апеляційне провадження №22-ц/824/4047/2024
справа №758/13555/21
08 квітня 2024 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Мережко М.В., Соколової В.В.
за участю секретарів судового засідання Крисіної В.О. , Чепур Н.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Головчака М.М.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до Національного університету «Києво-Могилянська академія» про захист честі, гідності і ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації; про визнання факту дискримінації науково-педагогічного працівника, -
встановив:
У червні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Подільського районного суду міста Києва із позовом про захист честі, гідності і ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації; про визнання факту дискримінації науково-педагогічного працівника.
Позовні вимоги мотивує тим, що позивач працює на кафедрі міжнародного та європейського права Національного університету "Києво-Могилянська академія" з вересня 2010 року, спочатку на посаді старшого викладача, а з квітня 2015 року і по теперішній час - на посаді доцента. Рішенням вченої ради НаУКМА 2018 року позивачу присвоєно вчене звання доцента кафедри міжнародного та європейського права.
В 2020 році проведено конкурс на заміщення посади доцента кафедри міжнародного та європейського права НаУКМА. Основні професійно-кваліфікаційні вимоги, що ставляться до претендентів на науково-педагогічні посади факультету правничих наук НаУКМА, встановлено рішенням декана факультету правничих наук НаУКМА ОСОБА_4 , який водночас є головою вченої ради факультету правничих наук НаУКМА.
На засіданні 04 червня 2020 року кафедра міжнародного та європейського права НаУКМА підтримала висунення кандидатури позивача на посаду доцента, водночас відхиливши пропозицію завідувача кафедри професора ОСОБА_5 щодо укладення відповідного контракту на два роки.
15 червня 2020 року пройшло дистанційне засідання вченої ради факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія". На засіданні обрано на посади доцентів вісім осіб. Позивач уважає, що умови майбутнього трудового контракту ОСОБА_6 значно гірші аніж для семи інших осіб, які перебували в аналогічній ситуації, а саме: для семи осіб встановлено строк трудового контракту 5 років, для позивача - 2 роки. Уважає, що під час засідання вчена рада перевищила свої повноваження, ухваливши імперативне, а не рекомендаційне рішення про строк трудового контракту позивача та допустила грубі порушення процедури розгляду кадрових питань, яку встановлено локальними актами НаУКМА.
Вказує, що 26 червня 2020 року в деканаті факультету правничих наук НаУКМА ознайомився із оригіналом першого варіанта витягу з протоколу засідання вченої ради факультету правничих наук НаУКМА від 15 червня 2020 року №4, та позивачем виявлено, що окрім порушень, допущених безпосередньо в процесі засідання вченої ради, перший варіант витягу подає спотворену картину перебігу засідання та ухвалених на ньому рішень, оскільки містить численні недостовірні відомості та водночас не містить інформації про істотні юридично значущі факти, які в подальшому були виправлені 25 серпня 2020 року.
Вказує, що 18 червня 2020 року позивач письмово звернувся до виконувача президента НаУКМА із пропозицією укласти контракт між НаУКМА та ним про прийняття на посаду доцента кафедри міжнародного та європейського права як із обраним за конкурсом строком з 1 вересня 2020 року по 31 серпня 2025 року. На час звернення позивач ще не ознайомився із змістом протоколу засідання вченої ради факультету правничих наук НаУКМА від 15 червня 2020 року №4 та (або) витягів від нього.
20 липня 2020 року позивач отримав лист від т.в.о. президента НаУКМА ОСОБА_7 , у якому запропоновано укласти контракт на 2 роки, на що він погодився, оскільки укладення контракту строком на два роки було не наслідком вільного волевиявлення, а наслідком перебування в скрутному становищі морального плану. Водночас, на переконання позивача, таке укладення є зловживанням із боку уповноважених посадових осіб НаУКМА обставинами, в яких перебувала інша сторона.
07 серпня 2020 року посадові особи НаУКМА підписали, пронумерували та зареєстрували контракт №90 в книзі реєстрації контрактів. Цей день є датою укладення контракту між Національним університетом "Києво-Могилянська академія" та позивачем. Про факт укладення контракту позивач дізнався лише 01 вересня 2020 року, отримавши лист від т.в.о. президента НаУКМА ОСОБА_8 Належно оформлений примірник контракту позивач отримав та ознайомився із наказом 04 вересня 2020 року.
19 серпня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до т.в.о. президента НаУКМА із заявою про проведення внутрішнього службового розслідування щодо порушень встановленого порядку функціонування вченої ради факультету правничих наук НаУКМА, та заявою із повторною пропозицією укласти контракт на строк п'ять років, ураховуючи нововиявлені обставини, в чому йому було відмовлено листом т.в.о. президента НаУКМА ОСОБА_8 від 18 серпня 2020 року.
02 жовтня 2020 року, володіючи достатнім обсягом інформації щодо змісту контракту, протоколу та двох варіантів витягу з нього, позивач звернувся до т.в.о. президента НаУКМА із пропозицією укласти додаткову угоду до контракту №90 від 07 серпня 2020 року, в якій передбачити строк контракту по 31 серпня 2025 року. Обґрунтовуючи пропозицію, позивач вказав, що ухвалюючи рішення щодо умов контракту із позивачем, т.в.о. президента НаУКМА об'єктивно керувались недостовірною та спотвореною інформацією, а також те, що ухвала вченої ради ФПрН щодо строку контракту не породжує жодних юридичних наслідків, оскільки цей дорадчий орган одного із структурних підрозділі НаУКМА у цьому випадку перевищив свої повноваження. У відповіді від 27 жовтня 2020 року №10/1064 т.в.о. президента НаУКМА ОСОБА_7 пропозицію позивача відхилила.
Вказує, що на час звернення до суду з позовом позивач виявив у діях і бездіяльності посадових осіб НаУКМА та документах, пов'язаних із правовідносинами, що є предметом цього спору, 5 фактів порушення встановленого порядку обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників, 30 фактів поширення недостовірної інформації з боку посадових осіб НаУКМА, яка стосується позивача як до претендента на посаду доцента або члена вченої ради ФПрН, 4 випадки браку інформації про юридично значущі факти, а також прояви дискримінації щодо позивача.
Вказує, що порушення прав і законних інтересів позивача шляхом дискримінації та поширення недостовірних відомостей стали можливі внаслідок порушення встановленого порядку обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників з боку відповідальних за це питання посадових осіб НаУКМА.
Зазначає, що голосування на засіданні вченої ради ФПрН 15 червня 2020 року проходило у відкритому режимі. Водночас 1-й варіант витягу з протоколу, на підставі якого т.в.о. президента НаУКМА ухвалив 09 серпня 2020 року рішення про умови контракту із позивачем, містить недостовірну інформацію про нібито таємний характер цього голосування.
Тимчасові виконувачі обов'язків президента НаУКМА ОСОБА_8 і ОСОБА_7 ухвалили рішення про умови контракту із позивачем чи про можливий їх перегляд на основі 1-го, а потім 2-го варіантів витягу із протоколу засідання вченої ради факультету правничих наук НаУКМА від 15 червня 2020 року №4, які їм надали голова і секретар вченої ради. Вказує, що т.в.о. президента НаУКМА знехтували аргументацію, що містилася у п'ятьох зверненнях позивача про неправомірний характер таких рішень вченої ради ФПрН, порушення встановленого порядку функціонування вченої ради, наявність у документації недостовірних відомостей і створили умови, за яких позивач змушений був підписати контракт у виразно дискримінаційній формі. Діючи в такий спосіб, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 поміж іншого, порушили умови конкурсу, офіційно оприлюднені від імені НаУКМА, що нібито перевага буде надаватись кандидатам, які мають публікації у виданнях, що індексуються у Scopus та Web of Science Core Collection. Отже ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які тимчасово виконували обов'язки президента НаУКМА, ухвалюючи рішення про умови контракту із позивачем, порушили свої посадові обов'язки, що стало однією із причин дискримінації щодо позивача.
Посилається на поширення недостовірної інформації відносно позивача. Станом на 07 серпня 2020 року варіант повного тексту протоколу засідання вченої ради факультету правничих наук НаУКМА від 15 червня 2020 року №4 містить таку неправдиву інформацію про позивача "хоча претендент 2014 по 2020 не мав жодної наукової публікації". Ці ж неправдиві висловлення із незначними змінами в обох варіантах витягу із зазначеного протоколу "хоча претендент з 2014 по 2020 рік не мав публікацій".
У листі на ім'я позивача від 09 липня 2020 року №10/639 т.в.о. президента НаУКМА ОСОБА_7 твердить: "рішенням вченої ради факультету правничих наук ЗАПРОПОНОВАНО укласти з вами контракт на 2 роки". Насправді ж у варіанті станом на 07 серпня 2020 року повного тексту протоколу засідання вченої ради факультету правничих наук НаУКМА від 15 червня 2020 року №4 і обидвох варіантах витягу вказано "ухвалити ОБРАТИ строком на два роки".
Зазначає, що 1-й варіант витягу із протоколу містить недостовірну інформацію: про результати голосування; про нібито факт ухвалення вченою радою пункту 3; про нібито голосування щодо пункту 3 та про таємний характер цього голосування; про результати голосування щодо пункту 3; нібито факт голосування вченої ради щодо пункту 4 та про таємний характер голосування, а також його результати.
Стверджує, що варіант протоколу станом на 07 серпня 2020 року та обидва варіанти витягу з нього не містить інформації про юридично значущі факти, а саме не містять інформацію про те, що позивач у повному обсязі виконав умови контракту №55 від 26 червня 2015 року про призначення його на посаду доцента кафедри міжнародного прав і спеціальних правових наук факультету правничих наук як обраного за конкурсом; про те, що в період чинності зазначеного контракту вчена рада Національного університету "Києво-Могилянська академія" присудила позивачу вчене звання доцента; про те, що НаУКМА поставив до претендентів на посаду доцента кафедри міжнародного та європейського права.
Позивач уважає, що наявний юридичний склад правопорушення «дискримінація», яка заборонена законодавством України, що обмежує його права і законні інтереси за ознакою його належності до групи науково-педагогічних працівників, які мають публікації у періодичних виданнях, включених до наукометричних баз Scopus та/або Web of Science, та за ознакою претендування на посаду доцента кафедри міжнародного та європейського права НаУКМА.
Мотивуючи наведеним, просить суд:
1) скасувати ухвалу вченої ради факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія", прийняту на її засіданні 15 червня 2020 року, в частині строку контракту із ОСОБА_3 як таку, що суперечить підпунктам 1.1., 1.2. Положення про Вчену раду факультету Національного університету "Києво-Могилянська академія", затвердженого наказом НаУКМА № 404 від 17 жовтня 2016 року, підпунктам 5.1., 5.9., 6.2. Положення про порядок обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників Національного університету "Києво-Могилянська академія", затвердженого наказом Національного університету "Києво-Могилянська академія" від 16.04.2020 №126, і прийняту з перевищенням меж наданих цій раді повноважень щодо строків контрактів із науково-педагогічними працівниками;
2) визнати протиправними дії та бездіяльність, що спричинили дискримінацію у формі непрямої дискримінації, прямої дискримінації та утиску ОСОБА_3 за ознакою претендування на посаду доцента кафедри міжнародного та європейського права Національного університету "Києво- Могилянська академія" і за ознакою наявності публікацій у періодичних виданнях, включених до наукометричних баз Scopus та/або Web of Science, у процесі конкурсу на заміщення посади доцента 2020 року і укладення відповідного трудового контракту, а також заподіяння йому моральної шкоди унаслідок поширення недостовірної інформації, яка його стосується, з боку Національного університету "Києво-Могилянська академія", виконувачів обов'язків президента Національного університету "Києво-Могилянська академія" ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , голови вченої ради факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія" ОСОБА_4, секретаря вченої ради факультету правничих наук Національного університету "Києво- Могилянська академія" ОСОБА_11;
3) для протидії дискримінації і спростування недостовірної інформації зобов'язати Національний університет "Києво-Могилянська академія" відкликати протокол від 4.09.2020 робочої комісії, створеної наказом Національного університету «Києво-Могилянська академія» від 10.09.2020 №285; листи тимчасових виконувачів обов'язків президента Національного університету «Києво-Могилянська академія» на ім'я ОСОБА_3 від 09.07.2020 №10/639, від 28.08.2020 № 10/798, від 18.09.2020 № 10/894 та від 27.10.2020 №10/1064; у витязі із протоколу засідання вченої ради факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» від 15 червня 2020 року №4, з яким ОСОБА_3 ознайомився 26 червня 2020 року, слова "хоча претендент не з 2014 по 2020 рік не мав публікацій, тому" та слова "строком на два роки" вилучити, пункт 3 і пункт 4 із тексту вилучити; відкликати витяг із протоколу засідання вченої ради факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія" від 15 червня 2020 року №4, з яким ОСОБА_3 ознайомився 25 серпня 2020 року; у протоколі засідання вченої ради факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» від 15 червня 2020 року №4 слова "хоча претендент 2014 по 2020 рік не мав жодної наукової публікації" (сторінка 3) вилучити, слова "відсутність у ОСОБА_3 публікацій" (сторінка 4) вилучити, абзаци другий і третій на сторінці 4 вилучити, у пунктах 2 - 11 (С. 5 - 7) фрагмент тексту від слів "Умовами контракту..." до слів "... освітньої діяльності" включно вилучити, у пунктах 2 - 7 та 9 - 11 (С. 5 -7) слова "строком на п'ять років" вилучити, у пункті 8 (С. 6) слова "строком на два роки" вилучити; не пізніше ніж на п'ятий день після набрання рішенням суду, спричиненим цією позовною заявою, законної сили розмістити реквізити рішення, включно із іменем позивача і назвою відповідача, та повний текст резолютивної частини рішення, а також текст "Твердження ОСОБА_4 на засіданні вченої ради ФПрН 15.06.2020 "відсутність у ОСОБА_3 публікацій" є неправдиве" (відтворені шрифтом Таїюта, кегль 14, зі збереженням виділення жирним шрифтом) на головній сторінці сайту Національного університету "Києво-Могилянська академія" за адресою https://www.ukma.edu.ua/ і на головній сторінці сайту факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія" за адресою https://law.ukma.edu.ua/, забезпечивши наявність указаних відомостей не менше ніж 180 днів;
4) для протидії дискримінації зобов'язати президента Національного університету "Києво-Могилянська академія" повторно розглянути питання умов контракту №90 (з науково-педагогічним працівником), укладеного із ОСОБА_3 , відповідно до законодавства України, локальних нормативних актів Національного університету "Києво-Могилянська академія", чинних на момент виникнення правовідносин із обрання та прийняття на роботу 2020 року ОСОБА_3 , ураховуючи це рішення, і запропонувати іншій стороні укласти відповідну додаткову угоду до зазначеного контракту.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу.
Уважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки його ухвалено внаслідок порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного тлумачення закону і незастосування закону, який підлягав застосуванню; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповного з'ясування обставин що мають значення для справи.
В обґрунтування порушень норм процесуального права вказує, що судом першої інстанції не забезпечено рівності учасників процесу. Вказує, що усі клопотання позивача про витребування доказів та виклик свідків суд відхилив. У судовому засіданні 08 травня 2023 року судом першої інстанції задоволено клопотання про допит позивача як свідка, однак до кінця розгляду справи, усупереч власній ухвалі суд не допитав позивача. Стверджує, що невиконання власної ухвали є порушенням норм процесуального права, яке зумовило неправильне вирішення справи, оскільки була безпідставно обмежена свобода позивача в наданні суду своїх доказів, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості довести ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Посилається на тривалий розгляд справи у суді першої інстанції.
Вказує, що відмова суду звільнити позивача від сплати судового збору на підставі пункту 4 частини 2 Прикінцевих положень Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" є порушенням процесуального права та доступу до справедливого і публічного розгляду справи упродовж розумного строку.
В обґрунтування неправильного застосування норм матеріального права вказує, що судом першої інстанції не застосовано положення Конституції України, які підлягали застосуванню, зокрема статті 8, 55, 124 Конституції України. Не застосовано рішення ЄСПЛ у справах: "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine"), "Краска проти Швейцарії" (Kraska v. Switzerland), "Мала проти України" (Mala v. Ukraine), "Монт Бланк Трейдінг, Лтд" та "Антарес Тітаніум Трейдінг, Лтд" проти України".
Звертає увагу, що при вирішенні питання в частині позовних вимог щодо дискримінації, судом першої інстанції не застосовано положення статті 24 Конституції України, статті 2,7 Загальної декларації прав людини, статті 26 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 1 Протокол № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 6 Закону України "Про освіту", статтю 2-1 Кодексу законів про працю України, статтю 4 Закон України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні". Не застосовано правові висновки Верховного суду, викладені у постановах №492/446/15-а від 29 серпня 2018 року, №826/9588/17 від 27 серпня 2020 року.
При вирішенні питання в частині позовних вимог про поширення недостовірної інформації вказує, що судом не застосовано статті 3, 32 Конституції України; статті 23, 272, 277, 297, 299 Цивільного кодексу України; пункти 3, 4, 15, 17, 18, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи"; пункт 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".
Вказує на протиправність ухвали про залишення позовної заяви без руху у зв'язку із не сплатою судового збору. Вказує, що позовна заява містила достатнє обґрунтування клопотання про звільнення від сплати судового збору. У ній викладено зміст пункту 4 частини 2 Прикінцевих положень Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", який передбачає звільнення від сплати судового збору в такій категорії справ. Також у заяві наведено висновок Великої Палата Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц.
Стверджує, що через неправильне застосування норм матеріального права на підставі статей 374, 376 ЦПК України ухвала від 22 червня 2021 року у цій справі підлягає скасуванню частково в частині покладення на позивача обов'язку сплатити судовий збір та зміні, яка передбачає звільнення позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі пункту 4 частини другої Прикінцевих положень Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", а безпідставно стягнені як судовий збір за подання позовної заяви кошти в сумі 3632 грн, підлягають поверненню позивачеві.
Посилається на неправильне тлумачення рішення ЄСПЛ у справі Kjeldsen, Busk Madsen and Pedersen v. Denmark (1976) та постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №804/2823/16, що згідно статті 376 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення.
В обґрунтування доводів про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги лист Подільської окружної прокуратури міста Києва 12 серпня 2022 року №10.57-45-3729ВИХ-22.
Вказує, що суд відмовив у задоволенні клопотання про витребування доказу протоколу засідання вченої ради факультету правничих наук НаУКМА від 7 червня 2021 року та аудіозапису вказаного засідання, що є джерелом доказів позовних вимог в частині дискримінації. Окрім цього, суд задовольнив клопотання про допит позивача як свідка, однак відповідну ухвалу не виконав.
Посилається на помилковість висновків суду першої інстанції, оскільки вчена рада допустила тільки одне порушення - ухвалення з перевищенням своїх повноважень імперативного, а не рекомендаційного (як те передбачає закон) рішення щодо строку контракту із позивачем. Натомість інші порушення встановленого порядку прийняття на роботу науково-педагогічних працівників, поширення недостовірних відомостей, які стосуються позивача, ухвалення неправомірних кадрових рішень щодо останнього скоїли конкретні посадові особи НаУКМА.
В мотивувальній частині судового рішення суд вказав про відсутність належних та допустимих доказів, проте такі висновки не відповідають обставинам справи. Позивач вказує, що попри обмеження його прав на подання доказів, до судового розгляду залучено значний масив доказів, які він подав як додатки до позовної заяви. У процесі судового розгляду, зокрема на стадії дослідження доказів не заявлялось про неналежність або недопустимість поданих доказів. Суд не постановляв ухвал про те, що він не приймає до розгляду докази як такі, що не стосуються предмета доказування або одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Відтак, уважає такі висновки помилковими.
Уважає, що справа містить достатні взаємопов'язані докази, які у своїй сукупності підтверджують ту обставину, що протиправними діями посадових осіб НаУКМА було завдано шкоди немайновим правам та інтересам позивача.
Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Скасувати частково ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 22 червня 2021 року у цивільній справі № 758/8438/21 в частині покладення на позивача обов'язку сплатити судовий збір за подання позовної заяви та змінити ухвалу, передбачивши звільнення позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі пункту 4 частини другої Прикінцевих положень Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".
14 листопада 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив Національного університету "Києво-Могилянська академія" на апеляційну скаргу.
В обґрунтування відзиву вказує, що погоджується із висновками суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги уважає безпідставними.
Звертає увагу, що звертаючись до суду із позовом, позивач не навів жодного нормативно-правового акту, яким визначається строк, на який має бути укладений контракт з науково-педагогічним працівником - доцентом. У законодавстві відсутня імперативна норма, яка встановлює строк укладення контрактів з працівниками на посаду доцента, оскільки такий строк визначається за погодженням сторін.
Вказує, що 15 червня 2020 року відбулось засідання вченої ради факультету правничих наук НаУКМА, на якому ухвалено рішення про обрання позивача на посаду доцента кафедри міжнародного та європейського права НаУКМА строком на 2 роки; умовами контракту передбачити обов'язок позивача забезпечувати рівень наукової та професійної активності, передбачених Ліцензійними умовами провадження освітньої діяльності.
Дійсно було виготовлено два варіанти витягу із протоколу засідання вченої ради факультету правничих наук НаУКМА від 15 червня 2020 року № 4, а саме:
- перший варіант витягу складено із технічною помилкою, а саме у резолютивну частину внесено пункт про внесення до контракту умови опублікування не менше однієї статті у наукометричних базах даних, зокрема Web of Science та/або Scopus та не менше однієї статі у фахових виданнях України; насправді такого положення у протоколі засідання немає, про що було повідомлено позивача електронним листом від 25 серпня 2020 року;
- другий варіант витягу підписано 25 серпня 2020 року, із нього вилучено наведене вище положення.
Обидва варіанти витягу містять однакові положення щодо: а) факту обрання позивача на посаду доцента; б) дворічного строку контракту; в) забезпечення мінімального рівня наукової та професійної активності, що передбачено Ліцензійними умовами провадження освітньої діяльності.
Вказує, що 23 липня 2020 року позивач власноручно написав і подав до НаУКМА заяву, якою погодився на укладання контракту строком на 2 роки на посаду доцента разом із заповненим контрактом строком на 2 роки. Позивач із власної волі власноручно заповнив бланк контракту і підписав його строком на 2 роки.
Зазначає, що не зважаючи на положення статті 203, 215 ЦК України, позивач не заявляє вимог щодо визнання контракту недійсним. Більше того позивач стверджує, що підписання контракту було обумовлене його «внутрішнім імперативом», що явно суперечить подальшим твердженням про вимушеність підписання контракту. Це означає, що позивач при підписанні контракту діяв цілком свідомо та з власної волі.
Вказує, що доводи скаржника про перевищення повноважень вченою радою факультету є безпідставними, оскільки процедура обрання на посади науково-педагогічних працівників регламентується Положенням про порядок обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників НаУКМА, затвердженим наказом НаУКМА від 16 квітня 2020 року №126, ухваленого на підставі частин 2, 7 статті 36 Закону України «Про вищу освіту», пункту 5.19 Статуту НаУКМА, а відповідно до пункту 3.7 Статуту НаУКМА діє як автономний та самоврядний заклад.
Вказує, що однією із професійно-кваліфікаційних вимог, що ставились до претендента на посаду доцента кафедри міжнародного та європейського права, була наявність не менше однієї публікації у виданнях, які індексуються в Web of Science та/або Scopus за останні три роки (в тому числі публікацій, прийнятих до друку) та/або не менше двох публікацій у фахових чи іноземних виданнях за останні три роки. Серед документів, які позивач подав на конкурс, нібито були дві публікації за період від 2014 року по 2020 роки у фахових виданнях України. Однак у цьому переліку не вказано видання, у якому начебто оприлюднено статтю «Прецедент як стрижневий складник англо-американського права та його входження в правову систему України», зазначено лише установу - Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Знайти статтю в інтернеті не вдалося. За зверненням декана факультету правничих наук ОСОБА_4 позивач повідомив, що журнал ще не оприлюднено, наклад не поширено, статтю не розміщено на сайті.
Посилається на безпідставність тверджень позивача про те, що він зазнав дискримінації, оскільки професійно-кваліфікаційні вимоги, які висувались до претендентів на посаду доцента кафедри міжнародного та європейського права, були значно вищими, ніж до претендентів на посади доцентів інших кафедр, хоча вони начебто повинні бути однаковими, не відповідає нормам закону. Вказує, що всі ознаки, за якими, на думку позивача, його було дискриміновано, пов'язано із характером роботи, оскільки вони визначають рівень компетентності працівника, який претендує на зайняття певної посади, та його здатність виконувати відповідні обов'язки. Вимоги до претендентів на посаду доцента кафедри міжнародного та європейського права встановлено з метою прийому на роботу працівника певної кваліфікації, а не будь-якої людини, яка має право на працю. Забезпечення належної кваліфікації працівників є безумовним правом НаУКМА як працедавця. Більше того, зазначені вимоги висунуто не персонально до позивача, а до будь-якої людини, яка б виявила бажання взяти участь у конкурсі на заміщення посади доцента кафедри міжнародного та європейського права.
Вказує, що при обговоренні кандидатури позивача на посаду доцента основна увага приділялась результатам його наукової діяльності. Саме незадовільні результати наукової діяльності, а отже і невиконання зобов'язань, передбачених контрактом, стали причиною внесення пропозиції завідувача кафедри про укладання наступного контракту строком на два роки.
Судом вірно встановлено, що підписання контракту з боку позивача не здійснювалось під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження зазначених обставин, при цьому позивач діяв в умовах, коли строк попереднього контракту мав закінчитися, тобто позивач був заздалегідь обізнаний про закінчення контракту і мав можливість вільно обирати чи працювати в НаУКМА далі, чи обрати інше місце роботи; визначення строку контракту є предметом договірних відносин, коли жодна зі сторін не може бути примушена до укладання контракту на строк, більший ніж вона вважає за доцільне.
