Справа №461/1090/24
24 квітня 2024 року м.Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого судді Романюк В.Ф.,
за участю:
секретаря судового засідання Салика С.М.
позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Управління патрульної поліції у Львівській області (адреса: 79053, м.Львів, вул. Перфецького, 19) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Управління патрульної поліції у Львівській області, в якому просить суд скасувати постанову серії БАД № 984643 про накладення адміністративного стягнення від 25 січня 2024 року і закрити справу про адміністративне правопорушення. Стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.
В обгрунтування поданого позову покликається на те, що 25 січня 2024 р. поліцейським старшим сержантом поліції 2 взводу 2 роти 1 батальйону УПП у Львівській області ДПП ОСОБА_2 позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 122 КУпАП на накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності в постанові вказано порушення мною п. 12.4 ПДР, а саме те, що позивач, керуючи автомобілем, рухався із швидкістю 97 км/год при дозволеній швидкості 50 км/год. Швидкість вимірювалася приладом Trucam LTI 20/20 TC 008380.
Позивач вважає, що вказана вище постанова про накладення на нього адміністративного стягнення є незаконною, оскільки на відповідному відрізку дороги, де було використано спеціальний технічний прилад для вимірювання швидкості, дорожнього знаку 5.76, за наявності якого можливе розміщення фото- і відеотехніки для забезпечення дотримання правил дорожнього руху, немає і не було на момент складення вказаної вище постанови.
Крім того під час з'ясування обставин фіксації швидкості автомобіля позивача на місці зупинки, шляхом перегляду відеозапису фіксації, звернув увагу поліцейських на той факт, що ще до моменту наведення червоної позначки з іншого автомобіля на автомобіль позивача для фіксації швидкості, на моніторі приладу вже відображалась швидкість 97 км/год.
Обгрунтованого пояснення щодо незмінності показника швидкості поліцейські не надали, що викликає в позивача сумнів щодо справності вказаного вище спеціального технічного засобу і надійності на предмет втручання в його роботу з боку третіх осіб.
З урахуванням наведеного, позивач просить суд позов задоволити.
Ухвалою суду від 06 лютого 2024 року у справі відкрито провадження та призначено до розгляду з викликом сторін у судове засідання.
Ухвалою суду від 23 лютого 2024 року судове засідання відкладено.
08 березня 2024 року від представника відповідача Забродоцької Я. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позову. Просить суд проводити розгляд справи без участі сторони відповідача.
26 березня 2024 року за клопотанням позивача ОСОБА_1 , про що зазначено в протоколі судового засідання від 26.03.024 р., виключено із числа відповідачів ОСОБА_2
25 березня 2024 року, 17 квітня 2024 року та 24 квітня 2024 року від позивач ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, надав пояснення. Просив суд позов задоволити.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Суд встановив, що 25 січня 2024 р. поліцейським старшим сержантом поліції 2 взводу 2 роти 1 батальйону УПП у Львівській області ДПП Ліщинським Мар'яном Івановичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серія БАД №984643, відносно ОСОБА_1 , про притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП на накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 25 січня 2024 року у с. Зимна Вода, по автомобільній дорозі Львів-Шегині 11 км+600м керував транспортним засобом AUDI Q5 з державним номерним знаком НОМЕР_2 зі швидкістю 97 км/год. при дозволеній швидкості 50 км/год. швидкість руху вимірювалась лазерним приладом TruCam LTI20/20 ТС008380, чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306 (далі - ПДР України).
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до п. 2.3.6 ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Пункт 12.4 ПДР України встановлює дозволену швидкість руху у населених пунктах не більше 50 км/год.
Також, відповідно до п. 12.9.6 ПДР України, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4 - 12.7.
Відповідно до ч.1 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, як фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.
В абз. 2 ч. 1 цієї статті закону вказано, що технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних літальних апаратах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу фото- і відеотехніка повинна розміщуватись (монтуватись, закріплюватись) стаціонарно, натомість розміщення таких засобів у руці (руках) не відповідає приписам цієї норми закону.
Контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.76), що передбачено ч. 2 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену фототехніку і відеотехніку, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідно до п. 10.7.63 ДСТУ 4100:2014 «Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування» знак 5.76 «фото-відеофіксація порушень ПДР» застосовується для позначення ділянок доріг, де можливе здійснення контролю за порушенням ПДР за допомогою спеціальних приладів».
Оскаржуючи вищевказану постанову, позивач покликається на те, що на відповідному відрізку дороги, де було використано спеціальний технічний прилад для вимірювання швидкості, дорожнього знаку 5.76, за наявності якого можливе розміщення фото- і відеотехніки для забезпечення дотримання правил дорожнього руху, немає і не було на момент складення вказаної вище постанови, на підтвердження чого, позивачем надано лист - відповідь Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Львівській області від 19.03.2024 р., відповідно до якого у зв'язку і пошкодженням такого знаку, який встановлювався раніше, новий знак було встановлено 14 лютого 2024 року.
Крім цього, згідно листа 04.04.2024 № 03-1194/08-01 Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Львівській області, вбачається, що інформації про те чи був знак на своєму місці, яке для нього визначено відповідними розпорядчими документами, не відомо, а лише відомо, що він був встановлений у 2021 році і додано фотоматеріали цього дорожнього знака станом на третій квартал 2023 року. Також до відповіді додано дефектний акт від 10 лютого 2024 року і повідомлено, що відповідно до цього дефектного акта 14 лютого 2024 року було замінено дорожній знак 5.76 на цій ділянці дороги.
Як встановлено у судовому засіданні, 16 квітня 2024 року позивачем було створено фотоматеріал місця розміщення дорожнього знака 5.76 до встановлення нового знака 14 лютого 2024 внаслідок пошкодження та місця де встановлений знак станом з 14 лютого 2024 року.
З фотоматеріалів зроблених позивачем 16 квітня 2024 року і отриманих від Служби від третього кварталу 2023 року видно, що місце розташування знака змінилося, а саме новий знак встановлено перед пішохідним переходом і зупинкою громадського транспорту, а попередній знак, який було пошкоджено, розміщувався на віддалі 10-15 метрів за зупинкою, на що вказує трубчастий стояк без щита дорожнього знака.
Суд погоджується із доводами позивача, про те, що відсутність чіткої інформації про наявність або відсутність дорожнього знака 5.76 на своєму місці 25 січня 2024 року, необхідно врахувати такі факти і обставини, які не заперечуються сторонами: Останнє підтвердження наявності знака на своєму місці встановлення з 2021 року - це фотоматеріал третього кварталу 2023 року. У Служби немає інформації про відсутність або наявність знака на своєму місці станом на 25 січня 2024 року; Дефектним актом від 10 лютого 2024 року було встановлено необхідність встановлення дорожнього знака 5.76 через пошкодження, а в подальшому 14 лютого 2024 року встановлено дорожній знак. Місце розташування знаку 5.76 після його встановлення змінилося.
З огляду на вказане Служба не має підтверджень, що 25 січня 2024 року дорожній
знак був на визначеному місці і відповідність стандартам ДСТУ. Водночас Служба
вказує, що 10 лютого 2024 року цей знак було пошкоджено таким чином, що знак потребував заміни, в результаті чого по факту було встановлено новий знак в іншому місці, що вказує на те, що попередній знак або те, що від нього залишилося внаслідок пошкодження не міг виконувати свою функцію і не відповідав встановленим вимогам ДСТУ. На фотоматеріалах від 16 квітня 2024 на місці розміщення попереднього знака видно лише трубчастий стояк для дорожнього знака з кріпленням для щита дорожнього знака, але без нього. В дефектному акті, який визначає перелік робіт, які необхідно виконати не вказано роботи з демонтажу пошкодженого дорожнього знака (стояка чи щита), що свідчить що пошкодження знака полягало у зникненні щита дорожнього знака 5.76 та інформаційної таблички з інформацією про відстань на яку поширюється цей знак.
Вищевказане, вказує на достатність фактів для обгрунтованого сумніву в тому, що дорожній знак 5.76 був на своєму місці 25 січня 2024 року і відповідав вимогам встановлених ДСТУ.
