справа № 757/19001/21-ц Головуючий у 1 інстанції: Сенюта В.О.
провадження №22-ц/824/10149/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
30 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,
при секретарі: Курченко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 лютого 2024 року у справі за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 про захист ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації,-
У квітні 2021 року позивач - Міністерство юстиції України звернувся до суду із зазначеним позовом, який обгрунтовував тим, що на відеохостингу «YouTube» 15.02.2021 року о 14:00 годині оприлюднена прес-конференція на тему «Проблема дисциплінарної практики Міністерства юстиції щодо приватних виконавців України» за участю відповідача, яка розміщена за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2. Під час прес - конференції поширено недостовірну інформацію щодо діяльності Міністерства юстиції України, яка порушує його особисті немайнові права і має бути спростована відповідачем у спосіб, яким було поширено. На 27 хв. 25 сек., теза відповідача про те, що Міністерство юстиції України використовує підроблені звернення, підлягає спростуванню.
У зв'язку з цим позивач звернувся до суду із зазначеним позовом та просив визнати недостовірною та такою, що порушує право Міністерства юстиції України на недоторканість ділової репутації, інформацію, оприлюднену 15.02.2021 року на пресконференції на тему «ІНФОРМАЦІЯ_4» за участю ОСОБА_2 і розміщеній за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 на 27:54 хвилинах хронометражу, а саме: «у тезі ОСОБА_2 , який зазначив, що Міністерство юстиції України використовує підроблені звернення».
Зобов'язати ОСОБА_1 спростувати недостовірну інформацію, що міститься в оприлюдненій 15.02.2021 прес-конференції на тему «ІНФОРМАЦІЯ_4» за участю ОСОБА_2 і розміщеній за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 а саме: «теза ОСОБА_2 , який зазначив, що Міністерство юстиції України використовує підроблені звернення» шляхом розміщення на відеохостингу «YouTube» повідомлення наступного змісту:
«Спростування. Інформація, що міститься в оприлюдненій 15.02.2021 прес-конференції на тему «ІНФОРМАЦІЯ_4» за участю ОСОБА_2 , яка розміщена за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5, a caмe : «теза ОСОБА_2 , який зазначив, що Міністерство юстиції У країни використовує підроблені звернення» є недостовірною».
Також просив стягнути з відповідача на користь Міністерства юстиції України понесені судові витрати.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Міністерства юстиції України з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Скарга обґрунтована тим, що спотворення дійсності, яке несе в собі оспорювана інформація, створює у глядачів хибну уяву про те, що насправді відбувається при опрацюванні матеріалів щодо діяльності приватних виконавців. Інформація, викладена у вигляді твердження, стосується позивача, порушує його немайнові права, дискредитує та принижує його ділову репутацію, авторитет, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог Мін'юсту та є підставою для задоволення апеляційної скарги Мін'юсту.
Висновки суду першої інстанції щодо того, що поширена відповідачем під час прес-конференції інформація, спростування якої просить Міністерство юстиції, не носить характеру завідомо неправдивих відомостей та є оціночним судженням, є безпідставними і необґрунтованими.
Звертає увагу, що у зв'язку із особливостями фінансування Міністерства юстиції як бюджетної установи, у позивача відсутня можливість замовити проведення експертизи у позасудовому порядку та подати висновок експерта одночасно з поданням позову, тому таке клопотання було заявлено у судовому порядку.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 20.12.2023 у справі
№757/19001/21-ц відмовлено у задоволенні клопотань Мін'юсту про призначення лінгвістичної експертизи та судової експертизи телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів.
Суд першої інстанції прийшов до висновку, що зазначені позивачем докази не мають безпосереднього впливу на предмет доказування у справі.
Також суд першої інстанції зазначив, що питання щодо розмежування оціночних суджень від фактичних тверджень належить до виключної компетенції суду та здійснюється на підставі аналізу частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію».
Зазначає, що із ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 20.12.2023 у справі №757/19001/21-ц Мін'юст не погоджується, оскільки цією ухвалою суд позбавив позивача можливості отримати судовий висновок експерта, як належний доказ у справі, а рішення по справі прийняв без наявності належних доказів, зокрема, висновку експерта, при цьому не надавши належної оцінки наявним доказам у справі.
Також вважає, що для з'ясування обставин, які мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері встановлення цифрових та аналогових приладів з метою встановлення технічних параметрів та стану об'єкта, визначення функціонального призначення. Крім того, слід зазначити, що інформаційне наповнення веб-сайту з часом може бути видалене, тому результати цієї експертизи забезпечать фіксацію інформаційного наповнення веб-сайту та редагування на ньому (у разі наявності).
Таким чином, зазначене є порушенням норм процесуального права, зокрема пункту 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України, згідно з якими суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення судової лінгвістичної експертизи та експертизи телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів судом першої інстанції порушено частину першу статті 5 ЦПК України, відповідно до якої суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Міністерств юстиції України, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21.02.2024 року залишити без змін.
