Справа № 240/28783/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
08 травня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного центру управління та випробувань космічних засобів в особі Головного центру спеціального контролю про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з позовом до Національного центру управління та випробувань космічних засобів в особі Головного центру спеціального контролю про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело, на його переконання, до невірного вирішення справи.
25.03.2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04 березня 2024 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в Збройних силах України.
Наказом Міністерства оборони України від 20.06.2003 №210 позивач відряджений до Національного космічного агенства України.
27.06.2023 позивач звернувся до начальника відділу регіональних спостережень з рапортом, в якому просив клопотання про звільнення від виконання службових обов'язків та надати додатковий день відпочинку 03 липня, 04 липня, 05 липня, 06 липня, 07 липня, 08 липня, 09 липня, посилаючись на Закон України "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові". До рапорту було додано:
- довідку №044219 про те, що ОСОБА_1 здав кров 21.10.2021;
- довідка №044271 про те, що ОСОБА_1 здав кров 24.12.2021;
- довідку №044410 про те, що ОСОБА_1 здав кров 05.05.2022;
- довідка №044569 про те, що ОСОБА_1 здав кров 07.09.2022;
- довідку №044638 про те, що ОСОБА_1 здав кров 07.11.2022;
- довідку №044717 про те, що ОСОБА_1 здав кров 10.01.2023;
- довідку №044833 про те, що ОСОБА_1 здав кров 17.04.2023.
Відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для надання додаткових днів відпочинку.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади державної політики щодо організації заготівлі, тестування, переробки, зберігання, розподілу, транспортування та реалізації донорської крові та компонентів крові, функціонування системи крові, визначає стандарти безпеки та якості донорської крові та компонентів крові з метою забезпечення рівного доступу населення України до якісних і безпечних компонентів донорської крові у необхідній кількості, організації обігу донорської крові та компонентів крові, забезпечення безпеки та здоров'я донорів крові та компонентів крові, а також їх реципієнтів, захисту їхніх прав та законних інтересів визначені Законом України від 30.09.2020 №931-IX "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові" (Закон - №931-IX).
Згідно термінів, наведених у ст.1 Закону №931-IX донорство крові та компонентів крові - добровільний акт людини, що полягає у донації крові та/або компонентів крові для подальшого використання їх для трансфузії, виготовлення лікарських засобів, медичних виробів або використання у наукових дослідженнях (п.10).
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень та компетенції забезпечують виконання програм розвитку донорства крові та компонентів крові, функціонування системи крові, а також забезпечують донорам компенсацію витрат, пов'язаних із донорством, та заохочень, передбачених законом (ч.1 ст.12 Закону №931-IX).
Згідно з ч.2 ст.12 Закону №931-IX керівники підприємств, установ, закладів, організацій, командири (начальники) військових частин зобов'язані:
1) в межах своїх повноважень сприяти суб'єктам системи крові та суб'єктам, що надають послуги з трансфузії крові та/або компонентів крові, в їхній роботі щодо залучення громадян до добровільного безоплатного донорства;
2) безперешкодно відпускати з місця роботи, служби або навчання осіб, які є або виявили бажання стати донорами крові та/або компонентів крові, у дні відповідного медичного обстеження і донації крові або компонентів крові (крім випадків, якщо відсутність донора на його робочому місці або місці служби в ці дні може призвести до загрози життю чи здоров'ю людей, до невиконання завдань, пов'язаних із забезпеченням оборони, безпеки держави та громадського порядку, до значної матеріальної шкоди або інших тяжких наслідків) на підставі відповідних заяв, поданих керівництву не пізніш як за один робочий день до дня донації крові та/або компонентів крові;
3) надавати на загальних підставах необхідні приміщення з доступом до комунікацій для забору крові та/або компонентів крові;
4) вирішувати віднесені цим Законом до їхньої компетенції питання про надання добровільним безоплатним донорам крові та компонентів крові компенсацій, передбачених законом.
Відповідно до ч.1 ст.14 Закону №.931-IX, донором крові та/або компонентів крові може бути будь-який дієздатний громадянин України, іноземець чи особа без громадянства, яка має посвідку на постійне проживання на території України, який пройшов відповідне медичне обстеження в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, за результатами якого підтверджена відсутність показань до постійного чи тимчасового відсторонення від донорства відповідно до переліку показань, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, з яким проведено співбесіду перед донацією крові та/або компонентів крові, під час якої йому надано вичерпну інформацію щодо донації, та який надав письмову згоду на забір у нього крові та/або компонентів крові, а також (за потреби) на застосування до нього допоміжних медичних технологій за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, може звернутися до будь-якого суб'єкта системи крові, що здійснює заготівлю, переробку, тестування, зберігання, розподіл та реалізацію донорської крові та компонентів крові, незалежно від реєстрації місця проживання.
Приписами статті 18 Закону №931-IX встановлено, що особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, має право на:
1) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, пов'язану із здійсненням донорської функції;
2) участь у діяльності громадських організацій з метою популяризації добровільного безоплатного донорства;
3) правовий захист від будь-яких форм дискримінації за станом здоров'я;
4) відшкодування шкоди, заподіяної її здоров'ю у зв'язку з виконанням донорської функції.
