П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 522/24504/23
Перша інстанція: суддя Бондар В.Я.,
повний текст судового рішення
складено 19.01.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Танасогло Т.М.,
суддів: Димерлія О.О., Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 19 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про скасування постанови про адміністративне правопорушення,-
У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради (відповідач), з вимогами про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ОДП №007122 від 12.12.2023 за ч.1 ст. 122 КУпАП.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, 12.12.2023 о 14:24 год ОСОБА_2 приїхав на Преображенську 36, припаркував автомобіль БМВ 330 СІ в місці (кармані) для паркування під кутом 45 градусів паралельно авто, що там вже було припарковане. Паралельно бордюру у цьому кармані фізично не було можливості припарковати автомобіль. О 14:29 год підійшовши до авто, ОСОБА_3 побачив як інспектор спілкується з водієм авто, яке стояло поруч та почав спілкуватися з інспектором, який вже повідомив що щодо його авто вже виписаний штраф. На парковці були відсутні дорожні знаки 5.43, таблички 7.6.1-7.6.7 та розмітка при заїзді на паркомісця, які повинні були бути там встановлені та нанесенні. Крім того, у постанові вказано адресу парковки Преображенська, 34, тоді як позивач здійснив парковку за адресою: вул. Преображенська, 36.
Відповідач проти позову заперечував, мотивуючи тим, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є правомірною, була винесена з додержанням вимог чинного законодавства та з передбачених законом підстав.
Окрім того, у відзиві відповідач також зазначив, що постанову складено у відношенні до власника автомобіля ОСОБА_1 . Відомостей про користувача в реєстр внесено не було, тому ОСОБА_4 неналежний позивач.
У судовому засіданні 08.01.2024 проведеному Приморським районним судом м. Одеси за участі ОСОБА_3 та представника відповідача ОСОБА_5 було прийнято до матеріалів справи відзив та змінено неналежного позивача ОСОБА_3 на належного ОСОБА_1 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.01.2024р., позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано постанову Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради серії ОДП 0071222 від 12 грудня 2023 року, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн, справу про адміністративне правопорушення - закрито.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 сплачений за подання цього позову судовий збір.
Обґрунтовуючи вимоги своєї апеляційної скарги, апелянт - відповідач у справі, наголошуючи на правомірності винесеної постанови серії ОДП 0071222 від 12.12.2023р. зазначає, що водієм транспортного засобу BMW 330CI, д/н НОМЕР_1 вчинено правопорушення передбачене п. 15.6 Правил дорожнього руху України, а саме - здійснено стоянку таким чином, що не відповідає способу поставлення транспортного засобу на стоянку, зазначеному табличками до дорожніх знаків 7.6.1, 7.6.5. апелянт також звертає увагу, що суд першої інстанції в своєму рішенні посилається на галузеві будівельні норми В.2.3-37641918-550:2018 «Зупинки маршрутного транспорту». Однак, ці галузеві будівельні норми встановлюють загальні вимоги до проектування зупинок маршрутних транспортних засобів, які є складовими автомобільних доріг загального користування і розташовані в межах смуги відведення автомобільної дороги та не стосуються карману для парковки транспортних засобів.
Також, за твердженнями скаржника, суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що виразилось тому, що ухвалу про заміну неналежного позивача було прийнято після початку розгляду справи по суті. Також, ОСОБА_1 була відсутня на судовому засіданні та не надавала згоду на заміну позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Суд першої інстанції встановив, що власником автомобіля BMW 330CI, номерний знак НОМЕР_1 , з 16.08.2023 є ОСОБА_1 .
12 грудня 2023 року о 14:29 год інспектором з паркування ОСОБА_6 було складено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ОДП №0071222, згідно якої 12.12.2023 о 14:22 год за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 34, водій транспортного засобу BMW 330CI, номерний знак НОМЕР_1 здійснив стоянку таким чином, що не відповідає способу поставлення транспортного засобу на стоянку, зазначеному табличками до дорожніх знаків 7.6.1-7.6.5. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п. 15.6 ПДР та ч.1 ст. 122 КУпАП, внаслідок чого на позивачку було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятою постановою по справі про адміністративне правопорушення, до суду було подано вказаний позов ОСОБА_3 , якого в подальшому відповідною ухвалою суд першої інстанції замінив на ОСОБА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, проаналізувавши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази, суд першої інстанції фактично виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності прийняття постанови серії ОДП 0071222.
У відповідності до приписів ст. 311 КАС України справу розглянуто у порядку письмового провадження, про що повідомлено учасників справи.
Сторонами не висловлено заперечень проти розгляду справи в порядку письмового провадження.
В силу ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч.2 ст.2 КАС України вимогам.
Згідно ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Як визначено ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. № 1306 (надалі ПДР).
Пунктом 1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Аналогічні положення містяться у ст.14 Закону України "Про дорожній рух".
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п.1.9 ПДР).
Пунктом 8.1 ПДР України встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Відповідно до п.15.6 ПДР України, стоянка всіх транспортних засобів у місцях, позначених дорожніми знаками 5.42.1, 5.42.2, 5.43, встановленими з табличкою 7.6.1, дозволяється на проїзній частині вздовж тротуару, а встановленими з однією з табличок 7.6.2-7.6.6 - легкових автомобілів і мотоциклів тільки так, як показано на табличці.
Також, слід зауважити, що таблички 7.6.2-7.6.6 поширюють дію знаків 5.42.1 «Місце для стоянки», 5.43 «Зона стоянки» тільки на легкові автомобілі, мотоцикли і мопеди.
В свою чергу, частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Примітка. Суб'єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - четвертою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб'єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).
Положеннями ст.14-2 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у неоплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов'язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.
Згідно ст.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, тощо.
При цьому, в силу приписів п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
За приписами ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Із змісту ст.283 КУпАП слідує, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому КУпАП порядку.
Згідно з положеннями ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
У відповідності до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно ч. 1, 4 ст.73, ч.2 ст.74, ст. 75 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Водночас, колегія суддів наголошує, що в силу вимог ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частини 1-3 ст. 90 КАС України визначають, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів також зазначає, що законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, а тому, з урахуванням принципів і загальних засад Кодексу України про адміністративні правопорушення, практики Європейського Суду з прав людини, передбачається принцип презумпції невинуватості особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.
Так, на підтвердження правомірності прийняття спірної постанови ОДП 0071222 та підтвердження факту й обставин скоєння правопорушення відповідачем до справи надано паперові копії фотознімків із зображенням автомобіля БМВ 330 СІ, НОМЕР_2 , місця його розташування. Фотозйомка здійснювалася за допомогою технічного засобу марки Lenovo ТВ-8505Х, про що зазначено в постанові про накладення адміністративного стягнення.
Як вбачається з фотокарток доданих до позову та прикріплених до постанови в електронному вигляді, автомобіль BMW 330CI, номерний знак НОМЕР_3 , був припаркований в кишені під кутом 45 градусів, а перед карманом встановлений дорожній знак 5.43 «Зона стоянки» з зазначенням способу поставлення транспортного засобу на стоянку 7.6.1, тобто вздовж тротуару.
Як доцільно звернув увагу суд першої інстанції, згідно п.14.9.10 ДСТУ 4100:2021 таблички 7.6.1-7.6.7 «Спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку» застосовуються зі знаком 5.43, щоб позначити спосіб поставлення ТЗ на стоянці біля тротуару або з його використанням. Символи зображені на знаках 7.6.1 7.6.7, можуть бути дзеркальними. На табличці 7.6.1 зазначено, що всі види ТЗ повинні бути поставлені на стоянку на проїзній частині вздовж тротуару.
При цьому, відповідно до п.1.10 ПДР терміни, що наведені в цих правилах, мають таке значення:
- автомобільна дорога, вулиця (дорога) - частина території, зокрема в населеному пункті, з усіма розташованими на ній спорудами (мостами, шляхопроводами, естакадами, надземними і підземними пішохідними переходами) та засобами організації дорожнього руху, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів та обмежена по ширині зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу;
- край проїзної частини (для нерейкових транспортних засобів) - видима умовна чи позначена дорожньою розміткою лінія на проїзній частині в місці її прилягання до узбіччя, тротуару, газону, розділювальної смуги, смуги для руху трамваїв, велосипедної або пішохідної доріжки;
- проїзна частина - елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів.
Відповідно до галузевих будівельних норм В.2.3-37641918-550:2018«Зупинки маршрутного транспорту. Загальні вимоги проектування», затверджені Наказом Міністерства інфраструктури України від07.03.2018№111, заїзна кишеня - це елемент зупинки, що складається з клинів відгону (входу,виходу)та зупинкового майданчика. Згідно зп.3.2зазначених норм, зупинковий майданчик визначається як майданчик з твердим покриттям, влаштований для зупинки за межами проїзної частини автомобільної дороги.
Отже, заїзну кишеню не можна розглядати як проїзну частину автомобільної дороги, у зв'язку з її місцезнаходженням поза проїзною частиною.
Таким чином, «карман»/заїзна кишеня/зупинковий майданчик у якому був розміщений автомобіль BMW 330CI, номерний знак НОМЕР_4 , не є складовою проїзної частини та відповідно до нього не міг бути застосований встановлений знак 5.43, дія якого з позначенням способу 7.6.1 розповсюджується на стоянку саме на проїзній частині.
Отже, можна констатувати, що відповідачем не доведено події та складу інкримінованого позивачці адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи сторін, суд вважає, що наявні всі підстави для задоволення позову ОСОБА_1 , яка є власником ТЗ у відношенні якої було складено оскаржену постанову.
Апеляційний суд вважає доцільним врахування судом першої інстанції галузевих будівельних норм В.2.3-37641918-550:2018«Зупинки маршрутного транспорту. Загальні вимоги проектування», затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від07.03.2018№111 в частині визначення такого елементу зупинки - як «заїзна кишеня», оскільки саме вказаний нормативний документ дає визначення цьому елементу.
Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що виходячи зі змісту приписів ст.9 КУпАП, юридичною підставою для відповідальності є склад правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина.
Разом з цим, відсутність хоча б одного з наведених елементів, в свою чергу виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Враховуючи визначення адміністративного правопорушення (проступку) наведеного у ч.1 ст.9 КУпАП, апеляційний суд також звертає увагу на приписи ст.ст. 10, 11 цього ж Кодексу, якими закріплено, що:
-адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків;
-адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Суб'єктивна сторона правопорушення за ст.121-3 КУпАП характеризується умисною формою вини, тобто особа, яка вчиняє такі дії, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Між тим, з досліджених матеріалів даної справи та встановлених спірних обставин справи вбачається, що жодні докази, які б свідчили про умисне чи також з необережності вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122 КУпАП, в матеріалах справи відсутні.
Отже, в даному випадку з огляду на викладене вище у сукупності, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б доводили правомірність прийняття відповідачем постанови серії ОДП 007122 від 12.12.2023р.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, за яке спірною постановою ОСОБА_1 як власницю автомобіля притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, за наслідками апеляційного перегляду справи, враховуючи наявні у справі докази суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оскаржуваної позивачем постанови.
Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновки суду першої інстанції.
Так, стаття 247 КУпАП зазначає, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч.3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Відтак, з метою дотримання вимог ч.3 ст. 286 КАС України, скасовуючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, судом першої інстанції обгрунтовано також прийнято рішення про закриття справу про адміністративне правопорушення.
Доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права апеляційний суд також відхиляє з огляду на їх необґрунтованість.
У розумінні вимог абз. 2 ч.2 ст. 317 КАС України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Частиною 3 статті 317 КАС України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо:
1)справу розглянуто неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;
4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі;
5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні;
6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;
7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Виходячи з наведених законодавчих приписів, колегія суддів звертає увагу, що заміна позивача в даному випадку після початку розгляду справи по суті, не підпадає під передбачені ч.3 ст. 317 КАС України підстави для обов'язкового скасування рішення суду.
Крім того, така обставина не призвела до неправильного вирішення даної справи, що встановлено під час апеляційного перегляду.
До того ж, згідно матеріалів справи, належний позивач - ОСОБА_1 після здійсненої судом першої інстанції заміни не заперечувала про таке. В подальшому, позивачка надала довіреність, яка наявна у справі, на представництво її інтересів ОСОБА_2 .
Порушень ч.1 ст.48 КАС України при заміні неналежного позивача на належного не відбулось.
Відповідно до ч.1 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, ЄСПЛ у п. 36 по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Інші доводи та заперечення скаржника скарги є несуттєвими, встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Апелянтом не доведено за встановлених спірних обставин справи правомірність прийняття спірної постанови.
Колегія суддів підтверджує, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм права, у зв'язку з чим підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 241-243, 245, 286, 308, 311, 315-317, 321, 325 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту транспорту, зв'язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 січня 2024 року у справі №522/24504/23 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач Т.М. Танасогло
Судді О.О. Димерлій Ю.В. Осіпов