Вказує, що під час розгляду судом першої інстанції справи позивачем подавалось суду клопотання про призначення експертизи телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів мотивовано необхідністю з'ясування обставин справи, які мають значення для вирішення справи, необхідні спеціальні знання у сфері встановлення цифрових та аналогових приладів з метою встановлення технічних параметрів та стану об'єкта, визначення функціонального призначення, а саме, проведення експертизи телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів. Також подавалось клопотання про призначення лінгвістичної експертизи мотивовано необхідністю з'ясування обставин, які мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері встановлення семантичних (смислових) особливостей усної мови автора виступів і висловлювань, наведених у позовній заяві, а саме, проведення лінгвістичної експертизи.
Вважає, що відмовляючи у задоволенні вказаних клопотань, судом було правильно обґрунтовано висновок, що зазначені докази не мають безпосереднього впливу на предмет доказування у справі.
Так, питання щодо розмежування оціночних суджень від фактичних тверджень належить до виключної компетенції суду та здійснюється на підставі аналізу ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію», згідно з якими оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири), що виключає твердження позивача про те, що в наведеній категорії справ в обов'язковому порядку призначається судова лінгвістична експертиза.
Таким чином вважає, що суд дійшов правильного висновку, що зазначені докази не мають безпосереднього впливу на предмет доказування у справі.
Крім того, позивачем в у своїй апеляційній скарзі не враховується той факт, що під час вказаної прес-конференції від 15.02.2021 року на тему «ІНФОРМАЦІЯ_4» були здійснені виступи приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П.В., голови Асоціації приватних виконавців України Чепурного В.М. та заступника голови Асоціації приватних виконавців України Телявського А.М.
Висловлювання названих осіб були тотожними до висловлювань відповідача, викладених за тих же обставин, що були предметом судового розгляду, за результатами якого судами відмовлено у задоволенні позивачу позовів з тих же підстав. На даний час вказані позовні заяви є розглянутими та судами винесено рішення про відмову у задоволенні позовів, які набули чинності.
Зокрема постановою Дніпровського апеляційного суду від 28.02.2023 року у справі №367/2624/21 було встановлено, що «інформація, про те, що:
- приватний виконавець Говоров П.В., зазначив, що його притягнуто до дисциплінарної відповідальності за скаргою, яку скаржник, начебто, не писав;
- приватний виконавець Говоров П.В., зазначив, що Міністерство юстиції України мало б звернутись до правоохоронних органів щодо направлення фіктивних скарг;
- приватний виконавець Говоров П.В., зазначив, що Міністерством юстиції України підготовлено подання на підставі скарги боржника, який її не підписував;
- приватний виконавець Говоров П.В., зазначив, що скаржником на засіданні Дисциплінарної комісії повідомлено, що скаргу він не підписував, є правдивою на основі пояснень боржників, які пояснили під відео, що скарг на приватного виконавця не підписували, а з приводу цього думку, яку висловив відповідач, є оціночним судженням».
В подальшому, постановою Верховного Суду від 19.07.2023 у справі №367/2624/21 постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишено без змін.
Також, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03.03.2023 року у справі № 755/6351/21 було відмовлено у задоволенні позовних вимог Міністерства юстиції України до ОСОБА_3 про захист ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації.
Вказував, що з наведеного предмету позову також вбачається тотожність предмету позовних вимог Міністерства юстиції України як до приватного виконавця Телявського А.М. так і до відповідача.
Зокрема, обидва позови стосуються одних і тих же звернень, про які приватний виконавець Телявський А.М., зазначив, що вони є фіктивним та підробними.
У зв'язку із чим відповідач звертає увагу суду, що використання прикметників «фіктивний» та «підроблений» відбулось за однакових обставин справи із хронологічною різницею у кілька хвилин та, фактично, були коментарем щодо продемонстрованого фрагменту запису із засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12.02.2021 року, а саме: запису виступів запрошених на засідання комісії заявників ОСОБА_4 . ОСОБА_5 , які зазначили, що вони скарги на дії приватного виконавця Говорова П.В. не писали та не направляли.
Наразі, постановою Київського апеляційного суду від 03.10.2023 року у справі
№ 755/6351/21 Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 березня 2023 року залишено без змін.
Стосовно зазначених позивачем в апеляційній скарзі порушень норм процесуального права, то наведені твердження позивача щодо наявності таких порушень є необґрунтованими.
Під час розгляду судом першої інстанції справи позивачем подавалось суду клопотання про призначення експертизи телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів мотивовано необхідністю з'ясування обставин справи, які мають значення для вирішення справи, необхідні спеціальні знання у сфері встановлення цифрових та аналогових приладів з метою встановлення технічних параметрів та стану об'єкта, визначення функціонального призначення, а саме проведення експертизи телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів. Також подавалось клопотання про призначення лінгвістичної експертизи мотивовано необхідністю з'ясування обставин, які мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері встановлення семантичних (смислових) особливостей усної мови автора виступів і висловлювань, наведених у позовній заяві, а саме проведення лінгвістичної експертизи.
Вважає, що відмовляючи у задоволенні вказаних клопотань, судом було правильно обґрунтовано висновок, що зазначені докази не мають безпосереднього впливу на предмет доказування у справі.
Так, питання щодо розмежування оціночних суджень від фактичних тверджень належить до виключної компетенції суду та здійснюється на підставі аналізу ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію», згідно з якими оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири), що виключає твердження позивача про те, що в наведеній категорії справ в обов'язковому порядку призначається судова лінгвістична експертиза. Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що зазначені докази не мають безпосереднього впливу на предмет доказування у справі.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. ч1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що інформація, викладена відповідачем не підлягає спростуванню, оскільки не містить юридичного складу правопорушення, подана відповідачем відповідно до ст. 34 Конституції України.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст.302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.
Відповідно до ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
За ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У положенні абз.5 п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 №1 роз'яснено, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Як вірно зазначено судом, аналіз зазначеного національного законодавства та ст.10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.
Положення п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснює, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Судом встановлено, що на відеохостингу «YouTube» 15.02.2021 року о 14:00 годині оприлюднена прес-конференція на тему «Проблема дисциплінарної практики Міністерства юстиції щодо приватних виконавців України» за участю відповідача, яка розміщена за посиланнях ІНФОРМАЦІЯ_2. Поширена наступна інформація:
- «27 хв. 25 сек., теза ОСОБА_2 , який зазначив, що Міністерство юстиції України використовує підроблені звернення».
Як зазначав представник позивача, відповідач повинен спростувати інформацію, викладену розміщення на відеохостингу «YouTube» оприлюднену на прес-конференції «Проблема дисциплінарної практики Міністерства юстиції щодо приватних виконавців України» на 27 хв. 25 сек. хронометражу, оскільки відповідач порушив права на ділову репутацію державного органу.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
За статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Згідно з усталеною судовою практикою у подібних спорах, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Таким чином, першочерговим питанням, яке підлягає з'ясуванню судом, є розмежування оціночних суджень від фактичних тверджень, враховуючи, що на відміну від фактичного твердження, оціночне судження не підлягає спростуванню та доведенню його правдивості.
Проте, дослідивши докази, додані до позовної заяви, суд першої інстанції вірно зазначав, що відсутні підстави для спростування інформації, оскільки відповідачем висловлено особисту позицію щодо обставин пов'язаних навколо розгляду звернень в цілому і як приклад наведено доводи, які не містять персональних даних ані представників позивача, ані суб'єктів звернень, а обставини, які зазначені відповідачем щодо органів державної влади повинно бути встановлено в межах компетенції представників державного органу, оскільки відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому позовні вимоги є недоведеними.
Також, з оспорюваної позивачем інформації вбачається, що відповідач, даючи оцінку подіям, пов'язаним з розглядом звернень громадян певним державним органом, висловив свою власну позицію, судження, з огляду на співставлення певних обставин, місце, і стосувалися діяльності Міністерства юстиції України.
Тому відповідно до ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, що викладена відповідачем інформація не підлягає спростуванню, оскільки не містить юридичного складу правопорушення та подана відповідачем відповідно до ст.34 Конституції України.
За ст.47-1 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Так, фундаментальними принципами Європейського Суду згідно з його практикою щодо ст.10 Конвенції є те, що свобода вираження поглядів складає одну з важливіших підвалин демократичного суспільства. За дотримання умов п.2 ст.10 вона застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які сприймаються сприятливо, чи розглядаються як необразливі чи байдуже, але й такі, які ображують шокують чи турбують (рішення у справі «Хейдісайд про Сполученого Королівства» від 07.12.1976).
Конституційний суд України в рішенні №2-рп/2012 від 20.01.2012 зазначив: «Особливу увагу потрібно звернути на те, що Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, а перебування певних осіб на посадах, пов'язаних зі здійсненням функції держави передбачає не тільки захист прав цих особі, а й додаткові правові обтяження, тобто обіймаючи певні посади вони погоджуються «виставляти» себе на публічне політичне обговорювання та підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції».
На підставі викладеного, позиція щодо статусу позивача як особи публічного права (публічної фігури) має на увазі під собою, що межі критики такої особи чи органу є ширшими, ніж щодо особи приватної висвітлена у постановах КЦС ВС у справі
№ 752/21313/15-ц від 21 березня 2018 року, у справі № 373/1994/17 від 04 листопада 2020 року.
У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що поширена відповідачем під час прес-конференції інформація, спростування якої просить Міністерство юстиції України, не носить характеру завідомому неправдивих відомостей та є оціночним судженням, а тому не підлягає спростуванню.
Таким чином, суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які досліджені в судовому засіданні, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності та дійшов вірного висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, про відмову в задоволенні позову.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 08 травня 2024 року.
Головуючий:
Судді: