Справа № 120/9681/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
08 травня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Кузьмишина В.М. Залімського І. Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 27.03.2023 №262240019837 щодо відмови призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, починаючи з 31.12.2022;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 21.01.1993 по 02.06.1993 у Страховому товаристві "Дальрезерв"; з 09.06.1993 по 20.01.1995 у Хабаровському об'єднаному авіазагоні, з 23.01.1995 по 19.02.1995 в управлінні федеральної служби податкової поліції російської федерації по Хабаровському краю; з 20.02.1995 по 25.09.2000 в управлінні федеральної служби податкової поліції російської федерації по Хабаровському краю та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, починаючи з 31.12.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 27.03.2023 №262240019837 йому протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного трудового стажу, оскільки згідно записів трудової книжки, він має стаж роботи понад 30 років та досяг 60-річного віку.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року позов задовольнити частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №262240019837 від 27.03.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , а саме: з 21.01.1993 по 02.06.1993, з 23.01.1995 по 19.02.1995, з 20.02.1995 по 25.09.2000 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.03.2023 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 214,72 грн (двісті чотирнадцять гривень 72 копійки ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 214,72 грн (двісті чотирнадцять гривень 72 копійки ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судом встановлено, що згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 31.05.1993 позивач зокрема працював: в період з 21.01.1993 по 02.06.1993 інженером-програмістом І категорії у Страховому товаристві "Дальрезерв"; з 09.06.1993 по 20.01.1995 інженером-програмістом 1 категорії відділу взаєморозрахунків у Хабаровському об'єднаному авіазаводі; з 23.01.1995 по 19.02.1995 інспектором 1 категорії в управлінні федеральної служби податкової поліції російської федерації по Хабаровському краю; з 20.02.1995 по 25.09.2000 в управлінні федеральної служби податкової поліції російської федерації по Хабаровському краю.
20.03.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.
Вказана заява від 20.03.2023 відповідно до екстериторіального розподілу єдиної черги завдань, розглядалася ГУ ПФУ у Вінницькій області, який прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії від 28.03.2023 №262240019837.
ГУ ПФУ у Вінницькій області відмовило у призначенні ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного страхового стажу, визначеного ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - 29 років. Страховий стаж особи на дату звернення - 21 рік 7 місяців 11 днів.
За доданими документами пенсійним органом до страхового стажу не зараховано спірні періоди роботи згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_3 , оскільки записи на титульній сторінці посвідчено відтиском печатки підприємства, яке знаходиться на території російської федерації; з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежності Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Заява про призначення пенсії за віком заявником подана через веб-портал електронних послуг ПФУ. В телефонному режимі було з'ясовано, що заявник отримував пенсію, як військовий пенсіонер в АР Крим. Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (далі Закон) визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Відповідно до статті 3 вищевказаного Закону, тимчасово окупованою територією визначається, зокрема сухопутна територія АР Крим та міста Севастополя. Згідно п.4.12 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р., при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) пенсіонера. Таким чином, виплату пенсі можливо проводити за наявності паперової пенсійної справи та атестату про останній місяць виплати пенсії за попереднім місцем отримання пенсії. Наразі провести процедуру витребування пенсійної справи від органів АР Крим для виплати пенсії за новим місцем проживання немає можливості.
Не погоджуючись із таким рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, позивач звернувся з цим позовом до суду.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем подано документи для підтвердження стажу роботи на території іншої держави - російської федерації, при цьому такий стаж підлягає визнанню на території України відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки вказана Угода була чинною у спірні періоди роботи позивача та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржило його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що за наданими документами та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, страховий стаж позивача становить 21 рік 7 місяців 11 днів. При цьому до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_3 , оскільки записи на титульній сторінці посвідчено відтиском печатки підприємства, яке знаходиться на території російської федерації, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Крім того, скаржник також зазначив, що немає законних підстав для стягнення з Управління на користь позивача коштів на оплату судових витрат, оскільки Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
В свою чергу в п.6 ч.1ст.92 Конституції України регламентовано, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV).
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
За приписами статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з ч. 2 ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
Частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років.
У відповідності до частини 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із оскаржуваним рішенням відповідачем визнається, що документально підтверджений загальний (страховий) стаж позивача становить 21 рік 7 місяців 11 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Водночас до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи на території російської федерації з 21.01.1993 по 02.06.1993, з 23.01.1995 по 19.02.1995, з 20.02.1995 по 25.09.2000, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.09.1992 року.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 31.05.1993, в період з 21.01.1993 по 02.06.1993 позивач працював інженером-програмістом І категорії у Страховому товаристві "Дальрезерв"; з 09.06.1993 по 20.01.1995 - інженером-програмістом 1 категорії відділу взаєморозрахунків у Хабаровському об'єднаному авіазаводі; з 23.01.1995 по 19.02.1995 - інспектором 1 категорії в управлінні федеральної служби податкової поліції російської федерації по Хабаровському краю; з 20.02.1995 по 25.09.2000 в управлінні федеральної служби податкової поліції російської федерації по Хабаровському краю.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України №1058, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та російська федерація (надалі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Відповідно до ст. 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Статтею 7 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в рф. Тобто, існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Відтак, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії.
Окрім того, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Колегія суддів вважає, що посилання відповідача на відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, оскільки з 01.01.2023 російська держава призупинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, є безпідставними.
Відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (надалі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
До набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 Україна як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
З огляду на викладене, доводи відповідача про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації з 21.01.1993 по 02.06.1993, з 23.01.1995 по 19.02.1995, з 20.02.1995 по 25.09.2000, з огляду на те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, є безпідставними, оскільки під час роботи позивача в російській федерації вказана Угода була обов'язкова для України як держави-учасниці.
Водночас вихід російської федерації з даної Угоди жодним чином не впливає на зобов'язання України як держави-учасниці даної Угоди дотримуватися норм цієї та угоди та зарахувати стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди до трудового стажу, який враховується при встановленні права на пенсію, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем спірного стажу.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо безпідставності доводів відповідачів про отримання позивачем пенсії у АР Крим, оскільки такі не підтверджені жодними доказами.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №262240019837 від 27.03.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи періоди трудової діяльності згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , а саме: з 21.01.1993 по 02.06.1993, з 23.01.1995 по 19.02.1995, з 20.02.1995 по 25.09.2000.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується в апеляційному порядку, та в процесі апеляційного провадження не було виявлено порушень, допущених судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині.
Що стосується доводів апелянта стосовно судового збору, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частина 3 вказаної статті встановлює, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, суд першої інстанції частково задовольнив позов ОСОБА_1 , то стягнення судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які виступають відповідачами у даній справі, є законним та обґрунтованим.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частиною 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Кузьмишин В.М. Залімський І. Г.