ЄУН: 336/3640/24
Сровадження №: 2-а/336/46/2024
про направлення адміністративного позову за підсудністю
09 травня 2024 року суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Звєздова Н.С., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до адміністративної комісії при виконавчому комітеті Запорізької міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
Представник позивачки - адвокат Голованова Ю.А., яка діє на підставі Договору №20/03/2024 про надання правової допомоги від 20.03.2024, Ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 09.04.2024 серії АР №1171717, Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП №002078 від 12.03.2019, звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить: 1) скасувати постанову Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Запорізької міської ради у справі про адміністративне правопорушення № 559 від 02 квітня 2024 року щодо визнання ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 6800 (шість тисяч вісімсот) гривень; 2) провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 156 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити; 3) вирішити питання про розподіл судових витрат.
Дослідивши матеріали поданого позову та долучених до нього документів, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.171 КАС України, після одержання позовної заяви суддя з'ясовує, зокрема чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Так, згідно з ч.1 ст.125 Конституції України, ч.1 ст.17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом територіальності.
За змістом п.3 ст.4 КАС України, адміністративний суд це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
Отже, належним та компетентним судом в розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил інстанційної, предметної та територіальної підсудності.
Частиною першою статті 25 КАС України визначено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Таким чином, вказаною правовою нормою передбачено альтернативну територіальну підсудність справи за вибором позивача: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог статей 160, 167 та 246 КАС України суд зобов'язаний встановити точне місце проживання чи перебування позивача - фізичної особи.
При цьому відповідно до пункту 2 частини дев'ятої статті 171 КАС України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються в обов'язковому порядку, зокрема, місце проживання фізичної особи (позивача).
Встановлення судом місця проживання самого позивача є обов'язковим для гарантування реалізації пункту 1 та 3 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з якою до основних засад судочинства віднесено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як видно з матеріалів справи, спір між сторонами стосується оскарження позивачкою ОСОБА_1 індивідуального акту суб'єкта владних повноважень, а саме постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №559 від 02.04.2024.
Звертаючись з вказаним позовом саме до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, адвокатом зазначено, що позивачка ОСОБА_1 , будучи зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 фактично проживає (згідно довідки ВПО) за адресою: АДРЕСА_2 .
В обґрунтування вказаного до позову долучено копію Довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщеної особи від 16.04.2022.
Довідки з актуальною інформацією про зареєстроване місце проживання позивача станом на день звернення з вказаним позовом до суду, надано не було, у зв'язку з чим суд звернувся до відповідних установ з запитом щодо встановлення зареєстрованого місця поживання/перебування позивачки.
Суд зауважує, що частина перша статті 25 КАС України передбачає можливість вибору позивачем суду лише за зареєстрованим місцем проживання (перебування) фізичної особи-позивача.
Так, згідно відповіді голови Виконавчого комітету Пологівської міської ради Пологівського району Запорізької області №443/05-13 від 03.05.2024, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 21.11.2006 р і по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно Довідки Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної Державної адміністрації від 02.05.2024 №2261/04-29, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Місце фактичного проживання (згідно ЄІБД ВПО): АДРЕСА_2 .
Відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Наведене визначення є місцем проживання в приватноправовому розумінні.
Натомість відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV (надалі Закон № 1382-ІV).
Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором.
У відповідності до ст. 15 Закону № 1382-ІV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз наведених норм права дає змогу зробити висновок про те, що місце проживання це житло, в якому проживає особа, а реєстрація у встановленому законом порядку місця проживання/перебування підтверджується вичерпним переліком документів, зокрема, паспортом громадянина України, витягом з реєстру територіальної громади, довідкою про зареєстроване місце проживання, тощо.
Отже, чинним законодавством передбачено чіткі вимоги до реєстрації особою місця свого проживання чи перебування, та передбачено документи, які підтверджують таку реєстрацію.
Суд зауважує, що 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно положень ч.1 ст.4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Так, форма довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджена постановою Кабінету Міністрів «Про облік внутрішньо переміщених осіб» від 01.10.2014 № 509, абзацом 2 пункту 1 якої визначено, що довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно з пунктом 9 Правил реєстрації місця проживання, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 (в редакції, яка була чинна до 15.08.2017 року включно), відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.
Проте, постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 № 579 внесено зміни до пункту 9 «Правил реєстрації місця проживання», затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», а саме виключено в абзаці першому слова «та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи». Вказана постанова набрала з чинності 16.08.2017 року.
Отже, з 16.08.2017 довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, на підставі яких вноситься інформація про зареєстроване місце перебування особи.
При цьому, згідно положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, процес видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка переміщується з тимчасового окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, стосується виключно самої внутрішньо переміщеної особи та уповноваженого органу. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, у заяві про взяття на облік ВПО зазначаються відомості про зареєстроване місце проживання та адреса фактичного проживання, повідомлена цією особою. Зазначена інформація має облікове значення.
Відповідно до абз.3 п.3 Порядку створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 646, якщо інформація про внутрішньо переміщену особу вноситься до бази даних уперше, автоматично формується унікальний номер запису, який відображається в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка), згідно з додатком до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».
Враховуючи форму довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначеної у додатку 2 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1жовтня 2014 р. № 509, то в ній зазначаються прізвище, ім'я, по батькові особи; дата і місце народження; стать; серія, номер (у разі наявності), дата видачі паспорта громадянина України, ким і коли виданий/дані про документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини; відомості про законного представника, що супроводжує малолітню дитину, недієздатну особу або особу, дієздатність якої обмежена; зареєстроване місце проживання; фактичне місце проживання/перебування.
Таким чином, в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи йде розмежування зареєстрованого місця проживання та фактичного місця проживання.
Отже, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, до якого вноситься інформація про зареєстроване місце проживання особи.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що надана адвокатом довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є документом, який підтверджує зареєстроване місце проживання/перебування позивачки за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки підтверджує лише факт внутрішнього переміщення особи та взяття її на облік.
Крім того, суд звертає увагу стосовно помилкового тлумачення позивачем поняття зареєстрованого місця перебування варто зазначити, що відповідно до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»:
- місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги
- місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Частиною 6 статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» також визначено, що реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності.
Таким чином, враховуючи те, що позивачка є громадянкою України, а не особою, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, та не має підтверджуючих документів про реєстрацію її місця проживання/перебування в Шевченківському районі м. Запоріжжя, суд приходить до висновку, що дана справа не підсудна Шевченківському районному суду м. Запоріжжя.
Підсумовуючи, суд зазначає, що для застосування положень ч. 1 ст. 25 КАС України, яка визначає можливість визначення підсудності справи за вибором позивача, необхідною умовою є саме наявність зареєстрованого місця проживання чи перебування позивача. При цьому місце проживання чи перебування фізичної особи має бути зареєстрованим у встановленому законом порядку.
Наведеною нормою не передбачено можливості звернення до суду з позовом за фактичним місцем проживання позивача чи відповідача, не зареєстрованим у встановленому законом порядку.
З огляду на те, що з отриманих судом документів вбачається, що позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ця справа не підсудна Шевченківському районному суду м. Запоріжжя.
У визначеному законом порядку зареєстроване місце проживання/перебування позивача у Шевченківському районі м. Запоріжжя не підтверджено, належних (актуальних) доказів щодо цього суду не надано.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний суд розпорядженням від 14.09.2022 № 49/0/9-22 змінив територіальну підсудність судових справ на Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя.
З огляду на викладене і враховуючи те, що вирішення адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 не належить до юрисдикції Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, суд доходить висновку про необхідність передачі цієї справи за підсудністю до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, а саме за зареєстрованим місцем проживання позивачки.
Водночас таке рішення суду жодним чином не звужуватиме прав позивачки, оскільки норми КАС України передбачають достатньо альтернативних механізмів для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, незважаючи на віддаленість їх місця проживання від суду, в якому розглядається справа.
До того ж справа має ознаки незначної складності та може бути вирішена судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Натомість відповідно до ст.318 КАС України прийняття судом рішення з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу, є підставою для його скасування судом апеляційної інстанції з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24, фраза «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Вирішуючи справу «Занд проти Австрії», рішення від 12 жовтня 1978 року, Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття «суд, встановлений законом» передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Таким чином, з метою дотримання вимог закону, що визначають правила підсудності адміністративних справ, а також для забезпечення прав учасників справи на розгляд справи «судом, встановленим законом», цю адміністративну справу належить передати на розгляд іншого адміністративного суду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 29 КАС України, а саме: до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя за зареєстрованим місцем проживання позивачки по справі.
Керуючись ст.ст. 25, 29, 30, 171, 248, 256, 294 КАС України, суд
Адміністративну справу №336/3640/24 за позовом ОСОБА_1 до адміністративної комісії при виконавчому комітеті Запорізької міської ради про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - передати за підсудністю до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя (місцезнаходження: вул. Перемоги, буд.107-Б, м. Запоріжжя, 69005).
Ухвала може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: Н.С. Звєздова