04 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 755/6829/21
провадження № 51-4477км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
засудженого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_7 ,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у кримінальному провадженні № 12020100040005344 за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Києва,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122 та ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 30 листопада 2022 року ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 122 КК на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 296 цього Кодексу на строк 3 роки. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_5 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК.
Частково задоволено цивільний позов потерпілого. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 15 920 грн та моральної шкоди 50 000 грн.
Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат і долю речових доказів.
Районний суд установив, що ОСОБА_5 разом із невстановленими особами, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, 10 жовтня 2020 року в період з 23:00 до 23:30 на території ресторану «Колиба» на АДРЕСА_1 , діючи з особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, голосно висловлюючись нецензурною лайкою, поводячи себе зухвало та нахабно, порушуючи громадський порядок, проявляючи явну неповагу до загальноприйнятих правил поведінки та норм моралі, спричинили конфлікт та бійку з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Близько 23:30 ОСОБА_8 намагався припинити їхні хуліганські дії, однак ОСОБА_5 не звертаючи уваги на прохання ОСОБА_8 та діючи із особливою зухвалістю умисно завдав останньому удар рукою в щелепу, внаслідок чого заподіяв йому середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Після цього ОСОБА_5 разом із двома невстановленими особами втекли з місця злочину.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора Київський апеляційний суд ухвалою від 25 квітня 2023 року залишив це рішення без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_11 , який брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
На обґрунтування зазначає, що всупереч вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не навів переконливих мотивів на спростування доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК, що, на його думку, призвело до призначення засудженому явно м'якого, а відтак й несправедливого покарання.
Вказує, що при перегляді вироку апеляційний суд не врахував того, що ОСОБА_5 своєї вини у вчиненому не визнав, перед потерпілим не вибачився та завданої шкоди йому не відшкодував. При цьому сам потерпілий у суді апеляційної інстанції апеляційну скаргу прокурора підтримав.
Відтак вважає, що ухвалене цим судом рішення не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.
Позиція учасників у суді касаційної інстанції
Прокурор підтримав касаційну скаргу.
Захисник та засуджений просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Крім цього, згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Правильність кваліфікації дій та міра покарання прокурором у касаційній скарзі не оскаржуються.
Апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на нього певний обов'язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.
Згідно з положеннями ст. 419 КПК суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено правові підстави, з яких подану скаргу визнано необґрунтованою.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушенням.
Цих вимог закону суд апеляційної інстанції дотримався повністю.
Так, за правилами статей 50, 65 ККособі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Згідно з положеннями ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання, в тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з вироку районного суду, підставами для застосування ст. 75 КК при призначенні покарання ОСОБА_5 цей суд визнав конкретні обставини справи та те, що останній раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, одружений, має на утриманні малолітню дитину, офіційно працевлаштований, має постійне місце проживання, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває.
За відсутності обставин, які обтяжують покарання, виходячи з установлених фактичних обставин кримінального провадження, які впливають на вибір заходу примусу, а також з аналізу даних про особу винного - як у загальносоціальному стані, так і в аспекті його потенційної суспільної небезпеки, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, місцевий суд дійшов переконливого висновку про можливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою.
При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора суд апеляційної інстанції, перевіривши наведені в ній доводи, які є аналогічними тим, що викладені ним у касаційній скарзі, уважно їх вивчив і дійшов обґрунтованого висновку про законність рішення місцевого суду, та навів у своїй ухвалі конкретні мотиви з урахуванням яких він визнав необхідним залишити цей вирок без змін, а скаргу без задоволення.
Твердження прокурора в касаційній скарзі про те, що засуджений не заслуговує на умовне звільнення від покарання, не є прийнятними, оскільки такі не ґрунтуються на точному змісті ст. 75 КК, положення якої визначають порядок відбування покарання, а не порядок визначення його виду та розміру. Поміж тим, застосування вказаної норми належить до дискреційних повноважень суду, які і були реалізовані судом у цьому кримінальному провадженні.
Окрім того, з поданої потерпілим ОСОБА_8 письмової заяви убачається, що він не має до засудженого жодних претензій матеріального чи морального характеру, оскільки завдану йому шкоду було відшкодовано повністю і він примирився з ОСОБА_5 , а тому просить суд касаційної інстанції залишити судові рішення без зміни.
Ухвала апеляційного суду є належним чином обґрунтованою та вмотивованою і за змістом відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК, у ній зазначено відповідні мотиви та положення закону, якими керувався цей суд при ухваленні свого рішення.
При перегляді судового рішення судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, наслідком яких може бути його зміна чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року щодо ОСОБА_5 без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
___________________ __________________ _____________________ ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3