Справа № 369/7269/24
Провадження №2/369/5385/24
10.05.2024 року м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -
У квітні 2024 року на адресу суду надійшов вищевказаний позов. Разом з позовною заявою на адресу суду надійшла заява про забезпечення позову. Просила суд накласти арешт на автомобіль Audi A4, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ). Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484001:01:024:0107, площею 0.0013 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2759957132224, що належить на праві власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ). Свою заяву мотивував тим, що вищевказаний автомобіль та земельна ділянка є спільною власністю позивача та відповідача, оскільки придбані за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбу та під час спільного проживання та ведення спільного господарства. На даний час саме відповідач користується даним майном, тож дане майно та документи на нього знаходяться у повному володінні відповідача. Таким чином, відповідач може у будь-який момент здійснити відчуження, зокрема, автомобіля, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, оскільки правочини щодо відчуження транспортних засобів не потребують обов'язкового нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації. Таким чином, існує необхідність у вжитті судом заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на вищезгадані земельну ділянку та автомобіль, які знаходяться у спільній сумісній власності сторін, оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заяву позивача про забезпечення позову слід задовольнити частково, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
За змістом ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; І'1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у п. 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/16868/19).
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову з заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).
При розгляді даної заяви суд виходить з того, що з матеріалів справи вбачається існування реального спору між сторонами, щодо поділу майна подружжя, за вирішенням якого позивач і звернулася до суду.
При цьому, оскільки метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення лише можливого в майбутньому порушення, вимога щодо представлення доказів наявності обставин, яких ще не існує, та на уникнення яких і направлені заходи забезпечення позову, не може вважатися належною. Підставою ж для застосування заходів забезпечення позову є встановлення об'єктивної можливості вчинення відповідачем дій, які ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду або ефективний захист прав, які є предметом розгляду. За таких умов сама по собі наявність необмеженого права особи розпорядитися майном задля уникнення можливої відповідальності і є тими ризиками, які мають враховуватися при вирішення даного роду питань.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, представником позивача було запропоновано забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, що є предметом поділу в даній справі. Обраний захід забезпечення позову на думку суду має забезпечити можливість виконання рішення суду у разі задоволення позову та ефективний захист прав позивача, за чим він звернувся до суду.
Разом з тим вимоги, щодо накладення арешту на автомобіль Audi A4, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 не підлягають задоволенню, оскільки заявником не було надано актуальних доказів належності вищевказаного майна на праві власності особі, як то фізичній чи юридичній особі, що у разі задоволення заяви може призвести до порушення прав третіх осіб.
Окремо суд зазначає, що згідно сталої практики Верховного Суду, забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є належним заходом забезпечення позову у спорах про поділ майна подружжя. Вказана позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.02.2020 року у справі №381/4019/18; від 19.09.2022 року у справі №757/36870/20; від 23.12.2020 року у справі №756/2609/20; від 29.03.2021 року у справі №202/365/20 та від 23.12.2020 року у справі №756/2609/20.
Враховуючи викладене, наведені у заяві про забезпечення позову факти та обґрунтування, предмет цього позову, наявність зв'язку між заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог, суд дійшов до висновку про необхідність та доцільність вжиття заходів забезпечення позову у цій справі у спосіб, про який просить представник позивача, так як застосування таких заходів забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача, та вважає за можливе заяву представника позивача про забезпечення позову задовольнити частково та накласти арешт на частину земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:024:0107, площею 0.0013 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2759957132224, оскільки зазначений захід до забезпечення позову є адекватним та ефективним способом забезпечення позову, не суперечить вище наведеним положенням процесуального закону, узгоджується з предметом спору та відповідає меті вжиття заходів щодо забезпечення позову.
При вирішенні питання щодо необхідності застосування зустрічного забезпечення слід зазначити наступне.
Регламентація питання про зустрічне забезпечення позову здійснюється положеннями ст. 154 ЦПК України. Зокрема, вказаною нормою передбачено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.
З аналізу наведеної норми вбачається, що єдиним критерієм застосування судом зустрічного забезпечення позову є забезпечення можливості відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову. При цьому можливість таких збитків має бути ретельно досліджена судом, визначено їх потенційний розмір, оцінено співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення.
Суд не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення, оскільки матеріали справи не містять доводів та аргументів, яким чином накладений арешт може завдати збитків відповідачу, а також в чому саме можуть полягати такі збитки. Окрім того, не містять матеріали справи й доказів наявності передбачених ст. 154 ЦПК України випадків обов'язкового застосування зустрічного забезпечення.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 149-159, 260, 353, 354 ЦПК України суд, -
Заяву задовольнити частково.
Накласти арешт на частину земельної ділянки з кадастровим номером 3222484001:01:024:0107, площею 0.0013 га, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2759957132224, що належить на праві власності ОСОБА_3 .
В іншій частині відмовити.
Копію даної ухвали надіслати сторонам.
Ця ухвала відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років з дня її постановлення.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, проте її оскарження не Закону України припиняє її виконання.
Стягувач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Боржник: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