Справа № 591/3903/19 Провадження № 3-в/591/8/24
09 травня 2024 року м. Суми
Суддя Зарічного районного суду м. Суми Клімашевська І.В., розглянувши клопотання ОСОБА_1 про звільнення ОСОБА_2 від відбування адміністративного стягнення у вигляді суспільно корисних робіт, накладеного постановою Зарічного районного суду м. Суми від 15.07.2019, у зв'язку із закінченням строків давності виконання судового рішення та отримання ним інвалідності другої групи,-
Постановою судді Зарічного районного суду м. Суми від 15 липня 2019 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 183-1 КУпАП, та призначено адміністративне стягнення у вигляді виконання суспільно-корисних робіт на строк 120 годин.
Постанова набрала законної сили та Ковпаківським РВ ДУ «Центр пробації» в Сумській області була прийнята до виконання, але виконана не була.
23.10.2024 від адвоката Шаповаленко Р.О. надійшло клопотання про звільнення ОСОБА_2 від відбування адміністративного стягнення у вигляді суспільно корисних робіт, накладеного постановою Зарічного районного суду м. Суми від 15.07.2019, у зв'язку із закінченням строків давності виконання судового рішення та отримання ним інвалідності другої групи. Мотивував клопотання тим, що останній не ухилявся від виконання суспільно-корисних робіт, але не відбув покарання з причин, які від нього не залежали. Окрім того, після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України, ОСОБА_2 став на захист Батьківщини, де в боях отримав складні поранення та був звільнений з лав ЗСУ з присвоєнням другої групи інвалідності внаслідок війни.
Суддя, дослідивши матеріали справи, вважає за необхідне клопотання задовольнити з наступних підстав.
Встановлено, що 15.07.2019 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 183-1 КУпАП, та призначено адміністративне стягнення у вигляді суспільно-корисних робіт на строк 120 годин, постанова набрала законної сили та була своєчасно звернута до виконання.
З матеріалів, що надані, вбачається, що з боку ОСОБА_2 не було допущено дій (бездіяльності), які б свідчили про ухилення від виконання судового рішення.
Водночас, чинний КУпАП, до якого постійно вносяться зміни за своєю суттю є законом, який поєднує норми матеріального та процесуального права, охоплює всі сфери суспільно-економічного життя і в той же час містить в собі ряд колізійних норм, норм, які не виконуються через їх недосконалість (нікчемних норм), так само як і не містить врегулювання певних питань, зумовлених граничними термінами виконання судових рішень, які були своєчасно звернуті до виконання.
Системний аналіз основних положень КУпАП, дає суду підстави для висновку про те, що законодавством України не передбачена давність виконання постанови судді про накладене стягнення, яка вже прийнята відповідним органом до виконання, зокрема, ст. 303 КУпАП, що в свою чергу надає надзвичайно широкі можливості для зловживань в процесі виконання цих судових рішень, необґрунтовано обмежує права, свободи і законні інтереси осіб, які притягнуті до адміністративної відповідальності та взагалі нівелює завдання КУпАП і зводить нанівець певні засади судочинства, які закріплені у ст. 1, 7, 39, 245, 246, 268, 298, 300, 303, 305 і 326 КУпАП; розділ I ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»; ст. 3, 24, 55, 124, 129, 129-1 Конституції України.
Таким чином, законодавець залишив поза сферою свого регулювання питання щодо строків виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у виді суспільно-корисних робіт, залишивши цим самим за відповідними органами (посадовими особами), уповноваженими забезпечувати виконання таких рішень, право на власний розсуд визначати ці строки, чим створив підґрунтя для можливих зловживань з боку останніх.
З приводу фактичної «безстроковості» виконання рішень неодноразово висловлювався ЄСПЛ в контексті порушення принципу правової визначеності, що є складовою принципу верховенства права, в тому числі з урахуванням якості національного законодавства.
В свою чергу, Конституційний Суд України в п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11.10.2011 (справа № 10-рп/2011), аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що «не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним». У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Таким чином, виходячи із системного аналізу вказаного законодавства України, правової позиції ЄСПЛ, який за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03), враховуючи принцип правової визначеності, який є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права (ст. 3 Основного Закону) та який знайшов своє закріплення у судовій практиці КСУ, ВСУ, ВС і прецедентних рішеннях ЄСПЛ, суд приходить до переконання, що зазначена справа про адміністративне правопорушення щодо накладення на ОСОБА_1 стягнення, для цілей ст. 6 Конвенції, належить до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на цю категорію справ поширюється гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість застосувати аналогію закону при розгляді клопотання заявника стосовно визнання постанови такою, що не підлягає виконанню, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП іншої норми закону, зокрема КК, яка регламентує подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення.
Такою нормою у КК є ст. 80, яка розташована у розділі ХІІ «Звільнення від покарання та його відбування» і регламентує звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Згідно п. 1 ч. 1 цієї статті особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано, зокрема, в строк 2 роки у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі.
Враховуючи наведене, суд вважає, що, відповідно до принципу верховенства права, давність виконання постанови судді про накладення стягнення у виді суспільно корисних робіт в адміністративному праві не може тривати довше, ніж давність виконання обвинувального вироку суду у кримінальному праві, у якому особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано: 2 роки у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі (якими і є суспільно-корисні роботи).
Таким чином, системний аналіз положень КУпАП у поєднанні з вказаним законодавством і усталеною судовою практикою, дають підстави вважати, що строк давності виконання постанови судді про накладення стягнення у виді суспільно-корисних робіт повинен розпочинатися з дня набрання цим судовим рішення законної сили, тобто через 10 днів з дня її винесення, і в усякому разі не перевищувати 2-х років, а тому доводи заявника є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Окрім того, згідно ч. 3 ст. 31-1 КУпАП суспільно корисні роботи не призначаються особам з інвалідністю першої або другої групи, вагітним жінкам, жінкам, старше 55 років та чоловікам, старше 60 років.
Згідно копії довідки №600 від 16 травня 2023 року, ОСОБА_2 став особою з інвалідністю другої групи під час проходження військової служби.
Керуючись ст.ст. 298, 304, 325-1 - 325-4 КУпАП, суддя
Клопотання ОСОБА_1 задовольнити
Звільнити ОСОБА_2 від відбування адміністративного стягнення у вигляді суспільно корисних робіт, накладеного постановою Зарічного районного суду м. Суми від 15.07.2019, у зв'язку із закінченням строків давності виконання судового рішення та отримання ним інвалідності другої групи.
Постанова не оскаржується.
Суддя І.В.Клімашевська