30 квітня 2024 рокуСправа №160/4091/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення йому нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку однією сумою;
- зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по фактичному розрахунку однією сумою за період з 03.08.2016 р. по день фактичного розрахунку;
- визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення йому виплати компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої виплати грошового забезпечення з 03.08.2016 р. по день фактичного розрахунку;
- зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої виплати грошового забезпечення за період з 03.08.2016 р. по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив військову службу в ВЧ НОМЕР_1 з 16.04.2014 року по 02.08.2016 року. Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.08.2016 року №147 його виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 . Вважаючи, що при виключені його зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з ним усіх необхідних розрахунків - оскаржив вказані дії в судовому порідку. Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2023 року у справі №160/8775/23 було зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 16.04.2014 року по 02.08.2016 року із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця "січень 2008" з урахуванням раніше виплачених сум. На виконання вказаного рішення суду відповідачем було нараховано та сплачено на його картковий рахунок 36 347 грн. 06.01.2024 року він звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 з заявою, в якій просив провести нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та провести нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої виплати грошового забезпечення з 01.01.2016 р. по фактичний розрахунок. Проте, відповідач своїм листом повідомив про неможливість нарахування та виплати середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.ст.160, 161 КАС України та запропоновано позивачу, у десятиденний строк з дня отримання ухвали суду, усунути недоліки позовної заяви шляхом надання уточненої позовної заяви, в якій привести позовні вимоги у відповідність до вимог п.4 ч.5 ст.160 КАС України.
19.02.2024 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 21.02.2024 року прийнято уточнену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Цією ж ухвалою суду витребувано від відповідача довідку про середній заробіток позивача згідно із постановою КМУ "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 р. № 100.
На виконання вимог ухвали суду, відповідач 29.04.2024 року надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що перебіг строку звернення до суду розпочинається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. При цьому, як зазначено в правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.11.2019 р., порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Так, позивача звільнено з військової служби 02.08.2016 року, а тому про порушене право щодо виплати грошового забезпечення йому стало відомо, в липні 2023 року (звернення до суду з позовом про проведення індексації). Проте позов про стягнення середнього заробітку пред'явлено позивачем лише в лютому 2024 року, тобто поза межами строків, передбачених законом, що тягне наслідки, встановлені статтею 123 КАС України. Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач вказав, що позивач не звертався з відповідною заявою про нарахування компенсації до військової частини. Відповідь, надіслана на його адресу щодо нарахування й виплати компенсації, стосувалась виконання судового рішення у справі № 160/4091/24. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.
Додатком до відзиву на позовну заяву відповідачем надано розрахунок середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 від 24.04.2024 року № 193/260.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, враховуючи позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 06.07.2015 року (серія НОМЕР_2 ).
У період з 16.04.2014 року по 02.08.2016 року позивач проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.08.2016 року №147 прапорщика ОСОБА_1 з 02.08.2016 року виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .
Згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2023 року у справі №160/8775/23 позовну заяву ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та не виплати у повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 16.04.2014 року по 02.08.2016 року;
- зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.04.2014 року по 02.08.2016 року із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця "січень 2008 року", з урахуванням раніше виплачених сум.
24.12.2023 року на рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського оружного адміністративного суду від 28.07.2023 року у справі № 160/8775/23 у розмірі 35 982,73 грн.
Позивач 25.01.2024 року звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із заявою щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та провести нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів.
Листом від 29.01.2024 року № 1981/158 відповідач щодо поданого звернення повідомив, що підстав провести позивачу нарахування компенсації втрати частини доходу та нарахування середнього заробітку у військовій частині немає. Також було надано довідку - розрахунок невиплаченої індексації від 29.01.2024 року № 193/54.
Позивач вважаючи, що відповідачем несвоєчасно проведено з ним остаточний розрахунок при звільненні та відповідно до положень статей 116, 117 КЗпП України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і компенсацію втрати частини доходів, звернувся до суду з позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ст.1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини 2 і 3 статті 9 Закону № 2011-XII).
