вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"06" травня 2024 р. Справа № 918/214/24
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А.,
за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця Гаврилюк Лідії Павлівни
до фізичної особи-підприємця Пашкевич Юлії Павлівни
про стягнення коштів у сумі 11 250 грн 00 коп.,
у судове засідання учасники справи не з'явилися.
Відповідно до частини 3 статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
В лютому 2024 року фізична особа-підприємець Гаврилюк Лідія Павлівна (далі - ФОП Гаврилюк Л.П., позивач) звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Пашкевич Юлії Павлівни (далі - ФОП Пашкевич Ю.П., відповідач) про стягнення штрафних санкцій в розмірі 11 250 грн 00 коп.
Також ФОП Гаврилюк Л.П. просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 5 000 грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 грн 00 коп. В позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку з розглядом справи, та які складаються з витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 5 000 грн 00 коп. та витрат на оплату судового збору в розмірі 3 028 грн 00 коп.
До позовної заяви ФОП Гаврилюк Л.П. долучено квитанцію від 23.02.2024 року № 805Т-Х69Т-ВМР7-61ТС про оплату судового збору за подання даної позовної заяви до Господарського суду Рівненської області в розмірі 3 028 грн 00 коп. Крім того до позовної заяви долучено договір про надання правничої (правової) допомоги від 22 лютого 2024 року, укладений між адвокатом Ясинецьким Олегом Анатолійовичем та фізичною особою-підприємцем Гаврилюк Лідією Павлівною, Акт надання послуг від 23 лютого 2024 року на суму 5 000 грн 00 коп. та квитанцію до прибуткового касового ордера № 18 від 23 лютого 2024 року на суму 5 000 грн 00 коп.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов заявки-договору на здійснення міжнародного перевезення від 30.01.2024 року № 72, укладеної між фізичною особою-підприємцем Гаврилюк Лідією Павлівною та фізичною особою-підприємцем Пашкевич Юлією Павлівною. Зокрема позивачем зазначено, що відповідачем порушено терміни доставки вантажу, у зв'язку з чим позивач на підставі п. 7 вказаної заявки-договору нарахував відповідачу 11 250 грн 00 коп. штрафу.
Одночасно з поданням позовної заяви позивачем подано клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 4 березня 2024 року позовну заяву фізичної особи-підприємця Пашкевич Юлії Павлівни від 23.02.2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін задоволено частково, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи призначено на 8 квітня 2024 року.
13 березня 2024 року від представника позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання від 24.11.2023 року про розгляд всієї справи без участі (відсутності) позивача та представника позивача, в якому просить проводити розгляд справи без участі (відсутності) позивача та представника позивача. Також в клопотанні представник позивача просить позовну заяву фізичної особи-підприємця Гаврилюк Лідії Павлівни про стягнення грошових коштів задовольнити.
18 березня 2024 року від представника відповідача на електронну адресу суду надійшла заява від 15.03.2024 року, в якій просив продовжити строк для надання відзиву у справі № 918/214/24 та надіслати копію позовної заяви з додатками на поштову адресу представника відповідача - адвоката Панасюка І.І.
25 березня 2024 року від представника відповідача на адресу суду надійшов оригінал вищезазначеної заяви.
Ухвалою суду від 29 березня 2024 року заяву представника фізичної особи-підприємця Пашкевич Юлії Павлівни від 15.03.2024 року в частині продовження строку для надання відзиву на позовну заяву задоволено та продовжено відповідачу, фізичній особі-підприємцю Пашкевич Юлії Павлівні, строк для подання відзиву на позов на 15 днів до 16.04.2024 року включно. У задоволенні заяви представника фізичної особи-підприємця Пашкевич Юлії Павлівни від 15.03.2024 року в частині надіслання копії позовної заяви з додатками на поштову адресу представника відповідача - адвоката Панасюка І.І. відмовлено.
Ухвалою суду від 8 квітня 2024 року розгляд справи відкладено на 29 квітня 2024 року.
19 квітня 2024 року (на конверті, в якому прийшов відзив на позовну заяву до суду, вбачається, що відправлення оформлено 16.04.2024 року) від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву з додатками, в якому просить:
- прийняти та долучити до матеріалів справи № 918/214/24 відзив на позовну заяву;
- позовні вимоги ФОП Гаврилюк Л.П. залишити без задоволення;
- визнати електронними доказами та приєднати до матеріалів справи № 918/214/24 копії повідомлень відправлених через застосунок-месенджер "Вайбер" та дослідити їх в якості електронних доказів;
- приєднати до матеріалів справи № 918/214/24 копії наступних документів та дослідити їх в якості письмових доказів: Заявки-Договору на здійснення міжнародного перевезення № 72 від 30.01.2024 року; CMR міжнародну накладну на вантаж вагою 1082,1 кг; експортну накладну на вантаж вагою 1591,1 кг; рахунка-фактури № 59/4959 від 14.02.2024 року; акту виконаних транспортно-експедиторських послуг № 59/4959 від 15.02.2024 року;
- проте, якщо суд дійде висновку, що доставка товару замовнику відбулась із запізненням із вини відповідача, то просимо суд зменшити розмір штрафних санкцій заявлених позивачем. З приводу позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача ФОП Пашкевич Ю.П. штрафних санкцій в розмірі 11 250 грн 00 коп. представник відповідача вважає їх такими, що не підлягають до задоволення. Зокрема відповідач, ФОП Пашкевич Ю.П., не заперечує той факт, що надавала позивачу, ФОП Гаврилюк Л.П., послуги з перевезення вантажу в рамках заявки-договору на здійснення міжнародного перевезення № 72 від 30.01.2024 року, проте заперечує той факт, що вивантаження вантажу відбулося із запізненням з вини перевізника. Крім того, позивач під час вивантаження вантажу у м. Ладижин не пред'являв жодних претензій щодо затримки при його доставці, оскільки розумів, що ці проблеми виникли саме з вини замовника перевезення, який допустив неточності при оформленні експортної накладної (невірно було вказано масу вантажу), про це свідчить відсутність будь-яких зауважень в CMR міжнародній накладній. Зокрема в CMR міжнародній накладній замовник вказав масу 1082,1 кг, а в експортній накладній 1591,1 кг. За таких обставин водій змушений був чекати нової (правильної) експортної накладної. Про те, що затримка з доставкою вантажу напряму пов'язана із неточностями при оформленні експортної накладної свідчить переписка в додатку "Вайбер" між замовником перевезення та виконавцем та дані в експортній накладній, яка була вручена водієві під час завантаження. Представник відповідача зауважує, що в Заявці-Договорі на здійснення міжнародного перевезення № 72 від 30.01.2024 року було обумовлено доставку вантажу масою до 1,1 тони, а отже замовник перевезення не міг цього не враховувати при оформленні експортної накладної. На переконання відповідача ті докази, які додані до позовної заяви позивачем жодним чином не обґрунтовують заявлені позовні вимоги. Проте, представник відповідача зазначає, що якщо суд дійде висновку, що доставка товару замовнику відбулась із запізненням із вини відповідача, то просимо суд звернути увагу на той факт, що розмір штрафних санкцій визначений у Заявці-Договорі № 72 від 30.01.2024 року є надто високим та не виправданим (25% від суми перевезення) в той час, як штрафні санкції за несвоєчасне подання ЗДП, що спричинить затримку автомобіля на кордоні лише 1 500 грн. на добу. Також у відзиві на позовну заяву зазначено, що відповідачем попередньо (орієнтовно) понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн., проте вони не є остаточними.
26 квітня 2024 року від представника позивача на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив з додатками, в якій просить відзив ФОП Пашкевич Ю.П. на позовну заяву від 16.04.2024 року залишити без розгляду та повернути ФОП Пашкевич Ю.П.; позовну заяву ФОП Гаврилюк Л.П. про стягнення грошових коштів задовольнити; стягнути з ФОП Пашкевич Ю.П. на користь ФОП Гаврилюк Л.П. витрати на професійну правничу (правову) допомогу адвоката в розмірі 10 000 грн 00 коп. У відповіді на відзив позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку з розглядом справи, та які складаються з витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 10 000 грн 00 коп. згідно договору про надання правничої (правової) допомоги від 22 лютого 2024 року та витрат на оплату судового збору в розмірі 3 028 грн 00 коп. До відповіді на відзив додано Акт надання послуг від 23 квітня 2024 року на суму 5 000 грн 00 коп., квитанцію до прибуткового касового ордера № 43 від 23 квітня 2024 року на суму 5 000 грн 00 коп. та докази відправлення відповіді на відзив з додатками відповідачу.
