29.04.2024 Справа №607/21441/23 Провадження №2/607/718/2024
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Вийванка О. М.
за участю секретаря судового засідання Медвідь О. А.
учасників справи:
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та стягнення коштів,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та стягнення коштів.
Посилаючись на те, що нею спільно із її колишнім чоловіком, відповідачем - ОСОБА_2 та іншими членами їх сім'ї було приватизовано квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру було зареєстровано 25 травня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності під №26395515. Наші сімейні стосунки із чоловіком зіпсувалися і тому 19 жовтня 2018 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області між нами було розірвано шлюб. Ніяких майнових спорів чи конфліктів за майно між нами не було. Тому вони самостійно домовилися про розподіл майна згідно мирової угоди, затвердженої Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області. Ухвала №607/14899/16 від 3 жовтня 2018 року.
За ОСОБА_2 визнано право власності на автомобіль, типу легковий універсал - В, марки «Mitsubishi Pagero Sport», 2013 року випуску, а натомість ОСОБА_2 мав зобов'язання добровільно компенсувати їй її частку їх спільної сумісної власності, а саме до 3 липня 2019 року добровільно сплатити їй 8628 доларів США. Проте ОСОБА_2 умови мирової угоди та взяті зобов'язання не виконав і нічого їй не сплатив.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 не мав наміру виконувати свою частину угоди, вона подала ухвалу від 3 жовтня 2018 року про затвердження мирової угоди до Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Тернопільській області. Вказаний виконавчий документ знаходився на виконанні.
В ході примусового виконання позивач придбала частину квартири АДРЕСА_1 та сплатила 218998,75 грн. на рахунок Тернопільського МВ ДВС ПЗМУЮМЮ (м. Івано-Франківськ) м. Тернопіль.
Для уникнення виконання рішення суду та з метою позбавлення її майна, яке належало їй на праві власності ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою про скасування приватизації.
«01» грудня 2021 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі №607/81/20 за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації», Тернопільської міської ради, Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, ДП «Сетам», ТзОВ «Коменерго-Тернопіль 3», ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , визнано недійсними електронні торги, припинено речове право спільної часткової власності відповідачів на квартиру АДРЕСА_1 .
Враховуючи наведене, вона звернулася до ДВС із заявою про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження і стягнення коштів із ОСОБА_2 .. Проте виконавча служба відмовилася скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження і стягнути борг з ОСОБА_7 в її користь.
На даний час ОСОБА_2 не виконав мирової угоди та не сплатив їй жодної копійки. Єдине майно, яке належить ОСОБА_2 та на яке можна звернути стягнення є його автомобіль марки «Mitsubishi Pagero Sport», 2013 року випуску. Восени 2023 року вона дізналася про те, що 19 квітня 2019 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_3 фіктивний договір купівлі-продажу транспортного засобу №6143/2019/1416992 предметом якого був вказаний автомобіль.
Договір купівлі-продажу транспортного засобу №6143/2019/1416992 від 19 квітня 2019 року є фіктивним, оскільки договір укладено з метою перешкоджання виконання рішення суду та уникнення звернення стягнення органів ДВС на цю машину, для запобігання її опису, арешту і продажу для погашення заборгованості ОСОБА_2 переді їй; відповідачі перебувають в родинних стосунках та є рідними братами; ОСОБА_3 жодного разу не користувався цим автомобілем; ОСОБА_2 після фіктивного продажу автомобіля продовжує його використовувати, постійно їздить на ньому, в тому числі і до суду, що вона неодноразово бачила; вона зафіксувала цей факт на телефон, у неї є фото та відео докази із датою фіксації, що це підтверджують; доказами у справі також є штрафи патрульної поліції за порушення правил дорожнього руху ОСОБА_2 на вказаному автомобілі; місцем знаходження автомобіля є місто Тернопіль.
У зв'язку з недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та визнати договір купівлі-продажу транспортного засобу №6143/2019/1416992 від 16 квітня 2019 року, а саме автомобіля: типу легковий універсал-В, марки «Mitsubishi Pagero Sport», 2013 року випуску, укладений між відповідачами - недійсним та стягнути з ОСОБА_2 8628 доларів США, що еквівалентно 313 764,98 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 31.10.2023 року.
Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позов, в якому зазначив, що твердження позивача про те, що відповідач ОСОБА_2 не виплатив ні копійки на виконання мирової угоди не відповідає дійсності, адже на погашення боргу, дійсно стягнуто частку квартири і виконавче провадження завершено. ОСОБА_1 , згідно інформації з реєстру нерухомого майна, є власником 1/4 квартири, яка належала ОСОБА_2 в порядку приватизації, відсутні підстави повторно стягувати 8628 доларів США, на виконання вже вирішеного судом спору та виконаного виконавчою службою.
ОСОБА_2 не погоджується з тим, що договір купівлі - продажу транспортного засобу має ознаки фіктивності.
Договір купівлі-продажу від 16 квітня 2019 року був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, про що свідчить державна реєстрація права власності за ОСОБА_3 автомобіля. Договір купівлі продажу транспортного засобу №6143/2019/1416992 а саме автомобіля: типу легковий універсал-В, марки «Mitsubishi Pagero Sport», 2013 року випуску, укладено 16 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за результатами даного договору власником автомобіля став ОСОБА_3 , який користуючись правом власності може передавати його в користування будь кому, за власним волевиявленням, передача автомобіля у періодичне користування не заборонено, адже для керування транспортним засобом, не потрібно оформляти довіреність достатньо мати посвідчення водія відповідної категорії, технічний паспорт, поліс страхування.
Враховуючи те, що виконавче провадження закінчено, сума боргу стягнута, у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 немає жодної заборгованості, відповідно даний договір купівлі продажу, не порушує прав ОСОБА_1 , як третьої особи. Також просив застосувати позовну давність у справі №607/21441/23 за позовно заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_8 та ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та стягнення коштів. Тому просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідачем ОСОБА_3 не подано відзив на позов.
Позивачем подано відповідь на відзив відповідача, в якому вказав обставини та підставі викладені у позові, і те, що рішенням суду визнано недійсними електронні торги з реалізації арештованого майна частини трикімнатної спірної квартири і відповідачем ОСОБА_2 5 грудня 2023 руку подано до неї позовну заяву про скасування та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення та скасування державної реєстрації права спільної часткової власності.
Що стосується твердження ОСОБА_2 щодо договору купівлі продажу автомобіля, то тут необхідно звернути увагу на те, що ОСОБА_2 не наводить жодного доказу для підтверджування дійсності договору купівлі продажу автомобіля, ціна якого складає 540 000 грн. Також ОСОБА_2 у своєму відзиві не казав, чи оплатив йому ОСОБА_3 такі кошти.
ОСОБА_3 не мав достатнього доходу для купівлі автомобіля марки «Mitsubishi Pagero Sport», 2013 року випуску, вартістю 540 000 грн, оскільки вона для нього була помірно велика.
Більше того, ОСОБА_3 взагалі не цікавиться долею вказаного транспортного засобу, не подав відзиву проти позову. Натомість подав заяву про слухання справи без його участі. З цього виходить, що власника спірного майна взагалі не цікавить доля такого майна.
Спірний правочин був вчинений з метою недопущення стягнення на вказане майно органами державної виконавчої служби. Доказами у справі є фото і відеоматеріали, що свідчить продовження використання ОСОБА_2 даного автомобіля.
Щодо позовної давності ОСОБА_2 не навів жодного доказу про те, що їй було відомо про укладення договору купівлі - продажу транспортного засобу 6143/2019/1416992 від 16 квітня 2019 року, а саме автомобіля: типу легковий універсал-В, марки «Mitsubishi Pagero Sport», 2013 року випуску до осені 2023 року.
А його твердження про сплив строку позовної давності є безпідставними, ОСОБА_2 їй ніколи не повідомляв про те, що він продав автомобіль своєму брату. Він постійно користувався вказаним автомобілем і продовжує його використовувати, постійно їздив на ньому до усіх судів між нами на усі засідання. Також неодноразово приїжджав на цьому автомобілі до неї додому (в двір), де вона його бачила з вікна своєї квартири на першому поверсі. ОСОБА_3 також ніколи не повідомляв її про купівлю спірного автомобіля чи укладення договору купівлі-продажу цього автомобіля.
Ще одним доказом фіктивності вказаного договору є вимога про сплату боргу від 04.04.2019, за декілька днів до оформлення фіктивного договору, яка й спричинила його укладення. Фіктивний договір був укладений 19 квітня 2019 року за декілька місяців до закінчення дії вимог, викладених у мировій угоді, яка мала бути виконана до 03 липня 2019 року. А також для уникнення примусового виконання мирової угоди від 03 жовтня 2018 року.
Позивач у судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити з підстав та обґрунтувань, викладених у ньому.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник у судовому засіданні просить відмовити у задоволенні позову, з підстав та обґрунтувань викладених у відзиві на позов.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні просить відмовити у задоволенні позову за безпідставністю.
При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду забезпечено позов та накладено арешт.
Ухвалою суду витребувано докази.
Ухвалою суду закрито підготовче засідання.
Перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що власниками по частини квартири АДРЕСА_1 , являється ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , відповідно до свідоцтва про право власності СТА 321594 від 21.05.2018.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвали шлюб та здійснили поділ майна подружжя, на підставі затвердженої судом 3 жовтня 2018 року мирової угоди, згідно якої спірний автомобіль: типу легковий універсал-В, марки «Mitsubishi Pagero Sport», 2013 року випуску перейшов у особисту власність ОСОБА_2 , а в порядку грошової компенсація різниці у вартості часток виділеного майна, ОСОБА_2 зобов'язаний до 03.07.2019 добровільно сплатити ОСОБА_1 8 628 доларів США, що становило 244 000 грн.
10.07.2019 державним виконавцем Тернопільського міського ВДВС Савчук А.О. відкрито виконавче провадження № 59499183 з примусового виконання ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області № 607/14898/18 від 03.10.2018, якою постановлено, що в порядку грошової компенсації різниці у вартості часток виділеного майна ОСОБА_2 зобов'язується до 03.07.2019 добровільно сплатити ОСОБА_1 кошти у сумі 8628 доларів США в гривневому еквіваленті за офіційним обмінним курсом НБУ на момент оплати, що на даний час становить 244000 грн. Підтвердженням виконання ОСОБА_2 свого зобов'язання про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації різниці у вартості виділеного майна є виключно письмові документи (письмові розписки, нотаріально посвідчені заяви, акти за підписом обох сторін, документи про переказ грошових коштів і т.п.).
Під час примусового виконання ухвали від 03.10.2018 державним виконавцем встановлено, що боржнику ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/4 частка квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 173269277 від 10.07.2019 та свідоцтвом про право власності на житло від 21.05.2018.
Згідно з протоколом проведення електронних торгів № 454113 від 17.12.2019 ДП «Сетам» проведено електронні торги, а саме здійснено реалізацію лоту № 392289 - 1/4 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Переможцем торгів визнано ОСОБА_1 . Ціна продажу реалізованого арештованого майна становить 230525 грн. Сума сплаченого гарантійного внеску становить 11526,25 грн, а сума, яку необхідно перерахувати на рахунок продавця, - 218998,75 грн.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 336368246 від 21.06.2023 (а.с. 124-126) ОСОБА_1 набула право власності на 1/4 частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що раніше належала ОСОБА_2 .
Постановою державного виконавця Тернопільського міського ВДВС Савчук А.О. від 22.01.2021 виконавче провадження № 59499183 закінчено у зв'язку зі стягненням з боржника заборгованості у повному обсязі.
Поряд з цим суд встановив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.12.2021 у справі № 607/81/20: визнано недійсним розпорядження органу приватизації за № 47542 від 21.05.2018, видане міським бюро технічної інвентаризації Тернопільської міської ради, а також свідоцтво про право власності на житло, видане 21.05.2018 Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації про право спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; визнано недійсними електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна 1/4 частки трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , результати яких оформлено протоколом проведення електронних торгів № 454113 віл 17.12.2019, реєстраційний номер лота 392289; припинено речове право спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 15.04.2022 у справі № 607/81/20, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.12.2021 залишено без змін. Вказана постанова набрала законної сили 15.04.2022.
Відповідно до договору купівлі - продажу № 6143/2019/1416992 транспортного засобу від 16.04.2019, ОСОБА_2 продав, ОСОБА_3 купив за 540 000,00 грн, автомобіль: типу легковий універсал-В, марки «Mitsubishi Pagero Sport», 2013 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 ,
Згідно інформації від Управління патрульної поліції в Тернопільській області №1485/41/33/03-2024 від 16.02.2024, на ОСОБА_2 під час керування автомобілем марки «Mitsubishi Pagero Sport», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , адміністративні стягнення не накладалися.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що ОСОБА_2 протягом 2023 та 2024 років постійно використовував автомобіль марки «Mitsubishi Pagero Sport», 2013 року випуску.
Позивач, як на підставу заявлених вимог просить позов задовольнити з підстав наведених в позову, однак суд не погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.
Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі N 369/11268/16-ц (провадження N 14-260цс19) у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі N 317/3272/16-ц (провадження N 61-156св17), від 07 жовтня 2020 року у справі N 755/17944/18 (провадження N 61-17511св19), від 24 лютого 2021 року у справі N 757/33392/16 (провадження N 61-10541св19), від 14 грудня 2022 року у справі N 372/437/20 (провадження N 61-7390св22).
Посилання позивача, що відповідач здійснив відчуження автомобіля з метою перешкоджання виконання рішення суду та звернення стягнення на його майно, суд не приймає до уваги, оскільки на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 16.04.2019, не було відкрито виконавчих проваджень відносно відповідача ОСОБА_2 , на час відкриття виконавчого провадження №59499183 у власності відповідача ОСОБА_2 перебувало частина квартири АДРЕСА_1 , вартість якої перевищує суму боргу, який виник на підставі затвердженої мирової угоди, згідно якої відповідач ОСОБА_2 зобов'язаний був до 03.07.2019 погасити борг, також автомобіль перейшов в особисту власність відповідача ОСОБА_2 .
При цьому в мировій угоді не було зазначено та домовлено між сторонами про порядок погашення заборгованості або заборону відчуження спірного автомобіля.
Також суд зазначає, що на підставі спірного договору настали правові наслідки, про що свідчить державна реєстрація права власності за ОСОБА_3 на автомобіль легковий універсал-В, марки «Mitsubishi Pagero Sport», 2013 року випуску.
Крім цього, на час розгляду справи відсутнє виконавче провадження про стягнення у ОСОБА_2 коштів в користь позивача, а виконавче провадження №59499183 було закінчено 22.01.2021.
Посилання позивача на ті обставини, що відповідачі перебувають у родинних відносинах і відповідач ОСОБА_2 постійно користується автомобілем, суд вважає, що вказані обставини не можуть свідчити про фіктивність спірного договору, оскільки позивачем не подано належних та допустимих доказів про наявність на час розгляду справи виконавчих проваджень, і що укладення договору відповідачами було здійснено на шкоду кредитору з метою уникнення звернення стягнення на його майно.
Щодо позовної вимоги про стягнення коштів, суд вважає її безпідставною з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Мирова угода у розумінні змісту статей 202, 203 ЦК України за своєю правовою природою є правочином, а, отже, і підставою виникнення прав та обов'язків для сторін, що її уклали, і згідно зі ст. 629 ЦК України підлягає обов'язковому виконанню.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої цього Кодексу суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивач не подано належних та допустимих доказів та не наведено підстав, які б вказували, що у ОСОБА_2 виникли грошові зобов'язанні перед позивачем.
При цьому сума боргу в розмірі 8628 доларів США, була стягнута на підставі мирової угоди і закінчено виконавче провадження, інших підстав, які б вказували на виникнення боргу в ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , позивачем не зазначено.
За таких обставин, слід відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та стягнення коштів.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.
Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, суд вважає, що судовий збір слід покласти на позивача, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
Відповідно до частин 9 статті 158 ЦПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
За таких обставин, враховуючи, що відмовлено у задоволенні позову, суд вважає, що заходи забезпечення позову, встановлені ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 листопада 2023 року у виді накладення арешту на автомобіль типу легковий універсал-В, марки «Mitsubishi Pajero Sport», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_3 , слід скасувати, оскільки відпала потреба у вжитті даних заходів.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України,
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та стягнення коштів.
Скасувати заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на автомобіль типу легковий універсал-В, марки «Mitsubishi Pajero Sport», 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_3 , встановлених ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 листопада 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та стягнення коштів.
Копію рішення для виконання направити до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_4 ;
відповідачі:
1. ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання АДРЕСА_4 ;
2. ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 08 травня 2024 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко