09 травня 2024 року м. Дніпросправа № 160/28723/23
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровського окружного адміністративного суду
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року (суддя Новікова І.В.) у справі №160/28723/23 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
визнати протиправними дії відповідача 1 щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2023 року по 31.10.2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн;
зобов'язати відповідача 1 здійснити нарахування та виплату належної позивачці суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2023 року по 31.10.2023 року, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо незабезпечення фінансування виплати позивачці суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2023 року по 31.10.2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн;
зобов'язати відповідача 2 здійснити фінансування виплати належної здійснити нарахування та виплату належної позивачці суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2023 року по 31.10.2023 року з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн.
В обгрунтування заявлених вимог посилалась на те, що на момент виникнення спірних правовідносин займає посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Зазначала, що протягом спірного періоду вона отримувала суддівську винагороду виходячи з прожиткового мінімуму, який використовувався відповідачем для обчислення базового розміру посадового окладу - 2102 грн. В свою чергу,
позивачка вважала такі дії відповідача протиправними, оскільки Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” та Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн. Позивачка зазначала, що посадовий оклад судді визначається лише Законом України “Про судоустрій і статус суддів” і не може визначатися будь-яким іншим законом чи нормативно-правовим актом. За таких обставин, позивачка вважала, що під час визначення розміру її суддівської винагороди має застосовуватись прожитковий мінімум визначений для працездатних осіб на відповідний рік.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з неправомірності застосуванні при визначені розміру суддівської винагороди такої базової величини як прожитковий мінімум у розмірі 2102грн. Суд першої інстанції зазначив, що розмір суддівської винагороди регулюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і не може визначатися іншим законодавством. У свою чергу, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З цих підставсуд дійшов висновку, що оскільки указана гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Не погодившись з рішенням суду, Дніпропетровський окружний адміністративний суд подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Фактично позиція відповідача полягає в тому, що питання визначення розміру суддівської винагороди є питання виключно законодавця. З цього приводу відповідач зазначає, що положеннями ст.135 Закону про судоустрій визначено, що розмір винагороди судді визначається Верховною Радою шляхом прийняття законів про судоустрій та про Державні бюджети на кожний рік. У свою чергу, як зазначає відповідач, в Законах України “Про Державний бюджет України на 2021 рік”, “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» Верховна Рада чітко визначила, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні. Відповідач зазначає, що вказані норми права неконституційними не визнавалися, а отже підлягають застосуванню при визначенні суддівської винагороди.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи, які не заперечуються сторонами, свідчать про те, що Указом Президента України від 18.06.2010 №713/2010 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Наказом Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2012 №189-к позивачку зараховано до штату цього суду з 16 липня 2012 року.
Відповідно до наданої відповідачем інформаційної довідки від 23.10.2023 №54-05, прожитковий мінімум, який застосовувався при визначенні базового розміру посадового окладу судді у 2021-2023 роках становив 2102,00 грн.
Вважаючи, такі дії відповідача 1 протиправними, а також протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачці суддівської винагороди, позивачка звернувся з позовом до суду.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно з частиною другою статті 4 Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII “Про несення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” (далі - Закон № 1401-VIII).
Законом №1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що “розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій”.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом № 966-XIV, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Однак, статтею 7 Закону № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня - 2189,00 гривень, з 01 липня - 2294,00 гривні, з 01 грудня - 2393,00 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема:
- працездатних осіб: з 01 січня - 2270,00 гривень, з 01 липня - 2379,00 гривень, з 01 грудня - 2481,00 гривня;
- працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 01 січня - 2102,00 гривні.
Статтею 7 Закону № 1928-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.
Статтею 7 Закону № 2710-IX установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
працездатних осіб - 2684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Водночас Закони № 1082-IX, № 1928-IX, № 2710-IX фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Однак, означені Закони не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Колегія суддів враховує, що згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22).
Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021, 2022 та 2023 років на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі ст. 7 Законів № 1082-IX, № 1982-IX, № 2710-IX була неправомірною.
Такий висновок зроблено Верховним Судом у подібних правовідносинах (постанова від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а).
Зі змісту матеріалів справи вбачається та відповідачами не заперечується, що обчислення суддівської винагороди позивачу у спірному періоді проведено у відповідності до Закону №1082-IX, Закону №1928-IX та Закону №2710-IX, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.
Відповідно до правил частин третьої, четвертої статті 148 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів.
Статтею 149 Закону № 1402-VІІІ визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.
Отже, виходячи з наведених норм права, головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Дніпропетровський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, приймаючи до уваги те, що відповідно до Закону № 1402-VIII єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є Закон про судоустрій, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірному випадку Дніпропетровський окружний адміністративний суд зобов'язаний обчислити та виплатити позивачці суддівську винагороду, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2021, на 01.01.2022 року та на 01.01.2023. У свою чергу, Державна судова адміністрація України повинна забезпечити фінансування виплати належної позивачці суддівської винагороди в 2021-2023 роках у повному обсязі.
З цих підстав суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст.316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Дніпропетровського окружного адміністративного суду залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року у справі №160/28723/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України
Повне судове рішення складено 09.05.2024
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк