Справа № 156/975/19
Провадження № 1-кп/156/3/24
Іменем України
09 травня 2024 року сел.Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області
в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю: секретаря судових засідань ОСОБА_2 , ОСОБА_3
прокурора: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
обвинуваченого: ОСОБА_6
захисника: ОСОБА_7
потерпілої: ОСОБА_8
представника потерпілої: ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Іваничі кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030080000042 від 11 лютого 2019 року
про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Литовеж, Володимирського району, Волинської області, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, не одруженого, на даний час непрацевлаштованого, інваліда 3 групи, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -
11.02.2019 року близько 10 години 00 хвилин ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи транспортним засобом марки «БОГДАН» моделі «211010» д.р.н. НОМЕР_1 , рухаючись із перевищенням максимально допустимої швидкості у населеному пункті ( близько 60 км/год.), автодорогою сполученням Р-15 «Ковель-Жовква» в напрямку м. Червоноград, в межах населеного пункту с. Литовеж Іваничівського району, яка має по одній смузі руху у кожному напрямку, всупереч вимогам п.п.2.3б), д) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (надалі Правил), не уважно стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не відреагував на її зміну, створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, а саме маючи достатню видимість пішохода ОСОБА_8 , яка рухалася по правому узбіччю дороги у попутному напрямку, ведучи в руках велосипед, не зменшив швидкість аж до зупинки транспортного засобу та недотримався безпечного інтервалу, чим порушив вимоги п.п.1.7, 2.3(б), 12.1, 12.3, 12.4, 12.9(б), 13.1 та 13.3 Правил, в результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_8 .
Внаслідок вище вказаних грубих порушень Правил дорожнього руху водій ОСОБА_6 своїми необережними протиправними діями, які знаходяться в прямому причинному зв'язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди спричинив пішоходу ОСОБА_8 згідно висновку судово-медичної експертизи № 38 від 22.03.2019 року Іваничівського міжрайвідділення ВОБСМЕ тілесні ушкодження у вигляді: - численна, поєднана травма: важка відкрита ЧМТ: підшкірний набряк та емфізема в лівій привушній ділянці; - лінійний перелом лівої скроневої та тім'яної кісток, який продовжується на основу черепа з переломом кам'янистої частини клиновидної кістки; забиття обох скроневих та стовбурової ділянок головного мозку; гемосинус; гемотимпанум; пневмоенцефалія; осаднення в ділянці лоба; дві забиті рани на задній поверхні лівої ноги: в підколінній ямці та на гомілці. За ступенем тяжкості важка відкрита ЧМТ відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень. Рани на лівій нозі відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Таким чином, у прямому причинному зв'язку із даною дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками є грубі порушення водієм ОСОБА_6 «Правил дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, а саме:
п.1.7 Водії зобов'язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як велосипедисти, особи, які рухаються в кріслах колісних, та пішоходи;
п.2.3.(б) Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі;
п.12.1. Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;
п.12.3 У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди;
п.12.4 У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.;
п.12.9 Водієві забороняється:
б) перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4 - 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29 , 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил;
п.13.1 Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу. (п.1.10 безпечний інтервал - відстань між боковими частинами транспортних засобів, що рухаються або між ними та іншими об'єктами, за якої гарантована безпека дорожнього руху);
п.13.3 Під час обгону, випередження, об'їзду перешкоди чи зустрічного роз'їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху.
Таким чином, ОСОБА_6 , своїми необережними протиправними діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження, вчинив злочин передбачений ч. 2 ст. 286 КК України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину в пред'явленому обвинуваченні не визнав та надав показання, що 11 лютого 2019 року він повертався з роботи додому, в той час працював на шахті №9 «Нововолинська», автомобілем марки «Богдан», рухався зі швидкістю 60-65 км/год. Перед знаком населеного пункту «с. Литовеж» були ями і він їх оминав. При в'їзді на своєму автомобілі «Богдан» д.н.з. НОМЕР_1 у населений пункт с. Литовеж, здалека - за 80 метрів бачив пішохода з велосипедом, який вів в руках з правої сторони, рухався в попутному напрямку. Пішохід ішов по правому краю проїзної частини, зліва від суцільної лінії, а велосипед вів у руках справа від даної лінії. Коли він наближався до пішохода, рухаючись посередині своєї смуги для руху в напрямку м. Червоноград із швидкістю близько 60 км/год. то за 20-25 метрів помітив, що пішохід з велосипедом раптово почав рух на його проїжджу частину під кутом біля 45 градусів до осьової лінії, перебуваючи до нього лівим боком і спиною. Йому назустріч рухався якийсь автомобіль, що був навпроти пішохода в момент, коли той почав виходити від узбіччя на проїжджу частину. Щоб не зіткнутися із зустрічним автомобілем, для об'їзду пішохода, він різко повернув на зустрічну смугу руху, коли автомобілі порівнялися, оскільки для екстреного гальмування відстань до пішохода була надто малою. Звуковий сигнал не застосовував та до гальмування транспортного засобу не вдався, оскільки вважав, що вдасться уникнути зіткнення із пішоходом. При цьому відчув удар по правій стороні автомобіля. При об'їзді пішохода він виїхав на зустрічну смугу лише передніми колесами. Попереду рухався назустріч вантажний автомобіль, на відстані метрів 300, тому щоб не зіткнутися з ним, ОСОБА_6 після виїзду на зустрічну, повернув на праву смугу руху і зупинився на правому узбіччі. Після цього на місці зіткнення він побачив велосипед, який лежав на узбіччі, бідон біля нього, потерпілу ОСОБА_8 , яка знаходилася поза правим узбіччям («в кюветі») без свідомості. На асфальті, на смузі його руху, лежали уламки скла від правої фари, уламки пластмасового бампера, а ближче до осьової лінії лежав уламок правого дзеркала. ОСОБА_6 вважає, що потерпіла намагалася перейти дорогу, пропустивши автомобіль, що рухався в напрямку м. Нововолинська, щоб встигнути перейти дорогу перед вантажним автомобілем, можливо вона і прискорилася при цьому. Оскільки потерпіла проживає у тому напрямку, в якому переходила дорогу, тому була під кутом близько 45 градусів до напрямку дороги і в момент наїзду на неї автомобілем. Ствердив, що під час перезмінки на шахті, де працював, близько 03:00 год. випив 100 грам горілки та пляшку пива, однак випивший не був. Після ДТП він допомагав потерпілій матеріально, надавав кошти на її лікування. На стадії судових дебатів, обвинувачений ОСОБА_6 ствердив, що дуже шкодує, що так сталося, зі своєї сторони допоміг потерпілій у лікуванні та все робив, щоб врятувати її життя. Захисник обвинуваченого доповнив, що обвинуваченим ОСОБА_6 було добровільно відшкодовано потерпілій матеріальну шкоду та моральну шкоду в розмірі 28 000 грн., а також оплачувалося лікування потерпілої після ДТП.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Безпосередньо дослідивши усі докази подані під час судового розгляду, заслухавши доводи сторони обвинувачення, потерпілої та її представника, сторони захисту та самого обвинуваченого, оцінюючи їх в сукупності, з точки зору достатності та взаємозв'язку, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши обвинуваченого, потерпілу, свідків, дослідивши усі надані суду письмові докази, перевіривши та оцінивши всі доводи учасників процесу, а також розглянувши їх клопотання, суд приходить до переконання, що незважаючи на невизнання обвинуваченим своєї вини у інкримінованому злочині, його вина повністю та об'єктивно доведена наступними дослідженими та перевіреними в ході судового розгляду доказами:
- показаннями потерпілої ОСОБА_8 , яка показала, що 11 лютого 2019 року вона йшла на початку села Литовеж, Володимирського (колишнього Іваничівського району) Волинської області по обочині траси, в руках, праворуч від себе, вела велосипед на якому був бідончик з молоком ємністю 5 літрів. Не дійшовши 100 метрів до будинку її збив автомобіль. ОСОБА_10 прийшовся у голову, більше нічого не пам'ятає. На велосипеді був ланцюг, однак рухаючись по обочині дороги, вона вела такий в руках, оскільки із повним бідоном їхати їй зручно не було. Вона йшла ближче до проїжджої частини, дороги ще не переходила. Від місця аварії ще необхідно було пройти 100 метрів для переходу дороги до її будинку. ДТП відбулося з правої сторони, а проживає вона з лівої. Дорога містить по одній смузі в одному напрямку. Звукових сигналів від автомобіля не чула;
- показаннями свідка ОСОБА_11 , згідно з якими 11 лютого 2019 року його зупинили працівники поліції потримати рулетку для вимірювання наслідків ДТП. Він бачив, як автомобіль сірого кольору знаходився ближче до роздільної лінії, а велосипед лежав ближче до обочини, в бік проїжджої частини, під кутом. Дзеркало та скло знаходилось майже на середині проїжджої частини, ближче до центру. Скло було розсипане хаотично, а пластик від дзеркала цілий. Заміри здійснювали в сторону м. Нововолинська, дорога була розбита. Дзеркало було з лівої сторони перед машиною. Велосипед від автомобіля знаходився з правої сторони. Проїжджа частина була заасфальтована, а обочина ґрунтова. Бідончик стояв біля рами велосипеда. В той день туману не було, чи був дощ не пам'ятає. Потерпілої він не бачив, був обвинувачений, який стояв біля автомобіля;
- показаннями свідка ОСОБА_12 , відповідно до яких 11 лютого 2019 року близько 10 год. він їхав автомобілем на роботу з с. Литовеж в напрямку м. Нововолинська зі швидкість 50 км/год. Погода була ясна. Позаду нього, на відстані близько 150 м, їхав легковий автомобіль. Назустріч з великою швидкістю рухався автомобіль, який «виляв по дорозі». Потерпілої він не бачив, весь час їхав по своїй смузі руху. Приблизно за 30 метрів побачив бризки. Коли були бризки автомобіль " ОСОБА_13 " на зустрічну смугу не виїжджав, як рухався так і далі їхав. Автомобілі розминулись. Він зупинився, побачив, що лежить велосипед поздовж узбіччя дороги, а жінка у кюветі за 10 метрів. Він зрозумів, що жінку збив водій автомобіля «Богдан», який через 100 м від місця події з'їхав з асфальтного покриття та зупинився на узбіччі дороги своєї смуги руху. Водій автомобіля, який був причетний до ДТП перебував в стані сильного алкогольного сп'яніння, і він йому зробив зауваження «як можна їхати за кермом в такому стані». Ствердив, що ніяких перешкод автомобілю « ОСОБА_13 » під час ДТП не було і його автомобіль також не був перешкодою для нього. Після ДТП він проїхав метрів 20, не більше, і зупинився. Автомобіль, який їхав за ним пригальмовував. Він бачив бідон, який лежав у кюветі ємністю 25 літрів, на проїжджій частині уламків було небагато, уламки також були на обочині. На його смузі руху нічого не було, дзеркало "валялось" по краю дороги, не по середині точно. Приїхала швидка медична допомога та госпіталізувала потерпілу, працівників поліції він не дочекався, а поїхав на роботу. Пояснення від нього були відібрані згодом;
- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди слідчого СВ Іваничівського ВП Горохівського ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_14 від 11.02.2019 року, у якому зазначено обстановку місця ДТП: за участю спеціаліста ОСОБА_15 , у присутності понятих ОСОБА_16 , ОСОБА_11 проведено огляд місця дорожньо-транспортної пригоди: ділянка дороги сполученням Ковель-Жовква в межах с. Литовеж Іваничівського району в напрямку м. Червоноград. Дорожнє покриття в межах ДТП асфальтоване, мокре. На проїзній частині наявні дорожня розмітка у вигляді переривчастої розділової смуги, котра розділяє проїзну частину на дві смуги руху. Краї проїзної частини позначено суцільною білою лінією. З обох боків наявне укріплене узбіччя та ґрунтове узбіччя. На правому узбіччі є велосипед синього кольору, на якому лежить алюмінієвий бідон. На момент огляду у велосипеді знятий ланцюг. На велосипеді наявні механічні пошкодження експлуатаційного та не експлуатаційного характеру. Поблизу даного велосипеда на ґрунті наявний осип фарби сірого кольору. Рухаючись далі в напрямку огляду, на проїзній частині наявний осип скла, фарби сірого кольору та пластмасовий уламок дзеркала. Рухаючись далі по всій проїзній частині наявний також осип скла, рухаючись далі в напрямку огляду бачимо автомобіль сірого кольору марки «Богдан» д.н.з. НОМЕР_1 . Даний автомобіль знаходиться на краю проїзної частини. На правій частині автомобіля наявні механічні пошкодження. В ході проведення огляду було проведено заміри. За нульову відмітку взято електроопору № від якої проведено умовну пряму. Велосипед, а саме переднє колесо знаходиться на відстані 1,2 м від краю проїзної частини та на відстані 19 м від умовної прямої. Заднє колесо велосипеда знаходиться на відстані 2,2 м від краю проїзної частини та на відстані 19,7 м від умовної прямої. Уламок дзеркала знаходиться на відстані 0,8 м від розділової смуги та на відстані 31,4 м від умовної прямої. Заднє ліве колесо автомобіля знаходиться на відстані 2,8 м від розділової смуги та на відстані 120 м від умовної прямої. Переднє ліве колесо автомобіля знаходиться на відстані 2,9 м від роздільної смуги та на відстані 122,6 м. від умовної прямої. Ширина проїзної частини становить 6,9 м, ширина правого узбіччя становить 1 м, ширина укріпленого узбіччя становить 0,6 м, ширина лівого узбіччя становить 2,4 м, ширина лівого укріпленого узбіччя становить 1 м, ширина правої смуги руху 3,5 м, ширина лівої смуги руху становить 3,4 м. Під час огляду виявлено автомобіль Богдан 21010 д.н.з. НОМЕР_1 , уламок дзеркала, осип скла та фарби. Під час огляду вилучено автомобіль Богдан 21010 д.н.з. НОМЕР_1 . (а.с.127-128, том 1) Слідів гальмування на проїзній частині, на укріпленому і неукріпленому узбіччі оглядом не виявлено ;
- схемою до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11.02.2019 року в якій зафіксовано параметри дорожнього покриття, дорожню розмітку, місцезнахоження: велосипеда (2), уламка дзеркала (3), осип скла, автомобіля ВАЗ 211010 д.н.з. НОМЕР_1 (5) із прив'язкою до електроопори № 545. Осип скла на схемі позначено під умовним позначенням № 4 (а.с.126, том 1);
- висновком експерта № 38 від 22.03.2019 року зі схематичними зображеннями до нього, відповідно до якого судово-медичним експертом ОСОБА_17 проведено судово-медичну експертизу ОСОБА_8 , 1983 року народження, відповідно до якого у потерпілої виявлені тілесні ушкодження - численна, поєднана травма тіла: важка, відкрита ЧМТ: підшкірний набряк та емфізема в лівій привушній ділянці. Лінійний перелом лівої скроневої та тім'яної кісток, який продовжується на основу черепа, з переломом верхівок обох пірамідок скроневих кісток, з переломом кам'янистої частини клиновидної кістки. Забиття обох скроневих та стовбурової ділянок головного мозку. Гомосинус. Гемотимпанум. Пневмоенцефалія. Осаднення в ділянці лоба. Дві забиті рани на задній поверхні лівої ноги: в підколінній ямці та на гомілці. Враховуючи локалізацію, характер тілесних ушкоджень, механізм їх утворення слідуючий: Черепно-мозкова травма утворилася від ударної ударно-сотрясаючої дії тупого предмету, з домінуючою травмувальною поверхнею з місцем прикладання травмувальної сили в ліву скроневу тім'яну ділянку голови, що підтверджується наявністю підшкірного набряку, емфіземи в лівій завушній ділянці та початок лінійного перелому, який продовжується на основу черепа. Ушкодження лівої ноги утворились від ударної травмувальної дії тупого предмету з місцем прикладання травмувальної сили на задню її поверхню, про що свідчить розташування ран. Враховуючи численність, поєднаність та важкість тілесних ушкоджень - вони могли утворитись в термін зазначений в історії хвороби. За ступенем тяжкості, важка відкрита ЧМТ відноситься до категорії ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень (пункт 2.1.3.б,в «Правил визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень»). Рани на лівій нозі відносяться по категорії до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я (пункт 2.3.3 «Правил визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень») (а.с.132-134, том 1);
- показаннями допитаного в ході судового розгляду судово-медичного експерта ОСОБА_17 , яким була проведена судово-медична експертиза потерпілої ОСОБА_8 , який показав, що оскільки у потерпілої серед інших тілесних ушкоджень було виявлено дві забиті рани на задній поверхні лівої ноги в підколінній ямці та на гомілці, вони утворилися від удару позаду в дану ділянку, від ударної дії тупого предмета. При цьому продемонстрував, яким було взаємне розташування потерпілої та передньої частини автомобіля (потерпіла та автомобіль рухалися по одній траєкторії, в одному напрямку) Пояснив, що при ударі збоку в даній ділянці утворився би перелом обох гомілкових кісток, а в даному випадку при ударі позаду, ліва нога зігнулася в коліні і перелому не утворилося;
- протоколом огляду предмету від 16.09.2019 року та фототаблицями до нього відповідно до якого начальником СВ Іваничівського ВП ГУНП у Волинській області майором поліції ОСОБА_18 у кримінальному провадженні № 12019030080000042 проведено огляд автомобіля марки «Богдан» моделі «211010» д.н.з. НОМЕР_1 та велосипеда марки «FARB» зеленого кольору під час якого виявлено, що автомобіль марки «Богдан» моделі «211010» д.н.з. НОМЕР_1 сірого кольору має наступні пошкодження: розбита передня права фара, передній правий покажчик повороту, передній бампер з правої сторони, передній правий підкрильник, деформоване переднє праве крило, капот з правої сторони, передня права дверка у задній верхній частині; переднє вітрове скло має пошкодження у вигляді павутини з центром у нижньому правому куті; скло у правій передній дверці також має пошкодження у вигляді павутини з частковим розбиттям і центром у його задній частині і місці пошкодження дверки; відсутнє праве дзеркало заднього виду, у місці його прикріплення до дверки затиснута частина шуби. Велосипед марки «FARB» зеленого кольору має сліди використання у вигляді подряпин та потертостей. Ззовні у велосипеда відсутні механічні пошкодження, кермо вивернуте праворуч відносно своєї осі (а.с.136-140, том 1);
- висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-транспортної експертизи від 17.07.2019 року № 232 відповідно до якого дати відповідь на запитання «на якому місці дороги відбулось зіткнення автомобіля марки Бодан-211010 д.н.з. НОМЕР_1 та пішохода (на якій смузі руху проїжджої частини дороги) експертним шляхом не надається можливим, оскільки в протоколі огляду місця події не зафіксовано метричні координати розташування осипу фарби сірого кольору на ґрунті поблизу велосипеда та розташування осипу скла і фарби сірого кольору на проїзній частині відносно елементів дороги (а.с.143-144, том 1);
- висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-транспортної експертизи від 27.08.2019 року № 357 відповідно до якого експертним шляхом вирішити питання «на якому місці дороги відбулось зіткнення автомобіля марки Бодан-211010 д.н.з. НОМЕР_1 та пішохода (на якій смузі руху проїжджої частини дороги) не надається можливим з причин вказаних у дослідній частині висновку, оскільки під час огляду місця події не виявлено та процесуально не зафіксовано вище описаних характерних слідів та ознак, які дозволяють встановити смугу та місце наїзду ТЗ на пішохода у момент їх первинного контакту, а слідів які вказували на розміщення автомобіля до наїзду, які знаходилися до кінцевого розташування велосипеда не виявлено (а.с.149а-150, том 1);
- направленням № 1/1в від 11.02.2019 року згідно з яким ДОП Іваничівського ВП Горохівського ВП ГУНП у Волинській області лейтенант поліції ОСОБА_19 просив у головного лікаря Нововолинської ЦМЛ ОСОБА_20 дозволу провести медичне освідування на факт вживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) ОСОБА_6 у зв'язку із ДТП. Час доставлення 11.02.2019 року об 11:20 год.; час освідчення 11.02.2019 року об 11:25 год. (а.с.169, том1);
- даними журналу реєстрації медичних оглядів осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відповідно до яких 11.02.2019 року ДОП Іваничівського ВП Горохівського ВП ГУНП у Волинській області лейтенант поліції ОСОБА_19 до Нововолинської ЦМЛ доставлено ОСОБА_6 , огляд якого здійснено лікарем-наркологом ОСОБА_21 та об 11 год. 25 хв. встановлено діагноз «алкогольне сп'яніння». Перший і другий примірники акта отримали лейтенант поліції ОСОБА_19 та ОСОБА_6 (а.с.171, том 1);
- висновком лікаря-нарколога Нововолинської ЦМЛ ОСОБА_21 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів що знижують увагу та швидкість реакції від 11 лютого 2019 року, згідно з яким ОСОБА_6 11.02.2019 року об 11:25 год. перебував в стані алкогольного сп'яніння (а.с.153, том 1);
- актом медичного огляду № 1/1в від 11.02.2019 року з якого слідує, що 11.02.2019 року об 11:25 год. ОСОБА_6 був оглянутий лікарем-наркологом Нововолинської ЦМЛ ОСОБА_21 , якою встановлено наступне: зовнішній вигляд - одяг брудний, мокрий, видимі пошкодження відсутні; поведінка напружена, настрій млявий, скарги на стан відсутні; мовна здатність характеризується змазаністю мови; перебуває у свідомості, орієнтований; вегетативно-судинні реакції - шкіра гіперемована, видимі слизові ін'єктовані; дихання незмінне; АДРЕСА_2 ; ністагм при погляді в бік > 5с; міміка млява; хода хитка (хитання в поворотах), в позі Ромберга хиткий; пальце-носова проба з порушеннями; зі слів ОСОБА_6 близько 5 год. ранку сьогодні вживав алкоголь (2 пляшки пива і 1 пляшку горілки на двох); запах алкоголю з рота виражений. Огляд ОСОБА_6 лікарем-наркологом проведено Alcotest 6510 ARZK0479 № 12613 ІЗ РЕЗУЛЬТАТОМ 1,81 ‰. Повторне обстеження через 20 хвилин не проводилося (п. 18 акту медичного огляду). Згідно відомостей п.п.21-24 акту медичного огляду лабораторна діагностика не проводилася. За результатами огляду на стан сп'яніння встановлено заключний діагноз (за результатами огляду та тестів) - алкогольне сп'яніння (а.с.170, том 1);
- протоколом слідчого експерименту від 26.09.2019 року та план-схемою до протоколу проведеного начальником СВ Іваничівського ВП майором поліції ОСОБА_18 на автодорозі Ковель-Жовква Р-15 в межах с. Литовеж при природньому освітленні за участю підозрюваного ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , понятих ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , також брав участь статист, згідно з яким з метою встановлення видимості дороги та встановлення відстані до перешкоди для водія ОСОБА_6 у місці ДТП було зі слів останнього встановлено наступне: у місці зіткнення перпендикулярно проїжджій частині проведено умовну пряму лінію. Водію ОСОБА_6 було запропоновано встановити автомобіль у зустрічному напрямку передньою частиною в напрямку міста Жовква, ОСОБА_6 встановив автомобіль на відстані близько 300м від умовної прямої. Статиста з велосипедом встановлено у місці ДТП таким чином, що пішохід знаходиться на проїжджій частині, а велосипед за лінією, що розділяє проїжджу частину та праве узбіччя. При цьому було проведено заміри та встановлено, що видимість пішохода, коли він рухається по проїжджій частині становить менше 200м. В подальшому водій ОСОБА_6 зупинив автомобіль вказавши, що в даному місці він знаходився коли пішохід з велосипедом почав переходити проїжджу частину. На зустрічній смузі руху встановлено зустрічний автомобіль «Пежо- Партнер» д.н.з. НОМЕР_2 у місці, де він перебував у момент, коли пішохід з велосипедом почав переходити проїжджу частину. Проведеними під час слідчого експерименту замірами встановлено: відстань від автомобіля «ВАЗ 2110» до статиста-пішохода становить 25,3 м; відстань від зустрічного автомобіля «Пежо-Партнер» до умовної прямої становить 223,5 м; видимість пішохода у напрямку м. Жовква становить 282,25 м., загальна видимість дорожніх елементів з місця водія автомобіля «ВАЗ 2110» становить близько 300 м; По смузі руху водія ОСОБА_6 знаходяться ями зі слідами «ямкового ремонту». По ходу руху в напрямку м. Жовква перша яма знаходиться на відстані 282 м. довжиною 1,6 м., друга на відстані 240 м діаметром 0,7 м., третя починається на відстані 205м., закінчується на відстані 191м. - до умовної прямої. (а.с.154-157, том 1). Протокол про проведення слідчого експерименту підписано обвинуваченим, захисником, понятими та слідчим, заяви та зауваження відсутні;
- висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди від 07.10.2022 року № 479-Е відповідно до якого при наданому судом комплексі вихідних даних, встановити швидкість руху керованого ОСОБА_6 автомобіля марки «Богдан-211010», р.н. НОМЕР_1 не представляється можливим. Визначити чи технічно спроможні покази водія автомобіля марки «Богдан-211010», р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 , що наїзд на пішохода ОСОБА_8 відбувся у зв'язку з її раптовим виходом на проїжджу частину, під кутом 45 градусів на правій смузі руху в напрямку руху автомобіля, не представляється можливим, по причинам невстановлення місця дороги, на якому відбулось зіткнення автомобіля марки «Богдан-211010», д.н.з. НОМЕР_1 та пішохода (на якій смузі руху проїжджої частини догори), а також враховуючи те, що в показах водія ОСОБА_6 та його показах наданих під час проведення слідчого експерименту від 26.09.2019 року відсутні параметри, які можна було б співставити між собою та провести розрахунки.
Відповідь на питання про те «Чи відповідали дії пішохода ОСОБА_8 вимогам ПДР України? Не потребує спеціальних автотехнічних знань та виходить за межі компетенції експерта-автотехніка, оскільки оцінка дій пішохода включає правову оцінку дорожньої ситуації. Дане питання може бути вирішене судом самостійно.
У ситуації, що розглядається водій автомобіля марки «Богдан-211010» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 повинен був діяти у відповідності до вимог п. 12.4, п. 12.9 (б), п. 13.3. і п. 12.3 Правил дорожнього руху (див. дослідження 4., 5.), а саме: рухатись зі швидкістю не більше 50 км/год., при випередженні пішохода ОСОБА_8 забезпечити мінімальний безпечний боковий інтервал не менше 1,0 м., а при умові, якщо пішохід ОСОБА_8 змінила напрямок руху (момент виникнення небезпеки для руху) - негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.
Згідно показів водія автомобіля марки «Богдан- 211010» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 та при наданому судом комплексі вихідних даних, визначити чи мав технічну можливість водій автомобіля «Богдан» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_8 в даній дорожній обстановці, не представляється можливим, по причинам відсутності в показах водія ОСОБА_6 та в протоколі слідчого експерименту від 26.09.2019 року метричних даних про розташування місця наїзду на пішохода відносно елементів проїзної частини, дані про відстань, яку подолав пішохід з моменту зміни напрямку руху до наїзду, швидкість руху пішохода.
Згідно показів ОСОБА_8 та при наданому судом комплексі вихідних даних, водій автомобіля марки «Богдан-211010» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_8 в даній дорожній обстановці.
Згідно показів водія автомобіля марки «Богдан- 211010» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 та при наданому судом комплексі вихідних даних, з технічної точки зору, в діях водія автомобіля марки «Богдан-211010» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 вбачається невідповідність вимогам п. 12.4. та п. 12.9 (б) Правил дорожнього Руху. Визначити чи відповідали дії водія автомобіля «Богдан-211010» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 вимогам п. 12.3. Правил дорожнього руху не представляється можливим, по причинам відсутності в показах водія ОСОБА_6 та протоколі слідчого експерименту від 26.09.2019 року метричних даних про розташування місця наїзду на пішохода відносно елементів проїзної частини, дані про відстань, яку подолав пішохід з моменту зміни напрямку руху до наїзду, швидкість руху пішохода.
Згідно показів ОСОБА_8 та при наданому судом комплексі вихідних даних, з технічної точки зору, в діях водія автомобіля марки «Богдан-211010» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 вбачається невідповідність вимогам п. 12.4., п. 12.9 (б) та п. 13.3. Правил дорожнього руху.
Згідно показів водія автомобіля марки «Богдан-211010» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 та при наданому судом комплексі вихідних даних, визначити чи знаходяться дії водія автомобіля марки «Богдан» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 у причинному зв'язку з виникненням даної ДТП та, що стало причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди, в даному варіанті дорожньої ситуації, не представляється можливим.
Згідно показів ОСОБА_8 та при наданому судом комплексі вихідних даних, з технічної точки зору, в даному варіанті дорожньої ситуації, невідповідність дій водія автомобіля марки «Богдан-211010» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 вимогам п. 13.3. Правил дорожнього руху знаходиться в причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та стала причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди (а.с.65-72, том2);
Зазначене дослідження було проведено по двох варіантах дорожньої ситуації, оскільки в показах водія ОСОБА_6 містяться суттєві суперечності стосовно механізму розвитку ДТП ніж в показах пішохода ОСОБА_8 , які неможливо усунути шляхом проведення автотехнічних досліджень.
- висновком експертів комплексної судово-медичної та інженерно-транспортної експертизи за результатами проведення транспортно-трасологічних досліджень від 28.06 2023 року номер 4410-Е/31 згідно з яким пошкодження розташовані на автомобілі марки «Богдан-2110» д.н.з. НОМЕР_1 (пошкодження переднього бампера, правого переднього покажчика поворотів, правої передньої блок-фари, бачка омивача вітрового скла, правого переднього крила, правої частини капоту, переднього вітрового скла, правого дзеркала заднього виду, правих передніх дверей, переднього номерного знаку) характерні для контактування з відносно твердою перешкодою - можливо тілом людини, при цьому напрямок дії деформуючого зусилля в первинний момент зіткнення був спереду назад відносно повздовжньої осі автомобіля. Пошкодження переднього бампера, переднього номерного знаку, правого переднього покажчика поворотів, правої передньої блок-фари, бачка омивача, вітрового скла, правого переднього крила, передньої правої частини капоту виникли в первинний момент контактування з перешкодою. Пошкодження верхньої правої частини капоту, правої частини переднього вітрового скла, правих передніх дверей виникли в подальшому механізмі розвитку дорожньо-транспортної пригоди, в зазначеній послідовності. Співставлення тілесних ушкоджень, виявлених на тілі ОСОБА_8 з пошкодженнями виявленими на автомобілі марки «Богдан-211010» д.н.з. НОМЕР_1 та відсутність ознак контактування автомобіля «Богдан-211010» д.н.з. НОМЕР_1 з велосипедом «FARB», дає підставу вважати, що первинний контакт відбувся передньою правою частиною автомобіля (права частина переднього бампера, права передня частина капоту, права передня блок-фара) з задньою поверхнею тіла підекспертної (рани на задній поверхні лівої гомілки, гематоми в проекції колінних суглобів) з подальшим закиданням тіла на капот та вдарянням головою об вітрове скло (важка відкрита черепно-мозкова травма з прикладанням сили в лівій скронево-тім'яній ділянці голови) контактуванням з правим дзеркалом заднього виду і задньою верхньою частиною передніх правих дверей, відкиданням та падінням тіла на дорожнє покриття (садна на лобній ділянці голови). На момент первинного удару (під час ДТП, яка відбулась 11.02.2019 року) ОСОБА_8 знаходилась у вертикальному положенні та була обернена до автомобіля задньою поверхнею тіла, здійснюючи рух у попутному з автомобілем «Богдан-2110» д.н.з. НОМЕР_1 напрямку (а.с.105-113, том2);
- показаннями допитаного в ході судового розгляду експерта Волинського відділення ЛНДІСЕ Міністерства юстиції України - ОСОБА_24 , який ствердив, що у даному випадку місце наїзду на потерпілу передує ділянці осипу скла та фарби сірого кольору по напрямку руху автомобіля. В ході проведення шляхом співставлення тілесних ушкоджень потерпілої та пошкоджень автомобіля, комісією експертів було зроблено висновок, що в момент первинного удару потерпіла знаходилася у вертикальному положенні та була повернута до автомобіля задньою поверхнею тіла, здійснюючи рух в попутному напрямку автомобіля марки «Богдан», кутового розташування тіла потерпілої по відношенню до автомобіля «Богдан» в ході дослідження не виявлено, такі дані не спроможні. Теоретично, при кутовому переміщенні потерпілої до автомобіля мав бути контакт з ОСОБА_8 та її велосипедом, однак на велосипеді не було встановлено слідів контактування з автомобілем, а отже контакт відбувся з потерпілою, велосипед був поза зоною контакту. Також зазначив, що виключається можливість кутового розташування під час ДТП і автомобіля і потерпілої, оскільки кінцеве розташування потерпілої мало б бути ближче до осьової лінії розмітки або на зустрічній смузі, а також мав бути контакт автомобіля з велосипедом. На запитання захисника ОСОБА_7 експерт ствердив, що виходячи з інформації, яка зафіксована в документі, одночасне кутове розташування і автомобіля і пішохода - виключається. Все вказує на те, що автомобіль і пішохід рухалися паралельно, ближче до узбіччя чи на узбіччі. Якби пішохід і велосипед були під кутом 45-30 градусів від узбіччя, то при контакті автомобіля з потерпілою, велосипедом, останні мали бути щонайменше в районі осьової лінії дороги або на зустрічній смузі. Після проведення судової інженерно- транспортної експертизи, можна стверджувати, що покази водія автомобіля марки «Богдан» є технічно не спроможними. Досліджувати питання виникнення моменту небезпеки для водія автомобіля у даному випадку є недоцільним, він повинен був під час руху вибирати безпечний боковий інтервал з пішоходом. На запитання суду, експерт ствердив, що можна зробити висновок, що пішохід не змінювала напрямок свого руху, оскільки версія сторони захисту про її рух під кутом 30-45 градусів є неспроможна. ОСОБА_8 рухалася паралельно автомобілю та проїжджої частини;
- висновком експерта судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин та механізму дорожньо - транспортної пригоди від 08.03.2024 року за № СЕ-19/103-24/1437-ІТ, експерт ОСОБА_25 . Висновок експерта надавався відповідно до поставлених питань перелічених в ухвалі суду від 17.01.2024. Так відповідно до питання № 1 «Враховуючи розміщення осипу деталей автомобіля марки «Богдан» р.н. НОМЕР_1 , велосипеда марки «Farb» та алюмінієвого бідона, інших параметрів зазначених у протоколі огляду місця події та на схемі до протоколу огляду місця події від 11.02.2019 року, вихідних даних наданих судом, на якому місці дороги стався наїзд на пішохода ОСОБА_8 , без прив'язки до метричних параметрів?» - експертним шляхом встановити не надається можливим з причини вказаної в дослідній частині висновку. У дослідній частині висновку експерт зазначає, що під час огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, поблизу велосипеда на ґрунті наявний осип фарби сірого кольору, який не відображений у схемі до протоколу від 11.02.2019 та немає прив'язки в поперечній та повздовжній площинах відносно елементів дороги (узбіччя), тобто експертним шляхом не можливо встановити місце розташування даного осипу фарби. Також в протоколі огляду місця події не встановлено розміри та локалізацію осипу скла та фарби сірого кольору на проїзній частині дороги. Враховуючи вищевикладене вирішити поставлене запитання експертним шляхом не надається можливим. Однак експерт вказує, що найбільш ймовірним місцем наїзду є правий край проїзної частини по напрямку руху автомобіля Богдан 211010 (номерний знак НОМЕР_1 ).
На питання № 2 «Чи технічно спроможні покази водія автомобіля марки «Богдан» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 , що наїзд на пішохода ОСОБА_8 відбувся у зв'язку з її раптовим виходом про проїжджу частину, рухом під кутом 45 градусів на правій смузі руху в напрямку руху автомобіля та одночасним відворотом ліворуч автомобіля враховуючи його покази, покази потерпілої, свідків, надані судом вихідні дані, висновки проведених у кримінальному провадженні експертиз та розміщення осипу деталей автомобіля «Богдан» р.н. НОМЕР_1 , велосипеда «Farb» та алюмінієвого бідона, інших параметрів зазначених у протоколі огляду місця події та на схемі до протоколу огляду місця події від 11.02.2019 року?» - експерт зазначив, що у заданій судом дорожній ситуації покази водія автомобіля «Богдан» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 , що наїзд на пішохода ОСОБА_8 відбувся у зв'язку з раптовим виходом на проїжджу частину, рухом під кутом 45 градусів на правій смузі руху напрямку руху автомобіля та одночасним відворотом ліворуч автомобіля враховуючи його покази, покази потерпілої, свідків, надані судом вихідні дані, висновки проведених у кримінальному провадженні експертиз та розміщення опису деталей автомобіля «Богдан» р.н. НОМЕР_1 , велосипеда «Fаrb» та алюмінієвого бідона, інших параметрів зазначених у протоколі огляду місця події та на схемі до протоколу огляду місця події від 11.02.2019 року є технічно необґрунтованими.
На питання № 3 «Як повинен був діяти водій ОСОБА_6 у даній дорожній обстановці згідно вимогам Правил дорожнього руху України (конкретних пунктів)?» - експерт зазначив, що з технічної точки зору в заданій дорожній ситуації водій автомобіля Богдан 211010 (номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_6 повинен був діяти у відповідності до вимог п. 13.1 ПДР України (водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу). Тобто у даній дорожній ситуації з технічної точки зору водій ОСОБА_6 під час об'їзду пішохода, який рухався в попутному напрямку по краю поїзної частини повинен був дотримувати безпечного інтервалу.
На питання № 4 та 9 «Чи відповідали дії водія автомобіля марки «Богдан» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 вимогам Правил дорожнього руху України?» та «Чи мав технічну можливість водій автомобіля марки «Богдан» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_8 в даній дорожній обстановці?» - експерт зазначив, що враховуючи відстань яку подолає автомобіль в умовах місця події за формулою (зазначена у висновку а.с. 146, Том -2 ) та покази обвинуваченого, з технічної точки зору його покази, що він ( ОСОБА_6 ) на відстані 20-25 метрів виконав маневр з виїздом автомобіля частково передніми колесами на зустрічну смугу є технічно необгрунтованими, оскільки на даній відстані автомобіль не розпочне зміщення в поперечному напрямку. По технічно необгрунтованих даних подальше дослідження не проводились. З технічної точки зору в даній дорожній ситуації дії водія автомобіля Богдан 211010 (номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_6 вбачаються невідповідності до вимог пункту 13.1 ПДР України.
На питання № 5 «Чи знаходяться дії водія автомобіля марки «Богдан» р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_6 у причинному зв'язку з виникненням даної ДТП?» - експерт зазначив, що з технічної точки зору в даній дорожній ситуації дії водія автомобіля Богдан 211010 (номерний знак НОМЕР_1 ) ОСОБА_6 не відповідали вимогам пункту 13.1 ПДР України і знаходяться у причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
На питання № 6 «Якщо дії водія ОСОБА_6 не відповідали Правилам дорожнього руху України то чи є причинний зв'язок між порушеннями конкретних пунктів Правил дорожнього руху України і наслідками, що настали?» - експерт зазначив, що дане питання виходить за межі компетенції судового експерта. Вирішення питання потребує застосувань знань у галузі права, всебічної оцінки всіх зібраних у справі доказів (у томі числі і висновку судових експертиз), що є прерогативою суду.
На питання № 7 «Чи відповідали дії пішохода ОСОБА_8 вимогам Правил дорожнього руху України?» - експерт зазначив, що спеціальних знань в області авто техніки не вимагається, дане запитання може бути вирішене судом (слідчими органами) самостійно при оцінці дій пішохода у відповідності до вимог параграфа 4 ПДР України, запитання виходить за межі компетенції судового експерта автотехніка і не вирішувалося.
На питання № 8 «Яка, з технічної точки зору, безпосередня причина виникнення даної ДТП?» - експерт зазначив, що дане питання виходить за межі компетенції судового експерта. Вирішення питання потребує застосувань знань у галузі права, всебічної оцінки всіх зібраних у справі доказів (у томі числі і висновку судових експертиз), що є прерогативою суду. ( а.с.239-248 т.2)
- показаннями, допитаного в ході судового розгляду, старшого судового експерта Волинського НДЕКЦ МВС - ОСОБА_25 , яким була проведена судова інженерно-транспортна експертиза з дослідження обставин та механізму дорожньо - транспортної пригоди від 08.03.2024. Експерт ствердив, що експертиза проводилася згідно наданих судом матеріалів кримінального провадження, в тому числі протоколу огляду місця події та схемою до нього. Не дивлячись на те, що в протоколі огляду місця події не встановлено розміри та локалізацію опису скла та фарби сірого кольору на проїзній частині дороги, осип фарби сірого кольору не відображений у схемі до протоколу від 11.02.2019 експерт зазначив, що найбільш ймовірним місцем наїзду на потерпілу є правий край проїзної частини по напрямку руху автомобіля «Богдан». На поставлене запитання захисника обвинуваченого, щодо ймовірного місця наїзду автомобілем на потерпілу, експерт наголосив, що його висновок по цьому питанню не припущення, а твердження зроблене на основі аналізу показів учасників дорожнього руху, дорожньої ситуації та ствердив, що це правий край проїзної частини по напрямку руху автомобіля «Богдан». Зазначив, що під час ДТП усі дрібні частини залишаються поблизу місця контакту, усі деталі, які мають масу будуть розміщені у поперечному та поздовжньому напрямку. На запитання захисника ствердив, що розміщення дзеркала не може фіксувати місце контакту. Також ним проводився математичний розрахунок, який базувався на показах обвинуваченого ОСОБА_6 щодо можливості останнього виконати безпечний об'їзд пішохода. Експерт ствердив, що автомобіль марки «Богдан» не міг вчинити механічні дії, які зазначені в показах обвинуваченого ОСОБА_6 , а саме виконати маневр з виїздом автомобіля частково передніми колесами на зустрічну смугу, оскільки на відстані 20-25 м. автомобіль не розпочне зміщення в поперечному напрямку, тому покази обвинуваченого є технічно необґрунтовані та з технічної точки зору він не міг цього зробити. Ствердив, що порушення водієм ОСОБА_6 п.13.1. ПДР України перебуває у причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, у межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Дослідженими в судовому засіданні доказами встановлено, що ОСОБА_6 порушив вимоги п.п.1.7,2.3б, 12.1,12.3, 12.4, 12.9б, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України, в результаті чого відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_8 спричинено тяжкі тілесні ушкодження, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.
Відповідно до вимог ст. 91 КПК України, п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 №14 при розгляді справ про злочини, відповідальність за які встановлено статтею 286 КК України, диспозиція якої є блaнкeтнoю, суди повинні ретельно з'ясовувати і зазначати у вироках, у чому саме полягали названі у переліченій статті порушення; норми яких правил, інструкцій, інших нормативних актів не додержано; чи є причинний зв'язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.
Із диспозиції статті 286 КК України вбачається, що це кримінальне правопорушення належить до кримінальних правопорушень з матеріальним складом, а тому ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання небезпечних наслідків і перебувають у причинному зв'язку.
У обвинувальному акті зазначається, що порушення обвинуваченим правил безпеки дорожнього руху, зокрема п.п.1.7, 2.3б, 2.9а, 12.1, 12.3, 12.4, 12.9б, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху України, знаходиться в прямому причинному зв'язку з ДТП.
Одночасно у обвинувальному акті вказано, що обставиною, що обтяжує покарання, є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння.
Таким чином, в порушення вимог частини 4 статті 67 КК України, у обвинувальному акті враховано стан сп'яніння одночасно як ознаку злочину та обставину, яка обтяжує покарання.
Враховуючи наведене вище, висновок про наявність прямого причинного зв'язку між порушенням ОСОБА_6 п.2.9а ПДР та отриманням тілесних ушкоджень потерпілою, що стверджено в обвинувальному акті не ґрунтується на вимогах закону та вказаний пункт підлягає виключенню з обвинувачення.
Аналогічної позиції дотримується Волинський апеляційний суд у справі № 161/13933/18 від 06.06.2023.
В ході розгляду кримінального провадження захисник поставив під сумнів допустимість та просив визнати недопустимим доказом висновок від 11.02.2019 року лікаря-нарколога Нововолинської ЦМЛ ОСОБА_21 про перебування 11.02.2019 року ОСОБА_6 у стані алкогольного сп'яніння мотивуючи тим, що такий складено з порушенням вимог Інструкції № 1452/735 від 09.11.2015 року та він вважається недійсним, оскільки в акті медичного огляду № 1/1в від 11.02.2019 року (на підставі якого видано такий висновок) не заповнено графу 18 «Обстеження через 20 хвилин. Час обстеження, назва спеціального технічного засобу, за наявності, дата останньої повірки, результат обстеження», що, на думку захисника, свідчить про те, що така обов'язкова дія, як повторне обстеження, взагалі не здійснювалася.
Оцінюючи з точки зору належності та допустимості, як доказу висновок лікаря-нарколога Нововолинської ЦМЛ ОСОБА_21 , щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 11 лютого 2019 року, суд зазначає, що процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду визначена Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція). Згідно пунктів 3, 4, 6, 15, 16, 22 розділу ІІІ Інструкції, огляд у закладах охорони здоров'я щодо виявлення стану сп'яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством. Метою цього огляду є встановлення наявності чи відсутності стану сп'яніння в обстежуваної особи. Відсутність документів не може бути причиною для відмови у проведенні огляду на стан сп'яніння. За результатами огляду на стан сп'яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду, форма якого затверджена у додатку № 3 до Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 6 розділу ІІІ). Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, видається на підставі акта медичного огляду. Висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп'яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними. Згідно додатку 3 до Інструкції в пункті 18 Акту медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться запис: «Використання технічних засобів для визначення наявності або вимірювання вмісту етилового спирту у видихуваному повітрі (відповідно до встановленого рівня). Час обстеження, назва спеціального технічного засобу, за наявності - його номер, дата останньої повірки, результат обстеження. Обстеження через 20 хвилин. Час обстеження, назва спеціального технічного засобу, за наявності - його номер, дата останньої повірки, результат обстеження.»
Із системного аналізу пунктів 3, 8, 15, 16 розділ у ІІІ вказаної Інструкції вбачається, що, огляд у закладах охорони здоров'я щодо виявлення стану сп'яніння проводиться лікарем. Після цього проводиться лабораторне дослідження (за допомогою приладів) метою якого є виявлення або уточнення наявних речовин, що здатні спричинювати стан сп'яніння. Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, видається на підставі акту медичного огляду у якому, серед іншого, зазначаються ознаки сп'яніння особи, що безпосередньо виявлені та встановлені лікарем. За результатами огляду на стан сп'яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який також вноситься до акту медичного огляду. Тобто огляд особи щодо виявлення стану сп'яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров'я, а не приладом. Прилад лише фіксує показники щодо ступеню стану сп'яніння, а лікар під час огляду особи виявляє та фіксує ознаки сп'яніння. Тому показники приладу не слід ототожнювати із поняттям «медичний огляд». Аналогійний висновок викладено у постанові ВС від 20.09.2022 року у справі № 711/2189/21 (провадження № 51-1704км22).
Не проведення за допомогою спеціального технічного засобу повторного обстеження через 20 хвилин після здійснення первинного обстеження, не є тим істотним порушенням, яке б мало наслідком недопустимість вказаного акту медичного огляду, оскільки це не ставить під сумнів його доказове значення так, як в ході огляду на стан сп'яніння безпосередньо лікарем-наркологом: опитано ОСОБА_6 та з його слів встановлено, що востаннє він вживав алкоголь 11.02.2019 року близько 5 год. ранку (2 пляшки пива і 1 пляшку горілки на двох), на підставі виявлених та встановлених в обвинуваченого ознак алкогольного сп'яніння установлено стан алкогольного сп'яніння та за допомогою спеціального технічного засобу зафіксовано ступінь стану сп'яніння обвинуваченого. При цьому слід зауважити, що законодавцем не визначено ступінь алкогольного сп'яніння за якого вказану обставину можна вважати такою, що обтяжує покарання. Отже, суд відхиляє доводи сторони захисту щодо наявності підстав для визнання акту медичного огляду № 1/1в від 11.02.2019 року недійсним, та відповідно наявності підстав для визнання висновку лікаря-нарколога Нововолинської ЦМЛ ОСОБА_21 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 11 лютого 2019 року, як доказу недопустимим.
Суд також відхиляє доводи захисника, що направлення № 1/1в від 11.02.2019 року (а.с.169, том 1) не відповідає додатку № 1, який затверджено Інструкцією № 1452/735, оскільки встановлено, що форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції стосується проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння поліцейським і оформлення його результатів (пункт 8 розділу II Інструкції). Враховуючи, що 11.02.2019 року мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю обвинуваченого ОСОБА_6 , унаслідок якої була травмована особа, і проведення огляду на стан сп'яніння учасників цієї пригоди у закладі охорони здоров'я носило обов'язковий характер, то у даному випадку судом враховується зміст даного доказу, а не його форма.
Суд вважає безпідставними інші зауваження, яким сторона захисту ставить під сумнів огляд ОСОБА_6 на стан сп'яніння через його коротко тривалість, що зафіксовано в направленні № 1/1в від 11.02.2019 року (а.с.169, том 1), акті медичного огляду № 1/1в від 11.02.2019 року (а.с.170, том1) та журналі реєстрації медичних оглядів осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (а.с.171, том 1).
Верховний Суд неодноразово зазначав про дотримання належного порядку встановлення факту перебування особи в момент вчинення злочину у стані алкогольного чи іншого сп'яніння шляхом дослідження і оцінки всієї сукупності доказів, зокрема і показань свідків, про що йдеться у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 372/2291/16-к (провадження № 51-138км18), від 21 листопада 2019 року у справі № 564/590/17 (провадження № 51-2532км19), від 03 грудня 2019 року у справі № 571/1436/15-к (провадження № 51-1922км19), від 11 лютого 2020 року у справі № 643/20474/15-к (провадження № 51-8622км18).
Норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп'яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню й оцінці, виходячи із положень статей 84, 92, 94 КПК, шляхом дослідження і оцінки всієї сукупності доказів, зокрема і показань свідків, з огляду на що, визнання висновку експерта недопустимим доказом в цьому провадженні, не є процесуальною перешкодою до визначення ознак стану алкогольного сп'яніння як обставини, що обтяжує покарання, у разі встановлення цієї обставини за результатами оцінки всієї сукупності доказів щодо встановлення такого стану. (постанова Верховного Суду України від 01 грудня 2021 року у справі № 672/1402/17).
Як уже зазначалося вище перебування обвинуваченого в стані алкогольного сп'яніння крім наведених вище доказів, підтверджується також показами свідка ОСОБА_12 , який в судовому засіданні надав покази про те, що водій автомобіля, який був причетний до ДТП, а саме ОСОБА_6 перебував в стані сильного алкогольного сп'яніння, і він йому з цього приводу зробив зауваження сказавши «як можна їхати за кермом в такому стані».
Також сторона захисту просила визнати неналежним та недопустимим доказом у кримінальному провадженні протокол огляду місцевості від 09.08.2019 року, проведений слідчим СВ Іваничівського ВП Горохівського ВП ГУНП у Волинській області лейтенантом поліції ОСОБА_26 , оскільки такий протокол складено зі слів слідчого, який 11.02.2019 року складав протокол огляду місця події від 11.02.2019 року ОСОБА_14 з метою усунення недоліків, що містяться у протоколі огляду місця події від 11.02.2019 року. Захисник вважає, що вказаним документом не встановлено ні фактів, ні обставин, що підлягають доказуванню в даному кримінальному провадженні. Сторона захисту також просила визнати недопустимими доказами всі похідні від протоколу огляду місцевості від 09.08.2019 року докази.
Дослідивши протокол огляду місцевості від 09.08.2019 року на предмет його належності та допустимості, як доказу, суд зазначає, що відповідно до ч. ч. 1, 4, 5 ст. 237 КПК України огляд місцевості, приміщення, речей та документів слідчий, прокурор проводять з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення. При огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження (ч. 7 ст. 237 КПК України). Протокол огляду місцевості від 09.08.2019 року здійснено слідчим СВ Іваничівського ВП Горохівського ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_26 за участю старшого слідчого СВ ОСОБА_14 . Зі слів старшого слідчого ОСОБА_14 встановлено та зафіксовано в протоколі огляду місцевості від 09.08.2019 року, що 11.02.2019 року під час проведення ним огляду місця події по правій смузі руху знаходився осип скла, середина якого знаходилась на відстані 28,2 м від умовної прямої, яка була проведена по електроопорі АДРЕСА_3 та на відстані 1,7 м від розділової смуги руху. В ході огляду за участю старшого слідчого ОСОБА_14 було проведено відповідні заміри та встановлено місце де середина осипу скла під час огляду місця події від 11.02.2019 року (а.с.148, том1). Отже, логічним є висновок, що підставою для проведення 09.08.2019 року слідчим СВ Іваничівського ВП Горохівського ВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_26 . огляду місцевості стали недоліки, допущені старшим слідчим СВ ОСОБА_14 під час здійснення ним огляду 11.02.2019 року місця події.
Відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом як проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, так і витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. Разом з тим, КПК України не передбачає такої процесуальної дії, як допит слідчого щодо безпосередньо сприйнятої ним обстановки місця події, здійсненої в ході проведення огляду місцевості та, на підставі показань слідчого, визначення місця розташування матеріальних слідів, пов'язаних з подією злочину.
На підставі вищевикладеного, суд погоджується із доводами сторони захисту, що протокол огляду місцевості від 09.08.2019 року є недопустимим доказом, оскільки не є джерелом доказування у розмінні КПК України, а тому при ухваленні судового рішення суд не бере його до уваги. Позатим судом встановлено, що вище вказаний протокол від 09.08.2019 року надалі, під час прийняття процесуальних рішень, проведенні експертних досліджень чи для одержання з їх допомогою інших доказів не використовувався. Відтак, у суду відсутні підстави для застосування доктрини «плодів отруйного дерева» до інших доказів здобутих у кримінальному провадженні.
Стороною захисту також було подано клопотання про визнання ряду доказів недопустимими, у зв'язку з чим у судових дебатах захисник просив суд виправдати обвинуваченого. Так захисник у поданому клопотанні просить визнати недопустимим доказом протокол огляду місця події від 11.02.2019, оскільки слідчий всупереч вимогам ч.3 ст.104 КК України не зазначив обвинуваченого ОСОБА_6 як учасника слідчої дії, хоча він був присутній на місці події та брав участь у проведені замірів. Також у вказаному протоколі не повністю зазначені анкетні дані понятих ОСОБА_16 та ОСОБА_11 . У додатку до протоколу також не додано фото фіксацію, хоча у протоколі вказано, що така здійснювалася. Також із описової частини протоколу неможливо встановити «нульову відмітку» від якої слідчим в ході огляду проводилися подальші заміри та на схемі до протоколу графічно не зображено та не зафіксовано усі об'єкти, які описано у протоколі. Вважає, що протокол огляду місця події від 11.02.2019 року з доданою до нього схемою не можуть вважатися допустимим доказом, оскільки вони оформлені всупереч вимогам КПК та містять неповну і суперечливу інформацію. Також просить визнати недопустимим доказом протокол слідчого експерименту, який проводився 26.09.2019 року, оскільки всупереч вимогам ч.3 ст.104 КПК у вступній частині слідчим не зазначено всіх осіб, які були присутні під час проведення процесуальної дії, а саме анкетні дані статиста, не повністю зазначено анкетні дані понятих та відсутній підпис статиста, який приймав участь у слідчому експерименті. Враховуючи, що висновки експертів є похідними доказами від вище вказаних протоколів, просить застосувати принцип «плодів отруєного дерева» та визнати також недопустимими доказами висновок експерта від 07.10.2022 року, висновок експертів від 28.06.2023 року та висновок експерта від 08.03.2024 року.
Разом з тим, вирішуючи питання про допустимість/недопустимість доказів, які були отримані під час досудового розслідування, суд виходить з наступного.
Вирішення питання про допустимість доказів є прерогативою національних судів, а роль Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) обмежується оцінюванням загальної справедливості провадження, зокрема там, де на підставі доказів, здобутих із порушенням встановленого порядку, особа визнана винуватою у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Такий загальнопоширений правозастосовний підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ, яка відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується під час розгляду справ як джерело права.
При цьому приписи ст. 9 КПК України визначають однією із основоположних засад кримінального провадження законність, яка є фундаментальною юридичною категорією, критерієм правового життя суспільства і громадян, принципом, методом та режимом суворого, неухильного дотримання, виконання норм права учасниками кримінальних процесуальних відносин і гарантією правомірності застосованого примусу з боку держави.
Як неодноразово наголошувалося у постановах Касаційного кримінального суду, порушення порядку отримання доказів, яке призводить до їх недопустимості, визначається правилами допустимості доказів, передбаченими главою 4 § 1 КПК України та іншими статтями КПК України, в яких такі правила сформульовані. Також суд визнавав, що не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.
Відповідно до ч. 1 ст.87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а саме відомості (фактичні дані), які отримані саме завдяки такому порушенню. Тобто закон вимагає встановити прямий причинний зв'язок між порушенням прав людини і отриманими доказами.
Вирішуючи питання про застосування правил ст. 87 КПК України до наданих сторонами доказів, суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті (правова позиція, викладена у постановах ВС від 28 січня 2020 року у справі № 359/7742/17 та від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к).
Визнаючи доказ недопустимим відповідно до ч. 2 або ч. 3 ст. 87 КПК України, суд має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК України, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції України та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми. Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору ч.1 ст.87 КПК України, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим (правова позиція, викладена у постанові ВС від 8 жовтня 2019 року у справі №639/8329/14-к).
Тобто, будь-яке процесуальне порушення, допущене в ході збирання доказів, саме по собі не може бути підставою для визнання їх недопустимими. У зв'язку із цим, за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду (правова позиція, викладена у постанові ВС від 06 липня 2021 року у справі №720/49/19).
Повертаючись до обставин даної справи, суд зауважує, що вважає такий підхід правильним, оскільки він ґрунтується на розумінні, що для прийняття рішення у справі суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.
Безумовно, істотне порушення фундаментальних прав і свобод особи - отримання доказів внаслідок поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та на правову допомогу захисника тощо - не може бути терпимим у правосудді, і суди мають протистояти таким порушенням для того, щоб органи правопорядку не перетворили такі методи у звичайну практику.
Водночас порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.
В постанові від 15 лютого 2018 року в справі № 357/14462/14-к Верховний Суд вказав, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів.
Вирішуючи питання про застосування ст. 87 КПК України щодо протоколу слідчого експерименту, від 26.09.2019 судом встановлено, що така слідча дія проводилась за клопотанням сторони захисту, за участю обвинуваченого та його захисника, які під час проведення слідчої дії та після, зауважень до протоколу не висловлювали та доповнень не мали. Зміст документу стороною захисту не оспорюється та жодних сумнівів у його достовірності не висловлюється.
Оцінюючи протокол огляду місця події від 11.02.2019 року, з точки зору належності та допустимості, як доказу, суд зазначає, що згідно зі ст.103 КПК України, однією з форм фіксування процесуальних дій під час кримінального провадження є протокол. Вимоги щодо форми, змісту та складання протоколу, визначені ст. 104 КПК України.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 237 КПК України, для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів.
При огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження (ч. 7 ст. 237 КПК України).
Доводи захисника, з посиланням на ст. 104 КПК України, в частині не зазначення обвинуваченого у протоколі огляду місця події, не заслуговують на увагу, оскільки всіх осіб, які брали участь під час проведення слідчої дії, та оформлення протоколу було зазначено, обвинувачений ОСОБА_6 хоча і був на місці події, однак як стверджував свідок ОСОБА_11 знаходився біля свого автомобіля, та в ході судового розгляду кримінального провадження не встановлено, що брав участь при проведенні такого та був запрошений слідчим для участі в огляді. Сторона захисту в ході розгляду кримінального провадження не заперечувала, що у протоколі огляду місця події зафіксована саме та подія, яка мала місце 11.02.2019 та ключові елементи цієї ДТП.
Крім цього у відповідності до ч.7 ст.237 КПК при огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст саме має "право" проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. У даному випадку проводилося вимірювання та складалася схема.
Суд погоджується з доводами захисника, що під час проведення огляду місця події та фіксації її результатів слідчим допущено суттєві порушення, а саме у протоколі та схемі не було відображено усієї слідової інформації, зокрема осипу фарби сірого кольору, розміри та локалізацію осипу скла на проїзній частині дороги в описовій його частині та відсутня прив'язка до елементів дороги, що в подальшому не надало можливість експертним шляхом чітко визначити на якому саме місці дороги стався наїзд на пішохода ОСОБА_8 .
Однак суд звертає увагу, що такі порушення були усунуті в ході судового розгляду кримінального провадження, обвинуваченому було забезпечено справедливий судовий розгляд шляхом повторного проведення експертних досліджень та під час допиту експерти стверджували, що місцем наїзду на потерпілу є правий край проїжджої частини по напрямку руху автомобіля Богдан.
Як наслідок слід зазначити, що, вирішуючи питання про застосування правил ст. 87 КПК України до вище зазначених доказів ( протоколу огляду місця події від 11.02.2019 року та протоколу слідчого експерименту від 26.09.2019), суд констатує, що в цій справі зазначені положення не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими, адже вони мають місце не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.
Порушень вимог ст. 237 КПК України під час проведення слідчих дій, які б були фундаментальними, судом не встановлено.
Доводи захисту щодо недотримання вимог ст. 104 КПК України стосуються питання якості формування протоколів слідчих дій (питання якості їх змісту, зазначення/не зазначення певних даних), однак не містять у собі посилань на порушення фундаментальних прав і свобод особи.
Відповідно ці докази не можуть вважатися недопустимими на підставах, описаних стороною захисту, оскільки не витікають з порушень ст. 87 КПК України та враховуючи, що якість змісту документів не є підставою для визнання доказів недопустимими, оскільки це не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону.
Більш того, в постанові від 11 квітня 2019 року в справі № 642/5974/13-к Верховний Суд зауважив, що встановлення судом недопустимості доказів або порушень вимог процесуального закону під час збирання доказів не може повністю спростовувати фактів, які в них зафіксовано.
Інші доводи захисту також не спростовують наведених висновків суду, оскільки у даній справі не виявлено випадків порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст.3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч.3 ст.6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч.3 ст.6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім'ї та близьких родичів (ч.1 ст.63 Конституції України), що могло б призвести недотримання процедури їх проведення і, як наслідок, заборони використовувати результати процесуальних дій як докази (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2022 року у справі №756/10060/17).
Інших порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б саме істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію дій або перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, судом не встановлено.
Також в ході судового розгляду кримінального провадження захисник обвинуваченого просив суд звернути увагу на скаргу, що подавалась ним на бездіяльність слідчого, яка міститься у матеріалах кримінального провадження та подана після надходження обвинувального акту до суду. Така скарга на бездіяльність слідчого подана в частині відмови в задоволенні його клопотання про призначення судової інженерно-транспортної експертизи у кримінальному провадженні на досудовому слідстві.
Суд звертає увагу, що така скарга подана до суду після звернення до суду із обвинувальним актом, що суперечить вимогам ст. 303 КПК України.
Крім цього в ході судового розгляду кримінального провадження, судом за клопотанням захисника неодноразово призначалась судова інженерно-транспортна експертиза, чим забезпечено право обвинуваченого на справедливий судовий розгляд у зв'язку з чим доводи викладені у скарзі на цей час втратили свою актуальність.
Оцінюючи надані стороною обвинувачення, здобуті у справі та досліджені безпосередньо в суді докази, суд визнає належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства. Зазначені докази є взаємопов'язаними, узгодженими між собою та іншими доказами у справі, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини, зазначені у ст. 91 КПК України.
Суд надає віри показанням потерпілої ОСОБА_27 , яка з обвинуваченим раніше знайомою не була, упереджено до нього не відноситься та не вбачає підстав оговорювати ОСОБА_6 , оскільки такі показання потерпілої об'єктивно відображають обставини справи, перебувають в об'єктивному взаємозв'язку між собою, нічим не спростовані, судом не встановлено жодних даних, які б ставили під сумнів їх достовірність, узгоджуються та підтверджуються іншими доказами, дослідженими судом: протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11.02.2019 року зі схемою до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11.02.2019 року; висновком експерта № 38 від 22.03.2019 року за результатами судово-медичної експертизи ОСОБА_8 ; постановою від 11.02.2019 року про визнання та приєднання до кримінального провадження № 12019030080000042 речових доказів; протоколом огляду предметів від 16.09.2019 року та фототаблицями до нього; висновком експертів комплексної судово-медичної та інженерно-транспортної експертизи за результатами проведення транспортно-трасологічних досліджень від 28.06 2023 року номер 4410-Е/31;висновком експерта від 08.03.2024 за результатами проведення інженерно-транспортної експертизи, показаннями свідка ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_12 ; показаннями допитаного в ході судового розгляду судово-медичного експерта ОСОБА_17 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25
Заразом судом враховуються позиції, викладені у постановах ВС від 24.03.2020 у справі № 130/720/17 та від 16.10.2019 у справі № 163/1753/17 (провадження № 51-3182км19) зі змісту яких слідує, що для кваліфікації дій особи за ст. 286 КК України судам слід виходити не лише з висновків експертів, в яких встановлено наявність причинного зв'язку між порушенням водієм ПДР та наслідками, що настали, а із сукупності всіх обставин, що належать до предмета доказування з огляду на особливості складу злочину, передбаченого у ст. 286 КК України. Зокрема, оцінці підлягає наявність технічної можливості у водія уникнути наслідків злочину та джерело створення аварійної ситуації. При встановленні причинного зв'язку необхідно враховувати як дії (бездіяльність) особи, яка керує транспортним засобом, так і неналежне (у тому числі невинне) поводження інших учасників руху (тобто й пішохода), що також може виключити відповідальність водія. Крім того, при вирішенні питання про причинний зв'язок ураховується наявність у водія технічної можливості уникнути шкідливого наслідку. Якщо такої можливості не було і встановлено, що аварійну ситуацію викликано не ним, то відповідальність водія виключається. У випадку, коли вказану ситуацію було створено самим водієм-порушником, то відсутність технічної можливості уникнути шкідливих наслідків юридичного значення не має.
