"29" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4408/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., за участю секретаря судового засідання Боднарук І.В., розглянувши справу (позовна заява вх.№ 4967/23 від 10.10.2023р.) за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
до відповідача Фізичної особи-підприємця Павлова Ігора Вікторовича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 )
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Державного реєстратора Арцизької міської ради Одеської області Сідлецької Ольги Миколаївни (68401, Одеська область, Болградський район, місто Арциз, вул. Свободи (28 Червня), будинок 95а, код 3174013622).
про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна
Представники:
від позивача: не прибули;
від відповідача: не прибули;
від третьої особи: не прибули.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Павлова Ігора Вікторовича про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна.
Ухвалою від 18.10.2023р. суд відкрив провадження у справі, за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 20.11.2023р.
Суд залучив до участі у справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Державного реєстратора Арцизької міської ради Одеської області Сідлецьку Ольгу Миколаївну (68401, Одеська область, Болградський район, місто Арциз, вул. Свободи (28 Червня), будинок 95а, код 3174013622).
19.10.2023р. відповідач подав до суду заяву (вхіднй № 37258/23, а.с.121-124), у якій повідомив суд, що саме 19.10.2023р. отримав повідомлення про розгляд даної справи. Відтак, з цієї дати, 19.10.2023р. відліковується процесуальний строк 15 днів, встановлений судом відповідачу для надання відзиву на позов, чітко за приписами ст.165 ГПК України.
Разом з тим, 2011.2023р відповідач надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки дізнався про розгляд даної справи лише 18.11.2023р.
Суд зазначає, що викладене у заяві відповідача у листопаді 2023р. про відкладення розгляду справи не відповідає матеріалам справи. Зокрема, відповідно до судової повістки (а.с.125), ухвала суду про відкриття провадження у справі вручена ФОП Павлову у жовтні 2023р.
Третя особа Державний реєстратор Арцизької міської ради Одеської області Сідлецька Ольга Миколаївна подала пояснення по суті позовних вимог та просить суд розглянути справу без її участі.
Ухвалою від 20.11.2023р. розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 04 грудня 2023р.
04.12.2023р. судове засідання не відбулось через кібер.атаку на усі інформаційні системи Господарського суду Одеської області.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.12.2023р. підготовче засідання було призначене на 05.02.2024р.
Ухвалою суду від 05.02.2024р. було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 26.02.2024р.
Ухвалою суду від 26.02.2024р. в присутності представника позивача було відкладено розгляд справи по суті на 19.03.2024р., витребувано у позивача ОСОБА_1 оригінал договору про спільну діяльність від 10.03.2006р. для огляду у судовому засіданні.
В судовому засіданні 19.03.2024р. в присутності представників сторін було оглянуто оригінал договору про спільну діяльність від 10.03.2006р., оголошено перерву у розгляді справи по суті до 04.04.2024р. за усним клопотанням представника відповідача про відкладення розгляду справи для надання письмових пояснень.
04.04.2024р. судове засідання не відбулось через технічні проблеми , судом оголошено ухвалу про призначення розгляду справи по суті на 29.04.2024р.
Станом на 29.04.2024р. у відповідачем відзиву, письмових пояснень та інших клопотань не надано.
Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів”, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов'язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб'єктом порушення позивач вважає відповідача.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об'єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.
Суд зауважує на тому, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб.
Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 у жовтні 2015 року звернувся до Арцизького районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Позов був обгрунтований тим, що позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 08.10.2015 року належить нежитлова будівля автомайстерні з автомийкою, що розташована за вищезазначеною адресою. ОСОБА_2 володіє та користується вказаним майном без жодних правових підстав та відмовляється добровільно повернути майно позивачу.
Рішенням Арцизького районного суду Одеської області від 04.10.2016 року у справі № 492/1519/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено, витребувано із чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нежитлову будівлю автомайстерні з автомийкою, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 06.07.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення від 04.10.2016 року залишено без змін.
На підставі виконавчого листа по справі № 492/1519/15-ц позивач звернувся до Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області з заявою про примусове виконання рішення про витребування із чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 нежитлову будівлю автомайстерні з автомийкою, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 . Актом державного виконавця від 09.10.2017р. було передано нежитлову будівлю автомайстерні з автомийкою передано представнику ОСОБА_1 та закінчено виконавче провадження у зв'язку з повним виконанням рішення суду.
01.08.2017р. за касаційною скаргою ОСОБА_2 відкрите касаційне провадження на рішення Арцизького районного суду Одеської області від 04.10.2016р. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12.07.2017р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Ухвалою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 11.09.2019р. справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020р. скасовані рішення Арцизького районного суду Одеської області від 04.10.2016р. та ухвала апеляційного суду Одеської області від 12.07.2017р. та закрито провадження у справі. Висновок Великої Палати Верховного Суду обгрунтовано тим, що за суб'єктним складом, спір між сторонами є спором двох суб'єктів господарювання щодо здійснення господарської діяльності, а отже підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Ухвалою Арцизького районного суду Одеської області від 02.07.2020р. заяву ОСОБА_2 про поворот виконання судового рішення по цивільній справі № 492/1519/15-ц задоволено частково, повернуто у володіння ОСОБА_2 нежитлову будівлю автомайстерню з автомойкою, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .
Постановою Одеського апеляційного суду від 15.07.2021р. ухвалу Арцизького районного суду Одеської області від 02.07.2020р. про поворот виконання судового рішення по цивільній справі № 492/1519/15-ц залишено без змін. В межах виконавчого провадження № 62562557 згідно акту державного виконавця від 10.09.2021р. передано у володіння ОСОБА_2 нежитлову будівлю автомайстерню з автомойкою, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .
01.11.2021р. державним реєстратором Арцизької міської ради, Одеської області, ОСОБА_3 на підставі заяви ОСОБА_2 здійснено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: нежитлову будівлю автомайстерню з автомойкою, загальною площею 138,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 745947351204. Підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 61364971 від 04.01.2021р.
Підставою для державної реєстрації права власності були рішення суду, постанова, серія та номер: № 22-ц/813/4908/21 виданий 15.07.2021р. Державним реєстратором визначено форму власності приватна та розмір частки 1, власником зазначено ОСОБА_2 .
Позивачем було направлено скаргу до Міністерства юстиції України, створеної відповідної Комісії з розгляду скарг в сфері державної реєстрації. Скарга обгрунтована тим що, згідно пункту 9 ч.1 ст.27 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень„ визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності на інших речових прав (в редакції станом на день прийняття оскаржуваного рішення).
Судові рішення, які зазначені державним реєстратором Сідлецькою О.М. як підставу набуття права власності ОСОБА_2 на спірний об'єкт нерухомого майна, а саме: рішення суду, (постанова), серія та номер: № 22-ц/813/4908/21 виданий 15.07.2021, видавник: Одеський апеляційний суд; ухвала суду, серія та номер: № 6/492/20/20, виданий 02.07.2020р., видавник Арцизький районний суд Одеської області, не містять умов для набуття права власності ОСОБА_2 на об?єкт нерухомого майна: нежитлова будівля автомайстерні з автомийкою, загальної площею 138.2 кв.м, за адресою АДРЕСА_3 . Державним реєстратором Сідлецькою О.М. некоректно зазначено номер ухвали Арцизького районного суду Одеської області від 02.07.2020р. Дійсний номер справи, який є унікальним є № 492/1519/15-ц, тоді як зазначений державним реєстратором номер 6/492/20/20 є номером провадження, та в пошуку не відображається.
За правилами пункту 67 Порядку для державної реєстрації права власності у разі витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння на підставі рішення суду подаються необхідні для відповідної реєстрації документи, передбачені статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком, що підтверджують право власності на нерухоме майно належного власника, крім випадку, коли право власності належного власника на таке майно було зареєстроване в Державному реєстрі прав.
Позивач зазначає, що ОСОБА_2 ніколи не був власником спірного об?єкта нерухомого майна. Документи про його право власності на спірний об?єкт нерухомого майна для державної реєстрації ним не подані державному реєстратору в силу їх відсутності.
Спірний об?єкт нерухомого майна належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 45359751 від 08.10.2015р., видавник Арцизьке районне управління юстиції Одеської обл., яке є чинним. Судовими рішеннями, якими державний реєстратор Сідлецька О.М. визначила як підставу для державної реєстрації, лише зазначається про повернення у володіння ОСОБА_2 спірного об?єкта нерухомого майна.
Зазначеним судовим рішенням, а саме: ухвалою Арцизького районного суду Одеської області у справі № 492/1519/-ц від 02.07.2020р., яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 15.07.2021р., визнання права власності за ОСОБА_2 на спірний об?єкт нерухомого майна не вбачається. В зазначеному рішенні взагалі не йдеться про набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Повернення у володіння не є ані правом власності ані іншим речовим правом відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Позивач вказує, що в рішенні не зазначено про позбавлення або скасування права власності власника ОСОБА_1 на спірний об?єкт нерухомого майна.
Крім того, згідно отриманої інформації з державного реєстру речових прав про зміни об?єкта нерухомого майна від 23.09.2022р. державний реєстратор Сідлецька О.М. припинила право власності ОСОБА_1 на спірний об?єкт нерухомого майна, зареєстроване 28.09.2015р., зареєструвавши перехід права власності - повне відчуження.
Хоча жодного відчуження та будь-якого правочину, спрямованого на відчуження права власності (або його перехід) власник ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 не вчиняв.
Про порушене право власності позивач ОСОБА_1 дізнався 16.09.2022р. під час формування адвокатом інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.09.2022р. № 31007.
За результатами поданої ОСОБА_1 скарги Міністерством юстиції України прийнято наказ № 14717/7 від 12.06.2023р., яким відмовлено у задоволенні скарги. вважаючи рішення від 04.11.2021р. № 61364971, прийняте державним реєстратором Арцизької міської ради Сідлецькою Ольгою Миколаївною, таким, що відповідає законодавству у сфері державної реєстрації прав.
Позивач зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції в справі № 492/1519/15-ц встановлено, що ОСОБА_1 надав належні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог та підтвердив свої права щодо права власності на нерухомий об'єкт, а саме нежитлова будівля автомайстерні з автомийкою, загальної площею 138.2 кв.м, за адресою АДРЕСА_3 .
В той же час, судом встановлено, що постановою Великої Палати Верховного Суду 15.01.2020р. скасовані рішення та закрито провадження у справі зазначено, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб?єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Також Велика Палата Верховного Суду встановила, що судами також встановлено, що договір про спільну діяльність від 10 березня 2006р., укладений між позивачем та відповідачем як між суб?єктами підприємницької діяльності. Відомості про припинення їх підприємницької діяльності станом на дату звернення до суду із цим позовом у матеріалах справи відсутні та судами попередніх інстанцій не встановлені. Отже, як убачається зі змісту позовних вимог, ОСОБА_1 , як суб?єкт підприємницької діяльності звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 як суб?єкта підприємницької діяльності за захистом свого порушеного права власності (витребування майна з чужого незаконного володіння), яке є предметом договору про спільну діяльність, укладеного між позивачем та відповідачем 10 березня 2006р.
При цьому Велика Палата Верховного не зробила висновку, що за таким договором про спільну діяльність від 10.03.2006р. право власності ОСОБА_4 є неправомірним. А також немає висновку або твердження того, що весь спірний об?єкт нерухомого майна (або його частка) належить відповідачу ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 не набував права власності (або спільної часткової власності) на спірний об?єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю автомайстерні з автомийкою, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 за договором про спільну діяльність від 10.03.2006р., та не здійснював його державну реєстрацію.
Тому відповідач ОСОБА_2 не є володільцем такого нерухомого майна у бідь-якому розумінні згідно вимог ст. ст. 316, 328 Цивільного кодексу України.
ОСОБА_4 є землекористувачем (орендарем) земельної ділянки комунальної власності, на якій розташований спірний об?єкт нерухомого майна. Так, згідно договору оренди землі № 241 від 20.01.2015р., укладеним між Арцизькою міською радою та ОСОБА_1 , останній отримав в оренду земельну ділянку строком на 49 років, площею 0,0179 га, для розміщення автотехобслуговувальної станції, кадастровий номер 5120410100:03:003:0844, розташована за адресою АДРЕСА_3 .
Позивач продовжує виконувати зазначений договір оренди землі, сплачує відповідні платежі на користь власника. Відтак, володіння відповідачем ОСОБА_2 зазначеним об?єктом нерухомого майна, належного позивачу ОСОБА_1 є протиправним, тому ОСОБА_4 одночасно в цьому позові вправі вимагати витребувати власне майно з чужого незаконного володіння.
Згідно зі ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набугтя, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, шо унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає ( Постанова ОП КГС ВС від 24.01.2020р. № 910/10987/18).
Пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на день подання цього позову) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
В редакції станом на 04.11.2021р. (день прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності відповідача ОСОБА_2 пункт 9 ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачав, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об?єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі:судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Таким чином, судове рішення на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності, повинно містити умови для набуття права власності, в цьому конкретному випадку.
Державним реєстратором Сідлецькою О.М. у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача до суду були надані письмові пояснення стосовно заявлених позивачем вимог, згідно яких проти позову заперечує повністю з наступних підстав.
ОСОБА_3 зазначає, що згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Власник може реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України, що і зробив громадянин ОСОБА_2 .
Щодо недоцільності та неправомірної реєстрації на підставі поданих документів заявником, державний реєстратор зазначає, що судове рішення (рішення чи постанова) про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння дає підстави для внесення до ДРРП запису про право власності позивача щодо витребуваного на його користь майна.
Запис про право власності позивача на підставі рішення суду про витребування на його користь нерухомого майна вноситься державним реєстратором виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно на час прийняття відповідного рішення державним реєстратором зареєстровано саме за відповідачем, а не за іншою особою. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
3 огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов?язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. (Постанова ВП ВС від 14.11.2018р. у справі №83/1617/16 (14-208цс18).
ОСОБА_3 , наполягає, що були відсутні підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, які є предметом даного позову, а тому вважає про необґрунтованість позовних вимог. Наведене дає підстави для висновку, що приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державний реєстратор Сідлецька О.М. вчинила усі передбачені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень " та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень дії щодо встановлення відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, а тому підстави для відмови у державній реєстрації права власності, були відсутні. Також, третя особа зазначає, що ОСОБА_1 була подана скарга до Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції на що, Міністерство юстиції України по результату розгляду скарги видало Наказ «Про відмову у задоволені скарг» № 21417/7 від 12.06.2023р.
Суд зазначає, що Державним реєстратором Сідлецькою О.М. не виконані вимоги частини третьої статті 10, статті 18, пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» належним чином не було перевірено документи, які подавались для державної реєстрації прав заявником ОСОБА_2 , на відповідність вимогам, встановленим Законом та іншими нормативноправовими
актами.
Судом встановлено, що державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення, не здійснила аналізу змісту резолютивної частини судового рішення та постанови по справі №492/1519/15-ц, яке взагалі не передбачало визнання (набуття) права власності ОСОБА_2 на спірний об'єкт в цілому.
При цьому суд вказує, що жодних належних та допустимих доказів на спростування фактів наведених ОСОБА_1 в якості обґрунтувань своїх позовних вимог, відповідачем протягом всього часу розгляду справи не надано.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст.78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно ст.79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача жодним чином не спростовано.
Враховуючи вищезазначене, суд з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_5 в повному обсязі.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 185, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Фізичної особи-підприємця Павлова Ігора Вікторовича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) - задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним та скасувати рішення про державну реєєстрацію права власності державного реєстратора Сідлецької Ольги Миколаївни, Арцизька міська рада, Одеська область, індексний номер 61364971 від 04.11.2021 року щодо державної реєстрації переходу права власності на нежитлову будівлю - автомайстерні з автомийкою, загальною площею 138, 2 кв.м., за адресою АДРЕСА_3 від ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ).
3. Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) нежитлову будівлю автомайстерні з автомийкою, загальною площею 138, 2 кв.м., за адресою АДРЕСА_3 .
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Павлова Ігора Вікторовича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 20 249 (Двадцять тисяч двісі сорок дев'ять) грн. 86 коп.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 09 травня 2024 р.
Суддя Т.Г. Пінтеліна