Справа № 569/2083/24
08 травня 2024 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі
головуючого судді Кучиної Н.Г.,
секретар судового засідання Корпесьо В.Р.,
з участю:
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення частки у спільному майні подружжя, -
ОСОБА_3 (далі позивач) звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 (далі відповідач), в якому просить визнати за нею розмір належної їй частки квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог покликається на те, що 21.10.2006 року між ними був укладений шлюб. 07.12.2023 року вказаний шлюб розірваний на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області № 569/16039/23. 01 серпня 2016 року ними була придбана квартира АДРЕСА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу квартири. Відповідно до п.3.7 вказаного договору купівлі-продажу квартири, вказана квартира придбана у спільну сумісну власність, на що дана згода другого з подружжя і засвідчена нотаріусом. Після розлучення вони не можуть дійти згоди щодо визначення належних їм часток зазначеної квартири. Оскільки, майно було придбане ними в період шлюбу, воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому вона має намір визначити за собою 1/2 частки квартири, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Ухвалою від 30 січня 2024 року позовну заяву ОСОБА_3 суд прийняв до розгляду та відкрив спрощене провадження у справі з проведенням судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 18 березня 2024 року здійснено перехід від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження та почато підготовче провадження з дня постановлення цієї ухвали.
Ухвалою суду від 23 квітня 2024 року підготовче провадження у справі закрито.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача позов не визнав, оскільки вважає, що квартира є особистою власністю відповідача.
Суд, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини та дослідивши представлені у справі докази, дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 21.10.2006 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07.12.2023 року у справі № 569/16039/23.
01 серпня 2016 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Чубаєм О.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 649, придбав у ОСОБА_5 квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
Право власності відповідача на спірну квартиру зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 01 серпня 2016 року, реєстраційний номер 195513656101, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 64768839 від 01.08.2016 року.
Відповідно до ч.1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим визначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Така правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18.
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст.63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Згідно з ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК України).
За нормами ч.2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Аналогічні положення містить і статті 370 ЦК України щодо виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Згідно із роз'ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Відповідно до положень ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускаються лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. При відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок відповідної грошової суми. У тому разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток без застосування грошової компенсації і припинення права власності одного з подружжя на його частку в такому майні, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Згідно з ч.3 ст.61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до п. 3.7. договору купівлі-продажу спірної квартири від 01 серпня 2016 р. покупець ( ОСОБА_4 ) повідомив продавця, а продавець взяв до уваги той факт, що предмет даного договору (квартира за адресою АДРЕСА_1 ) покупець набуває в спільну сумісну власність, на укладення даного договору дана згода другого з подружжя, про що зроблена відповідна заява, підпис на якій засвідчений Чубаєм О.С., приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу, зі змістом якої ознайомлено продавця.
В судовому засіданні не заперечувалося сторонами, що квартира придбана під час перебування у шлюбі, доказів придбання квартири за власні кошти одним із подружжя суду не надано, відтак таке майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Проте, представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, вказав, що спірну квартиру вважає особистою власністю його довірителя, ОСОБА_4 , при цьому, не надав суду належних та допустимих доказів цього.
Звертаючись до суду з позовом, позивач просить визнати розмір належної їй частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Між тим, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Враховуючи вищевикладене та те, що квартира АДРЕСА_2 сторонами придбана під час перебування у шлюбі за спільні кошти, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, суд вважає застосувати до спірних правовідносин такий спосіб захисту, який не суперечить закону, але захищає права, свободи та інтереси сторін, а саме поділити спільне сумісне майно подружжя, шляхом виділення кожному по спірної квартири АДРЕСА_2 .
Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення частки у спільному майні подружжя задоволити частково.
Поділити спільне сумісне майно подружжя таким чином:
Виділити ОСОБА_3 :
- частину квартири АДРЕСА_2 ;
Виділити ОСОБА_4 :
- частину квартири АДРЕСА_2 .
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Повне судове рішення складено 08.05.2024 р.
Суддя Н.Г. Кучина