Обвинувачений, не заперечуючи самого факту вчинення ним, 11.02.2019 року близько 10:00 год. на автомобільній дорозі Р-15 сполученням Ковель-Жовква наїзду на пішохода ОСОБА_8 та перевищення швидкості руху, вказував на те, що потерпіла, рухаючись у попутному йому напрямку, різко змінила напрямок руху та почала переходити дорогу від правого узбіччя до середини дороги під кутом 45°, чим створила небезпеку для дорожнього руху. Проте така версія подій обвинуваченого була повністю спростована в ході судового розгляду кримінального провадження. Так у висновку експерта від 08.03.2024 інженерно-транспортної експертизи експерт ОСОБА_25 зазначив, що такі покази водія ОСОБА_6 є технічно необґрунтованими, що підтвердив також під час дачі показів в судовому засіданні. Свідок ОСОБА_28 , в судовому засіданні також стверджував, що водій автомобіля ОСОБА_13 рухався з великою швидкістю, який «виляв по дорозі», коли були бризки (в момент ДТП) автомобіль "Богдан" на зустрічну смугу не виїжджав, як рухався так і далі їхав. Ствердив, що ніяких перешкод автомобілю «Богдан» під час ДТП не було і його автомобіль також не був перешкодою для нього. Допитані в судовому засіданні експерти стверджували, що водій автомобіля ОСОБА_6 та потерпіла ОСОБА_27 в момент ДТП рухалися в попутному напрямку. Як стверджував сам обвинувачений він екстренного гальмування не застосовував та звукових сигналів не подавав.
В ході розгляду кримінального провадження не здобуто даних про те, що саме потерпіла своїми діями створила небезпеку для дорожнього руху, в той же час у висновку експерта від 08.03.2024 інженерно-транспортної експертизи експерт ОСОБА_25 зазначив, що з технічної точки зору в даній дорожній ситуації саме дії водія ОСОБА_6 не відповідали вимогам п.13.1 ПДР України і знаходяться у причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
Причиною ДТП, внаслідок якої пішоходу ОСОБА_8 заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, стало порушення ОСОБА_6 правил безпеки дорожнього руху. Таким чином, із фактичних обставин цього кримінального провадження встановлено, що суспільно небезпечний наслідок у вигляді заподіяння потерпілій легких та тяжких тілесних ушкоджень був породжений конкретними діями обвинуваченого, який порушив ПДР, що всупереч викладеним захисником доводам свідчить про наявність однієї з обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину - причинного зв'язку між порушенням ПДР і зазначеними наслідками. Суд також зауважує, що експертні дослідження, зокрема висновок судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди, який покладено в основу обвинувального вироку, проведено також на підставі версії подій самого обвинуваченого, однак, як пояснив в судовому засіданні експерт, версія обвинуваченого виявилася неспроможною.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Суд враховує практику Європейського суду з прав людини, а саме рішень «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, де зазначено, що при оцінці доказів, як правило, застосовується критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків. При цьому, судом враховується також те, що відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, що також і закріплено в ч. 4 ст. 17 КПК України. У справі «Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain» від 6 грудня 1998 року (п. 146) Європейський Суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться у вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного. (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).
Відповідно до висновків Верховного Суду, зазначених у постанові від 10.09.2020 у справі №555/2057/18, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у його чиненні. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Законодавець вимагає лише, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Суд не може погодитись з викладеною стороною захисту позицією про фактичні обставини справи, заперечення ОСОБА_6 винуватості та його версію події суд розцінює, як спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєний злочин та свідчить про намір уникнути несприятливих для себе правових наслідків.
Враховуючи також комплекс усіх ушкоджень, виявлених за наслідками ДТП, а також механічних пошкоджень транспортного засобу в сукупності з комплексом слідової інформації, зафіксованої на місці пригоди, наданими в судовому засіданні поясненнями експертів щодо підтвердження висновків експертиз, які ними проводилися, суд дійшов висновку, що наїзд на потерпілу відбувся відповідно до сформульованого обвинувачення.
Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу злочину, інкримінованого обвинуваченому, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості та не спростовується доводами сторони захисту.
На підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених наданими сторонами кримінального провадження доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору логічності, послідовності, узгодженості між собою, достатності і взаємозв'язку, суд повно і всебічно з'ясував та встановив під час судового розгляду обставини вчинення кримінального правопорушення та поза розумним сумнівом дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило тяжкі наслідки для потерпілої та відповідно у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, доведена повністю, а його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 286 КК України.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема, у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Згідно з п. 1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", при призначенні покарання обвинуваченому за ч. 2 ст. 286 КК України судом враховується не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених порушень правил безпеки дорожнього руху, його ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.
При призначенні покарання обвинуваченому по даній справі суд суворо дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів, а з врахуванням того, що позбавлення волі є одним із найсуворіших покарань, тому таке покарання слід призначати до реального відбування тільки тоді, коли у суду є достатнє переконання, що звільнення особи від відбування такого, не сприятиме виправленню засудженого.
Обставиною, передбаченою ст. 66 КК України, яка пом'якшує покарання, є активне сприяння розкриттю злочину.
Суд зазначає, що розкаяння передбачає, крім визнання особою факту скоєння злочинних дій, ще й дійсне, а не уявне визнання своєї провини в скоєному злочині, щирий жаль із приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинне виражатись у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, бажанні виправити наслідки скоєного. Факт щирого каяття особи в скоєнні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Не дивлячись на те, що на стадії судових дебатів обвинувачений заявив, що шкодує, що сталася така подія, однак в ході усього розгляду кримінального провадження вину у вчиненому не визнав, висував свою версію подій, яка в ході розгляду кримінального провадження була спростована, відшкодування шкоди потерпілій мало місце лише після тривалого розгляду кримінального провадження та не у повному обсязі, а тому, з огляду на поведінку обвинуваченого, суд не визнає щире каяття обставиною, що пом'якшує покарання.
Обставиною, передбаченою ст. 67 КК України, яка обтяжує покарання, є вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння, адже, керуючи автомобілем у нетверезому стані, останній грубо порушив Правила дорожнього руху, що призвело до тяжких наслідків. Уникнення особою реального покарання за таких обставин негативно вплине на сприйняття суспільством, зокрема іншими водіями, необхідності дотримуватися Правил дорожнього руху. Аналогічна позиція викладена у постанові ВС ККС № 484/3291/16 від 29.05.2018 року.
Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, та призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд враховує характер (злочин за формою вини є необережним) та тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення (обвинувачений вчинив тяжкий злочин, приступивши до керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння), фактичні обставини справи, зміст й обсяг допущених обвинуваченим грубих порушень вимог правил безпеки дорожнього руху, які свідчать про підвищений рівень суспільної небезпеки його дій, тяжкість заподіяних кримінальним правопорушенням наслідків (наслідком вчиненого обвинуваченим злочину стало заподіяння потерпілій ОСОБА_8 легких та тяжких тілесних ушкоджень та встановлення групи інвалідності), спосіб вчинення кримінального правопорушення та його мотиви, форму вини, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, неодружений, на даний час не працює, інвалід 3 групи внаслідок трудового каліцтва, позицію потерпілої, яка в судових дебатах наполягала на реальному позбавленні волі обвинуваченого, посткримінальну поведінку обвинуваченого, який після вчинення кримінального правопорушення надавав матеріальну допомогу потерпілій під час перебування у медичному закладі, частково відшкодував заподіяну шкоду, а також середню ймовірність вчинення обвинуваченим повторного кримінального правопорушення та те, що орган пробації вважає, що виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб (п.4 досудової доповіді, а.с.62-65, том 1), суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч.2 ст.286 КК України, так як відсутні передбачені законом підстави для застосування до призначеного покарання положень ст.75, 76 КК України, а також ст. 69 КК України, які б давали суду можливість прийти до висновку про звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від відбуття покарання із випробуванням, або застосування до нього більш м'якого покарання. Саме таке покарання на переконання суду є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
На глибоке переконання суду, призначене покарання, яке необхідно відбувати реально, є виваженим, справедливим, необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.
Окрім того, суд враховує, що позиція потерпілої сторони у судовому засіданні щодо обрання заходу примусу не є обов'язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України, і не має над ними юридичної переваги.
Підстави для постановлення виправдувального вироку у кримінальному провадженні відсутні.
При вирішенні питання про призначення додаткового покарання обвинуваченому ОСОБА_6 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує особу обвинуваченого, грубе порушення ним Правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі наслідки, думку прокурора, який просить застосувати до обвинуваченого додаткове покарання та позбавити його такого права та дійшов висновку про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на три роки.
