09 травня 2024 р. Справа № 440/15973/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 (ухвалене суддею Кукоба О.О.) по справі № 440/15973/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (в подальшому - ГУПФ України в Чернігівській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (в подальшому - ГУПФ України в Полтавській області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати протиправними дії ГУПФ України в Полтавській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 недоодержаної пенсії її померлого чоловіка ОСОБА_2 в сумі 373068,60 грн; зобов'язати ГУПФ України в Полтавській області виплатити ОСОБА_1 недоодержану пенсію її померлого чоловіка ОСОБА_2 в сумі 373068,60 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 р. позов задоволено частково, а саме: визнати протиправними дії ГУПФ України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті сум нарахованої ОСОБА_2 пенсії; зобов'язати ГУПФ України в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 недоодержану пенсію її померлого чоловіка ОСОБА_2 у загальному розмірі 373068,60 грн, нараховану на виконання рішень Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі № 620/9373/21 та від 17.01.2023 у справі № 620/8450/22; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУПФ в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною військового пенсіонера ОСОБА_2 , що підтверджено копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі №620/9373/21, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, з 01.04.2019 здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.04.2021 № ФЧ 50779, станом на 05.03.2019, з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 у справі № 620/8450/22, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату нарахованої пенсії згідно рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі № 620/9373/21 без обмеження її максимального розміру, починаючи з 01.04.2019, з урахуванням раніше проведених виплат.
Листами ГУПФ України в Чернігівській області від 08.05.2023 та від 16.05.2023, за результатами розгляду заяв ОСОБА_2 повідомило, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі № 620/9373/21 ОСОБА_2 нараховано, але не виплачено пенсію у розмірі 267432,10 грн, а на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.01.2023 у справі №620/8450/22 - 105636,50 грн; загальний розмір нарахованої, але не виплаченої на дату смерті ОСОБА_2 пенсії, складає 373068,60 грн
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджено копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .
З 16.08.2023 ОСОБА_1 призначена пенсія в разі втрати годувальника, відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та позивач перебуває на обліку у ГУПФ України в Полтавській області.
02.10.2023 позивачка звернулась до ГУПФ України в Полтавській області з заявою про виплату недоодержаної пенсії нарахованої її померлому чоловікові ОСОБА_2 .
Листом ГУПФ України в Полтавській області від 13.10.2023 ОСОБА_1 повідомлено, що на виконання рішень Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі №620/9373/21 та від 17.01.2023 у справі № 620/8450/22 ГУПФ України в Чернігівській області нарахована заборгованість з виплати пенсії, яку можливо отримати у разі заміни сторони виконавчого провадження.
Позивач не погодилася з вищезазначеною відмовою відповідача та звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту прав позивача є визнати протиправними дії ГУПФ України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті сум нарахованої ОСОБА_2 пенсії, зобов'язавши пенсійний орган виплатити позивачу недоодержану пенсію її померлого чоловіка у загальному розмірі 373068,60 грн, нараховану на виконання рішень Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі № 620/9373/21 та від 17.01.2023 у справі № 620/8450/22.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII (в подальшому - Закон № 2262-ХІІ).
Згідно із ч. 2 ст. 55 Закону № 2262-ХІІ, нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім'ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в подальшому - Порядок № 3-1).
Відповідно до п. 4 Порядку № 3-1, заява про виплату недоодержаної пенсії, у зв'язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім'ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.
Судовим розглядом встановлено, що спірні правовідносини по цій справі стосуються правовідносини щодо наявності підстав для отримання ОСОБА_1 сум нарахованої, але невиплаченої пенсії, за померлим чоловіком.
Згідно із листом ГУПФ України в Чернігівській області листом від 16.11.2023, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі № 620/9373/21 ОСОБА_2 нараховано, але не виплачено пенсію у розмірі 267432,10 грн, а на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.01.2023 у справі №620/8450/22 - 105636,50 грн; загальний розмір нарахованої, але не виплаченої на дату смерті ОСОБА_2 пенсії, складає 373068,60 грн.
Згідно із ст. 61 Закону № 2262-ХІІ, суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім'ї, які або належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, або які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше шести місяців після смерті пенсіонера.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , із заявою про виплату недоотриманої пенсії, у зв'язку зі смертю пенсіонера та відповідними документами позивачка, як дружина померлого ОСОБА_2 , звернулася до ГУПФ України в Чернігівській області 07.12.2023, тобто до закінчення шести місяців після смерті померлого чоловіка.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачка, як дружина померлого пенсіонера ОСОБА_2 , яка звернулася до пенсійного органу за відповідною виплатою, не пізніше шести місяців після смерті пенсіонера, має право на одержання суми пенсії, яка була нарахована та підлягала виплаті померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 пенсіонерові ОСОБА_2 , але не була йому виплачена пенсійним органом у зв'язку з його смертю.
Щодо доводів апелянта щодо можливість отримання позивачкою недоотриманої пенсії померлого лише у разі заміни сторони виконавчого провадження, суд зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №200/10269/19-а сформульований висновок про те, що у разі переходу до членів сім'ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв'язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад. Фактично законом встановлено переважне право членів сім'ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09.06.2022 у справі № 200/12094/18-а, такий висновок Верховного Суду стосується випадків, коли члени сім'ї пенсіонера або особа, якій забезпечується пенсія у разі втрати годувальника, реалізувала своє право на неодержану пенсію, в порядку, встановленому ч. 1 ст. 52 Закону № 1058-IV та ч. 1 ст. 61 Закону № 2262-ХІІ, шляхом звернення до територіального органу Пенсійного фонду не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера, проте не отримала таку виплату й оскаржує прийняте суб'єктом владних повноважень рішення з цього питання.
Отже суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, та членів їх сімей, і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини, а виплачуються виключно за процедурою, визначеною частиною 1 статті 61 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи апелянта про необхідність заміни сторони виконавчого провадження у межах справ № № 620/9373/21 та 620/8450/22 для отримання позивачкою заборгованості з виплати перерахованої ОСОБА_2 пенсії є не обґрунтованими та помилковими.
Судовим розглядом встановлено, що листом від 02.01.2024 ГУПФ України в Чернігівській області, за результатами розгляду заяви позивачки від 07.12.2023, повідомило ОСОБА_1 про те, що виплата такої заборгованості можлива у разі заміни сторони її правонаступником, тобто фактично відповідач відмовив у виплаті заборгованості дружині позивача, яка звернулась із заявою про отримання коштів у межах передбаченого частиною 3 статті 61 Закону №2262-ХІІ шестимісячного строку після смерті ОСОБА_2 .
Таким чином, із урахуванням вищевикладених обставин суд апеляційної інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи, що ОСОБА_2 на дату смерті перебував на пенсійному обліку в ГУПФ України в Чернігівській області, яким обліковано заборгованість з виплати йому сум нарахованої пенсії на виконання рішень Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі № 620/9373/21 та від 17.01.2023 у справі № 620/8450/22 у загальному розмірі 373068,60 грн., належним способом захисту прав позивачки, є визнання протиправними дії ГУПФ України в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті сум нарахованої ОСОБА_2 пенсії та зобов'язання ГУПФ України в Чернігівській області виплатити ОСОБА_1 недоодержану пенсію її померлого чоловіка у загальному розмірі 373068,60 грн., нараховану на виконання рішень Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі № 620/9373/21 та від 17.01.2023 у справі № 620/8450/22.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 по справі № 440/15973/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін