Справа №461/3509/24
Провадження №3/461/1517/24
08 травня 2024 року суддя Галицького районного суду м. Львова Стрельбицький В.В., за участю особи відносно якої складено протокол - ОСОБА_1 , потерпілого - ОСОБА_2 , розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, фізичної особи - підприємця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
встановив:
13 квітня 2024 року о 17 годині 42 хвилини у м. Львові, на вул. Городоцька, 2, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Opel Vivaro д.н.з. НОМЕР_1 , в порушення п. 10.1 Правил дорожнього руху, при зміні напрямку руху, не переконався у безпеці маневру та скоїв зіткнення із транспортним засобом Hyundai Sonata д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався у попутному напрямку. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження із матеріальними збитками.
ОСОБА_1 у судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого правопорушення заперечив та зазначив, що не порушував Правил дорожнього руху, а ДТП відбулася з вини іншого учасника ДТП - водія ОСОБА_2 . Зокрема, ОСОБА_1 вказав, що перед здійсненням маневру - зміна напрямку руху, а саме перестроювання у іншу смугу руху для подальшого повороту праворуч, він рухався з дозволеною швидкість та переконався у безпечності маневру. Зіткнення відбулось з вини ОСОБА_2 транспортний засіб під керуванням якого стояв зупиненим з увімкненими сигналами аварійної світлової сигналізації та різко почав рух уперед при здійсненні ним ( ОСОБА_1 ) перестроювання.
Потерпілий ОСОБА_2 у судовому засіданні протокол підтримав та надав суду пояснення, згідно яких вказав, що саме порушення водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху спричинило ДТП. На підтвердження своєї позиції ОСОБА_2 вказав, що дійсно він 13 квітня 2024 року близько 17 годині 42 хвилин у АДРЕСА_2 , їхав на автомобілі з увімкненими сигналами аварійної світлової сигналізації. Натомість, він не змінював напрямку та смуги руху і саме автомобіль яким керував ОСОБА_1 здійснив маневр таким чином, що він не встиг загальмувати і відбулося зіткнення.
Відповідно до положень ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 124 КУпАП передбачена відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Згідно п. 10.1 Правил дорожнього руху, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
За змістом ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновків експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозаписуючих записів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, вважаю, що у діях ОСОБА_1 є склад вказаного вище адміністративного правопорушення, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД №867200 від 13.04.2024 року, який містить формулювання суті інкримінованого правопорушення та схемою місця ДТП, яка фіксує обставини події, зокрема місце розташування транспортних засобів під час ДТП, а також письмовими поясненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 долученими до протоколу та їх поясненнями у судовому засіданні.
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 щодо заперечення факту вчинення ним адміністративного правопорушення та порушення Правил дорожнього руху, виходжу з наступного.
Сам факт дорожньо-транспортної пригоди, час та місце, склад його учасників, наслідки ДТП - механічні пошкодження транспортних засобів із матеріальними збитками, сторонами провадження не оспорюються та підтверджується наведеними вище долученими до протоколу та матеріалів справи доказами.
Таким чином, з наведеного вбачається, що сторони провадження визнали те, що 13 квітня 2024 року о 17 годині 42 хвилини у м. Львові, на вул. Городоцька, 2, відбулося ДТП - зіткнення транспортного засобу Opel Vivaro д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , із транспортним засобом Hyundai Sonata д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження із матеріальними збитками.
Фактично наведені заперечення ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що останній вважає, що діяв з дотриманням Правил дорожнього руху, а ДТП сталося внаслідок дій водія ОСОБА_2 .
З такою позицією ОСОБА_1 суд не погоджується, виходячи з нижченаведеного.
Згідно ПДР, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі. Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.
Судом детально проаналізовано надані сторонами пояснення, а також докази наявні у справі. Вказані матеріали відображають дорожню обстановку, рух та розташування автомобілів, як до, так і після ДТП.
З аналізу наведених матеріалів судом встановлено наступне:
-водій транспортного засобу Hyundai Sonata д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_2 безпосередньо перед зіткненням не змінював смуги руху та не здійснював маневрів по зміні смуги;
-водій транспортного засобу Opel Vivaro д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 рухався у лівій по відношенню до Hyundai Sonata смузі руху;
-транспортні засоби Hyundai Sonata д.н.з. НОМЕР_2 та Opel Vivaro д.н.з. НОМЕР_1 безпосередньо перед зіткненням рухалися у одному напрямку;
-маневр зміна напрямку руху, а саме перестроювання, здійснював саме ОСОБА_1 на своєму автомобілі;
-контакт автомобілів відбувся між передньою лівою частиною Hyundai Sonata д.н.з. НОМЕР_2 та правою боковою частиною Opel Vivaro д.н.з. НОМЕР_1 .
З наведеного можна зробити висновок, що під час здійснення маневру ОСОБА_1 на своєму автомобілі перебував попереду автомобіля ОСОБА_2 .
Жодних даних, які вказують на те, що у ОСОБА_1 були перешкоди у тому аби переконатися у безпечності маневру в ході розгляду справи не встановлено. Зокрема, не встановлено те, що ОСОБА_1 не міг пригальмувати та переконатись, що зможе безпечно змінити напрямок руху аби не спричинити зіткнення з автомобілем ОСОБА_2 .