У кримінальному провадженні потерпілою ОСОБА_8 заявлено цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, який мотивувала тим, що 11 лютого 2019 року приблизно о 10 годині 00 хвилин сталася дорожньо-транспортна пригода за її участі та участі автомобіля марки «Богдан» 211010, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , водій якого ОСОБА_6 перебував у стані алкогольного сп'яніння. У результаті ДТП вона отримала важку черепно - мозкову травму, перелом кісток основи та склепіння черепа, забій головного мозку важкого ступеня, правобічний геміпарез та була з 11 лютого 2019 року по 20 лютого 2019 року в комі 2-го ступеня і перебувала в реанімації в Нововолинській міській центральній лікарні , що дало ускладнення - набухання головного мозку. Також отримала супутні травму - рвану рану лівої гомілки. Вищевказані тілесні пошкодження експертно оцінені як тяжкі. Неодноразово вона змушена була звертатися до лікаря у зв'язку з погіршенням стану здоров'я та лягати в Нововолинську міську лікарню, зокрема, в період з 20 лютого 2019 року по 01 березня 2019 року в реанімацію з діагнозом - ЧМТ. Злам кісток склепіння та основи черепа (скроневі, ліва тім'яна та основна кістка черепа). Забій лівої скроневої та стовбурової ділянок мозку. Ознаки дифузного набряку мозку. Гемосинус. Гемотимпанум. Пневмоенцефалія. Такі обставини підтверджуються МСКТ головного мозку та копією епікризу № 407 (а.с.21, 22 том 1). З 02 квітня 2019 року по 11 квітня 2019 року ОСОБА_8 продовжила лікування у зв'язку з тим, що попереднє лікування не допомогло і їй не покращало, тому їй встановили діагноз: відновний період ВЧМТ, травматичного САК (11.02.2019 року під час ДТП) з легким правобічним геміпарезом, астеновретичним синдромом, когнітивно-мнестичними порушеннями, двобічною травматичною приглуховатістю комбінованого типу 4-ї степені (адгезивного отиту), що підтверджено епікризом № 1280 (а.с.22, том 1).З 12 червня 2019 року по 21 червня 2019 року ОСОБА_8 змушена знову лягти в Нововолинську міську лікарню з вищевказаним діагнозом і пройти курс лікування, що підтверджено епікризом № 2157 (а.с.23, то 1). Так, як після ДТП стан здоров'я ОСОБА_8 не покращувався, а надалі погіршувався, вона з 23 вересня 2019 року по 02 жовтня 2019 року змушена була проходити курс лікування по вищевказаним діагнозам з подальшими рекомендаціями спостерігатися в сімейного лікаря та невропатолога по місцю проживання, що підтверджується епікризом № 3323 (а.с.24-25, том 1). Тілесні ушкодження, які потерпіла отримала внаслідок дорожньо-транспортної пригоди мали і мають тривалу дію і тому 30 жовтня 2019 року ОСОБА_8 була призначена третя група інвалідності внаслідок травм, отриманих під час ДТП, що сталася 11 лютого 2019 року. Таке підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ № 680312 виданою 30.10.2020 року (а.с.26, том 1). В результаті вимушеного лікування, як стверджує ОСОБА_8 , її старенькі батьки- пенсіонери були вимушені витрачати кошти на ліки, які на момент подачі позовної заяви згідно прохальної частини склали 8 008 грн. 46 коп. Вказану суму потерпіла просить стягнути з обвинуваченого в її користь. Також в момент та певний період після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 відчувала біль від отриманих нею травм. В результаті отриманих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди травм, потерпіла зазнає страждання, оскільки не може вести нормальна активне громадське життя, періодично змушена перебувати в лікувальних закладах, щоб знімати фізичний головний біль та проходити профілактичне лікування. Заразом змінилося її особисте життя, так як вона перенесла великий психологічний стрес, в результаті чого після дорожньо-транспортної пригоди вона боїться виходити на дорогу та переходити її так, як непокоїться, що її зіб'є транспортний засіб і в наступний раз невідомо які будуть для неї наслідки. Тому вона змушена просити своїх стареньких батьків або інших її знайомих, щоб вони їй допомагали в цьому. Разом з тим, до цього часу ОСОБА_8 часто не може заснути та їй сняться різні жахіття пов'язані з ДТП, вона з жахом просинається кожний раз вночі, при цьому отримуючи психологічну травму та все тому , що думає що все могло бути набагато гірше і вона могла померти , залишивши своїх стареньких батьків одних.
Внаслідок вищевказаних подій їй стало важко жити без страху та спілкуватися із сусідами, близькими та оточуючими людьми. Через ДТП їй необхідна постійна психологічна та моральна підтримка, яку наразі їй надають старенькі батьки, які змушені по можливості бути завжди біля неї та підтримувати морально. Як стверджує ОСОБА_8 , втрата здоров'я призвела до порушення особистих життєвих та соціальних зв'язків і змушує до здійснення додаткових зусиль по організації свого особистого життя. Окрім того, вона не в змозі допомагати своїм батькам по господарству, тому на даний момент уся робота по дому лягла на її батьків-пенсіонерів. На даний час вона змушена брати участь у розгляді кримінальної справи, наймати представника та у кожному засіданні зустрічатися з людиною, яка в нетверезому стані вчинила дорожньо- транспортну пригоду, внаслідок якої вона отримала тяжкі тілесні ушкодження, а це для неї великий стрес. Враховуючи характер фізичних та моральних страждань заподіяну моральну шкоду ОСОБА_8 оцінює у розмірі 200 000 гривень. Саме таку суму потерпіла просить стягнути з обвинуваченого.
В ході розгляду кримінального провадження потерпіла ОСОБА_8 надала суду розписку у якій вказано, що вона отримала від ОСОБА_6 28 000 грн. як відшкодування матеріальної та моральної шкоди за вчинене ДТП. У розписці вказувала, що претензій морального та матеріального характеру до обвинуваченого немає, просить суворо не карати та не позбавляти волі. Однак пред'являючи таку розписку суду вказала, що дійсно отримала від обвинуваченого такі кошти, однак підтримує заявлений нею цивільний позов за мінусом суми коштів, що їй відшкодована. У судових дебатах підтримала прокурора щодо міри покарання, яка має бути застосована до обвинуваченого - позбавлення волі у максимальному розмірі санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
В судовому засіданні цивільний відповідач ОСОБА_6 цивільний позов заперечив, ствердив, що після ДТП він надавав матеріальну допомогу потерпілій про що надав відповідні товарні чеки, крім цього в ході розгляду кримінального провадження відшкодував потерпілій шкоду на суму 28 000 грн.
Суд, заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали справи в частині цивільного позову, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, дійшов висновку, що позов цивільного позивача ОСОБА_8 у кримінальному провадженні підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Статтею 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов, зокрема до обвинуваченого за шкоду, завдану його діяннями. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Як визначено положеннями ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Стаття 1166 ЦК України передбачає загальні підстави відшкодування шкоди, а саме: наявність шкоди, протиправність поведінки особи, що завдала шкоду, причинний зв'язок між заподіяною шкодою та протиправною поведінкою, вина особи, що завдала шкоду.
Також особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, враховуючи стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Моральна шкода може полягати як у фізичному болю та стражданнях, так і у душевних переживаннях, які фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки відносно неї.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Відповідно до ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частина 2 ст. 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно з пунктами 2, 3, 4, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Отже, виходячи із правил ст. ст. 1166, 1167, 1168 ЦК України, ст. 128 КПК України при наявності достатніх підстав вважати, що потерпілому - цивільному позивачеві злочином було завдано матеріальну та моральну шкоду, особа яка заподіяла шкоду, зобов'язана відшкодувати її в повному обсязі.
Як встановлено судом ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, вина обвинуваченого в скоєнні ДТП, яке потягло спричинення потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, доведена. Отже, заявлені вимоги цивільного позивача пов'язуються з фактом заподіяння злочином матеріальної та моральної шкоди.
Відповідно до позиції, викладеної у постанові ВС від 28.01.2020 у справі № 639/1910/19 (провадження № 51-4115км19) суд, приймаючи у межах кримінального провадження рішення в частині, що стосується задоволення цивільного позову, має ретельно перевірити всі вимоги позивача, врахувати майновий стан винного, його стан здоров'я та вжити інших заходів для справедливого вирішення цього питання.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з цивільного відповідача, суд виходить із вимог ст. 23, 1187 ЦК України та роз'яснень, що викладені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», та визначає суму відшкодування, яка відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, з врахуванням обставин, за яких було спричинено моральну шкоду цивільному позивачу ОСОБА_8 , яка під час скоєння злочину зазнала негативного впливу на стан здоров'я у виді легких та тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок чого отримала інвалідність, характер та обсяг їх фізичних, душевних, психічних страждань, неможливість поновити попереднє становище, істотність вимушених змін у життєвих стосунках і наслідків, що наступили, та враховуючи характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала цивільна позивачка ОСОБА_8 , характер немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення тощо), враховуючи, що життя і здоров'я людини є найвищою соціальною цінністю, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають до часткового задоволення, ( судом враховано відшкодування потерпілій моральної шкоди на суму 20000 грн.), а стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої грошової суми у розмірі 150000 (сто п'ятдесят тисяч ) гривень буде достатньою сатисфакцією отриманих нею моральних страждань. Ця сума, на думку суду, відповідає вимогам розумності та справедливості і за даних конкретних обставин не може вважатися явно завищеною чи надмірною.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 (справа №752/17832/14-ц), відповідно до якої, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. На думку суду, вказана сума моральної шкоди буде достатньо та не буде такою, яка сприятиме потерпілій до збагачення, а також буде відповідати позиції, викладеній у вищезазначеному правовому висновку.
На підтвердження заподіяння матеріальної шкоди, позивачем долучено до матеріалів цивільного позову чеки на придбання ліків у період проходження лікування на загальну суму 8008 грн. 46 коп. та відповідну медичну документацію. Тому з врахуванням суми, що була відшкодована обвинуваченим у рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 8000 грн., цивільний позов у цій частині підлягає до часткового задоволення в сумі 8 грн. 46 коп.
Запобіжний захід ОСОБА_6 під час досудового розслідування та судового розгляду не обирався, підстави для обрання до набрання вироком суду законної сили запобіжного заходу обвинуваченому відсутні, будь-які клопотання з цього приводу стороною обвинувачення не заявлялися.
Питання про процесуальні витрати слід вирішити відповідно до ст. 122, 124 КПК України, які передбачають, що у випадку винесення обвинувального вироку, суд стягує на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
У кримінальному провадженні проведено наступні експертизи: судову інженерно-транспортну експертизу (висновок експерта № 232 від 17.07.2019 року) вартість якої складає 942 грн. 06 коп., інженерно-транспортну експертизу (висновок експерта № 357 від 27.08.2019 року) вартістю 942 грн. 06 коп., судову інженерно-транспортну експертизу (висновок експерта № 479-Е від 07.10.2022 року) вартість якої складає 8 494 грн. 65 коп., комплексну судово-медичну та інженерно-транспортну експертизу (висновок експерта № 4410-Е/31 від 28.06.2023 року) вартість якої складає 4 779 грн. 60 коп., інженерно-транспортну експертизу ( висновок експерта від 08.03.2024 №СЕ-19/103-24/1437-ІТ) вартість якої складає 9087 грн. 36 коп.
Відтак, з обвинуваченого ОСОБА_6 слід стягнути на користь держави 24245,73 гривні документально підтверджених процесуальних витрат на залучення експертів.
На підставі ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. Відтак, питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.
Питання про скасування арешту майна слід вирішити в порядку ст. 174 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Враховуючи, що у даному кримінальному провадженні ухвалою слідчого судді Іваничівського районного суду Волинської області від 13 лютого 2019 року було накладено арешт на майно, тому такий слід скасувати, а майно повернути власникам.
Керуючись ст. 368 - 371, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд,-
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 8 ( вісім) гривень 46 коп. матеріальної шкоди та 150000 грн. (сто п'ятдесят тисяч) гривень моральної шкоди.
В решті вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 24 245,73 (двадцять чотири тисячі двісті сорок п'ять) гривень 73 коп.
Скасувати арешт на автомобіль марки «БОГДАН 211010» д.н.з. НОМЕР_1 , 2011 року випуску, № шасі НОМЕР_3 , котрий належить ОСОБА_29 та перебуває у користуванні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , який перебуває на території ГУНП у Волинській області, накладений ухвалою слідчого судді Іваничівського районного суду Волинської області від 13 лютого 2019 року.
Речові докази: автомобіль марки «Богдан» моделі «211010» д.н.з. НОМЕР_1 повернути власнику - ОСОБА_29 ; велосипед марки «FARB» зеленого кольору повернути власнику - ОСОБА_8 .
Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Іваничівський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1