09 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/16551/23 пров. № А/857/25336/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Гудима Л.Я., Матковської З.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року (ухвалене головуючим - суддею Недашківська К.М. у м. Рівне) у справі № 460/16551/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №023766 від 27.06.2023.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що він не являвся автомобільним перевізником в розумінні норм Закону України «Про автомобільний транспорт»; вантаж перевозився для власних потреб, а не на виконання правочину з перевезення вантажів автомобільним транспортом; відповідач повинен був установити факти та надати докази укладання ОСОБА_1 договору на перевезення вантажу через державний кордон України, відповідно до якого було б визначено коло осіб господарської операції: вантажовідправник, вантажоодержувач, перевізник, а також реквізити послуги: місце завантаження, місце доставлення вантажу, найменування вантажу тощо, чого не зробив. Вказане свідчить про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень, яке підлягає скасуванню.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 27.06.2023 № 023766.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходи з того, що положення норм Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III (далі - Закон № 2344-III) від 05.04.2001 та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 № 1955-IV (далі - Закон № 1955-IV) свідчать про те, що відповідальність за не дотримання вимог закону, в частині відсутності документів на вантаж - міжнародної автомобільної накладної (CMR), несуть автомобільні перевізники - суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність із надання послуг перевезення, зокрема вантажу.
Положеннями Закону № 2344-III не передбачена відповідальність фізичної особи, яка здійснює перевезення вантажу для власних потреб, не надаючи послуг перевезення.
Обов'язковою умовою притягнення фізичної особи до відповідальності відповідно до ст. 60 Закону № 2344-III, є не лише реєстрація такої особи, як суб'єкта підприємницької діяльності (фізичної особи - підприємця) та наявності у неї ліцензії на здійснення господарської діяльності з перевезень вантажу, а фактичне здійснення такою особою, на час проведення перевірки, діяльності з надання послуг перевезення вантажу.
Автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.
Отже, при винесені оскаржуваної Постанови № 023766, посадова особа Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з питань безпеки на транспорті, була зобов'язана встановити фактичне надання ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем, послуг з міжнародних перевезень вантажу, чого зроблено не було.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті (Відділ державного нагляду (контролю) у Рівненській області) на вулиці Млинівській у м. Рівне зупинений транспортний засіб марки Volkswagen / Khott номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 під керуванням - ОСОБА_1 (посвідчення водія НОМЕР_3 ).
ТЗ номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 належать позивачу - ОСОБА_1 .
Посадовими особами контролюючого органу складений Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 30.05.2022 № 336994 (далі - Акт перевірки), яким установлено порушення статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: міжнародні перевезення вантажів виконувалися ТЗ, водій якого не надав документи на вантаж CMR; відповідальність за порушення передбачена абзацом 6 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, керівником Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області винесена Постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 27.06.2023 №023766 (далі - Постанова № 023766), якою постановлено стягнути з позивача адміністративно-господарський штраф у розмірі 34000 грн, за допущення порушення статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт» - перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 53 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Позивач, вважаючи спірну постанову протиправною, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Частиною 12 ст. 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Закон № 2344-ІІІ визначає автомобільного перевізника як фізичну або юридичну особу, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Закон № 2344-ІІІ чітко розмежовує перевезення на кілька видів за такими критеріями, як об'єкт перевезення (пасажири/вантаж) та територія (внутрішні/міжнародні). Здійснення кожного з цих видів перевезень має свої правила, зумовлені їх особливостями, в т.ч. різні за змістом переліки документів, необхідних для такої діяльності:
1) внутрішні перевезення пасажирів регламентує Розділ II Закону № 2344-ІІІ, котрий містить статтю 39 «Документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення»;
2) внутрішні перевезення вантажів регламентує Розділ IIІ Закону № 2344-ІІІ, котрий містить статтю 48 «Документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення»;
3) міжнародні перевезення пасажирів і вантажів регламентує Розділ IV Закону №2344-ІІІ, який містить статтю 53 «Організація міжнародних перевезень пасажирів і вантажів». Ця стаття визначає окремі переліки документів (різні за змістом, чотири), які повинні мати:
(а) резиденти України при виконанні міжнародних перевезень вантажів;
(б) резиденти України при виконанні міжнародних перевезень пасажирів;
(в) нерезиденти України при виконанні міжнародних перевезень вантажів;
(г) нерезиденти України при виконанні міжнародних перевезень пасажирів.
Визначені Законом функції Укртрансбезпеки щодо контролю за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом на території України та здійсненням внутрішніх перевезень не є тотожними, а також мають певні особливості та відмінності.
За правилами ст. 53 Закону №2344-III, організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.
До міжнародних перевезень пасажирів та небезпечних вантажів допускаються резиденти України, які мають досвід роботи на внутрішніх перевезеннях на договірних умовах не менше ніж три роки.
При виконанні міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати:
дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;
дозвіл щодо узгодження умов та режимів перевезення в разі перевищення вагових або габаритних обмежень чи документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків;
свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;
сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;
документи на вантаж.
У транспортних засобах, що здійснюють міжнародні перевезення пасажирів та/або вантажів, установлюються і використовуються контрольні пристрої - тахографи.
Водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов'язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону № 2344-III, резиденти України, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів чи вантажів, повинні мати передбачену законодавством документацію та забезпечувати всі види обов'язкового страхування, передбачені законодавством України.
Згідно з абзацом 6 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що під час перевірки позивача було установлено порушення ст. 53 Закону № 2344-III, а саме: міжнародні перевезення вантажів виконувалися ТЗ, водій якого не надав документи на вантаж CMR; відповідальність за порушення передбачена абз. 6 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III.
Щодо суті виявлено правопорушення то колегія суддів вважає за потрібне зазначити таке.
Так. позивача як автомобільного перевізника відповідач міг застосувати штраф на підставі абз. 6 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ за здійснення резидентом України міжнародного перевезення вантажів без документів, передбачених статтею 53 вказаного Закону.
Разом з цим, потрібно відмітити, для того, щоб притягнуто до відповідальності позивача слід встановити статус ОСОБА_1 у цих правовідносинах.
Статтею 1 Закону № 2344-III визначено, що автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями.
Відповідно до ст. 33 Закону № 2344-III, автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1955-IV, у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;
транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;
клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;
перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником;
учасники транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, внутрішнього водного та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
Такими документами можуть бути зокрема міжнародна автомобільна накладна (CMR).
Колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції, що положення норм Закону № 2344-III та Закону № 1955-IV свідчать про те, що відповідальність за не дотримання вимог закону, в частині відсутності документів на вантаж - міжнародної автомобільної накладної (CMR), несуть автомобільні перевізники - суб'єкти господарювання, які здійснюють діяльність із надання послуг перевезення, зокрема вантажу.
Положеннями Закону № 2344-III не передбачена відповідальність фізичної особи, яка здійснює перевезення вантажу для власних потреб, не надаючи послуг перевезення.
Обов'язковою умовою притягнення фізичної особи до відповідальності відповідно до статті 60 Закону № 2344-III, є не лише реєстрація такої особи, як суб'єкта підприємницької діяльності (фізичної особи - підприємця) та наявності у неї ліцензії на здійснення господарської діяльності з перевезень вантажу, а фактичне здійснення такою особою, на час проведення перевірки, діяльності з надання послуг перевезення вантажу.
Автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.
Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції, що при винесені оскаржуваної Постанови № 023766, посадова особа Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з питань безпеки на транспорті, була зобов'язана встановити фактичне надання ОСОБА_1 , як фізичною особою-підприємцем, послуг з міжнародних перевезень вантажу, чого зроблено не було.
Разом з цим, позивачем надані документи ВМД № 23UA204020021381U0 від 30.05.2023 та ВМД № 23UA204020021383U9 від 30.05.2023, відповідно до яких отримувачем товару, а саме двох транспортних засобів, є саме ОСОБА_1 , який і здійснював їх перевезення, тобто здійснював перевезення вантажу у власних потребах, а відтак не надавав послуг ні перевезення вантажу, ні транспортного експедирування.
Відповідно до графи 8 «Одержувач ВМД № 23UA204020021381U0 від 30.05.2023 та ВМД №2 3UA204020021383U9 від 30.05.2023 ОСОБА_1 є одержувачем товару, зазначеного у ВМД.
Графа 2 «Відправник» вказаних ВМД № 23UA204020021381U0 від 30.05.2023 та ВМД № 23UA204020021383U9 від 30.05.2023 не заповнена, тобто відправник/експортер відсутні.
ВМД №23UA204020021381U0 від 30.05.2023 та ВМД № 23UA204020021383U9 від 30.05.2023 не містять відомостей про те, що перевезення визначеного у вказаних ВМД товарів здійснювалось перевізником.
А тому, відповідач жодним чином не встановив факт того, що 30.05.2023 позивач здійснював саме господарську діяльність за послугами перевезення вантажів, щоб у подальшому стверджувати, що позивач є автомобільним перевізником в розумінні норм Закону №2344-III.
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі № 460/16551/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді Л. Я. Гудим
З. М. Матковська