральної шкоди: окремо від незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, а окремо - від незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
З вказаного можна зробити висновок, щодо презумпції моральної шкоди та розміру відшкодування, передбаченого Законом в мінімальному гарантованому розмірі.
Натомість за обставинами справи, окрім презумпції, Позивачеві дійсно було завдано моральної шкоди з наступних підстав.
Позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності: накладено штраф в 1 000 НМДГ (17 000,00 грн.) та позбавлено права керування транспортним засобом протягом року, яке в подальшому було скасовано через 6 місяців.
Також, в силу не надсилання постанови Позивачеві, строк на добровільне виконання оплати штрафу в 17 000,00 грн. було пропущено, відповідно до чого та в порядку ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення, сума штрафу подвоєна.
Слід наголосити на тому, що вказані події відбувались на початку широкомасштабного вторгнення рф на територію України в Київський області, де тільки но було розпочато відновлення деокупованих територій.
Також вказані події відбувалися щодо військовослужбовця та волонтера, а також щодо особи, яка за своєю професійною діяльністю пов'язана з керуванням транспортними засобами.
Крім того, Позивач є законослухняною людиною, яка позитивно характеризується і за місцем роботи і в військово-патріотичному клубі «Миротворец» (надалі - ВПК), відповідно до чого вказане притягнення до адміністративної відповідальності за ніби керування транспортним засобом в стані сп'яніння, є чинником моральних страждань, що підтверджується матеріалами справи, а саме: копєю довідки з місця роботи, характеристикою з місця роботи, характеристикою від ВПК.
Отже слід взяти до уваги, що в силу незаконного притягнення до адміністративної відповідальності з відповідними санкціями, Позивач мав би ще рік, як найменш до 05 травня 2023 року, бути позбавленим можливості здійснювати військову діяльність, волонтерську та професійну (в разі перемоги та повернення до роботи), а потім здійснювати витрату процедуру відновлення права керування.
Також, слід зауважити, що за обставинами справи Позивач не отримав постанови про притягнення до відповідальності в строк, а отже прострочив строк на добровільне виконання стягнення, відповідно до чого розмір заборгованості, що виник з незаконного притягнення до відповідальності, становив вже 34 000 грн.,
Також слід взяти до уваги суть адміністративного обвинувачення - висновками ЄСПЛ прирівненого до притягнення до кримінальної відповідальності.
За підсумками викладених обставин, в яких перебував Позивач до ухвалення постанови про скасування притягнення до адміністративної відповідальності, слід наголосити на тому, що Позивач зазнав душевних страждань від незаконного накладення стягнення, від пошуків матеріальних засобів для сплати штрафу в розмірі 34 000,00 грн., від подання запитів та звернення до адвоката для допомоги в поданні запитів, від судового процесу в суді апеляційної інстанції та сподівань на законність його рішення, від перспектив неможливості керувати транспортними засобами - як під час воєнних дій, так і неможливості працювати та заробляти гроші на життя (в разі перемоги та поновлення професійної діяльності),
В результаті незаконного притягнення до адміністративної відповідальності, Позивач, як військовий в прифронтовій зоні в перші місяці широкомасштабного вторгнення став без дозволу на керування транспортним засобом та із заборгованістю перед Державою в розмірі 34 000.00 грн.
Вказане завдавало моральних страждань протягом 4,5 місяців (з моменту обізнаності Позивача про таке притягнення, як зазначено вище - після початку роботи ЄДРСР) до вирішення спору апеляційним судом.
На підставі викладеного, Позивач вважає, що відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення його до адміністративної відповідальності протягом шести з половиною місяців з накладенням штрафу та позбавленням спеціального права, розмір якого Позивач оцінює в 40 000,00 грн. (що не перевищує мінімальний гарантований розмір за розрахунком за вказаний період) - є справедливим та співмірним, як відповідно до спеціального Закону так і до усталеної судової практики.
Також слід взяти до уваги усталену судову практику з аналогічних питань, а саме - щодо відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності, та зокрема в порядку ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Оскільки ціна позовів про відшкодування моральної шкоди в порядку притягнення до адміністративної відповідальності не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, інстанцією, яка ухвалює рішення, що набирають законної сили, є здебільшого - апеляційна інстанція, або рішення, ухвалені Верховним Судом до прийняття Закону № 460-ІХ від 15.01.2020 (про «касаційні фільтри»).
Зокрема останнє коментоване рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2023 року по справі № 754/10390/23 ухвалено чіткій відповідності до спеціального закону, на який посилається Позивач: «Зазначена норма Закону встановлює найнижчу межу розміру відшкодування моральної шкоди. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Така правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15від 02 грудня 2015 року, від якої не відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).
Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: на 2023 рік - 6 700,00 грн.
Розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.
Протокол про вчинення адміністративного правопорушення щодо позивача складено 08 липня 2022 року, що підтверджується протоколом серії серія ААД № 076012 від 08 липня 2022 року.
Рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення прийнято 26 вересня 2022 року.
Отже, у Законі передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обґрунтовуватися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й більший розмір відшкодування.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19».
Також Великою Палатою встановлено неприпустимість безпідставного збагачення при відшкодуванні моральної шкоди, в разі заявлення перевищення розумного та співмірного розміру відшкодування. В постанові від 15 грудня 2020 року по справі № 752/17832/14-ц зазначено про таке:
«86. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що на підставі положень Закону про відшкодування шкоди ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом починаючи із часу пред'явлення обвинувачення до закриття провадження в кримінальній справі постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 травня 2014 року (з 05 жовтня 2011 року по 23 травня 2014 року, тобто 31 повний місяць).
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Суди визначили мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом, а саме станом на 2016рік. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення».
Також, в постанові Київського апеляційного суду від 09 травня 2023 року по справі № 757/38911/21-ц розмір відшкодування моральної шкоди за притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення протягом 22 днів, 9 з яких під адміністративним арештом, виснувано, що «сам по собі факт незаконного притягнення позивача до адміністративної відповідальності, перебування позивача під адміністративним арештом протягом 9 діб, не є достатньою підставою для визначення моральної шкоди в розмірі 400 000 грн., що перевищує гарантовану законодавством суму відшкодування більше ніж у шістдесят разів» та ухвалено, що «розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи із доведеності позовних вимог позивачем, має бути визначений на рівні 130 000 грн., що є достатнім для розумного задоволення ОСОБА_1 та не призведе до його збагачення за рахунок держави».
Відповідно до викладеного, Позивач посилається на розумність та співмірність заявленого розміру відшкодування моральної шкоди в 43 550,00 грн. за притягнення до адміністративної відповідальності протягом 6,5 міс за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та передбаченість такого розміру усталеною практикою.
Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом із тим, суд визнає, що дії відповідача дійсно завдали позивачу моральної шкоди, оскільки права позивача були порушені та це є природнім, що будь-яка особа у такій ситуації зазнає моральної шкоди, що виражається у душевних стражданнях, яких особа зазнає в зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї.
Отже, з урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності, з огляду на ступінь вини відповідачів, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у справі доказів, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати слід стягнути з відповідачів.
Керуючись ст. 9 Конституції України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 16, 22, 23, 1173, 1174 1176 Цивільного кодексу України, ст. 43 Бюджетного кодексу України, ст.ст. 1-4, 12, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» суд,
Позов задовольнити.
Стягнути з Державного бюджету України в особі Головного управління Національної поліції в Київській області (адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, Код ЄДРПОУ 40108616), Державної Казначейської служби України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, б. 6, Код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової кратки платника податків НОМЕР_1 ) 43 550,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності.
Стягнути з Державного бюджету України в особі Головного управління Національної поліції в Київській області (адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, Код ЄДРПОУ 40108616), Державної Казначейської служби України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, б. 6, Код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової кратки платника податків НОМЕР_1 ) 10 050,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.В.Кравченко