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 про те, що автомобіль ОСОБА_2 стояв з увімкненими сигналами аварійної світлової сигналізації і не рухався, суд враховує наступне.
Згідно п. 9.9 ПДР, аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена, зокрема у таких випадках:
- у разі вимушеної зупинки на дорозі;
- у разі зупинки на вимогу поліцейського або внаслідок засліплення водія світлом фар;
- на механічному транспортному засобі, що рухається з технічними несправностями, якщо такий рух не заборонено цими Правилами;
- на механічному транспортному засобі, що буксирується;
- на механічному транспортному засобі, позначеному розпізнавальним знаком «Діти» що перевозить організовану групу дітей, під час їх посадки чи висадки;
- на всіх механічних транспортних засобах колони під час їх зупинки на дорозі;
- у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди (ДТП).
Таким чином, чинні Правила дорожнього руху встановлюють та допускають випадки коли аварійна світлова сигналізація може бути ввімкнена як під час руху транспортного засобу, так і під час його зупинки.
З наведеного вбачається, що увімкнена аварійна світлова сигналізація на автомобілі ОСОБА_2 жодним чином не свідчила про те, що вказаний транспортний засіб зупинився і не має наміру рухатись уперед або не здійснює такий рух повільно.
Вказане свідчить про те, що увімкнена аварійна світлова сигналізація на автомобілі ОСОБА_2 жодним чином не звільняла ОСОБА_1 від обов'язку перед перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
Більше того, навіть за умови, що автомобіль ОСОБА_2 стояв, а потім почав рух уперед, ОСОБА_1 , в силу наведених вище Правил дорожнього руху, повинен був розпочати маневр лише і виключно з врахуванням необхідності здійснити його на безпечній відстані і з дотриманням безпечного інтервалу.
Об'єктивних даних, які вказують на те, що лише і виключно дії водія ОСОБА_2 стали причиною ДТП в ході розгляду справи не встановлено. Варто відзначити, що навіть ймовірне порушення ПДР водієм ОСОБА_2 не виключає відповідальності ОСОБА_1 . Разом з тим, у даному випадку до компетенції суду не входить вирішення питання притягнення до відповідальності потерпілого.
Виходячи з наведеного суд оцінює доводи сторін приймаючи, серед іншого, до уваги розташування автомобілів по відношенню один до одного. Так, з досліджених судом доказів достеменно встановлено, що водій ОСОБА_2 не змінював смуги руху.
Суд не може однозначно стверджувати про те, що якби водій ОСОБА_2 зменшив швидкість руху або застосував екстрене гальмування, ДТП можна було б уникнути, оскільки такий висновок більше стосується компетенції відповідних експертів. Натомість, очевидним для суду, виходячи з наведених вище доводів та мотивів, а також встановлених обставин справи, є те, що характер руху автомобіля під керуванням водія ОСОБА_1 , а саме спосіб зміни напрямку руху - пересторювання, не відповідає у повній мірі наведеному вище пункту 10.1 Правил дорожнього руху.
У цьому контексті суд також відзначає, що сторонам було роз'яснено право подавати докази та заявляти відповідні клопотання суду, натомість жодних інших додаткових доказів або клопотань учасниками процесу заявлено не було.
При цьому, суд відзначає, що він розглядає справу виключно в межах фабули правопорушення наведеної у протоколі і оцінює лише наявність чи відсутність підстав для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності, адже суд не наділений повноваженнями притягувати до відповідальності інших осіб саме у цій справі.
Варто відзначити також і те, що в ході розгляду справи достеменно не встановлено, що поведінка водія ОСОБА_2 під час наведених подій суперечила ПДР.
Суд також не може не відзначити, що згідно п. 10.3 ПДР, у разі перестроювання водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він має намір перестроїтися. За одночасного перестроювання транспортних засобів, що рухаються в одному напрямку, водій, який знаходиться ліворуч, повинен дати дорогу транспортному засобу, що знаходиться праворуч.
Вищенаведеними доказами, а також встановленими судом обставинами справи спростовуються доводи ОСОБА_1 щодо відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення (у даному випадку суть правопорушення наведена у протоколах уповноваженими на складання протоколу особами) має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення, тобто в даному випадку - версії працівників поліції. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення (у даному випадку уповноважених представників поліції) була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону. У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення та стягнення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції.
Зважаючи на суть правопорушення, його характер, санкцію, наведені положення можуть бути застосовані у даній справі.
Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені у судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об'єктивному взаємозв'язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності процесуальними нормами, відтак вважає доведеним факт вчинення особою відносно якої складено протокол інкримінованого адміністративного правопорушення.
Аналізуючи докази по даній справі з точки зору їх допустимості, об'єктивності та достатності, за відсутності будь-яких істотних суперечностей, приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, доведена поза розумним сумнівом.
Статтею 33 КУпАП передбачено, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Беручи до уваги те, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, суд дійшов висновку, що з метою виховання правопорушника та запобігання вчинення ним нових правопорушень, необхідним та достатнім є адміністративне стягнення у виді штрафу.
Статтею 40-1 КУпАП передбачено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з правопорушника стягується 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому з особи яка притягується до відповідальності на користь держави слід стягнути судовий збір у визначному розмірі.
Керуючись ст.ст. 124, 283, 284 КУпАП,
постановив:
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Державної судової адміністрації України 605 гривень 60 копійок судового збору.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя В.В. Стрельбицький