Уважає, що зазначені скаржником порушення норм процесуального права не можуть бути підставою для скасування рішення.
Щодо відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання про витребування аудіозапису засідання вченої ради факультету правничих наук НаУКМА від 15 червня 2020 року вказує, що такий запис не проводився, відтак суд першої інстанції не мав об'єктивної можливості його витребувати. Витяг з протоколу стосовно обрання позивача на посаду доцента кафедри факультету правничих наук вже був наданий НаУКМА у складі додатків до відзиву і був в матеріалах справи.
Вказує, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив клопотання про допит свідків, оскільки позивачем у клопотанні не вказано конкретно, які обставини останні можуть підтвердити.
Щодо клопотання позивача про допит його як свідка, вказує, що позивачем не зазначено чому в статусі свідка він може надати якісь дані, а в статусі позивача такі дані надати не може. Також позивач не довів, які саме обставини у справі він додатково може підтвердити у статусі свідка, що є відмінними від тих обставин, які він надавав суду у статусі позивача з усіма правами, передбаченими процесуальним законом.
Уважає необґрунтованою вимоги позивача про приєднання до матеріалів справи листа Подільської окружної прокуратури міста Києва від 12.08.2022 № 10.57-45-3729ВИХ-22, оскільки на етапі не завершеного досудового розслідування у вказаному листі не міститься встановлених фактів, що мають значення для цивільної справи № 758/8438/21.
Щодо підстав звільнення позивача від сплати судового збору вказує, що це питання вирішено ухвалою Київського апеляційною суду від 06 жовтня 2023 року, якою установлено відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору.
Мотивуючи наведеним, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
13 лютого 2024 року на адресу Київського апеляційного надійшла заява ОСОБА_3 , у якій скаржник вказав, що за час розгляду справи у суді першої інстанції контракт, укладений між позивачем та відповідачем закінчився. Вказує, що звернувся до Подільського районного суду міста Києва із позовом про визнання рішення незаконним та зобов'язання вчинити дії. Стверджує, що на теперішній час не існує фактичних обставин, які перешкоджали б Київському апеляційному суду в порядку апеляційного перегляду задовольнити позовну вимогу позивача про зобов'язання президента НаУКМА повторно розглянути питання умов контракту, укладеного із скаржником, і запропонувати позивачу укласти відповідну додаткову угоду до зазначеного контракту.
13 лютого 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява скаржника про надання пояснень та постановлення окремої ухвали.
В обґрунтування заяви вказує, що Міністерство освіти і науки України у своєму листі від 22 березня 2022 року №1/3594-22 вказало, що в умовах воєнного стану практично неможливо якісно провести конкурсний відбір науково-педагогічних працівників, зокрема доцентів. Тому запропонувало керівникам закладів розглянути можливість продовження строків трудових договорів (контрактів) з науково-педагогічними працівниками за наявності у них педагогічного навантаження до 31 серпня 2023 року. Позивач входив до цієї категорії працівників. Усупереч пропозиціям МОН України, ОСОБА_10 створив комісію для проведення конкурсу на заміщення посад науково-педагогічних працівників у 2022 році наказом від 21 квітня 2022 року № 159. Наказ №159 не був скасований, водночас не був доведений до відома працівників, зокрема до відома ОСОБА_3 , у встановленому законодавством порядку. Після чого ОСОБА_10 видав наказ НаУКМА від 09 травня 2022 року №179 "Про продовження дії трудових договорів (контрактів) науково-педагогічним працівникам". Наказ № 179 регулював ці самі правовідносини, однак у спосіб, інший ніж наказ № 159. Наказ № 179 не передбачає діяльності комісії для проведення конкурсу на заміщення посад науково-педагогічних працівників у 2022 році, як і будь-яких інших конкурсних комісій. Наказ №179 було доведено до відома працівників. Тобто, водночас були чинні щонайменше два накази, які регулювали ті самі правовідносини (поводження із працівниками, чиї контракти закінчуються 2022 році) у докорінно різний спосіб.
Вказує, що у такий спосіб ОСОБА_10 прямо порушив встановлений для президента НаУКМА обов'язок , визначений статутом Національного університету "Києво-Могилянська академія", затверджений наказом МОН України від 21 грудня 2016 р. №1589, - президент НаУКМА «забезпечує дотримання законності та порядку» (пп. 5.2.9. статуту). Також вказана посадова особа своїми діями спричинила порушення обов'язку відповідача як учасника справи сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, передбаченого у пункті 2 частини 2 статті 43 ЦПК України. Оскільки відзив є офіційним документом, то внесення до нього завідомо неправдивих відомостей службовою особою ОСОБА_10 містить ознаки злочину, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України (службове підроблення).
Вказує, що ОСОБА_10 є президентом НаУКМА, тобто посадовою особою, яка представляє цю юридичну особу. З огляду на вказані вище недоліки в діяльності ОСОБА_10 , їх повторюваність, а також для підвищення виховної і запобіжної ролі провадження у цій справі, існує потреба постановити окрему ухвалу щодо недоліків у діяльності зазначеної посадової особи НаУКМА.
Просить суд постановити окрему ухвалу в порядку статті 262 ЦПК України щодо президента Національного університету "Києво-Могилянська академія" ОСОБА_10 за наслідками виявлення при вирішенні спору недоліків у його діяльності як посадової особи, що представляє Національний університет "Києво-Могилянська академія". В окремій ухвалі зазначити, що недоліки у діяльності посадової особи ОСОБА_10 полягають у свідомому наданні суду неправдивих (неповних і перекручених) відомостей шляхом їх внесення до офіційного документа; у протиправному допущенні одночасної чинності двох сукупностей локальних правових норм, які регулюють одне і те ж питання у різний спосіб. В окремій ухвалі зазначити, що недоліки у діяльності посадової особи ОСОБА_10 порушують вимоги частини першої статті 8 Конституції України, пункт 2 частини 2 статті 43 ЦПК України, пункт 5.2.9. статуту Національного університету "Києво-Могилянська академія", затвердженого наказом МОН України від 21 грудня 2016 року №1589; містять ознаки злочину, передбаченого частиною першою статтею 366 КК України.
В судовому засіданні ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримав, просив скаргу задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи за відсутності представника НаУКМА.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності представника відповідача, який про розгляд справи повідомлений, його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок про відсутність факту дискримінації до ОСОБА_3 з боку НаУКМА.
Суд вказав, що посилання позивача на те, що із окремим особами було укладено контракт на 5 років, а із позивачем на 2 роки, не може бути аргументом у цьому спорі з огляду на те, що вчена рада факультету як колегіальний орган розглядає кожного претендента індивідуально, а не списком. Голова та секретар вченої ради факультету лише засвідчують своїми підписами інформацію, яка була обговорена на засіданні.
Суд не установив факту того, що діями відповідача позивачу завдано немайнової шкоди, а оспорювана інформація безпосередньо вплинула на ділову репутацію позивача.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.
Установлено, що 12 квітня 2020 року оголошено конкурс на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників у 2020 року (термін прийому документів з 27 квітня по 27 травня 2020 року). Згідно пункту 6 визначено вимоги для доцента кафедри міжнародного та європейського права. Зокрема установлено такі вимоги: наявність наукового ступеня; досвід викладання навчальних дисциплін міжнародно-правового циклу не менше 5 років; володіння інтерактивними методами навчання; знання англійської мови на рівні не нижче В2 (мовний сертифікат або науковий ступінь ЗВО країн ЄС та/або ОЕСР); наявність не менше однієї публікації у виданнях, які індексуються в Scopus або Web of Science за останні три роки (в тому числі публікацій, прийнятих до друку) та/або не менше двох публікацій у фахових чи іноземних виданнях за останні три роки; наявність стажування та/або викладання в ЗВО країни ЄС та/або ОЕСР за останні три роки; рівень наукової та професійної активності, який засвідчується виконанням не лише чотирьох видів та результатів з перелічених у пункті 30 цих Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 року №1187. Звернуто увагу, що перевага на заміщення посад "завідувач кафедри", "професор", "доцент", "старший викладач", "асистент" буде надаватись кандидатам, які мають публікації у виданнях, що індексуються у Scopus або Web of Science Core Collection (том 1 а.с.148-51).
15 червня 2020 року відбулось засідання Вченої ради факультету правничих наук НаУКМА, на якому було ухвалено рішення про обрання ОСОБА_3 на посаду доцента кафедри міжнародного та європейського права НаУКМА строком на 2 роки, що підтверджується даними протоколу дистанційного засідання Вченої ради факультету правничих наук НаУКМА від 15 червня 2020 року №4. Із змісту протоколу убачається, що завідувач кафедри ОСОБА_5 , який проінформував, що кафедра підтримала кандидатуру ОСОБА_3 на посаду доцента, хоча претендент з 2014 року по 2020 рік не мав жодної наукової публікації, тому запропонував укласти контракт на 2 роки. ОСОБА_4 відзначив, що відсутність у ОСОБА_3 публікації суперечить Стратегії розвитку ФПрН НаУКМА. ОСОБА_4 поставив на відкрите голосування питання про обрання ОСОБА_3 строком на 2 роки та встановлення в контракті обов'язку працівника забезпечувати рівень наукової та професійної активності, який засвідчується виконанням протягом дії контракту не менше чотирьох видів та результатів професійної діяльності, передбачених Ліцензійними умовами провадження освітньої діяльності. Результат таємного дистанційного голосування з питання обрання на посаду доцента: за - 15, проти - 2, утрималось - 2. За результатами засідання вчена рада ухвалила обрати ОСОБА_3 на посаду доцента кафедри міжнародного та європейського права строком на два роки. Умовами контракту передбачити обов'язок працівника забезпечувати рівень наукової та професійної активності, який засвідчується виконанням протягом дії контракту не менше чотирьох видів та результатів професійної діяльності (том 1 а.с. 152-158).
Згідно даних витягу з протоколу дистанційного засідання Вченої ради факультету правничих наук НаУКМА від 15 червня 2020 року №4 ухвалено затвердити протокол лічильної комісії. Обрати ОСОБА_3 на посаду доцента кафедри міжнародного та європейського права строком на два роки. Умовами контракту передбачити опублікування не менше однієї статті у наукометричних базах даних Scopus або Web of Science Core Collection та щорічно не менше однієї статті у фахових виданнях України. Умовами контракту передбачити обов'язок працівника забезпечувати рівень наукової та професійної активності, який засвідчується виконанням протягом дії контракту не менше чотирьох видів та результатів професійної діяльності, передбачених Ліцензійними умовами провадження освітньої діяльності (том 1 а.с. 159).
Згідно даних витягу з протоколу дистанційного засідання Вченої ради факультету правничих наук НаУКМА від 15 червня 2020 року №4 ухвалено затвердити протокол лічильної комісії. Обрано ОСОБА_3 на посаду доцента кафедри міжнародного та європейського права строком на 2 роки. Умовами контракту передбачити обов'язок працівника забезпечувати рівень наукової та професійної активності, який засвідчується виконанням протягом дії контракту не менше чотирьох видів та результатів професійної діяльності, передбачених Ліцензійними умовами провадження освітньої діяльності (том 1 а.с.160).
23 липня 2020 року ОСОБА_3 подано заяву про те, що він погоджується на укладення контракту на посаду доцента кафедри міжнародного та європейського права факультету правничих наук як обраним за конкурсом строком з 01 вересня 2020 року по 31 серпня 2022 року (том 2 а.с. 21).
07 серпня 2020 року між сторонами укладено контракт №90, згідно даних якого ОСОБА_3 призначається на посаду доцента кафедри міжнародного та європейського права факультету правничих наук на строк з 01 вересня 2020 року по 31 серпня 2022 року (том 2 а.с. 161-162).
Наказом Національного університету "Києво-Могилянська академія" від 16 квітня 2020 року №126 введено в дію Положення про порядок обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників Національного університету "Києво-Могилянська академія". Згідно пункту 1.2 положення, таке визначає порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників в НаУКМА: завідувачів кафедрами, професорів, доцентів, старших викладачів, асистентів, директора бібліотеки (том 2 а.с.17-20).
Згідно з вимогами статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів констатує, що судом першої інстанції правильно зроблено висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, проте висновки суду не є повними та не достатньо обґрунтованими, відтак апеляційний суд вказує на таке.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини 1 та 6 статті 43 Конституції України).
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина 3 статті 21 КЗпП).
Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особо. Працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, та дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно частини 11 статті 55 Закону України «Про вищу освіту» ( тут і далі в редакції на час спірних правовідносин) під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти.
Апеляційний суд зазначає, що позивач, у разі порушення його суб'єктивного права, може скористатись не будь-яким способом його відновлення, а лише тим, який, як правило, визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від: виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами; змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа; характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ефективний спосіб захисту має відповідати: змісту права чи інтересу; характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Щодо вимог позову про скасування ухвали вченої ради факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія", прийнятої на її засіданні 15 червня 2020 року, в частині строку контракту із ОСОБА_3 , апеляційний суд виходить із наступного.
Згідно статті 33 Закону України «Про вищу освіту» факультет - це структурний підрозділ закладу вищої освіти.
Згідно частини 1 статті 36 цього Закону вчена рада є колегіальним органом управління закладу вищої освіти, який утворюється строком на п'ять років, склад якого затверджується наказом керівника закладу вищої освіти протягом п'яти робочих днів з дня закінчення повноважень попереднього складу вченої ради.
Повноваження вченої ради визначено частиною 2 статті 36 цього Закону.
Згідно частини 6 статті 36 цього Закону рішення вченої ради закладу вищої освіти вводяться в дію рішеннями керівника закладу вищої освіти.
Згідно частини 7 статті 36 цього Закону у закладі вищої освіти можуть бути утворені вчені ради структурних підрозділів, повноваження яких визначаються вченою радою закладу вищої освіти відповідно до статуту вищого закладу вищої освіти. Вчена рада закладу вищої освіти може делегувати частину своїх повноважень вченим радам структурних підрозділів. Склад відповідних вчених рад формується на засадах, визначених частинами третьою і четвертою цієї статті.
Згідно Положення про Вчену раду факультету Національного університету "Києво-Могилянська академія", затвердженого наказом НаУКМА № 404 від 17 жовтня 2016 року, вчена рада факультету - колегіальний орган управління, який у межах наданих йому повноважень ухвалює рішення у сфері наукової, науково-педагогічної, інноваційної та іншої діяльності факультету Національного університету «Києво-Могилянська академія» (пункт 1.1. Положення).
Вчена рада факультету провадить свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Закону України «Про вищу освіту», Статуту НаУКМА, рішень Вченої ради НаУКМА, цього Положення (пункт 1.2. Положення).
Рішення вченої ради факультету оформлюється протоколом і є обов'язковим для виконання всіма працівниками і студентами факультету. Рішення вченої ради факультету може бути підставою для видання розпорядження декана, наказу або розпорядження Президента НаУКМА. Рішення вченої ради факультету може бути скасовано рішенням Вченої ради НаУКМА (пункт 1.5. Положення).
Пунктом 2.1.16. Положення до повноважень вченої ради факультету віднесено обрання таємним голосуванням асистентів, старших викладачів, доцентів і професорів факультету у порядку, встановленому відповідними положеннями НаУКМА.
Згідно пункту 6.2 Положення про порядок обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників Національного університету "Києво-Могилянська академія", затвердженого наказом Національного університету "Києво-Могилянська академія" від 16 квітня 2020 року №126, строк контракту установлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо строку контракту має право кожна із сторін згідно з чинним законодавством, відповідні кафедра, вчена рада.
Згідно пункту 6.1 Положення від 16 квітня 2020 року №126 рішення Вченої ради НаУКМА (факультету) вводяться в дію наказом президента НаУКМА про прийняття на роботу, у тому числі з укладенням контракту з обраною особою.
Отже апеляційний суд робить висновок, що рішення вченої ради факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія", прийняте на засіданні 15 червня 2020 року в частині строку контракту із ОСОБА_3 , не суперечить підпунктам 1.1.,1.2. Положення про Вчену раду факультету Національного університету "Києво-Могилянська академія", затвердженого наказом НаУКМА № 404 від 17 жовтня 2016 року, підпунктам 5.1., 5.9., 6.2. Положення про порядок обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників Національного університету "Києво-Могилянська академія", затвердженого наказом Національного університету "Києво-Могилянська академія" від 16 квітня 2020 року №126, оскільки вчена рада має право вносити пропозиції щодо строку контракту.
Поряд з цим, апеляційний суд зазначає, що відповідне рішення вченої ради факультету вводиться в дію наказом президента НаУКМА, відтак у разі незгоди із визначеним контрактом строком не є ефективним способом захисту оспорення рішення вченої ради в цій частині, оскільки такий строк установлюється саме контрактом за погодженням сторін цього контракту, якими є у цьому випадку НаУКМА (з однієї сторони) та ОСОБА_3 (з іншої сторони), та такий контракт (або його окремі положення) можуть бути оспорені.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Стаття 2 Загальної декларації про права людини передбачила, що кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (МПГПП) також встановлює загальну заборону дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини (стаття 2). Пакт покладає на держави обов'язок передбачити в національному законі заборону не тільки дискримінації будь-якого роду (стаття 26), але й будь-якого відступу "на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства" (стаття 20).
Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) у статті 14 та статті 1 Протоколу № 12 також закріплює принцип недискримінації.
З метою реалізації зазначених положень, визначення організаційно-правових засад запобігання та протидії дискримінації, забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина ухвалено і діє Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», який вводить загальну заборону дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними.
Специфіка справ про дискримінацію, яка відрізняє їх від переважної більшості інших категорій справ, полягає в тому, що аргументація в них будується на порівнянні. У побудові аргументації - ідентифікація неоднакового ставлення, яка відбувається, зокрема, через пошук або вибір так званого компаратора - особи або групи осіб, з якими буде здійснюватися порівняння. Така група осіб має перебувати в аналогічному або максимально схожому становищі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" формами дискримінації є: пряма дискримінація; непряма дискримінація; підбурювання до дискримінації; пособництво у дискримінації; утиск.
Статтею 2-1 Кодексу законів про працю України визначено забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об'єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Не вважаються дискримінацією у сфері праці встановлені цим Кодексом та іншими законами дії, а також обмеження прав працівників, що залежать від властивих певному виду робіт вимог (щодо віку, освіти, стану здоров'я, статі) чи обумовлені необхідністю посиленого соціального та правового захисту деяких категорій осіб.
Законами і статутами господарських товариств (крім акціонерних), сільськогосподарських кооперативів, фермерських господарств, громадських об'єднань, релігійних організацій та заснованих релігійними організаціями юридичних осіб можуть встановлюватися переваги для їхніх засновників (учасників) і членів при наданні роботи, переведенні на іншу роботу та залишенні на роботі в разі звільнення.
Особи, які вважають, що вони зазнали дискримінації у сфері праці, мають право звернутися із скаргою до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду.
У Європейській конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" зазначається, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Європейський суд з прав людини при розгляді справ про дискримінацію оперує поняттями пряма дискримінація - відмінність у ставленні до осіб, які знаходяться в аналогічних або відповідним чином схожих ситуаціях, що ґрунтується на ознаці, яку можна ідентифікувати (Carsonandothers v. UK p. 61, Burden v. UK, p.60) і непряма дискримінація - однакове ставлення до людей, ситуації яких відрізняються. Відмінність у ставленні може проявлятися у формі непропорційно шкідливих наслідків загальної політики чи заходу, які попри своє нейтральне формулювання дискримінують певну групу осіб (Opuz v.Turkey p. 183). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (п.п. 48,49 Рішення ЄСПЛ у справі "Пічкур проти України" від 07.11.2013, заява №10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).
Таким чином, заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати пункт 40 зазначеного рішення.
Такі висновки викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року по справі №492/446/15.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.
Разом із тим, не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб (частина 3 статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2018 року в справі № 800/191/17 зазначила, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, з метою з'ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об'єктивні, обґрунтовані підстави.
У постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 804/2823/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.
Вимоги позивача щодо визнання протиправними дій та бездіяльності з боку НаУКМА, що спричинили дискримінацію у формі непрямої дискримінації, прямої дискримінації та утиску ОСОБА_3 за ознакою претендування на посаду доцента кафедри міжнародного та європейського права Національного університету "Києво- Могилянська академія" і за ознакою наявності публікацій у періодичних виданнях, включених до наукометричних баз Scopus та/або Web of Science, у процесі конкурсу на заміщення посади доцента 2020 року і укладення відповідного трудового контракту, не підлягають задоволенню, оскільки окреслені позивачем дії не містять ознак дискримінації у розумінні наведених вище вимог закону, а визначають загальні вимоги НаУКМА до кандидатів на посаду доцента кафедри міжнародного та європейського права.
Вимоги в частині визнання цих дій та бездіяльності з боку НаУКМА такими, що заподіяли моральну шкоду, не є належним способом захисту.
Визнання певних дій (бездіяльності) такими, що заподіяли моральну шкоду, само по собі не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення відповідних прав, у разі їх порушення.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що вимоги в частині визнання дій та бездіяльності такими, що спричинили дискримінацію, а також моральну шкоду унаслідок поширення недостовірної інформації з боку виконувачів обов'язків президента Національного університету "Києво-Могилянська академія" ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , голови вченої ради факультету правничих наук Національного університету "Києво-Могилянська академія" ОСОБА_4, секретаря вченої ради факультету правничих наук Національного університету "Києво- Могилянська академія" ОСОБА_11 не підлягають задоволенню, оскільки вказані особи не були залучені до участі у справі, що дає підстави для висновку про відмову у позові в цій частині з огляду на невірно визначений суб'єктний склад.
Із наведених підстав апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції тих обставин, що вчена рада допустила тільки одне порушення - ухвалення з перевищенням своїх повноважень, а інші порушення встановленого порядку прийняття на роботу науково-педагогічних працівників, поширення недостовірних відомостей, які стосуються позивача, ухвалення неправомірних кадрових рішень щодо останнього скоїли конкретні посадові особи НаУКМА.
У частині 1 статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин:
- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під діловою репутацією особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Оскільки не установлено фактів дискримінації та поширення недостовірної інформації, зокрема таких відомостей, які завдають шкоди честі, гідності та діловій репутації, відсутні підстави для задоволення вимог в частині зобов'язання відповідача вчинити певні дії, пов'язані із протидією дискримінації та спростування недостовірної інформації.
Вимоги позову в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути умови контракту і запропонувати іншій стороні укласти відповідну додаткову угоду до зазначеного контракту не є належним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення права у разі його порушення.
Окрім того, апеляційний суд уважає за доцільне зазначити, що контракт є особливою формою трудового договору, в якому його умови, у тому числі і строк дії, встановлюється за угодою сторін, та визначення цих умов не є компетенцією суду.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції не взято до уваги лист Подільської окружної прокуратури міста Києва 12 серпня 2022 року №10.57-45-3729ВИХ-22, відхиляються апеляційним судом, оскільки зміст листа свідчить лише про внесення повідомлених ОСОБА_3 відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, проте не містить даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), які мають значення для вирішення цієї справи.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що відмова суду в задоволенні заявлених позивачем клопотань призвела до обмеження свободи позивача у наданні доказів, відхиляються апеляційним судом, оскільки такі клопотання вирішено судом з урахуванням положень статті 76 ЦПК України, якою унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Процесуальний недолік суду першої інстанції щодо того, що у судовому засіданні 08 травня 2023 року судом задоволено клопотання про допит позивача як свідка, проте такий не відбувся, усунуто апеляційним судом та позивача допитано на стадії апеляційного перегляду в якості свідка, який надав пояснення в цілому, що збігаються з доводами позову та апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги в частині тривалого розгляду справи в суді першої інстанції самі по собі не є такими, що дають підстави для скасування рішення суду.
Натомість порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду першої інстанції, колегією суддів не установлено.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що відмова скаржника звільнити від сплати судового збору є порушенням процесуального права, апеляційним судом відхиляються з огляду на таке.
Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (Закон 5207-VI) прийнято 06 вересня 2012 року. В Прикінцевих положеннях цей Закон містив норму, а саме частину 4 Прикінцевих положення, якою доповнював частину 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» пунктом 6-1 такого змісту: "6-1) позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних із дискримінацією".
04 жовтня 2012 року набула чинності редакція Закону України «Про судовий збір» на підставі Закону 5207-VI. Відтак, із 04 жовтня 2012 року пунктом 6-1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнялись позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов'язаних із дискримінацією.
Проте Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» (Закон 484-ІІІ, який набрав чинності 01 вересня 2015 року) внесено зміни до Закону України «Про судовий збір», зокрема викладено статтю 5 у новій редакції, яка не міститься положення про звільнення від сплати судового збору позивачів за подання позовний заяв, пов'язаних із дискримінацією.
З наведеного убачається, що із 01 вересня 2015 року на позивачів за подання позовів щодо спорів, пов'язаних із дискримінацією, не поширюється положення статті 5 Закону України «Про судовий збір» в частині звільнення вказаної категорії осіб від сплати судового збору. Тобто позивачі у справах, пов'язаних із дискримінацією, звільнялись від сплати судового збору за звернення до суду із заявами та скаргами у період з 04 жовтня 2012 року по 01 вересня 2015 року.
Дані, викладені в письмових поясненнях позивача, поданих до апеляційного суду 13лютого 2024 року, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки викладені в поясненнях факти щодо видання президентом НаУКМА наказу №159 від 21 квітня 2022 року та наказу №179 від 09 травня 2022 року не стосуються підстав та предмету цього позову.
Підстав для постановлення окремої ухвали у відповідності до статті 262 ЦПК України колегією суддів не установлено.
Ураховуючи наведене вище, апеляційний суд робить висновок про часткове задоволення апеляційної скарги, зміну рішення суду першої інстанції із викладенням мотивувальної частини судового рішення в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення суду в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повну постанову складено 09 травня 2024 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді М.В. Мережко
В.В. Соколова