Справа № 600/141/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк О.В.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
08 травня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року (ухвалена в м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року адміністративний позов повернуто позивачу.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач своїм правом передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 08 квітня 2024 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, яка полягає у відмові в проведенні з 31.08.2000 року по 01.07.2008 року перерахунку пенсії позивачеві на підставі довідки про заробіток для обчислення пенсії за період з 1986 по 1990 роки, виданої 11.09.2000 року Чернівецьким міським державним архівом м. Чернівці за № 370 станом на 31 серпня 2000 року у відповідності до вимог статті 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-Х11 в редакції від 15.03.2000 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити з 31.08.2000 року по 01.07.2008 року перерахунок пенсії позивачеві на підставі довідки про заробіток для обчислення пенсії, виданої 11.09.2000 року Чернівецьким міським держаним архівом м. Чернівці за № 370 у відповідності до вимог статті 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-Х1І в редакції від 15.03.2000 р.;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судові витрати - судовий збір в сумі 1073,60 грн.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду 11 січня 2024 року позовну заяву було залишено без руху. Для усунення недоліків позовної заяви запропоновано позивачу подати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин пропуску такого строку та докази поважності причин його пропуску.
На адресу суду першої інстанції надійшло клопотання позивача, в якому позивач просив суд поновити пропущений строк звернення до суду. В обґрунтування клопотання зазначив, що спірні правовідносини тривають з 2012 року та по даний час не вирішені судом, відтак вважає, що його право на соціальний захист та на пенсійні виплати не захищене, що в свою чергу зумовило останнього звернутись за захистом до правоохоронних органів. За результатами звернення останнього порушено кримінальне провадження, в межах якого на даний час провадиться досудове розслідування. Відтак, позивач вважає, що ним з поважних причин пропущений строк звернення до суду, тому наявні підстави для поновлення такого строку.
За наслідками розгляду вказаного клопотання, ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року позов повернуто позивачу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на анступне.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, наведеної у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
У справах “Стаббігс та інші проти Великобританії”, “Девеер проти Бельгії” Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду.
Таким чином, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
В аспекті наведеного варто зазначити те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Викладене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №9901/313/20, Верховного Суду у постановах від 17 березня 2021 року у справі №160/3121/20, від 18 березня 2021 року у справі №320/2915/20 та ін., які суд також враховує в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №640/12324/19, згідно з якою причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Надаючи оцінку доводам апелянта, колегія суддів звертає увагу, що останнім не зазначено жодних поважних причин на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду, які унеможливили йго звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк.
Згідно зі частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Досліджуючи матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого законом строку стосовно виплат за період з 2000 по 2008 рр.
При цьому, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про існування будь-яких об'єктивних перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.
Із наявних матеріалів не вбачається обставин, які б були пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права позивача на звернення до суду з даним позовом у строк, встановлений частиною другою статті 122 КАС України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом стосовно здійснення перерахунку пенсії за період з 2000 року по 2008 року, а поважних причин його пропуску не наведено, відповідних доказів не надано.
При цьому, як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27.06.2012 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівці, Головного Управління Пенсійного Фонду України в Чернівецькій області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, про визнання незаконними дії, стягнення суми невиплаченої пенсії та доплати до неї, стягнення моральної шкоди в частині визнання незаконними дії відповідачів щодо відмови в перерахуванні розміру пенсії за віком за період з 31 серпня 2000 року по липень 2008 року, визнання незаконними дії відповідачів щодо незаконного нарахування пенсії за період з 31 серпня 2000 року по липень 2008 року, про стягнення з Управління Пенсійного фонду України в м. Чернівці невиплаченої пенсії та доплати до неї за період з 31 серпня 2000 року по липень 2008 року, (та інше) - залишено без розгляду.
Тобто, позивач вже звертався до суду з аналогічними позовними вимогами, які залишенні без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовну заяву ОСОБА_1 необхідно повернути позивачу та роз'яснити, що відповідно до частини 8 статті 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв'язку з обставинами справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.