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Водночас, статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 117 КЗпП України (в редакції після 19.07.2022 року) передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом встановлено, що на момент звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, а саме роботодавець не нарахував та не виплатив індексації грошового забезпечення за період з 16.04.2014 року по 02.08.2016 року
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2023 року у справі № 160/8775/23, відповідачем 24.12.2023 року було остаточно проведено з позивачем розрахунок при звільненні, а саме: нараховано та виплачено йому індексацію грошового забезпечення в сумі 35 751,79 грн.
Суд звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов'язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року в справі №810/451/17 та від 26.02.2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція, відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно із частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 року в справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові від 13.05.2020 року в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117, 233 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року в справі №4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відтак, суд вважає, що відповідачем вчинено триваюче правопорушення, щодо не здійснення остаточного та повного розрахунку із позивачем в частині невиплати грошової компенсації за не виплату індексації грошового забезпечення, а тому у нього наявне право на застосування положень статті 117 КЗпП України в частині отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.
При цьому, суд зазначає, що період затримки в даному випадку складає з 03.08.2016 року (наступний день після звільнення) по 18.07.2022 року включно (день встановлення обмеження строком виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) та з 23.06.2023 року по 23.12.2023 року (шість місяців ст.117 КЗпП України) становить 2 312 днів.
Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року "Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати" (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п.2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку № 100).
Відповідно до інформації, наданої відповідачем розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням становив 15 368,80 грн. (середньоденний заробіток становить 251,95 грн.).
З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 03.08.2016 року (наступний день після звільнення) по 18.07.2022 року становить 536 401,55 грн. (251,95 грн. х 2 129 дні затримки), а за період з 23.06.2023 року по 23.12.2023 року становить 46 106,85 грн. (251,95 грн. х 183 дні затримки).
При задоволенні позову суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 806/345/16, від 18.07.2018 р. у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 р. у справі №524/1714/16-а.
Зокрема, істотність частки компенсації за непроведену індексацію в порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 35 751,79 грн. (сума компенсації за непроведену індексацію) / 582 508,40 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку) = 0,06.
Таким чином сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 03.08.2016 року по 18.07.2022 року та з 23.06.2023 року по 23.12.2023 року становить: 251,95 грн. х 0,06 (частка компенсації за непроведену індексацію) х 2 312 (кількість днів затримки розрахунку, які підлягають відшкодуванню) = 34 950,50 грн.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 02.08.2016 року по 18.07.2022 року та з 23.06.2023 року по 23.12.2023 року має бути виплачений позивачу у розмірі 34950,50 грн.
На підставі наведеного позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 03.08.2016 року по 23.12.2023 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за вказаний період в сумі 34 950,50 грн.
Щодо зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно із статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
соціальні виплати;
стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення);
сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (в т.ч. сума індексації грошових доходів громадян).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема індексації грошового забезпечення).
У свою чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі №9-рп/2013 зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
З огляду на викладене, індексація входила до складу грошового забезпечення позивача та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація втрати частини доходів відповідно до чинного законодавства.
Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до п.4 Порядку № 159 (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Частиною 4 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
В силу положень статті 6 Закону № 2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок: коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.
Враховуючи наявність факту невчасної виплати позивачу суми індексації грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що він має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Подібна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.
Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Матеріалами справи підтверджується звернення позивача 25.01.2024 року із заявою щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, проте відповідач листом від 29.01.2024 року № 1981/158 відмовив у здійснення такої виплати.
На підставі наведеного позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2023 року у справі № 160/8775/23 та зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд вважає за можливе задовольнити позовну заяву з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" з відповідача судові витрати, відповідно до ст.139 КАС України, не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 03.08.2016 року по 23.12.2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 03.08.2016 року по 23.12.2023 року в сумі 34 950,50 грн.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2023 року у справі №160/8775/23.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2023 року у справі №160/8775/23, з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Судовий збір не стягується.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма