Номер провадження: 22-ц/813/1175/24
Справа № 522/19255/21
Головуючий у першій інстанції Ярема Х. С.
Доповідач Карташов О. Ю.
22.01.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Карташова О.Ю.
суддів: Коновалової В.А., Стахової Н.В.
за участю секретаря судового засідання - Долгової В.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
третя особа - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду
апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Губін Олександр Тимофійович
на часткове рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 січня 2023 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про стягнення аліментів,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до громадянина Сполучених Штатів ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, в якому просила - стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в розмірі 1 100 грн, визначити місце проживання сина з матір'ю.
В обґрунтування вимоги про стягнення аліментів зазначила, що біологічним батьком ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є відповідач ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_1 , яка є громадянкою України та ОСОБА_2 , який є громадянином США і проживає там на постійній основі, в зареєстрованому шлюбі не перебували. Те, що ОСОБА_2 є біологічним батьком підтверджується рішенням суду штату Нью-Йорк від 30.10.2020, що було прийняте за клопотанням ОСОБА_2 про визнання його батьком дитини. З липня 2021 року мати разом з сином проживають в Україні, мають зареєстроване місце проживання. Батько матеріально дитині не допомагає, тому просить задовольнити її позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
19 січня 2023 року Приморським районним судом міста Одеси, відповідно до ч. 3 ст. 259 ЦПК України, у справі ухвалено часткове рішення.
Частковим рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 19 січня 2023 року ухвалено позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення аліментів задовольнити.
Стягнути з громадянина Сполучених Штатів Америки ОСОБА_2 ( ОСОБА_6 ) на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в розмірі 1100 (одна тисяча сто) гривень щомісячно, але не менше 50% суми прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.10.2021 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведено, що ОСОБА_5 є сином відповідача та наразі проживає і знаходиться на її утриманні. Відповідач громадянин ОСОБА_7 не надав доказів на підтвердження утримання дитини. За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини в розмірі 1 100 гривень щомісячно, але не менше 50% суми прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.10.2021 і до досягнення дитиною повноліття.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Губін О.Т. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати часткове рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 січня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення аліментів.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що він не може погодитись як із ухвалами суду від 6 вересня 2022 року та 14 листопада 2022 року, так і з частковим рішенням суду від 19 січня 2023 року та вважає їх незаконними і необґрунтованими.
Стверджує, що українські суди до набрання рішенням законної сили, у справі за його позовом до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання переміщення та утримання дитини ОСОБА_4 на території України незаконним та повернення малолітньої дитини до місця її постійного проживання до США, унеможливлені вирішувати по суті будь-які питання, які пов'язані з опікою та піклуванням над дитиною, включаючи, але не обмежуючись, позовними вимогами про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на неї.
Позивачкою не було надано беззаперечних доказів на користь того, що Дитина дійсно проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні, суд першої інстанції мав обов'язково зупинити провадження у цій справі в цілому, а не розбивати її на дві частини та допускати ухвалення передчасного рішення про стягнення аліментів.
Крім того, у матеріалах справи не міститься жодного документу, який дозволяє достовірно встановити, що саме Відповідач є батьком Дитини.
Також звертає уваги на те, що суд розглянув справу під час повітряної тривоги.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
У судовому засіданні, в режимі відеоконференції, представник ОСОБА_2 адвокат Губін О.Т. апеляційну скаргу підтримав із наведених у ній підстав та просив скаргу задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 та представник третьої особи - Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належно.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
16.06.2018 в штаті Нью-Йорк Сполучених Штатах Америки народилась дитина ОСОБА_5 ( ОСОБА_8 ), що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 , виданим Сполученими Штатами Америки.
Згідно з паспортом № НОМЕР_2 , виданим 20.08.2021, ОСОБА_4 є громадянином України.
Матір'ю дитини є громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження Н00111862, м. Нью-Йорк, від 29.06.2018).
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 є громадянином США (паспорт Сполучених Штатів Америки № НОМЕР_3 ).
Згідно з нотаріально завіреною копією рішення Суду у сімейних справах штату Нью-Йорк від 30.10.2020 (справа № 200381) ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_9 , народженого поза шлюбом 16.06.2018 ОСОБА_1
ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (довідка №П1-260421-ф/л від 05.10.2021.
ОСОБА_10 відвідує дитячий садок «Мішутка» та перебуває на медичному обслуговуванні в сімейного лікаря, що підтверджується декларацією № 001-М7М9-АНА0.
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що згідно з ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" - чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства та застосовуються в порядку, передбаченому нормами національного законодавства.
Згідно зі статтею 11 Конвенції про права дитини, прийнятої 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 за №789ХІІ, на держави-учасниці покладено зобов'язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону. Зазначена стаття кореспондує із правом кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, закріпленим у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, підписаної від імені України 09.11.1995 та ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР.
Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей була підписана державами - учасницями 25.10.1980, у твердому переконанні в тому, що інтереси дітей - це найважливіші елементи в справі турботи про них, бажаючи надати дітям захист у міжнародному масштабі від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримання і створити процедури для забезпечення їхнього негайного повернення до держави постійного проживання, а також забезпечити захист прав доступу.
Ця Конвенція набула чинності для України з 01.09.2006 та є складовою її правової системи згідно зі статтею 9 Конституції України.
Зазначена Конвенція діє між Україною та США з 01.09.2007 року.
В провадженні суду перебуває спір (№ 522/8202/22) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення дитини ОСОБА_4 до місця постійного проживання в США. Цей позов був поданий на підставі положень Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, зокрема, статті 3 Конвенції. Отже, суд має враховувати положення даної Конвенції.
Згідно з п. «а» статті 5 Конвенції 1980 року, для цілей цієї Конвенції "права піклування" включають права, пов'язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини.
Згідно з статтею 16 Конвенції 1980 року після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не буде вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.
Згідно з статтею 19 Конвенції 1980 року, ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції, щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування.
Тобто, відповідно до статей 16, 19 Конвенції по суті питання про піклування та надання одному або обом батькам опікунських прав належить до юрисдикції компетентних органів тієї держави, на території якого дитина мала постійне місце проживання, допоки не була переміщена.
Отже, стаття 16 Конвенції забороняє вирішувати по суті спір щодо визначення місця проживання дитини, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції.
Однак аліментні правовідносини між батьками щодо дитини не є складовими поняття "права піклування" відповідно до ст. 5 Конвенції.
Відтак звернення особи щодо незаконного переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3 Конвенції не має наслідком заборони для судових органів держави вирішити спір щодо стягнення аліментів на утримання дитини.
Відповідно до частини 2 статті 252 ЦПК України, не допускається зупинення провадження у справі про стягнення аліментів з підстави наявності спору про батьківство (материнство), визначення місця проживання дитини, про участь одного з батьків або родичів у вихованні дитини, спілкуванні з дитиною.
Відповідно до ч. 3 ст. 259 ЦПК України, якщо в одному провадженні об'єднані кілька взаємопов'язаних самостійних вимог, суд може ухвалити щодо будь-якої вимоги часткове рішення та продовжити провадження в частині невирішених вимог. Якщо за вимогами, об'єднаними в одне провадження, відповідачем є одна особа, ухвалення часткового рішення не допускається у разі обґрунтованих заперечень з боку відповідача.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд постановив законні судові рішення щодо відмови у задоволені клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі та щодо зупинення провадження у справі в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини, оскільки, вирішення питання про аліменти на користь дитини спрямоване на першочергове врахування інтересів дитини, тому, доводи апеляційної скарги в цій частині на увагу не заслуговують.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з частинами першою, другою статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (статі 180, 181 СК України).
Згідно із статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ч. 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Районним судом встановлено, що дитина ОСОБА_5 є сином відповідача та наразі проживає і знаходиться на повному утриманні позивачки.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції встановив, що позивач та відповідач є особами працездатного віку, повинні приймати участь в утриманні дитини, а тому, виходив з того, що аліменти на утримання дитини за рішенням суду складають 1100 грн.
Визначаючи розмір аліментів, місцевий суд врахував, що розмір прожиткового мінімуму для дітей до 6 років станом на дату розгляду справи складає - 2 272 грн.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що з урахуванням принципу рівної відповідальності обох батьків за утримання дитини, розміру аліментів, що має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини і обставин, які підлягають з'ясуванню при визначенні розміру аліментів, суд зробив обґрунтований висновок про визначення розміру аліментів, що підлягає стягненню на користь позивачки на утримання дитини.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу 19 січня 2023 року під час офіційної повітряної тривоги, яка на момент судового засідання діяла як в місті Одеса, де знаходиться суд, так і в місті Києві, де знаходився представник відповідача, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Надаючи оцінку цим доводам апеляційної скарги апеляційний суд акцентує, що указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
З початку повномасштабної військової агресії населені пункти України систематично зазнають ракетних ударів, а в прифронтових містах і селах бомбардувань, артилерійських та мінометних обстрілів.
Оповіщення про загрозу або виникнення таких надзвичайних ситуацій здійснюється через системи оповіщення різних рівнів, електронні комунікаційні мережі загального користування тощо, відповідно до статті 30 Кодексу цивільного захисту України, Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв'язку у сфері цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2017 року № 733, зокрема шляхом уривчастого звукового попереджувального сигналу «Увага всім» та трансляції відповідного повідомлення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації (далі сигнал «повітряна тривога»).
Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту. Зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05 серпня 2022 року № 23).
Відповідно до наведених приписів судами запроваджено локальні заходи (план, порядок дій, розпорядження) щодо інформування про сигнал «повітряна тривога» та реагування задля збереження життя і здоров'я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, зокрема для їх негайного переходу до укриття.
Враховуючи наведене, при вирішенні питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, у якій під час судового засідання оголошено сигнал «повітряна тривога» суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров'я людини, а обов'язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що судове засідання не відбувається з об'єктивних і поважних причин, а не через неявку учасника справи за відсутності клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Як убачається з доводів скарги 19 січня 2023 року відеоконференція №1185604 розпочалась о 10:20 19 січня 2023 року та закінчилась о 10:46 того ж дня, повітряна тривога була оголошена по м. Одеса починаючи з 10:14, при цьому, починаючи приблизно з 10:20 повітряна тривога була оголошена по всій Україні.
Проте, представник відповідача адвокат Губін О.Т. приймав участь у судовому засіданні 19.01.2023 року в режимі відеоконференції поза межами приміщенні суду з використанням власних технічних засобів з використанням програмного забезпечення EasyCon і не був позбавлений можливості перейти в укриття у разі оголошення сигналу «повітряна тривога», крім того вказані обставини не призвели до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія А, №303-А, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Губін Олександр Тимофійович, залишити без задоволення.
Часткове рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий О.Ю. Карташов
Судді В.А. Коновалова
Н.В. Стахова