У судове засідання 29 квітня 2024 року позивач не з'явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 08.04.2024 року, до електронного кабінету представника фізичної особи-підприємця Гаврилюк Лідії Павлівни (а.с. 61). В той час 11 квітня 2024 року від представника позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання від 11.11.2024 року про розгляд всієї справи без участі (відсутності) позивача та представника позивача, в якому просить проводити розгляд справи без участі (відсутності) позивача та представника позивача. Також в клопотанні представник позивача просить позовну заяву фізичної особи-підприємця Гаврилюк Лідії Павлівни про стягнення грошових коштів задовольнити.
Крім того відповідач у судове засідання 29 квітня 2024 року також не з'явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 08.04.2024 року, до електронного кабінету фізичної особи-підприємця Пашкевич Юлії Павлівни та її представника (а.с. 60). В той час 25 квітня 2024 року від представника відповідача на електронну адресу суду надійшла заява від 25.04.2024 року, в якій просить перенести судове засідання у справі № 918/214/24, призначене на 10:00 год. 29.04.2024 року, на іншу дату у зв'язку з неможливістю прибути в засідання, оскільки в 08:25 год. 29.04.2024 року приймає участь у розгляді апеляційної скарги Волинським апеляційним судом у справі № 166/350/24 та в 10:00 год. цього ж дня в розгляді справи № 159/2900/23 Ковельським міськрайонним судом Волинської області.
Розглянувши заяву представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, оскільки відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).
У той же час повторне відкладення розгляду справи може призвести до виходу за межі встановлених чинним ГПК України строків розгляду господарських спорів та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 вказаної статті).
У судовому засіданні 29 квітня 2024 року судом було прийнято рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
30 січня 2024 року між фізичною особою-підприємцем Гаврилюк Лідією Павлівною (далі - Замовник) та фізичною особою-підприємцем Пашкевич Юлією Павлівною (далі - Перевізник) підписано заявку-договір на здійснення міжнародного перевезення № 72 (далі - заявка-договір), відповідно до умов якої: місце завантаження - HELSINGBORG; найменування вантажовідправника - Гаврилюк Л.П. ФОП; адреса завантаження - Швеція, HELSINGBORG, PORT 5/ALF, GATE 1, RANNARBANAN, 40; митниця відправлення - відповідно CMR; дата та час завантаження - 31.01.2024 на 09:00; вантаж (найменування) - ТНВ в дерев'яних ящиках (17 шт.). Штабелювати не більше 2-х ящиків; вага, кг (з тарою)/місць, од. - 1,1 тони; габарити, мм (об'єм, м3) - 5 м3; спосіб завантаження/додат. - заднє, бокове; вимог. тип транс. засоб. - тент; прикордонний перехід - Устилуг/Зосін; місце розвантаження - Ладижин; найменування вантажоотримувача - Гаврилюк Л.П. ФОП; адреса розвантаження - АДРЕСА_1 ; митниця призначення - відповідно до CMR; адреса митниці - ТОВ Обухівське АТП-13238, вулиця Трипільська, 33, Обухів, Київська обл., 08700; дата розвантаження - 07.02.2024 08:00; вартість перевезення - 45 000,00 грн.; форма оплати - безготівкова; термін оплати - 7 банківських днів після отримання Замовником оригіналів СМR та документів (п. 1 - 5 заявки-договору).
Додаткові умови: 1) Мати комплект CMR у кількості 12 шт. Водій обов'язково присутній при завантаженні та розвантаженні продукції у сигнальному жилеті; 2) Причіп/напівпричип повинен бути герметичним, без пошкоджень, чистим, сухим, а також обов'язкова наявність противідкатних пристроїв "черевики" (2 шт.); 3) Нормативний простій під митним оформленням та завантаженням/розвантаженням (виключаючи вихідні та святкові дні) -48+48 год.; 4) Перевізник зобов'язаний своєчасно подати загальну декларацію про прибуття (ЗДП). Усі додаткові витрати, які виникають під час виконання даного перевезення сплачуються Перевізником та включені до вартості перевезення; 5) Підтверджена Перевізником через email-зв'язок дана заявка має юридичну силу і є підтвердженням, з боку Перевізника, факту прийняття до виконання перевезення; 6) Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за довірений йому для перевезення вантаж (п. 6 заявки-договору).
В пункті 7 заявки-договору узгоджено, що штраф за зрив завантаження, запізнення на завантаження чи порушення термінів доставки з вини Перевізника становить 25% від суми перевезення. Штраф за несвоєчасне подання ЗДП, що спричинить затримку автомобіля на кордоні - 1 500 грн. на добу.
У позовній заяві позивач зазначає, що відповідач зобов'язався виконати перевезення вантажу за маршрутом м. HELSINGBORG (Швеція) - м. Ладижин (Україна) та забезпечити подання автомобільного рухомого складу до пункту навантаження у строк, узгоджений сторонами в заявці: дата та час завантаження 31.01.2024 року та прибути в пункт розвантаження 07.02.2024 року о 08 год. 00 хв.
У зазначену дату автомобіль прибув на завантаження та був завантажений, про що свідчить CMR.
Згідно умов заявки-договору автомобіль повинен бути на розвантаженні у м. Ладижин 07.02.2024 року, але фактично прибув на розвантаження 15.02.2024 року, що зазначено у CMR. Також у CMR є відтиск дати-штампу української митниці, яка засвідчує факт перетину автомобілем державного кордону України, а саме 08.02.2024 року.
Як стверджує позивач, інформація від відповідача про затримку, технічну несправність автомобіля не надходила.
Внаслідок порушення відповідачем умов заявки-договору на здійснення міжнародного перевезення від 30.01.2024 року № 72 було порушено терміни доставки вантажу позивача.
У позовній заяві позивач посилається на те, що керуючись п. 7 "Штрафні санкції" заявки-договору на здійснення міжнародного перевезення від 30.01.2024 року № 72 до відповідача було застосовано штрафні санкції за зрив завантаження, запізнення на завантаження чи порушення термінів доставки з вини перевізника у розмірі 11 250 грн 00 коп.
22 лютого 2024 року позивач направив відповідачу претензію від 20.02.2024 року на суму 11 250 грн 00 коп., до якої додав заявку-договір на здійснення міжнародного перевезення, CMR та розрахунок суми штрафу, направлення підтверджується описами вкладення у цінний лист та накладними "Укрпошти" (а.с. 14-15).
Відповідач відповіді на претензію не надав, штрафу добровільно не оплатив.
Несплата відповідачем у добровільному порядку штрафу стала підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення 11 250 грн 00 коп. штрафу.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частинами 1 та 4 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 1 та 2 статті 639 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною 2 статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 року.
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" визначено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 року № 72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007 року.
Зі змісту заявки-договору на здійснення міжнародного перевезення від 30.01.2024 року № 72 вбачається, що місце прийняття товару та місце його доставки знаходяться в двох різних країнах - Швеція та Україна.
Судом встановлено, що заявка-договір на здійснення міжнародного перевезення від 30.01.2024 року № 72 містить всі істотні умови щодо договору такого виду, та внаслідок його підписання між сторонами виникли правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, що врегульовані главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 ЦК України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року, до положень якої Україна приєдналась 01.08.2006 року (далі - Конвенція).
Статтею 1 Конвенції передбачено, що її положення застосовуються до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачено для доставки, знаходяться в двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Згідно із частинами 1 - 3 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Аналогічні за змістом положення наведено у статті 307 ГК України.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів" транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.
Враховуючи норми статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 3 ГПК України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.
Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
У заявці-договорі на здійснення міжнародного перевезення від 30.01.2024 року № 72 сторонами було узгоджено дату та час розвантаження - 07.02.2023 року, 08:00 год.
В той час, вантаж фактично прибув на розвантаження 15.02.2024 року, що зазначено у CMR. Також у CMR є відтиск дати-штампу української митниці, яка засвідчує факт перетину автомобілем державного кордону України 08.02.2024 року.
Таким чином, у визначену в заявці-договорі дату та час розвантаження автомобіля не відбулось, доказів на підтвердження протилежного відповідач суду не подав.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Водночас ч. 1 ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 610 ЦК України встановлене, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Неприбуття автомобіля відповідача на розвантаження у визначену в заявці дату та час є порушенням виконання зобов'язання, визначеного пунктом 4.8. заявки-договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 549 ЦК України до неустойки відноситься штраф, який в свою чергу обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Саме такий вид неустойки передбачений п. 7 заявки-договору.
Частиною 1 та ч. 2 ст. 193 ГК України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Частиною 1 ст. 230 ГК України визначає, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором; при цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання.
Таким чином, штраф, передбачений п. 7 заявки-договору, за порушення термінів доставки з вини перевізника становить 25% від суми перевезення, є таким видом штрафної санкції, що відповідає положенням чинного законодавства.
Отже, з огляду на наведені вище положення законодавства та порушення відповідачем умов п. 4.8. заявки-договору, останній зобов'язаний сплатити на користь позивача штраф, визначений п. 7 заявки-договору, що в загальному розмірі становить 11 250 грн 00 коп., виходячи з розрахунку: 45 000,00 грн. х 25%.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, суд вважає, що наданий розрахунок є арифметично вірним.
У відзиві представник відповідача просив зменшити розмір штрафних санкцій.
Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Положення ст. 225 ГК України конкретизують, що саме належить до складу збитків: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Відповідно до ч. 5 ст. 225 ГК України, сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності.
При цьому, позивачу слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Крім того, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем не доведено понесення збитків, пов'язаних з невиконанням відповідачем зобов'язання за заявкою-договором. Поряд з цим, суд зазначає, що штраф є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що є підстави для зменшення розміру штрафу, зокрема встановивши розмір належного до стягнення штрафу в сумі 5 625 грн 00 коп.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд відхиляє як такі, що необґрунтовані та не доведені.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За результатами з'ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця Гаврилюк Лідії Павлівни до фізичної особи-підприємця Пашкевич Юлії Павлівни підлягають частковому задоволенню в частині стягнення штрафу в сумі 5 625 грн 00 коп. В задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця Гаврилюк Лідії Павлівни про стягнення з фізичної особи-підприємця Пашкевич Юлії Павлівни штрафу в сумі 5 625 грн 00 коп. відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 5 000 грн 00 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 028 грн 00 коп. В позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку з розглядом справи, та які складаються з витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 5 000 грн 00 коп. та витрат на оплату судового збору в розмірі 3 028 грн 00 коп.
До позовної заяви ФОП Гаврилюк Л.П. долучено квитанцію від 23.02.2024 року № 805Т-Х69Т-ВМР7-61ТС про оплату судового збору за подання даної позовної заяви до Господарського суду Рівненської області в розмірі 3 028 грн 00 коп. Крім того до позовної заяви долучено договір про надання правничої (правової) допомоги від 22 лютого 2024 року, укладений між адвокатом Ясинецьким Олегом Анатолійовичем та фізичною особою-підприємцем Гаврилюк Лідією Павлівною, Акт надання послуг від 23 лютого 2024 року на суму 5 000 грн 00 коп. та квитанцію до прибуткового касового ордера № 18 від 23 лютого 2024 року на суму 5 000 грн 00 коп.
У відповіді на відзив позивач просить стягнути з ФОП Пашкевич Ю.П. на користь ФОП Гаврилюк Л.П. витрати на професійну правничу (правову) допомогу адвоката в розмірі 10 000 грн 00 коп. У відповіді на відзив позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку з розглядом справи, та які складаються з витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 10 000 грн 00 коп. згідно договору про надання правничої (правової) допомоги від 22 лютого 2024 року та витрат на оплату судового збору в розмірі 3 028 грн 00 коп. До відповіді на відзив додано Акт надання послуг від 23 квітня 2024 року на суму 5 000 грн 00 коп. та квитанцію до прибуткового касового ордера № 43 від 23 квітня 2024 року на суму 5 000 грн 00 коп.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК України покладається на відповідача без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а є наслідком виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.
Згідно п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року у разі зменшення неустойки в резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
З огляду на зазначене, судові витрати у справі по сплаті судового збору в розмірі 3 028 грн 00 коп. покладаються на відповідача у справі.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Позивач просить стягнути з відповідача витрати, понесені на професійну правничу (правову) допомогу адвоката, в розмірі 10 000 грн 00 коп.
Згідно з пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
Згідно зі статтею 30 цього Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Окрім цього, суд має також враховувати: складність справи та складність виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Позивач зазначив, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої (правової) допомоги становить 10 000 грн 00 коп.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Така правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі № 910/9111/17 та від 11.12.2018 року у справі № 910/2170/18.
Факт надання позивачу професійної правничої допомоги підтверджується наданими представником позивача доказами:
- копією договору про надання правничої (правової) допомоги від 22 лютого 2024 року;
- копією Акту надання послуг від 23 лютого 2024 року на суму 5 000 грн 00 коп.;
- копією квитанцію до прибуткового касового ордера № 18 від 23 лютого 2024 року на суму 5 000 грн 00 коп.;
- копією Акту надання послуг від 23 квітня 2024 року на суму 5 000 грн 00 коп.;
- копією квитанцію до прибуткового касового ордера № 43 від 23 квітня 2024 року на суму 5 000 грн 00 коп.;
- копією ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АА № 1399040 від 23.02.2024 року;
- копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 4623 від 26.07.2011 року.
Договір про надання правничої (правової) допомоги від 22 лютого 2024 року укладено між адвокатом Ясинецьким Олегом Анатолійовичем та фізичною особою-підприємцем Гаврилюк Лідією Павлівною, як клієнтом.
Відповідно до п. 2.1. договору про надання правничої (правової) допомоги від 22 лютого 2024 року адвокат приймає від клієнта доручення щодо надання правничої (правової) допомоги, пов'язаною з участю в Господарському суді Рівненської області за позовною заявою ФОП Гаврилюк Л.П. до ФОП Пашкевич Ю.П. про стягнення грошових коштів, що включає в себе: надання консультацій, підготовка та подача претензії на суму 11 250,00 грн., підготовка та подача позовної заяви про стягнення грошових коштів, підготовка та подача клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін та інші процесуальні дії, а клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар в розмірі та порядку, визначеному цим договором. У випадку, якщо адвокат не може надати правничу (правову) допомогу особисто, він має право покласти виконання цього договору на іншу особу, при цьому адвокат залишається відповідальною особою в повному обсязі перед клієнтом за порушення умов договору.
Згідно із п. 3.1. договору про надання правничої (правової) допомоги від 22 лютого 2024 року сторони дійшли взаємної згоди, що за надання правової (правничої) допомоги п.п 2.3.1. - 2.3.8. цього договору клієнт зобов'язується сплачувати адвокату гонорар на підставі акту надання послуг, який підписується сторонами (або їх представниками) та/або виставлених рахунків. Така оплата здійснюється не пізніше 72 годин з моменту підписання сторонами акту надання послуг або отримання клієнтом виставленого адвокатом рахунку (виставлення рахунку допускається шляхом направлення рахунку в електронному вигляді на адресу електронної пошти клієнта). В разі незгоди з виставленим рахунком, клієнт зобов'язаний протягом 24 годин з моменту отримання направити адвокату лист-незгоду, в якому детально викласти підстави відмови від оплати встановленого рахунку. Вважається, що клієнт погодився з обсягом наданої правничої (правової) допомоги, якщо не направив лист-незгоду протягом встановленого часу.
Відповідно до п. 3.3. договору про надання правничої (правової) допомоги від 22 лютого 2024 року, розрахунки проводяться шляхом перерахування грошових коштів клієнтом на рахунок адвоката або будь-яким іншим шляхом, що не суперечить чинному законодавству.
На виконання умов договору про надання правничої (правової) допомоги від 22 лютого 2024 року ФОП Гаврилюк Л.П. надано наступні послуги згідно з Актами надання послуг від 23 лютого 2024 року та від 23 квітня 2024 року:
- Консультація від 22.02.2024 року. Підготовка та подача претензії на суму 11 250,00 грн. - 1 год. - 1 000,00 грн.;
- Вивчення судової практики постанов Верховного Суду. Підготовка та подача позовної заяви про стягнення грошових коштів - 3 год. 30 хв. - 3 500,00 грн.;
- Підготовка та подача клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін - 30 хв. - 500,00 грн.;
- Підготовка та подача відповіді на відзив ФОП Пашкевич Ю.П. на позовну заяву від 23 квітня 2024 року - 5 год. - 5 000,00 грн.
Загальний розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу становить 10 000 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц).
Надані докази в їх сукупності підтверджують надання позивачу його адвокатом послуг професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи у заявленому обсязі на загальну суму 10 000 грн 00 коп.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання заявником вимог частини 4 вказаної статті щодо співмірності розміру заявлених до відшкодування витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням сторони. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказана правова позиція викладена в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 року у справі №902/347/18, від 06.12.2019 року у справі № 910/353/19.
Відповідач клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не подавав.
Велика Палата Верховного Суду зауважує у справі № 922/1964/21, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18.
Суд, враховуючи принцип співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, дійшов висновку про те, що справедливими, розумними та співмірними є витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн 00 коп.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дану позицію підтримує Верховний Суд відповідно до постанови Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у справі № 922/445/19 від 03.10.2019 року.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Таким чином, суд вважає правомірним покладення на відповідача витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу при розгляді спору в суді на суму 6 000 грн 00 коп.
Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 126, 129, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Пашкевич Юлії Павлівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Гаврилюк Лідії Павлівни ( АДРЕСА_3 ) 5 625 (п'ять тисяч шістсот двадцять п'ять) грн 00 коп. - штрафних санкцій, 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. - витрат по оплаті судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
У задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця Гаврилюк Лідії Павлівни про стягнення з фізичної особи-підприємця Пашкевич Юлії Павлівни штрафу в сумі 5 625 грн 00 коп. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 6 травня 2024 року.
Суддя Політика Н.А.