Справа № 640/997/21 Головуючий у 1 інстанції: Колесникова І.С.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
08 травня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, -
Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23.12.2020 №00181833304 та №00181863304.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що ФОП ОСОБА_1 не мав жодних узгоджених сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість, жодних дій, як самостійних так і зі сторони податкового органу щодо нарахування та узгодження сум податку на додану вартість не здійснював, та з 2017 року не подавав жодної декларації про податок на додану вартість, а тому, не міг мати прострочення сплати податку на додану вартість.
20 лютого 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Головного управління ДПС у м. Києві надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ГУ ДПС у м. Києві проведено камеральну перевірку дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання податку на додану вартість (далі - ПДВ) ФОП ОСОБА_1 за 2017-2020 роки, якою встановлено порушення вимог статті 57 Податкового кодексу України (несвоєчасна сплата узгоджених сум податкового зобов'язання).
За результатами перевірки складено Акт камеральної перевірки з питання своєчасної сплати податку на додану вартість від 11 листопада 2020 року № 1213/Ж5/26-15-33-04-17 та винесено податкові повідомлення-рішення від 23 грудня 2020 року № 00181833304 про застосування штрафу у розмірі 10% у сумі 10 253,60 грн та № 00181863304 про застосування штрафу у розмірі 20% у сумі 55 764,49 грн.
Не погоджуючись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України встановлений обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію зведених податкових накладних.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами п. 75.1. ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки-цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 74 ПК України передбачено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
В силу п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Кодексом та законами з питань митної справи.
У відповідності до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
Згідно п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.
Положеннями п. 54.1 ст. 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Нормами п. 57.1 ст. 57 ПК України закріплено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В силу вимог пункту 126.1 статті 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками проведення камеральної перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 за 2017-2020 рік, ГУ ДПС у м. Києві встановлено порушення вимог статті 57 Податкового кодексу України (несвоєчасна сплата узгоджених сум податкового зобов'язання) про що зазначено у Акті від 11 листопада 2020 року № 1213/Ж5/26-15-33-04-17 (а.с. 10-12).
На підставі вищевказаного Акту перевірки, ГУ ДПС у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення від 23 грудня 2020 року № 00181833304 про застосування штрафу у розмірі 10% у сумі 10 253,60 грн. та № 00181863304 про застосування штрафу у розмірі 20% у сумі 55 764,49 грн. (а.с. 15-18).
Відповідно до розрахунку штрафної санкції до податкового повідомлення-рішення від 23.12.2020 № 00181833304, в якості підстави для виникнення податкового боргу контролюючим органом зазначено подання уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість від 18.04.2018 року № 30602837.
Згідно розрахунку штрафної санкції до податкового повідомлення-рішення від 23.12.2020 № 00181863304, в якості підстави для виникнення податкового боргу контролюючим органом зазначено подання уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість від 28.02.2018 № 26209103, №26204682, №26207481, №26208155.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з несплатою позивачем у визначені ПК України строки коштів, які ним самостійно визначені в якості своїх податкових зобов'язань у вказаних уточнюючих розрахунках податкових зобов'язань з податку на додану вартість, відповідні суми набули статусу його податкового боргу, а тому, відповідачем було правомірно прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення про накладення на позивача штрафу за несплату узгоджених сум грошового зобов'язання.
Водночас, як наголошує апелянт, він не мав жодних узгоджених сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість, жодних дій, як самостійних так і зі сторони податкового органу щодо нарахування та узгодження сум податку на додану вартість не здійснював, та з 2017 року не подавав жодної декларації про податок на додану вартість, атому, не міг мати прострочення сплати податку на додану вартість.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що з 27 вересня 2018 року податковим органом була анульована його реєстрація платника ПДВ з підстав ненадання декларації протягом року. Зазначає, що на момент подання останньої звітності у нього було від'ємне значення з податку на додану вартість, яке так і не було відшкодовано в натурі.
Оскільки, сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість була від'ємною, жодного податкового боргу існувати не могло, як наслідок, відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій.
Надаючи оцінку вищевказаному висновку суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Так, передбачена пунктом 126.1 статті 126 ПК України штрафна санкція може бути застосована до платника податку лише тоді, коли податкове зобов'язання є узгодженим і таким, що сплачене із затримкою на визначені цим пунктом терміни.
Тобто, обставини, які зумовлюють застосування до платника податків штрафу, передбаченого вказаною нормою, виникають у силу самого факту погашення грошового зобов'язання з простроченням строків, а розмір штрафу визначається нормативно та фактично залежить від тривалості прострочення до моменту погашення боргу (до 30 днів або понад 30 днів). Іншими словами, саме фактична сплата узгодженої суми грошового зобов'язання, включаючи дату такої сплати, є юридичним фактом, який породжує обов'язок платника сплатити штраф.
Відповідно до пунктів 35.1, 35.2 статті 35 ПК України сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
За змістом пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Зміст наведених положень у їх системному зв'язку свідчить про те, що подання платником податків у встановленому порядку уточнюючого розрахунку до податкової декларації не є формою сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу, а тому у контролюючого органу відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України, розмір яких залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки його сплати.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суд у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена в постановах від 10 квітня 2020 року у справі №817/667/18, від 16 квітня 2020 року у справі №826/12525/15, від 24 січня 2023 року у справі №818/911/16.
Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 квітня 2020 року у справі №817/667/18 дійшов висновку, що позивач при поданні уточнюючої податкової декларації реалізував своє право на усунення самостійно виявлених помилок і не здійснював при цьому фактичної сплати податкових зобов'язань, а тому притягнення його до відповідальності за погашення податкового зобов'язання з простроченням строку і фактичне ототожнення відповідачем подання уточнюючої декларації з погашенням грошового зобов'язання(боргу) не відповідає змісту та сутності пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України та покладає на платника додатковий тягар майнових зобов'язань за відсутності відповідного правового підґрунтя.
З огляду на викладене, подання ФОП ОСОБА_1 у встановленому порядку уточнюючих розрахунків до податкових декларацій не є формою сплати грошових зобов'язань, а тому у відповідача відсутні підстави для застосування штрафних санкцій.
Також, з аналізу уточнюючих розрахунках податкових зобов'язань з податку на додану вартість від 18.04.2018 року № 30602837 та від 28.02.2018 № 26209103, №26204682, №26207481, №26208155 вбачається наступне.
Уточнюючі розрахунки від 28.02.2018 №26204682 та від 18.04.2018 року № 30602837 були подані до податкової декларації з ПДВ за 10 місяць 2015 року, однак, такими уточнюючими розрахунками сума податкових зобов'язань самостійно задекларованих позивачем у розмірі 147 800,00 грн. змінена не була, а навпаки, було уточнено (збільшено) розмір податкового кредиту з 34 296,00 грн. до 199 887,00 грн. (а.с. 119-124, 127-129).
Уточнюючий розрахунок від 28.02.2018 №26207481 був поданих до податкової декларації з ПДВ за 11 місяць 2015 року, однак, таким уточнюючим розрахунком сума податкових зобов'язань самостійно задекларованих позивачем у розмірі 83 500,00 грн. змінена не була, а навпаки, було уточнено (збільшено) розмір податкового кредиту з 15 543,00 грн. до 86 383,00 грн. (а.с. 130-135).
Уточнюючий розрахунок від 28.02.2018 №26208155 був поданих до податкової декларації з ПДВ за 12 місяць 2015 року, однак, таким уточнюючим розрахунком сума податкових зобов'язань самостійно задекларованих позивачем у розмірі 27 094,00 грн. змінена не була, а навпаки, було уточнено (збільшено) розмір податкового кредиту з 114 055,00 грн. до 129 481,00 грн. (а.с. 141-146).
Уточнюючий розрахунок від 28.02.2018 №26209103був поданих до податкової декларації з ПДВ за 1 місяць 2016 року, однак, таким уточнюючим розрахунком сума податкових зобов'язань самостійно задекларованих позивачем у розмірі 102 810,00 грн. змінена не була, а навпаки, було уточнено (збільшено) розмір податкового кредиту з 500,00 грн. до 102 383,00 грн. (а.с. 152-157).
Отже, за наслідками подання позивачем вищевказаних уточнюючих розрахунків до податкових декларацій з ПДВ, суми грошового зобов'язання визначених у таких деклараціях не були збільшені.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач безпідставно дійшов висновку про порушення ФОП ОСОБА_1 термінів сплати узгоджених сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість, а тому, податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23 грудня 2020 року №00181833304 та №00181863304 є протиправними та підлягають скасуванню.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року скасувати та прийняти нове рішення.
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 23 грудня 2020 року №00181833304 та від 23 грудня 2020 року №00181863304.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати пов'язані зі сплатою судового збору в загальному розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.