Справа № 753/8137/20 Головуючий у 1 інстанції: Колесник О.М.
Провадження № 22-ц/824/1003/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
8 травня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року та на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс», третя особа - ОСОБА_5 , про відшкодування матеріальної шкоди, завданої залиттям нежитлових приміщень,-
Короткий зміст обставин справи
У травні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_3 звернулися з позовом до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (далі - КП «Житло-Сервіс») про відшкодування матеріальної шкоди, завданої залиттям нежитлових приміщень.
Просили стягнути з КП «Житло-Сервіс» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 19 900,33 грн, на користь ОСОБА_2 - у розмірі 4 559,33 грн, на користь ОСОБА_3 - у розмірі 24 459,67 грн, на користь ОСОБА_3 - у розмірі 24 459,67 грн.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 - Такташов О.Я. позовні вимоги збільшили.
Мотивували тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 є співвласниками в рівних частках нежитлового приміщення АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 02 жовтня 2001 року.
Крім того, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 є співвласниками в рівних частках нежитлового приміщення АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 24 липня 2003 року.
Ці нежитлові приміщення є єдиним цілим об'єктом нерухомого майна, оскільки використовуються один з одним, а також ці приміщення здаються в оренду.
09 січня 2020 року орендар виявив залиття одного із залів загальною площею 45 кв. м, а саме: залиття стелі та підлоги (ламінату) та повідомив про це власників нежитлових приміщень.
Того ж дня близько 10:00 год. співвласник приміщень ОСОБА_1 звернувся до аварійної служби КП «Житло-Сервіс» щодо залиття і дізнався, що власник квартири АДРЕСА_3 також звернувся до аварійної служби щодо залиття своєї квартири ще 04 січня 2020 року.
Співвласники нежитлового приміщення двічі звертались до відповідача для прибуття на місце залиття і складання акта залиття, але співробітниками відповідача звернення були проігноровані.
26 січня 2020 року іншим орендарем в нежитловому приміщенні АДРЕСА_2 було також виявлено залиття, а саме: затоплення стелі, стін та підлоги біля центрального каналізаційного стояка будинку, який проходить через приміщення № НОМЕР_2. Про виявлене затоплення ОСОБА_1 27 січня 2020 року повідомив КП «Житло-Сервіс».
Сантехнік комунального підприємства Мельниченко О.М. на місці події встановив, що залиття відбулось внаслідок негерметичності труби (стояка).
На звернення співвласників нежитлових приміщень щодо складення акта залиття працівники відповідача знову не відреагували. Комунальне підприємство уникало фіксації залиття нежитлових приміщень та встановлення причини їх затоплення.
За результатами проведення будівельно-технічного дослідження складено висновок експерта від 16 вересня 2022 року № 227, з якого вбачається, що вартість відновлювального ремонту нежитлового приміщення № НОМЕР_3 складає 87 727,00 грн, а нежитлового приміщення № НОМЕР_2 - 27 188,00 грн, а всього 114 915,00 грн.
Короткий зміст рішення та додаткового суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої залиттям нежитлових приміщень задоволено.
Стягнуто з КП «Житло-Сервіс» на користь ОСОБА_1 9 062,66 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої залиттям нежитлового приміщення № НОМЕР_2.
Стягнуто з КП «Житло-Сервіс» на користь ОСОБА_2 29 242,33 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої залиттям нежитлового приміщення № НОМЕР_3.
Стягнуто з КП «Житло-Сервіс» на користь ОСОБА_3 38 304,99 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої залиттям нежитлових приміщень № НОМЕР_3 та № НОМЕР_2.
Стягнуто з КП «Житло-Сервіс» на користь ОСОБА_4 38 304,99 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої залиттям нежитлових приміщень № НОМЕР_3 та № НОМЕР_2.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року заяву представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 - Такташова О.Я. задоволено.
Стягнуто з КП «Житло-Сервіс» на користь ОСОБА_1 12 073,60 грн судових витрат.
Стягнуто з КП «Житло-Сервіс» на користь ОСОБА_2 12 073,60 грн судових витрат.
Стягнуто з КП «Житло-Сервіс» на користь ОСОБА_3 12 073,60 грн судових витрат.
Стягнуто з КП «Житло-Сервіс» на користь ОСОБА_4 12 073,60 грн судових витрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 травня 2023 року та додатковим рішенням, 15 серпня 2023 року адвокат Гудзера Т.С. - представник КП «Житло-Сервіс» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення, додаткове рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконне та необґрунтоване, зокрема, суд першої інстанції незаконно відмовив відповідачу у призначенні повторної судової експертизи, поклавши при цьому в основу свого рішення оспорюваний відповідачем висновок судового експерта як єдиний доказ причини залиття приміщень позивачів.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судовий експерт всупереч п. 1.4 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень застосував під час проведення експертизи нормативні акти, які втратили чинність, що викликає сумнів у правильності його висновку.
Вважає, що слід наголосити на тому, що експерт посилається на ДБН 2012 року, у той же час коли будинок побудований в 2000 році під час дії інших ДБН та проектна документація вказаного будинку могла передбачати таке розташування труби, тому висновок експерта про порушення таким розташуванням труби будівельних норм при недосліджені експертом проектно-технічної документації є необґрунтованим.
Зазначає, що при встановлені належності / неналежності обслуговування експлуатуючою організацією будинку має бути досліджено форму акта загального огляду жилого будинку, журнали із графіками профілактичного обслуговування елементів жилих будинків та їх результати і журнал обліку результатів огляду.
Посилається на п. 5.1.5. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, відповідно до якого для вирішення питань щодо визначення технічного стану (ступеня фізичної зношення), аварійності, групи капітальності, категорії складності, ступеня вогнестійкості об'єкта нерухомого майна, а також визначення пошкоджень та руйнувань об'єкта і його конструктивних елементів та причин їх виникнення експерту необхідно надати проектну документацію на будівництво об'єкта, документ про приймання його в експлуатацію, матеріали технічної інвентаризації, акти і звіти попередніх обстежень та досліджень.
Також звертає увагу на те, що ч.ч. 1, 3 ст. 107 ЦПК України передбачає, що при визначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи, а також може заслухати призначених судом експертів з цього питання.
Проте, як зазначає апелянт, ані експерт Махіня О.М., ані позивачі жодних клопотань про надання до суду як проектної документації, так і актів та звітів попередніх обстежень будинку суду не заявляли.
Вважає, що судовий експерт ОСОБА_8. мав заявляти клопотання про надання йому відповідної документації, оскільки в матеріалах справи є клопотання про надання технічної документації від 28 грудня 2021 року, заявлене іншим експертом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний центр «Судова експертиза» Ярмоленка Миколи Григоровича, в якому останній просив суд надати проектні рішення та виконавчу документацію на влаштування та ремонт системи опалення гарячого та холодного водопостачання по об'єкту дослідження - будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 , проте вказане клопотання не було вирішене.
Зазначає, що суд може визнати висновок експерта необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності та й відповідно вирішити питання про призначення повторної експертизи виключно після його дослідження. Саме тому представник відповідача заявив клопотання про призначення судової експертизи.
Вважає ставлення суду до відповідача упередженим, оскільки суд встановив факт причини залиття приміщень виключно на підставі висновку експерта, який був зроблений через два з половиною роки після залиття, при цьому суд першої інстанції відмовив відповідачу у проведенні повторної судової експертизи, що є єдиним засобом доказування, яким відповідач може спростувати вказаний доказ.
В частині оскарження додаткового рішення зазначає, що сума судових витрат, в тому числі і на професійну правничу допомогу, заявлена позивачами про відшкодування, втричі перевищує суму витрат, зазначену в попередньому розрахунку.
Позивачі не надали детального опису робіт виконаних адвокатом, а тому розмір понесених витрат мав бути зменшеним до 8 000,00 грн.
Також до апеляційної скарги додано клопотання про призначення повторної судової експертизи, оскільки висновок експерта є необґрунтованим та таким, що суперечить іншим матеріалам справи, викликає сумніви в його правильності.
Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»).
Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.
За змістом частин другої, третьої статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
За правилом статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу. Крім того, у разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).
Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
Положеннями статті 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Первинною є експертиза, при проведенні якої об'єкт досліджується вперше. Додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з'ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо. Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об'єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер. В ухвалі про призначення додаткової експертизи суду необхідно зазначати, які висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження. Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв'язку з чим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.
Таким чином, процесуальним законом передбачено дві підстави для призначення судом повторної експертизи, а саме: у випадку, якщо висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб.
Отже, проведення повторної експертизи можливе у випадку, коли: 1) висновок експерта недостатньо обґрунтований; 2) висновок експерта суперечить іншим матеріалам справи; 3) наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.
Повторна експертиза за клопотанням сторони може призначатися судом не в будь-якому випадку, коли сторона буде вважати це необхідним, а лише за наявності передбачених законом умов, із яких формується предмет дослідження судом при розгляді клопотання про призначення експертизи.
Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року справі № 910/14672/17, від 24 квітня 2018 року у справі № 910/9394/17 та від 26 жовтня 2018 року у справі № 910/9971/17.
У справі, яка переглядається, експертиза проведена атестованим судовим експертом, який має відповідну освіту, необхідну для проведення такого виду експертиз. Висновок судового експерта № 227 відповідає вимогам чинного законодавства, не містить недоліків, які б породжували сумніви у правильності та обґрунтованості зробленого висновку.
При цьому заявлене відповідачем клопотання про призначення повторної експертизи не містить належних доводів щодо неповноти, неясності чи необґрунтованості висновку експерта, а також не надано належного обґрунтування і тому, що висновок експертизи виготовлений з порушенням норм законодавства, що не дає підстав для призначення повторної експертизи.
Не містить клопотання про призначення експертизи також обґрунтування того, яким саме доказам у справі суперечить висновок експертизи.
Враховуючи те, що обґрунтованих мотивів стосовно повторного проведення у справі експертизи у зв'язку з істотним порушенням процесуальних норм, які регулюють порядок призначення і проведення повторної судової експертизи, клопотання не містить і належні докази того, що висновок експерта є неповним, неясним, неправильним або недостатньо обґрунтованим відсутні, у задоволенні клопотання КП «Житло-Сервіс» про призначення повторної експертизи у справі слід відмовити.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У листопаді 2023 року адвокат Такташов О.Я. в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечував щодо задоволення апеляційної скарги та просив відмовити у задоволенні клопотання про призначення повторної судової експертизи, залишити скаргу без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
Також просив стягнути з відповідача на користь позивачів витрати на професійну правничу допомогу, понесену позивачами у суді апеляційної інстанції.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено, що 31 липня 2000 року зареєстроване КП «Житло-сервіс», (код ЄДРПОУ 31025659) за №1 070 120 0000 007950, місце знаходження юридичної особи: м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, 25-Б (т.1, а.с.88-93).
30 грудня 1999 року приймальною комісією підписано акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту - будинку АДРЕСА_4 (т.1, а.с.183-186).
16 серпня 2000 року погоджено і затверджено акт передачі житлових будинків, службових приміщень, майна у повне господарське відання КП «Житло-сервіс», серед яких під номером № НОМЕР_1 значиться будинок АДРЕСА_4 (т.1, а.с.187).
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 є співвласниками в рівних частках нежитлового приміщення АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 02 жовтня 2001 року (т.1, а.с.12).
Це свідоцтво зареєстроване у Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна» 15 жовтня 2001 року за реєстровим № 3664-П, про що свідчить реєстраційний напис на правовстановлювальному документі (т.1, а.с.13).
Крім того, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 є співвласниками в рівних частках нежитлового приміщення АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 24 липня 2003 року (т.1, а.с.19).
Це свідоцтво також зареєстроване у Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна» 07 серпня 2003 року за реєстровим № 3664-П, що також підтверджується реєстраційним написом на правовстановлювальному документі (т.1, а.с.19-А).
За змістом технічних паспортів нежитлове приміщення № НОМЕР_3 має загальну площу 937,9 кв. м (т.1, а.с.14-18), а № НОМЕР_2 - 632,7 м2 (т.1, а.с.20-25). Ці обставини не заперечували учасники справи, тому вони не підлягають доказуванню в порядку ч.1, ст.82 ЦПК України.
Ці нежитлові приміщення є єдиним цілим об'єктом нерухомого майна, які здаються в оренду.
09 січня 2020 року орендар виявив залиття одного із залів загальною площею 45 кв. м, а саме: залиття стелі та підлоги (ламінату) та повідомив про вказане власників нежитлових приміщень в нежитловому приміщенні № НОМЕР_3.
09 січня 2020 року близько 10-00 годин співвласник ОСОБА_1 звернувся до аварійної служби КП «Житло-Сервіс» щодо залиття і дізнався, що власник квартири АДРЕСА_3 звернувся до тієї ж служби про залиття своєї квартири ще 04 січня 2020 року.
Співвласники нежитлового приміщення двічі звертались до відповідача щодо прибуття на місце залиття і складення акта залиття, але співробітники відповідача на звернення не реагували.
26 січня 2020 року іншим орендарем в нежитловому приміщенні АДРЕСА_2 також виявлено залиття, а саме: затоплення стелі, стін та підлоги біля центрального каналізаційного стояка будинку, який проходить через приміщення № НОМЕР_2. Про виявлене ОСОБА_1 27 січня 2020 року повідомив КП «Житло-Сервіс». Однак працівники відповідача акти про залиття нежитлових приміщень 09 та 26 січня 2020 року не складали.
Позивачі за участю інших осіб склали два акти про залиття нежитлових приміщень від 09 січня 2020 року (т.1, а.с.30) та від 28 січня 2020 року (т.1, а.с.40), однак ці акти не відповідають вимогам Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2005 року № 76, а саме: відсутні дані про утворення комісії, не встановлено причину (причини) залиття нежитлових приміщень, відсутні підписи майстра технічної дільниці, майстра ремонтної дільниці, слюсаря-сантехніка (слюсаря-електрика), представників обслуговуючої організації. За таких обставин суд визнає зазначені акти неналежними доказами.
Обслуговування внутрішньобудинкових водопровідних, каналізаційних та всіх інженерних мереж в будинку АДРЕСА_4 , крім внутрішньоквартирних, покладено на КП «Житло-Сервіс».
За змістом висновку судового експерта № 227 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, складеного 16 вересня 2022 року Науково-технічним центром «Будівельна експертиза», обстеження нежитлового приміщення АДРЕСА_1 виявило ознаки залиття в місцях, які наведені в матеріалах справи № 753/8137/20 (2/753/3258/21); обстеження нежитлового приміщення АДРЕСА_2 виявило ознаки залиття в місцях, які наведені в матеріалах справи № 753/8137/20 (2/753/3258/21).
Причиною залиття нежитлового приміщення АДРЕСА_1 було проникнення рідини (води) через стики між плитами перекриття, це сталось наслідком засмічення і забруднення каналізаційної системи, що стало причиною зриву гідрозатворів в унітазі і душовій квартири АДРЕСА_3 , засмічення і забруднення каналізаційної системи виникло внаслідок недостатнього догляду за нею з боку експлуатуючої організації, що привело до втрати нею функціональних властивостей на ділянці, яка розташовано у підвальних приміщеннях, про це опосередковано свідчать проведені ремонтні роботи у підвальному приміщенні із заміни ділянки каналізаційної системи, доказом того, що роботи виконані після залиття приміщення № НОМЕР_3 є маркування на каналізаційних трубах, де вказано час виготовлення труб 19 листопада 2021 року (мал.16 експертного висновку).
Причиною залиття нежитлового приміщення АДРЕСА_2 було протікання рідини через стик між трубою і нижнім коліном вертикального стояка каналізаційної системи житлового будинку, що є наслідком замулення, засмічення і заповнення каналізаційної системи рідиною і створення тиску рідини на елементи безнапірної системи, які на це не розраховані, така ситуація виникли через наявність контруклону коліна (нахилу у зворотному напрямку) на горизонтальній ділянці каналізаційної системи (мал.18 експертного висновку), яка розташована у підвальній частині будинку, що в свою чергу є грубим порушенням чинних нормативних вимог в галузі будівництва (ДБН В.2.5-64:2012 «Внутрішній водопровід і каналізація»), при цьому наявність зношення (корозії) на елементах каналізаційної системи в місцях загального користування свідчить про неналежну її експлуатацію з боку експлуатуючої організації.
Встановлені наступні пошкодження, що виникли внаслідок залиття нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , а саме: деформації і замокання листів ГКЛ (будівельного гіпсокартону) підшивки підвісної стелі, відшарування, спучування і втрата кольору малярного покриття підвісної стелі, деформації, руйнування стиків і відшарування верхнього шару ламінатних дошок покриття підлоги, вартість відновлювального ремонту нежитлового приміщення АДРЕСА_1 становить 87 727,00 грн з ПДВ.
Встановлені наступні пошкодження, що виникли внаслідок залиття нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , а саме: руйнування гіпсокартонної перегородки, короба, фальш-стіни і підвісної стелі в результаті аварійного розкриття доступу до каналізаційного стояка, деформації і замокання листів ГКЛ (будівельного гіпсокартону) перегородки, короба, фальш-стіни і підвісної стелі, за своїми характеристиками будівельний гіпсокартон не розрахований на зволоження; відшарування, спучування та втрата кольору малярного покриття підвісної стелі, фальш-стіни, короба і перегородки, вартість відновлювального ремонту нежитлового приміщення АДРЕСА_2 становить 27 188,00 грн з ПДВ (т.2, а.с.27-54).
Також в зазначеному висновку судового експерта № 227 вказано, що згідно з прийнятою методикою будівельно-технічного дослідження (7, 6): майнова шкода в межах будівельно-технічного дослідження, завдана залиттям, визначається як вартість відновлювального ремонту. Вартість відновлювального ремонту визначається як вартість ремонтно-будівельних робіт на підставі чинних державних будівельних норм та правил по визначенню вартості будівництва. При виконанні розрахунків необхідно виходити з того, що будь-які будівельні роботи проводяться підрядною організацією, яка повинна мати відповідну Державну ліцензію. Це означає залучення обов'язкових нарахувань, які відносяться до діяльності підрядної організації та відповідні відрахування до Державного бюджету (т.2, а.с.48, зворот. бік).
Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_8 , що здійснював огляд та складав вказаний висновок, пояснив методологію та порядок складання даного висновку, підтвердивши його, та зазначив, що йому не потрібно було витребовувати в КП «Житло-Сервіс» технічну документацію на інженерні комунікації, оскільки згідно з чинними методиками він візуально оглянув пошкоджене майно та інженерні мережі і зробив висновок, що називається візуальним обстеженням, а матеріальна шкода була розрахована за допомогою програмного забезпечення АВК-5, яке було чинне на час складання висновку.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що працівники КП «Житло-Сервіс», як юридичної особи, яка обслуговує внутрішньобудинкові водопровідні, каналізаційні та інженерні мережі в будинку АДРЕСА_4 , крім внутрішньо квартирних, винні в нанесені матеріальної шкоди позивачам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 як співвласникам нежитлових приміщень № НОМЕР_3 та № НОМЕР_2, адже саме невиконання обов'язків з прочищення будинкової каналізаційної мережі, в частині каналізаційного стояка, призвело до замулення, засмічення і заповнення каналізаційної системи рідиною і створення тиску рідини на елементи безнапірної системи, які на це не розраховані, що стало наслідком залиття та пошкодження нежитлових приміщень позивачів, і між бездіяльністю (неправомірними діями) відповідача і нанесеною матеріальною шкодою позивачам є безпосередній причинно-наслідковий зв'язок.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Зобов'язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.
Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, законодавцем встановлена презумпція вини заподіювача шкоди та саме він повинен довести, що шкоди завдано не з його вини.
Для розгляду цивільного спору з питань відшкодування збитків, завданих внаслідок залиття має значення встановлення його причини, в тому числі місця аварії - місця пошкодження, виходу з ладу систем тепло- та/або гарячого, холодного водопостачання/водовідведення, що впливає на розмежування відповідальності виробника, виконавця та споживача житлово-комунальної послуги, правовідносини між якими, що виникають у процесі її створення, надання та споживання, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 8 Закону № 2189-VIII передбачено обов'язок виконавця готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).
Крім того, у Законі № 2189-VIII наведено визначення термінів, які у ньому вживаються.
Зокрема, виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.
Внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку - механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення.
Управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
У п.1.3 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190, водоканал обслуговує лише ті вуличні, квартальні та дворові водопровідні та каналізаційні мережі, споруди і обладнання, а також технологічні прилади і прилади на них, які перебувають у нього на балансі та не обслуговує внутрішньо будинкові каналізаційні мережі.
Таким чином, обслуговування внутрішньобудинкових водопровідних, каналізаційних та всіх інженерних мереж в будинку АДРЕСА_4 , крім внутрішньоквартирних, покладено на КП «Житло-Сервіс».
Правила утримання жилих будинків та прибудинкової території, утримання житлового фонду», затверджені наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (далі - Правила), передбачають виконання робіт, визначених у Примірному переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків, споруд», затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 10 серпня 2004 року № 150 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 21 серпня 2008 року за № 1046/9645.
За п.5.3.3 Правил причинами, що погіршують роботи водопровідно-каналізаційної системи є: порушення правил експлуатації жилих приміщень і водопровідно-каналізаційних систем; несправність запірно-регульованої арматури; незадовільне утеплення водопровідних і каналізаційних труб у неопалювальних приміщеннях; неякісний монтаж санітарно-технічних кабін чи осадові деформації частин будинку; несвоєчасне усунення протікання, випадкових засмічень, а також несвоєчасне проведення профілактичних робіт (оглядів, прочищень).
З огляду на п.5.3.4 Правил під час обслуговування системи водопроводу і каналізації необхідно: регулярно проводити огляд санітарно-технічного устаткування, водопровідно-каналізаційних систем та будинкових засобів обліку та регулювання води на них, контролюючи промерзання трубопроводів, витік води та інше; здійснювати не рідше одного разу на рік профілактичне обслуговування запірної арматури (з прогонкою вентилів кранів), прочищення дворової та не рідше двох разів у рік - будинкової каналізаційної мережі; оглядати колодязі дворової мережі, кришки яких необхідно очищати від землі, сміття чи снігу; вчасно виконувати роботи з ремонту внутрішньобудинкових водопровідно-каналізаційних систем за заявками мешканців; при необхідності заміняти прокладки водопровідних кранів та ремонтувати зливні бачки; усувати засмічення в системі; утеплювати трубопровід, що проходить у відкритих і охолоджених місцях; тримати в порядку поливальні пристрої.
Правилами технічної експлуатації систем водопостачання і водовідведення населених пунктів України, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 05 липня 1995 року № 30 передбачено, що профілактичне обслуговування системи водопроводу, каналізації та гарячого водопостачання здійснюється кожні 3-6 місяців.
Також згідно з п.11.4.2 Правил, в процесі технічного обслуговування систем внутрішньої каналізації необхідно виконувати огляд і профілактичне обслуговування один раз на квартал. При цьому виконувати такі роботи: прочищення сифонів та внутрішньої каналізаційної мережі з перевіркою їх дії, укріплення санітарно-технічних приладів, усунення витоків стічних вод через нещільності з'єднань, усунення витоків із змивного бачка та його регулювання. У разі необхідності проводять також заміну пошкоджених фасонних частин, ділянок трубопроводів, сифонів, огляд, ремонт і герметизацію випусків, укріплення і прочищення вентиляційної частини стояків та каналізаційних випусків.
З урахуванням викладеного обов'язок утримання в належному технічному стані, здійснення технічного обслуговування та ремонту внутрішньобудинкових водопровідних, каналізаційних та всіх інженерних мереж та відшкодування шкоди, завданої внаслідок їх несправності (пошкодження) покладено саме на КП «Житло-Сервіс».
Наведені висновки, узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 760/17509/16-ц (провадження № 61-9521св18), від 28 жовтня 2020 року у справі № 676/5527/16-ц (провадження № 61-37519св18), від 26 березня 2018 року у справі № 750/7694/17 (провадження № 61-2791св18), від 04 листопада 2019 року у справі № 761/19865/15-ц (провадження № 61-27127св18), від 11 березня 2021 року у справі № 488/4653/18 (провадження № 61-17926св20).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі посилалися на те, що залиття належних їм нежитлових приміщень відбулося внаслідок засмічення і забруднення каналізаційної системи, що стало причиною зриву гідрозатворів в унітазі і душовій квартири АДРЕСА_3 , яке виникло внаслідок недостатнього догляду за нею з боку експлуатуючої організації, що привело до втрати нею функціональних властивостей на ділянці, яка розташовано у підвальних приміщеннях, про це опосередковано свідчать проведені ремонтні роботи у підвальному приміщенні із заміни ділянки каналізаційної системи.
Також наслідком було замулення, засмічення і заповнення каналізаційної системи рідиною і створення тиску рідини на елементи безнапірної системи, які на це не розраховані, така ситуація виникли через наявність контруклону коліна (нахилу у зворотному напрямку) на горизонтальній ділянці каналізаційної системи, яка розташована у підвальній частині будинку, що в свою чергу є грубим порушенням чинних нормативних вимог в галузі будівництва (ДБН В.2.5-64:2012 «Внутрішній водопровід і каналізація»), при цьому наявність зношення (корозії) на елементах каналізаційної системи в місцях загального користування свідчить про неналежну її експлуатацію з боку експлуатуючої організації.
Зазначені обставини підтверджуються висновком судового експерта № 227 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, складеного 16 вересня 2022 року Науково-технічним центром «Будівельна експертиза».
Відповідач заперечує свою вину у залитті нежитлових приміщень позивачів та стверджує, що відповідач не укладав з позивачами договорів про участь у витратах на утримання будинку і прибудинкової території, тому і не несе відповідальності за залиття.
Крім того, відповідач вважає, що висновок судового експерта № 227, є неналежним доказом, оскільки експерт застосовував нормативні документи, які втратили чинність на час проведення дослідження. Також експерт не витребував у відповідача технічну документацію будинку, де розташовані нежитлові приміщення, а також актів і журналів огляду будинку, а склав висновок тільки на підставі візуального огляду місця події. За таких обставин в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.
Суд першої інстанції, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінив докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність наявності протиправності дій відповідача та причинно-наслідкового зв'язку.
При цьому, відповідач не спростував наявність своєї вини у залитті квартири, оскільки наявний у справі висновок судового експерта № 227 є повним, містить відповіді на усі поставлені судом запитання та є ясним, оскільки надані експертами відповіді є чіткими і лаконічними, не допускають двоякого тлумачення, а також є достатніми для вирішення поставлених перед судом позовних вимог.
Підстав для проведення повторної експертизи судом першої інстанції та апеляційним судом не встановлено.
Чинний ЦПК України не передбачає обов'язку суду призначати повторні експертизи тільки тому, що одна зі сторін не погоджується з висновком уже проведеної експертизи.
Не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що судовий експерт мав заявляти клопотання про надання йому відповідної документації, оскільки допитаний в судовому засіданні першої інстанції експерт ОСОБА_8 , що здійснював огляд та складав вказаний висновок, пояснив методологію та порядок складання даного висновку, підтвердивши його, та зазначив, що йому не потрібно було витребовувати в КП «Житло-Сервіс» технічну документацію на інженерні комунікації, оскільки згідно з чинними методиками він візуально оглянув пошкоджене майно та інженерні мережі і зробив висновок, що називається візуальним обстеженням, а матеріальна шкода була розрахована за допомогою програмного забезпечення АВК-5, яке було чинне на час складання висновку.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком експерта, якому було надано оцінку в сукупності з іншими доказами у справі.
Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивачасудових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи до уваги складність справи, час та обсяг виконаних робіт адвокатом Такташовим О.Я., кількість позивачів (чотири), які уповноважили представляти їх інтереси цього представника, враховуючи розумність та співмірність вартості виконаних робіт та розміру витрат на правову допомогу, суд вважає необхідним задовольнити заяву представника позивачів в повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних та фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За приписами ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до положень ч. ч. 1,2,3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 у справі № 755/9315/15-ц дійшла висновку про те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення»
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих судом доказів (договорів, розрахунків, тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Подібні правові висновки щодо порядку та критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподіл викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, провадження № 12-14гс22.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
16 березня 2023 року позивачами подано інформацію про понесені позивачами судові витрати.
У вказаній інформації, позивачі повідомили, що позивачами у цивільній справі за № 753/8137/20 понесені судові витрати у розмірі 48 294,40 грн, які складаються із сплаченого судового збору за подачу процесуальних документів (позовної заяви) та витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме: витрати на професійну правничу допомогу; витрат пов'язаних із залученням спеціалістів, експертів та проведенням експертизи.
Тобто, ОСОБА_1 понесено судові витрати на загальну суму 12 073,60 грн, з яких: судовий збір 1 073,60 грн; витрати на правову допомогу 7 000,00 грн; витрати пов'язані із проведення судових експертиз 5 000,00 грн; ОСОБА_2 - на загальну суму 12 073,60 грн, з яких: судовий збір 1 073,60 грн; витрати на правову допомогу 7 000,00 грн; витрати пов'язані із проведення судових експертиз 5 000,00 грн; ОСОБА_3 - на загальну суму 12 073,60 грн, з яких: судовий збір 1 073,60 грн; витрати на правову допомогу 7 000,00 грн; витрати пов'язані із проведення судових експертиз 5 000,00 грн; ОСОБА_3 - на загальну суму 12 073,60 грн, з яких: судовий збір 1 073,60 грн; витрати на правову допомогу 7 000,00 грн; витрати пов'язані із проведення судових експертиз 5 000,00 грн.
22 червня 2023 року представник чотирьох позивачів Такташов О.Я. звернувся до суду з заявою про підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, судового збору та витрат на проведення експертиз і ухвалення додаткового рішення про стягнення їх з відповідача на користь позивачів.
Під час розгляду справи представник позивачів Такташов О.Я. подав до суду інформацію про понесені позивачами судові витрати, приєднавши до неї копію договору про надання правової допомоги від 04 січня 2021 року № 02-01/2021, акт № 1 прийому-передачі грошових коштів від 11 січня 2021 року, акт № 1 прийому-передачі грошових коштів від 15 березня 2021 року, акт № 2 прийому-передачі грошових коштів від 15 березня 2021 року, рахунки та фіскальні чеки, чотири копії ордерів на представлення інтересів кожного із чотирьох позивачів (т.2, а.с.97-123).
Апеляційний суд вважає, що відповідач належним чином не довів неспівмірності розміру витрат на оплату послуг, заявлених позивачами, оскільки незгода із сумою без обґрунтування недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України щодо співмірності розміру витрат, зокрема складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справ, не є підставою для зменшення заявленого позивачами розміру таких витрат.
Оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази щодо наданої позивачам правничої допомоги в розрізі вимог статей 89, 137, 141 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведення факту понесення позивачами витрат за надання професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 7 000,00 грн кожним позивачем.
У висновках Верховного Суду, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 у справі № 910/12876/19, суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
З вказаного слідує, що суд наділений правом, а не обов'язком зменшити розмір витрат на правничу допомогу, якщо існують обґрунтовані докази, які підтверджують неспівмірність витрат та недотримання ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для скасування додаткового рішення та зменшення суми стягнутих судових витрат, у тому числі на правничу допомогу на користь позивачів до 8 000,00 грн не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення та додаткове рішення прийняті з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду залишити без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Що стосується розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З прохальної частини відзиву на апеляційну скаргу вбачається, що представник позивачів зокрема просив всі судові витрати покласти на відповідача, в тому числі понесені позивачами витрати на професійну правничу допомогу.
Судом встановлено, що правова допомога у справі надавалась представником позивачів адвокатом Такташов О.Я. на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 4.01.2021 № 02-01/2021 року.
До відзиву на апеляційну скаргу представник позивачів додав копії ордерів про надання правничої (правової) допомоги, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копію акт прийому-передачі виконаних робіт від 17 листопада 2023 року № 2, копію акта прийому-передачі грошових коштів від 17 листопада 2023 року № 3.
Вартість послуг виконавця за цим актом складає 7 200,00 грн.
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (правовий висновок викладений у постанова Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу в межах розгляду даної справи, вказані витрати є співмірними із складністю справи та виконаною роботою, а відтак, доходить висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивачів витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 7 200,00 грн (по 1 800,00 грн на кожного), які апеляційний суд вважає співмірними з наданими послугами.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, зокрема судового збору, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 червня 2023 року та додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 липня 2023 року залишити без змін.
Стягнути з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на користь ОСОБА_1 понесені у суді апеляційної інстанції судові витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 1 800,00 грн.
Стягнути з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на користь ОСОБА_2 понесені у суді апеляційної інстанції судові витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 1 800,00 грн.
Стягнути з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на користь ОСОБА_3 понесені у суді апеляційної інстанції судові витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 1 800,00 грн.
Стягнути з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на користь ОСОБА_4 понесені у суді апеляційної інстанції судові витрати на правову (правничу) допомогу у розмірі 1 800,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді В.І. Олійник
Л.П. Сушко