Крім цього, прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно монтованим, оскільки контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), оскільки вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону «Про Національну поліцію», згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відео техніку, що здійснює фіксацію, повинна бути розміщена на видному місці, про це зазначила колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду 24 січня 2024 року у справі 758/8181/23.
В даному випадку поліцейський використовував прилад TruCam, тримаючи його в
руках, що підтверджується відеоматеріалом, який було надано відповідачем разом з
відзивом, та вказує на порушення вимог чинного законодавства України щодо здійснення контролю дотримання учасниками дорожнього руху швидкісного режиму.
Крім цього, як зясовано у судовому засіданні, під час спілкування позивача з представником поліції при з'ясуванні обставин вчинення адміністративного правопорушення та розгляді справи, ОСОБА_1 двічі повідомляв інспектору поліції про відсутність на цій ділянці дорого дорожнього знаку 5.76 і пропонував пройти до місця, де на думку інспектора мав би стояти чи стояв цей знак, щоб пересвідчитися в його наявності і відповідності нормам відповідного ДСТУ. Однак інспектор поліції не підтримав пропозиції позивача і продовжував вести розмову зі ним, і розгляд справи, презюмуючи, що такий дорожній знак встановлений і діє на цій ділянці дороги. Водночас інспектори поліції вказували під час розмови різні місця встановлення цього знаку і різну зону його дії, що не узгоджується з інформацією Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Львівській області.
Підтвердженням викладеного вище є відео-файли з нагрудного відео-реєстратора, надані позивачем в додатку до відзиву, а саме файл MP-4 під назвою «Clip-0»:
· 0:08:40 - пропозиція ОСОБА_1 до інспектора поліції пересвідчитись на місці чи встановлений дорожній знак у місці, про який вказував інспектор поліції;
· 0:09:37 - пропозиція ОСОБА_1 до інспектора поліції пересвідчитись на місці чи встановлений дорожній знак у місці, про який вказував інспектор поліції.
Вказане, підтверджує те, що станом на 25 січня 2024 року дорожній знак 5.76 не був встановлений у визначеному для нього місці або перебував у стані, який не відповідає вимогам ДСТУ.
Позивачем заперечується факт вчинення ним правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, при цьому, представником відповідача докази вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, не подано.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Суд звертає увагу на те, що представником відповідача не додано жодного належного чи допустимого доказу вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне та об'єктивне встановлення обставин справи, вирішення її у точній відповідності до закону.
Відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі "Барбера, Мессеге і Жабардо проти Іспанії" Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 6 грудня 1988 року зазначив, що докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року).
Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
В рекомендації № R (91)1 Комітету Ради Європи Державам-членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав-членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов'язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).
Отже, суд вважає, що зазначені принципи і положення Закону при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані, оскільки докази вини позивача в матеріалах справи відсутні.
Крім того, згідно вимог ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Складення самої постанови про адміністративне правопорушення не може бути належним та допустимим доказом вчинення особою правопорушення.
Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 є обґрунтованим, тому постанову серії БАД №984643 від 25.01.2024 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, слід скасувати.
Окрім того, відповідно дост.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, серед іншого, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Відтак, провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.122 КУпАП, підлягає закриттю.
Згідно із ч. 5 ст. 139 КАС України судові витрати слід стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Відтак, у зв'язку із задоволенням позову, на підставі ст.139 КАС України з відповідача - Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП за рахунок бюджетних асигнувань останнього, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст.ст.2, 77, 205, 241-246, 255, 286, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст.122, 251, 288, 289, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Управління патрульної поліції у Львівській області (адреса: 79053, м.Львів, вул. Перфецького, 19) про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, - задоволити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного штрафу по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії БАД №984643 винесену 25 січня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із суб'єкта владних повноважень Управління патрульної поліції у Львівській області (адреса: 79053, м.Львів, вул. Перфецького, 19) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати про сплаті судового збору у розмірі 605,60 грн.
Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 24 квітня 2024 року.
Суддя Романюк В.Ф.