465/1630/24
3/465/1222/24
Іменем України
08.05.2024 м. Львів
Суддя Франківського районного суду м. Львова Кузь В.Я., розглянувши адміністративні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, пенсіонера, за даними протоколу проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч.5 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
встановив:
04 березня 2024 року до Франківського районного суду м. Львова поступили матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.5 ст.126 КУпАП.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 569724 від 17.02.2024р., 17.02.2024р. об 00 год. 15 хв. у місті Львові на перехресті вулиць Стрийська та Володимира Великого водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Hyundai Accent д.н.з. НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування такими транспортними засобами Франківським районним судом м. Львова 25.05.2023р. терміном на 1 рік, повторно протягом року, будучи притягненим до відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП 03.01.2024р., чим порушив п.2.1а ПДР України, за що відповідальність передбачена ч.5 ст.126 КупАП.
В судові засідання, призначені судом на 19.03.2024р., 10.04.2024р. та 08.05.2024р., правопорушник не прибув, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи шляхом скерування судових повісток. Крім того, в розглядуваному протоколі міститься підпис ОСОБА_1 про те, що він ознайомлений про розгляд справи у Франківському районному суді м. Львова. Таку поведінку ОСОБА_1 суд розцінює як небажання брати у участь в судовому процесі з метою захисту своїх прав та інтересів, відтак як спосіб уникнення притягнення до адміністративної відповідальності.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Між тим, згідно позиції Європейського суду з прав людини, яка викладена в рішенні від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст. 6 даної Конвенції.
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно зі ст. 268 КУпАП, яка не передбачає обов'язкової участі особи при розгляді справи за ч.5 ст.126 КУпАП, а також з урахуванням принципу судочинства, зазначеного в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за наявними матеріалами справи.
Суд вважає, що неявка правопорушника ОСОБА_1 в судове засідання, який повинен добросовісно користуватись належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, свідчить про безпідставне умисне затягування справи, нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст.1 КУпАП).
Вивчивши представлені на розгляд адміністративні матеріали та дослідивши фактичні обставини, у їх сукупності, вважаю, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, дії останнього правильно кваліфіковано, оскільки ОСОБА_1 порушив правила дорожнього руху, що виразились у керуванні транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами повторно протягом року..
В силу вимог ч. 2 ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
П. 1.5 ПДР України встановлено, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Ч.4 ст.126 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Ч.5 цієї статті передбачено відповідальність за повторне протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.
Відповідно до п.1.10 ПДР України, водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
В матеріалах справи міститься довідка, видана 23.02.2024р. старшим інспектором ВАП УПП у Львівській області ДПП капітаном поліції Н.Дяків, про те, що згідно інформаційного порталу Національної поліції України, підсистеми "Пошук посвідчення водія", ОСОБА_1 отримав 31.12.2022р. посвідчення водія НОМЕР_2 , статус "вилучений".
В матеріалах справи міститься довідка, видана 23.02.2024р. старшим інспектором ВАП УПП у Львівській області ДПП капітаном поліції Н.Дяків, про те, що згідно інформаційного порталу Національної поліції України, гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягався 15.01.2024р. Городоцьким районним судом Львівської області до адміністративної відповідальності за скоєння 25.10.2023р. правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП з накладенням на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 40800 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 років.
Доказів, які б спростовували вину ОСОБА_1 ним не надано, не здобуто таких і під час судового розгляду справи.
Відповідно до ч.2 ст.14 Закону України «Про дорожній рух», до учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно вимог ч.10 ст.15 цього закону, забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 р., доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Вина особи, яка притягається до відповідальності повинна бути доведена органом який склав протокол, а доводи вини повинні ґрунтуватися на доказах, об'єктивність яких не викликала б жодних сумнівів. При цьому всі викладені у протоколах про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.
Згідно з ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
У відповідності до вимог ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
При оцінці доказів під час розгляду справ про адміністративні правопорушення мають бути застосовані критерії доведення "поза розумним сумнівом". Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту (рішення ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі "Коробов проти України").
Приймаючи до уваги принцип «поза розумним сумнівом», зміст якого також сформульований і у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України", доведення вини має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального (адміністративного) правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
В справі «Пол і Одрі Едвардс проти Об'єднаного Королівства» № 46477/99, Європейський суд з прав людини зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
Правопорушення стверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 569724 від 17.02.2024р. та доданими до них матеріалами, які безпосередньо перевірені судом.
Наведені вище докази узгоджуються між собою, є належними та допустимими, підстави ставити під сумнів їх достовірність відсутні, а тому в своїй сукупності підтверджують обставини, встановлені в суді.
Стягнення слід визначити з урахуванням особи винного, в межах санкції статті, за якою кваліфіковано правопорушення, у виді штрафу, з позбавленням права керування транспортним засобом, та з оплатним вилученням транспортного засобу.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення, власником автомобіля Hyundai Accent д.н.з. НОМЕР_1 є гр. ОСОБА_2 , натомість в матеріалах справи міститься реєстраційна картка транспортного засобу, з якої вбачається, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки ГАЗ 66 д.н.з. НОМЕР_3 , дата реєстрації 09.11.2004р.
Відповідно до ст. 40-1 КУпАП, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення, у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення, сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, судовий збір сплачується в розмірі 0,2% розміру мінімальної заробітної плати.
На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 268, 283, 384 КпАП України, -
постановив:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 2400 (двох тисяч чотириста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 (сорок тисяч вісімсот) гривень в дохід держави, а також позбавити права керування транспортними засобами строком на 7 (см) років, з оплатним вилученням транспортного засобу марки ГАЗ 66 д.н.з. НОМЕР_3 , дата реєстрації 09.11.2004р..
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 605 (шістсот п"ять) грн. 60 коп. судового збору.
На постанову про адміністративне правопорушення може бути подано скаргу протягом десяти днів з дня її винесення до Львівського апеляційного суду через суд, що постановив рішення.
Суддя В. Кузь