Справа № 357/3338/23 Головуючий у 1 інстанції: Бондаренко О.В.
Провадження № 22-ц/824/259/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
8 травня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2023 року в справі за позовом Комунального підприємства «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу,-
Короткий зміст обставин справи
У березні 2023 року Комунальне підприємство «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1» (далі - КП «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу.
Просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму боргу за надані комунальні послуги в розмірі 45 268,25 грн та судові витрати на оплату судового збору в розмірі 2 684,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем комунальних послуг, що надає КП «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1», яке є виконавцем таких послуг у м. Узин Білоцерківського району Київської області.
Згідно з особовим рахунком № НОМЕР_1 відповідач за період з 01 березня 2020 року до 01 березня 2023 року має заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 45 268,25 грн. Оскільки в добровільному порядку зобов'язання щодо сплати коштів за надані послуги відповідач не виконує, позивач був змушений звернутись з цим позовом до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2023 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1» заборгованість зі сплати комунальних послуг за період з 01 березня 2020 року до 01 березня 2023 у розмірі 45 268,25 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2023 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та просила скасувати рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не врахував її доводів.
Вказує, що вона пенсіонерка, стоїть на обліку в Білоцерківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області, отримує пенсію в розмірі 3 330,00 грн та з 01 квітня 1993 року має І групу інвалідності.
Зазначає, що була повідомлена про розгляд справи належним чином, проте на судовий розгляд не з'являлась у зв'язку зі станом здоров'я та подала заяву про розгляд справи за її відсутністю.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У жовтні 2023 року КП «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечувало щодо задоволення апеляційної скарги та просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено, що КП «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1» є виконавцем житлово комунальних послуг, крім послуг з газо- та електропостачання, централізованого постачання холодної води та централізованого водовідведення, у місті Узин Білоцерківського району Київської областізгідно з рішенням Виконавчого комітету Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 08 вересня 2009 року за № 78 (а. с. 8)
Згідно з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області (а. с. 21), відповідач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 21 серпня 1985 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що узгоджується з довідкою Виконавчого комітету Узинської міської ради від 08 березня 2023 року за № 11-14-437 та копією паспорта та визнається відповідачем (а. с. 9, 92-93).
Встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та 18 липня 1986 року шлюб між ними було розірвано, є пенсіонеркою, перебуває на обліку в Білоцерківському об'єднаному управлінні ПФУ в Київській області і отримує пенсію у розмірі 3 330,00 грн (станом на червень 2023 року), з 01 квітня 1993 року має першу групу інвалідності у зв'язку із загальним захворюванням та в період з 2004 року до 2023 рік проходила консультації у різних спеціалістів, призначені їй обстеження та лікування з проводу захворювань (а. с. 89, 94-108).
Також, встановлено, що відповідач має дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , в період з 01 січня 1993 року до 31 серпня 2020 року вона перебувала на обліку в управлінні соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації та отримувала державну допомогу по догляду за ОСОБА_1 згідно із Законом України «Про компенсацію непрацюючим, що доглядають за особою з інвалідністю першої групи або особою, що досягла 80-річного віку» та з 01 вересня 2020 року знята з обліку.
Також, ОСОБА_3 перебувала на обліку в Білоцерківському центрі зайнятості як безробітня та була знята за її письмовою заявою про відмову він послуг центру зайнятості, що підтверджено матеріалами справи (а. с. 9, 59-на звороті, 85).
З розрахункового листа абонента за особовим рахунком № НОМЕР_1 , відкритого за вказаною адресою на ім'я ОСОБА_1 (а. с. 4-7), вбачається, що сплата коштів за надані комунальні послуги за період з 01 березня 2020 року до 01 березня 2023 року відповідачем не здійснювалася, тому утворилася заборгованість у розмірі 45 268,25 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що обов'язком відповідача, як споживача комунальних послуг є своєчасна їх оплата, згідно із затвердженими в установленому порядку тарифами з дотриманням вимог законодавства, а відповідач, яка з 21 серпня 1985 року є споживачем вказаних послуг, оскільки зареєстрована та проживає за адресою їх надання, допустила порушення вимог законодавства, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за комунальні послуги у розмірі 45 268,25 грн за період з 01 березня 2020 року до 01 березня 2023 року.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 2, п.5, п.6 ч. 1 ст. 1 Закону України від 09 листопада 2017 року № 2189-VІІІ «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 2189-VІІІ), виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.
Житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону № 2189-VІІІ, ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Відповідно до ч.1, 3 ст. 9 Закону № 2189-VІІІ, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Отже, з огляду на Закон № 2189-VІІІ споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (висновок Верховного Суду викладений у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 462/6393/15-ц).
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У статті 67 ЖК України визначено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ст. 68 ЖК України, наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що обов'язком відповідача, як споживача комунальних послуг є своєчасна їх оплата, згідно із затвердженими в установленому порядку тарифами з дотриманням вимог законодавства, а відповідач, яка з 21 серпня 1985 року є споживачем вказаних послуг, адже зареєстрована та проживає за адресою їх надання, допустила порушення вимог законодавства, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за комунальні послуги у розмірі 45 268,25 грн за період з 01 березня 2020 року до 01 березня 2023 року.
Враховуючи, що за адресою: АДРЕСА_1 , проживають відповідач із дочкою, тобто два споживачі комунальних послуг, то питання щодо оплати житлово-комунальних послуг між декількома користувачами житлового приміщення повинні регулюватися відповідною домовленістю (угодою) між ними, а вразі оплати наданих послуг одним із користувачів, останній не позбавлений права пред'явлення відповідного позову про стягнення понесених витрат (частини витрат) до інших користувачів.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд встановив, що позивач зверталася до Прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури із заявою щодо дій КП «ВУЖКГ-1», сусідів, нарахування плати за комунальні послуги, оформлення субсидії, порушення її прав споживача. Також, з матеріалів справи вбачається, що відповідач зверталася до позивача з приводу неналежного опалення у її квартирі та їй були надані відповідні відповіді вирішення вказаних у заявах питань(а.с.62-71)
Проте відповідач не зверталася із зустрічними вимогами до КП «Виробниче управління житлово-комунального господарства-1», в порядку передбаченому ЦПК України, щодо захисту її прав споживача згідно із Законом України «Про захист прав споживачів».
Суду не надано рішення, яке набрало законної сили, щодо обставин, якими відповідач підтверджує свої заперечення.
Також 02 червня 2020 року відповідач зверталася із заявою-поясненнями до голови Узинської ОТГ щодо причин відмови від субсидії і пільги «Дитина війни» і створення боргу, (а.с.72-84).
Цей документ узгоджується з розрахунковим листом абонента по особовому рахунку № НОМЕР_1 , що наданий позивачем, з якого вбачається, що у період з 01 березня 2020 року до 01 березня 2023 року відповідач не використала своє право на отримання субсидії, а в період з 2007 року до квітня 2016 року субсидія на сплату комунальних послуг їй була надана.
Доводи апеляційної скарги про те, що вона пенсіонерка, стоїть на обліку в Білоцерківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області, отримує пенсію в розмірі 3 330,00 грн та з 01 квітня 1993 року має І групу інвалідності, не звільняють її від обов'язку як споживача комунальних послуг, проводити їх своєчасну оплату.
Крім того, відповідач не позбавлення права на звернення із заявою про отримання субсидії за наявності для цього передбачених законом підстав.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З огляду на ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді В.І. Олійник
Л.П. Сушко