Згідно ч.1. ст.19 Закону №931-IX держава гарантує захист прав донора крові та/або компонентів крові та захист його здоров'я, а також компенсує йому витрати, пов'язані з донорством, і заохочує добровільне безоплатне донорство.
В силу ч.1 ст.20 Закону №931-IX держава сприяє становленню, розвитку та популяризації добровільного безоплатного донорства, заохочує здійснення добровільних безоплатних донацій та забезпечує донорам компенсацію витрат, пов'язаних із донацією крові та/або компонентів крові.
Відповідно до ч.2 ст.20 Закону №931-IX у день донації особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, звільняється від роботи на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу. Здобувачі вищої, професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти у зазначені дні звільняються від занять, а військовослужбовці строкової служби та курсанти закладів військової освіти - від несення нарядів, вахт та інших форм служби.
Такій особі безпосередньо після кожного дня здійснення донації крові та/або компонентів крові надається день відпочинку із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого органу. За бажанням такої особи цей день приєднується до щорічної відпустки.
У разі якщо за погодженням із керівництвом підприємства, установи, організації, командуванням військової частини в день безоплатної донації крові та/або компонентів крові донор був залучений до роботи або несення служби, йому за бажанням надається інший день відпочинку із збереженням середнього заробітку. У разі донації крові та/або компонентів крові у період щорічної відпустки така відпустка продовжується на один день.
Підставою для звільнення від роботи, навчання або служби відповідно до цієї статті є довідка, видана донору за місцем медичного обстеження чи донації крові та/або компонентів крові за формою та в порядку, затвердженими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Вказана норма кореспондується зі ст.124 Кодексу законів про працю, якою визначено що у дні медичного обстеження та донації крові та/або компонентів крові особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, звільняється від роботи на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності, із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів роботодавця відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого органу. Такій особі безпосередньо після кожного дня здійснення донації крові та/або компонентів крові надається день відпочинку із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів роботодавця відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого органу. За бажанням такої особи цей день приєднується до щорічної відпустки.
З наведених положень вбачається, що особи, які виявили бажання стати донорами крові та/або компонентів крові зобов'язані подати керівництву не пізніш як за один робочий день до дня донації крові та/або компонентів крові письмову заяву про намір пройти обстеження та стати донором, при цьому керівники підприємств, установ, закладів, організацій, командири (начальники) військових частин зобов'язані безперешкодно відпускати з місця роботи, служби або навчання осіб, які є або виявили бажання стати донорами крові та/або компонентів крові, у дні відповідного медичного обстеження і донації крові або компонентів крові. При цьому, такій особі безпосередньо після кожного дня здійснення донації крові та/або компонентів крові надається день відпочинку із збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації або уповноваженого органу. Якщо в день безоплатної донації крові та/або компонентів крові донор був залучений до роботи або несення служби, за бажанням йому надається інший день відпочинку із збереженням середнього заробітку за умови погодженням із керівництвом підприємства, установи, організації, командуванням військової частини.
З матеріалів справи встанвлено, що ОСОБА_1 здавав кров 21.10.2021, 24.12.2021, 05.05.2022, 07.09.2022, 07.11.2022, 10.01.2023, 17.04.2023, що підтверджуються відповідними довідками щодо надання донорам пільг форми №435/о.
В свою чергу, з рапортом про надання днів відпочинку як донору крові позивач звернувся лише 27.06.2023, в якому просив надати сім днів відпочинку з 03 липня по 09 липня 2023 року.
При цьому належних та допустимих доказів попереднього погодження із керівництвом Національного центру управління та випробувань космічних засобів в особі Головного центру спеціального контролю надання Трончуку О.В днів відпочинку із збереженням середнього заробітку в період з 03 липня по 09 липня 2023, суду не надано.
Колегія суддів критично ставиться до доводів апелянта про те, що чинне законодавство не містить жодної вимоги щодо того, що донор повинен заздалегідь погодити із роботодавцем (командуванням) бажану дату отримання дня відпочинку, оскільки у відповідності до п.2 ч.2 ст.12 Закону України "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові" визначено, що керівники підприємств, установ, закладів, організацій, командири (начальники) військових частин зобов'язані: безперешкодно відпускати з місця роботи, служби або навчання осіб, які є або виявили бажання стати донорами крові та/або компонентів крові, у дні відповідного медичного обстеження і донації крові або компонентів крові (крім випадків, якщо відсутність донора на його робочому місці або місці служби в ці дні може призвести до загрози життю чи здоров'ю людей, до невиконання завдань, пов'язаних із забезпеченням оборони, безпеки держави та громадського порядку, до значної матеріальної шкоди або інших тяжких наслідків) на підставі відповідних заяв, поданих керівництву не пізніш як за один робочий день до дня донації крові та/або компонентів крові;
Суд зауважує, що позивач був зобов'язаний, відповідно до вимог законодавства, всі свої дії щодо надання додаткових днів відпустки попередньо узгоджувати із своїм керівництвом щодо наміру отримання відпусток.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.