Справа № 728/2599/23
Провадження № 2/369/2655/24
Іменем України
08.04.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Янченка А.В. при секретарі судового засідання Безкоровайній М.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу № 728/2599/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, -
У вересні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бахмацького районного суду Чернігівської області з позовом до ОСОБА_2 в якому просить розірвати шлюб, який було зареєстровано 01.02.2013 року відділом реєстрації цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про що складено відповідний актовий запис №116 та визнати за позивачем право власності на частину земельної ділянки площею 0.09 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.02.2013 року між сторонами було укладено шлюб, про що відділом реєстрації цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві було зроблено відповідний актовий запис за номером 116 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від спільного шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За час перебування у шлюбі подружжям було набуто майно, а саме земельна ділянка загальною площею 0.09 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484401:02:003:5326, Цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Право власності на дану земельну ділянку було зареєстровано за відповідачем.
Враховуючи, що подальше збереження шлюбу є неможливим та принцип рівності подружжя в питанні поділу спільного майна, обсяг набутого майна у шлюбі та його вартість, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 26.09.2023 року справу № 728/2599/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна при розірванню шлюбу за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
26.10.2023 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області постановлено відкрити провадження у справі, за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.
02.12.2023 року від представника позивача надійшла заява про закриття провадження у справі в частині вимоги про розірвання шлюбу, у зв'язку з прийняттям Бахмацьким районним судом Чернігівської області рішення від 15 листопада 2023 року у справі №728/2902/23 про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Крім того, 06.12.2023 року до суду від відповідача надійшла заява про визнання позову про поділ майна подружжя.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 206 Цивільного процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору (п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині вимоги про розірвання шлюбу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
08.04.2024 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав повністю.
У судове засідання 08.04.2024 року сторони не з'явилися.
За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем (ч. 3 ст. 200 ЦПК України).
Відповідно до ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Згідно ППВСУ від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланнями на визнання позову сторонами без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Враховуючи те, що відповідач визнав позов в частині вимог про поділ майна подружжя, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтями 12, 81, 82 ЦПК України стверджується, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшення, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 року № 11).
Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму ВС України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.
Як встановлено з матеріалів справи, 01.02.2013 року між сторонами було укладено шлюб, про що відділом реєстрації цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві було зроблено відповідний актовий запис за номером 116 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від спільного шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
15.11.2023 року рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області шлюб між сторонами розірвано (справа №728/2902/23).
13.12.2019 року було придбано земельну ділянку загальною площею 0.09 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484401:02:003:5326, Цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Право власності на дану земельну ділянку було зареєстровано за відповідачем, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 345623342 від 07.09.2023 року.
Отже, земельна ділянка загальною площею 0.09 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484401:02:003:5326, відповідно до ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу.
Таким чином, суд вважає, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, а тому розділяє земельну ділянку на дві рівні частини, визнавши за позивачем та відповідачем право приватної власності на нерухоме майно: частина земельної ділянки загальною площею 0.09 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484401:02:003:5326 кожному та задовольняє позовні вимоги про поділ майна подружжя.
Керуючись ст.ст. 206, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, ст. ст. 60, 69-71 СК України, суд, -
Закрити провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна задовольнити у повному обсязі.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) право власності на частину земельної ділянки площею 0.09 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484401:02:003:5326, Цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) право власності на частину земельної ділянки площею 0.09 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222484401:02:003:5326, Цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 10.05.2024 року.
Суддя А.В. Янченко