07 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/6055/22 пров. № А/857/24541/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року (суддя - Москаль Р.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Львів, дата складення повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №380/6055/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,
про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,
встановив:
У квітні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні нарахування та невиплаті позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; 2) стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену суму одноразової грошової допомоги в розмірі 47632 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Ухвалою суду першої інстанції від 07.04.2022 зупинено провадження у справі та ухвалою суду від 05.06.2023 поновлено провадження у справі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.06.2023 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у виключенні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій” зі складу грошового забезпечення, з розміру якого ОСОБА_1 обчислена та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 : здійснити перерахунок виплаченої ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, включивши суму передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справах осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій” щомісячної додаткової грошової винагороди за відповідний місяць до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обчислюється її розмір; виплатити ОСОБА_1 перераховану суму одноразової грошової допомоги при звільненні, за вирахуванням раніше виплаченої суми допомоги. Встановлено, що при виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні та утриманні з цієї суми передбачених законодавством податків та зборів відповідачу слід одночасно здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржуване рішення суду винесене з порушенням норм матеріального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, а відтак оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що здійснюючи нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідач діяв відповідно до чинного законодавства України та виключно в межах наданих йому повноважень. Неправомірних дій військової частини НОМЕР_1 , вчинених у листопаді 2015 року у відповідності до чинних на той час норм права та сформульованих Верховним Судом України висновків-тлумачень щодо них, через призму сформованої через шість років правової позиції Верховного Суду є, на погляд апелянта, порушенням принципів верховенства права та справедливості відносно нього. Також вважає скаржник, що судом першої інстанції не надано правової оцінки обставинам пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить оскаржене рішення суду від 22.06.2023 скасувати, ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України №650 від 29.10.2015 звільнений з військової служби в запас за станом здоров'я; наказом командира ВЧ НОМЕР_1 №188 від 12.11.2015 з 12.11.2015 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 11-12).
Відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_1 про виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 №64/1920 від 20.11.2018 суд встановив, що в період проходження військової служби, зокрема, з жовтня 2015 по листопад 2015 рр. позивачу виплачувалась додаткова грошова винагорода щомісяця: - за жовтень 2015 року - 2617,14 грн., листопад 2015 року - 3664,00 грн. Одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби нарахована та виплачена в сумі 57562,05 грн.. При обчисленні її розміру до складу грошового забезпечення як бази нарахування позивачу не включалася виплачена додаткова грошова винагорода (а.с. 13, 14).
Листом №1/675 від 09.02.2022 Військова частина НОМЕР_1 на адвокатський запит представника позивача повідомила, що щомісячна додаткова грошова винагорода при нарахуванні грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 не враховувалась (а.с. 15).
Вважаючи, що відповідач проявив бездіяльність у недоплаті спірної допомоги, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Вирішуючи питання щодо позовних вимог про проведення перерахунку і доплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні його з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наступного.
Згідно з частин 2, 3 ст.9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України (ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ).
Згідно із ч.2 ст.15 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до абз.1 ч.2 ст.15 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), пункт перший розділу XXXII цього Порядку містить аналогічну норму абз.1 ч.2 ст.15 Закону №2011-XII.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №1294 від 07.11.2007 (далі - Постанова №1294, чинна станом на час виникнення спірних правовідносини), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ” №889 від 22.09.2009 (далі - Постанова №889) Уряд з 1 жовтня 2010 р. встановив військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення. Відповідно до цієї Постанови, в редакції, що діє з 01.01.2016 виплату зазначеної допомоги військовослужбовцям Збройних Сил розпочало з квітня 2013 року, з 1 липня 2014 р. виплата допомоги здійснюється у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Відповідно до Постанови №889, щомісячна додаткова грошова винагорода надається військовослужбовцю в розмірі, що не перевищує його місячне грошове забезпечення, котре, відповідно до положень статті 9 Закону №2011-XII та Постанови КМУ №1294 складається з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Як достовірно встановлено судом, ОСОБА_1 нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що склала 57562,05 грн. При цьому відповідач, проводячи розрахунок розміру цієї допомоги, використав як базу для її нарахування суму грошового забезпечення ОСОБА_1 , яка не включала в себе таку складову виплаченого позивачу грошового забезпечення, як щомісячна додаткова грошова винагорода.
Правильно суд першої інстанції встановив, що для ОСОБА_1 щомісячна додаткова грошова винагорода на підставі Постанови №889 в розумінні положень статті 9 Закону №2011-ХІІ та Постанови №1294 була одним із підвидів щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, оскільки виплачувалася щомісяця, мала фіксований розмір у відсотковому відношенні до окладу, фактично тільки зростала (з 2617,14 грн до 3664,00 грн), складала істотну частину фактичного заробітку військовослужбовця.
За наведеного вказана грошова винагорода не може вважатись одноразовою чи такою, що носить тимчасовий характер, та протиправно не включена відповідачем при нарахуванні і невиплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Вказана позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2019 у справі №522/2738/17, від 10.11.2021 у справі №825/997/17.
Доводи апелянта (відповідача) про зміну правової позиції Верховного Суду не можуть бути підставою для відмови у їх виплаті, оскільки порушують право позивача на гарантії його соціального захисту.
Колегія суддів також зазначає, що згідно п.70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№29979/04), ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Аналізуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідач протиправно не виключив щомісячну додаткової грошової винагороди, передбачену Постановою №889 до складу грошового забезпечення, з розміру якого позивачу обчислена та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок виплаченої позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, включивши суму передбаченої Постановою №889 щомісячної додаткової грошової винагороди за відповідний місяць до складу грошового забезпечення військовослужбовця, з якого обчислюється її розмір, виплативши позивачу перераховану суму одноразової грошової допомоги при звільненні, за вирахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
Щодо твердження скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами апеляційний суд зазначає таке.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 3 та 5 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За приписами частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Так, у цій справі позивач звернувся до суду з позовом, у якому, зокрема, просив стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену суму одноразової грошової допомоги при звільненні.
Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 і № 9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України “Про оплату праці” необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття заробітна плата і оплата праці, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 при вирішення спірних правовідносин у справі №460/17052/21, надаючи оцінку поняттям “грошова винагорода”, “одноразова грошова допомога при звільненні” та “оплата праці” і “заробітна плата”, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, сформулював висновок, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отож, до усіх виплат, право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до пункту першого глави Прикінцеві положення Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 “Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року. Карантин скасовано з 01 липня 2023 року.
З цим позовом до суду позивач звернувся 06 квітня 2022 року, не пропустивши строк звернення до суду із вказаним позовом, а відтак відповідні доводи апелянта про порушення позивачем строку звернення до суду є необґрунтованими.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року в адміністративній справі №380/6055/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль