Справа № 674/157/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Посунько Г.А.
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
09 травня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Мойсюка М.І Граб Л.С. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Сторчака В. Ю.,
представника позивача - Наталюка Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 26 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Дунаєвецького районного суду Хмельницької області із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення від 16 січня 2024 року серії ЕНА №1255259 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладення штрафу в сумі 340 грн.
Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 26 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Зокрема апелянт, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з"явився.
Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що 16 січня 2024 року поліцейський ВП № 2 Кам'янець-Подільського РУП ГУНП в Хмельницькій області Хворостовський Е.Е. виніс постанову серії ЕНА № 1255259, якою притягнув ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та наклав на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн.
В оскаржуваній постанові вказано, що 16 січня 2024 року о 19.07 годин на вулиці Шевченка в м.Дунаївці Кам'янець-Подільського району Хмельницької області ОСОБА_1 , керуючи автомобілем "Audi A7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив зупинку транспортного засобу ближче 10 метрів від пішохідного переходу, чим порушив вимоги п.15.9 (г) Правил дорожнього руху.
Звертаючись до суду з даний позовом, позивач вказав, що не згоден з притягненням його до адміністративної відповідальності, оскільки оскаржувана постанова винесена без повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи, заміри відстані автомобіля до пішохідного переходу працівники поліції не проводили. При цьому 16 січня 2024 року все навкруги було засніжено, що унеможливлювало встановити відстань від автомобіля до пішохідного переходу.
Крім того, позивач стверджує, що матеріали про адміністративне правопорушення складаються лише з оскаржуваної постанови, яка навіть не містить посилань чи відомостей про проведення відеофіксації події.
Відмовляючи в задоволенні позивних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем у межах розгляду справи надано не було і судом таких обставин не встановлено.
Судом першої інстанції не встановлено порушень при опрацюванні матеріалів в адміністративній справі, її розгляді та винесенні уповноваженим поліцейським постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а тому оскаржувана постанова є законною, обґрунтованою та скасуванню не підлягає.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для скасування оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та враховує наступне.
Стаття 14 Закону України "Про дорожній рух" зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями).
Положеннями пунктів 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Розділом 8 Правил дорожнього руху встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Відповідно до Правил дорожнього руху, дорожній знак 5.38.1 застосовується для позначення місць, призначених для організованого переходу пішоходів через проїзну частину. Знак встановлюється праворуч від дороги на ближній межі переходу.
Пунктом 15.9 пп. «г» ПДР України встановлено, що зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі.
Згідно пп. «г» п. 2 ч. 3 ст. 265-4 КУпАП, для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб: 2) розташовано у заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, а саме: г) на пішохідних переходах і ближче 10 метрів до них з обох боків, крім випадків зупинки для надання переваги в русі.
Залишення автомобіля ближче 10 м від пішохідного переходу візуально обмежує огляд пішоходами проїжджої частини дороги, а водіям обмежує візуальний огляд самого пішохідного переходу.
Частиною 1 статті 122 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за порушення правил зупинки, стоянки.
Відповідно до цієї статті, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею ст. 251 КУпАП визначено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, відповідач ГУНП в Хмельницькій області, заперечуючи проти позову, надав суду DVD-диск із відеозаписом 0000000_00000020240116190805_0020 з нагрудної камери поліцейського. На відеозаписі зафіксовано, що позивач здійснив зупинку свого автомобіля "Audi A7", реєстраційний номер НОМЕР_1 , в безпосередній близькості до пішохідного переходу, обладнаного дорожніми знаками 5.38.1 та 5.38.2 "Пішохідний перехід", на відстані, що безумовно є меншою відстанню ніж 10 метрів, передбачених Правилами дорожнього руху. Зокрема, дорожній знак 5.38.1, як це передбачено Правилами дорожнього руху, встановлений праворуч від дороги на ближній межі переходу.
Крім того, на відеозаписі 0000000_00000020240116190805_0020 зафіксовано, що на місці події позивач повністю визнав свою провину в порушенні правил зупинки. При цьому, на пропозицію поліцейського здійснити замір відстані (00.39 хв. відеозапису) позивач відмовився, мотивуючи очевидністю вчиненого ним правопорушення.
Дослідивши долучені відповідачем до матеріалів справи докази, колегією суддів встановлено, що вони підтверджують вчинення позивачем правопорушення.
В тому рахунку, надані відповідачем відеодокази спростовують посилання позивача на те, що встановити відстань від автомобіля до пішохідного переходу було неможливо у зв'язку із засніженістю, оскільки на відеозаписі 0000000_00000020240116190805_0020 зафіксовано, що позивач здійснив зупинку свого автомобіля в безпосередній близькості до дорожнього знаку 5.38.1 "Пішохідний перехід", який не був засніженим та давав можливість чітко визначити розташування пішохідного переходу.
Окрім того, зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що вона в повній мірі відповідає вимогам ст. 283 КУпАП, в ній зазначено опис обставин, встановлених при розгляді справи, нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, вірно застосовано межі санкції статті щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності та вказано технічний пристрій на який здійснювалась відеофіксація - нагрудна бодікамера № 3 (а.с.25).
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем доведено належними доказами, що 16 січня 2024 року дійсно мало місце порушення позивачем п.15.9(г) ПДР України, тобто був наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
При цьому, суд не встановив порушень при опрацюванні матеріалів в адміністративній справі, її розгляді та винесенні уповноваженим поліцейським постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а тому оскаржувана постанова є законною, обґрунтованою та скасуванню не підлягає.
В свою чергу, під час розгляду цієї справи, позивач не надав будь-яких доказів, які б спростовували його винуватість у вчиненні інкремінованого йому правопорушення.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам сторін. Жодних нових доводів, які б вказували на порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Щодо інших доводів скаржника, зазначений у апеляційній скарзі, колегія суддів, згідно ч. 2 ст. 6 КАС України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Зокрема, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 26 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Мойсюк М.І Граб Л.С.