09 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2861/24 пров. № А/857/8976/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року (судді Желік О.М., ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Львів) у справі №380/2861/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління ДПС у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 06.02.2024 звернувся в суд з позовом до Держави Україна в особі Головного управління ДПС у Львівській області в якому просить визнати протиправними дії юридичної особи Головного управління ДПС України у Львівській області незаконними, які полягають у ненаданні відповіді на запит та надання недостовірної інформації, зобов'язати юридичну особу Головне управління ДПС у Львівській області надати відповідь на інформаційний запит у вигляді податкових повідомлень рішень від 26.10.2021 ППР№1378268-2407-1303, ППР №1378269-2407-1303, ППР №1378270-2407-1303, оформлених відповідно до Наказу Міністерства фінансів №1024 від 28.12.2015; детального розрахунку суми податкового боргу до податкового повідомлення рішення від 26.10.2021 №1378268-2407-1303, №1378269-2407-1303, №1378270-2407-1303 по кожному податковому рішенню окремо, відповідно до класифікації нерухомого майна; надати номер та дату прийняття рішення органу місцевого самоврядування Покровської міської ради Дніпропетровської області «Про встановлення ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки»; надати відповідні платіжні реквізити отримувача сум податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки Покровської міської ради Дніпропетровської області.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Львівській області, яка полягає у не розгляді запиту на інформацію ОСОБА_1 від 23.01.2024 за №2/01-2024. Зобов'язано Головне управління ДПС у Львівській області розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 23.01.2024 за №2/01-2024. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує, що запит позивача від 23.01.2024 за №2/01-2024 надійшов на офіційну скриньку ГУ ДПС у Львівській області lv.official@tax.gov.ua 24.01.2024 у зв'язку із цим 24.01.2023 відбулася передача цього запиту у вигляді електронного файлу від одного структурного підрозділу управління до іншого шляхом скидання на внутрішній мережевий диск «G» в дирекцію 0104, однак під час цієї передачі відбувся збій в електропостачанні у зв'язку з чим даний файл не надійшов на мережевий диск підрозділу відповідального за реєстрацію запитів на публічну інформацію, а факт збою електропостачання підтверджено актом від 24.01.2024.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03.05.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 15.01.2024 позивач звернувся до Головного управління ДПС у Львівській області з запитом на отримання публічної інформації №1/01-2024, у якому просив надати наступну інформацію:
1) Податкові повідомлення рішення від 26.10.2021 ППР№1378268-2407-1303, ППР №1378269-2407-1303, ППР №1378270-2407-1303;
2) детальний розрахунок суми податкового боргу до податкового повідомлення рішення від 26.10.2021 № 1378268-2407-1303, №1378269-2407-1303, №1378270-2407-1303 по кожному податковому рішенню окремо з зазначенням рішення органу місцевого самоврядування Покровської міської ради Дніпропетровської області «Про встановлення ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або не житлової нерухомості;
3) платіжне доручення, якими були оплачені поштові послуги з направлення ОСОБА_2 податкових повідомлень-рішень від 26.10.2021 №№1378268-2407-1303, №1378269-2407-1303, №1378270-2407-1303;
4) рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення яким податкові повідомлення-рішення направлені/отримані ОСОБА_3 ;
5) опис вкладення у рекомендований лист.
Листом Головного управління ДПС у Львівській області від 22.01.2024 № 11/ЗПІ/13-01-24-11 Головне управління ДПС у Львівській області повідомило позивача, зокрема, про наступне:
«Головне управління ДПС у Львівській області розглянувши, в межах компетенції, Ваш запит про надання публічної інформації від 15.01.2024 № 1/01-2024 (вх. ГУ ДПС у Львівській області № 11/ЗПІ від 16.01.2024), щодо податку на нерухоме майно, відмінне, від земельної ділянки, сплаченого фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, в межах функцій та повноважень, визначених ст. 19-1 Податкового кодексу України, з урахуванням вимог чинного законодавства України, повідомляє наступне.
Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ зі змінами та доповненнями (далі ПКУ).
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його частка (п.п.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПКУ).
Відповідно до п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПКУ ГУ ДГС у Львівській області фізичній особі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за 2020 рік сформовано податкові повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки:
- № 1378268-2407-1303 від 26.10.2021 на суму 5137,46 грн. за нежитлове приміщення загальною площею 130,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ;
- № 1378269-2407-1303 від 26.10.2021 на суму 5669,33 грн. за нежитлове приміщення загальною площею 143,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 ;
- № 1378270-2407-1303 від 26.10.2021 на суму 10684,65 грн. за нежитлове приміщення загальною площею 271,2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .
Дані об'єкти нерухомого майна є у власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до даних ІКС «Податковий блок» та даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік застосована ставка податку відповідно до Рішення Покровської міської ради Дніпропетровської області №3 від 31.05.2019.
Вищеперераховані податкові повідомлення-рішення 21.11.2021 були відправлені Укрпоштою на адресу: АДРЕСА_2 .
Розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік, по об'єктах оподаткування, які належать ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та список згрупованих рекомендованих відправлень надавалися листом ГУ ДПС у Львівській області від 13.09.2023 № 176/ЗПІ 13-01-24-11».
23.01.2024 позивач звернувся до Головного управління ДПС у Львівській області з запитом на отримання публічної інформації №2/01-2024, у якому просив виправити помилку/описку у листі від 22.01.2024 № 11/ЗПІ/13-01-24-11, або надати копію рішення Покровської міської ради Дніпропетровської області №3 від 31.05.2019 «Про становлення ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки».
Позивач зазначив, що відповіді на вказаний запит №2/01-2024 від 23.01.2024 ним отримано не було.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не надання відповіді на запит позивача щодо отримання публічної інформації №2/01-2024 від 23.01.2024, останній звернувся з позовом до суду.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 40 Конституції України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до статей 5, 7 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 10.02.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтею 3 Закону № 393/96-ВР визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Статтею 5 Закону № 393/96-ВР визначено, що звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Згідно з частинами першою, третьою статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI), публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема серед інших: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідно до статті 5 Закону № 2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Частиною 1 статті 7 Закону № 2939-VI передбачено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
Згідно із статтею 12 Закону № 2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
У відповідності статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками є суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Відповідно до статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Згідно статті 16 Закону № 2939-VI розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом. Запит, що пройшов реєстрацію в установленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань доступу до публічної інформації.
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частини 1-3 статті 19 Закону № 2939-VI).
Згідно із положеннями статті 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
За правилами статті 21 Закону №2939-VI інформація на запит надається безкоштовно.
У відповідності до частини 1 статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
З системного аналізу наведених правових норм слідує, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовий, зафіксований на певному матеріальному носієві продукт, отриманий або створений суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Згідно із статтею 23 Закону №2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Статтею 24 Закону № 2939 встановлена відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.
Отже, системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту у встановленому законодавством порядку, якому кореспондує обов'язок розпорядника інформації надати на нього відповідь.
При цьому, суд відзначає, що незалежно від результатів розгляду запиту про надання інформації (його задоволення чи відмова в задоволенні, відстрочка в задоволенні, пере направлення належному розпоряднику, тощо) такий суб'єкт зобов'язаний проінформувати про це заявника.
З матеріалів справи слідує, що Головне управління ДПС у Львівській області є державним органом у сфері податків, який фінансується з державного бюджету, а тому відповідач відноситься до розпорядників публічної інформації в розумінні положень Закону №2939-VI стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів та інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків.
Позивач 23.01.2024 за №2/01-2024 направив запит на інформацію відповідачу згідно з частиною 3 статті 19 Закону №2939-VI на його офіційну електронну пошту, що підтверджується наявним в матеріалах справи скрін-шотом електронної скриньки позивача.
Проте як встановлено судом та не спростовано апелянтом запит позивача від 23.01.2024 за №2/01-2024 залишився без будь-якого реагування з боку відповідача, відповідно матеріали справи не містять належних доказів їх розгляду відповідачем чи повідомлення іншої інформації, що стосується спірного питання в строк який передбачено законодавством.
Колегія суддів погоджується зі висновком суду першої інстанції, що дії Головного управління ДПС у Львівській області є протиправними, оскільки відповідач, як розпорядник інформації, мав імперативний обов'язок згідно статті 20 Закону №2939-VI надати в п'ятиденний термін відповідь на запит на інформацію, тобто є бездіяльність відповідача, яка полягає у не розгляді запиту позивача від 23.01.2024 за №2/01-2024.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Доводи апелянта, що «на запит позивача від 23.01.2024 за №2/01-2024, який надійшов на офіційну скриньку ГУ ДПС у Львівській області lv.official@tax.gov.ua 24.01.2024 у зв'язку із цим 24.01.2023 відбулася передача цього запиту у вигляді електронного файлу від одного структурного підрозділу управління до іншого шляхом скидання на внутрішній мережевий диск «G» в дирекцію 0104, однак під час цієї передачі відбувся збій в електропостачанні у зв'язку з чим даний файл не надійшов на мережевий диск підрозділу відповідального за реєстрацію запитів на публічну інформацію, а факт збою електропостачання підтверджено актом від 24.01.2024» є необґрунтованими, оскільки внутрішній документообіг апелянта не може свідчити про виконання вказаного вище Закону №2939-VI після отримання запиту на публічну інформацію зважаючи на імперативно встановлений обов'язок розпорядника інформації надати відповідь на інформаційний запит, тому судом першої інстанції правомірно зобов'язано Головне управління ДПС у Львівській області розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 23.01.2024 за №2/01-2024, який повинен бути розглянутий ще під час отримання.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 по справі № 800/369/17 та постановами Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 580/1747/16-а, від 16.01.2020 у справі №580/1832/16-а, від 26.02.2021 у справі №460/1684/19, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Крім цього, у контексті оцінки решти доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року у справі №380/2861/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 09.05.2024