Справа № 620/17366/23 Головуючий у 1 інстанції: Ткаченко О.Є.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
08 травня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2022 по 30.11.2022 та з 01.03.2023 з обмеженням максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2022 по 30.11.2022 та з 01.03.2023 без обмеження максимальним розміром, із врахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що обставина щодо звернення чи незвернення позивача до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії жодним чином не впливає на факт порушення з боку відповідача права позивача на належний розмір пенсії. Після виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 по справі № 620/9977/23 відповідач повинен був здійснювати нарахування та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром відповідно до вимог чинного законодавства незалежно від того, чи звертався позивач із таким зверненням до відповідача чи ні. Право на належний розмір пенсії не може бути поставлено у залежність від звернення особи про усунення порушення закону, що відбувається з боку суб'єкта владних повноважень.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 у справі 620/9977/23, яке набрало законної сили, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести з 01.07.2021 нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
З розрахунків пенсії станом на 01.03.2022 вбачається, що загальний розмір пенсії ОСОБА_1 з надбавками складає 20417,25 грн, а до виплати з урахуванням максимального розміру визначено 19340,00 грн; станом на 01.03.2023 підсумок пенсії (з надбавками): 19980,00 грн, до виплати: 19980,00 грн; станом на 01.11.2023 підсумок пенсії (з надбавками): 21980,86 грн, до виплати з урахуванням максимального розміру пенсії:20930,00 грн.
Не погоджуючись діями відповідача щодо обмеження розміру призначеної пенсії, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (надалі - Закон №2262-ХІІ, в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу).
Частиною 12 статті 43 Закону №2262-ХІІ передбачено, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом і які були відряджені для роботи в органах державної влади та органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях, вищих навчальних закладах та одержували заробітну плату в порядку і розмірах, установлених для працівників цих органів та організацій, пенсії обчислюються виходячи з посадового окладу, встановленого за аналогічною посадою відповідно для осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
08 липня 2011 року було прийнято Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.
Згідно частини 1 статті 2 вищевказаного Закону № 3668-VI, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
У відповідності до абзацу першого пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
На підставі Закону № 3668-VI були внесені, також, зміни і до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 09 вересня 2019 року у справі №463/925/17, від 14 травня 2019 року у справі №591/2109/17, від 15 квітня 2019 року у справі №127/4270/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17 зазначив наступне: «…буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими».
Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року у справі 620/9977/23, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести з 01.07.2021 нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з урахуванням раніше виплачених сум (а.с. 9-11).
Так, позивач зазначає, що, на виконання зазначеного рішення суду, відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача з обмеженням її максимальним розміром за період з 01.03.2022 по 30.11.2022 та з 01.03.2023.
Так, з 01.03.2022 по 30.06.2022 сума доплати, відповідно до розрахунку, склала 922,75 грн. замість 2000 грн., оскільки, була обмежена максимальним розміром пенсії в сумі 19340 грн. - 10 прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, який в той період складав 1934 грн.
З 01.07.2022 по 30.11.2022 сума доплати склала 1815,55 грн. замість 2000 грн., оскільки, була обмежена максимальним розміром пенсії в сумі 20270 грн.
З 01.03.2023 та по час звернення до суду з позовом сума доплати складає 949,14 грн. замість 2000 грн., оскільки, обмежена максимальним розміром пенсії в сумі 20930 грн.
Вищевказані доводи позивача підтверджуються розрахунком пенсії за вислугу років по пенсійній справі №ФЧ52769 від 01.03.2022, перерахунком пенсії по пенсійній справі №ФЧ52769 - Міноборони з 01.11.2023 та розрахунком на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою №ФЧ52769 за дорученням № Д ФЧ52769/10 (а.с. 38,30,31).
Разом з тим, судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що в матеріалах справи відсутнє підтвердження звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо проведення йому перерахунку пенсії без обмеження максимального розміру, тобто відсутня відмова суб'єкта владних повноважень у вчиненні певних дій.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його помилковим, оскільки, як вірно зазначив апелянт, після виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 по справі № 620/9977/23 відповідач повинен був здійснювати нарахування та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром відповідно до вимог чинного законодавства незалежно від того, чи звертався позивач із таким зверненням до відповідача чи ні.
При цьому, право на належний розмір пенсії не може бути поставлено у залежність від звернення особи про усунення порушення закону, що відбувається з боку суб'єкта владних повноважень.
Із відзиву Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на позовну заяву слідує, що, як на підставу для обмеження розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, відповідач посилається на положення Закону України від 08.07.2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
З даного приводу, слід зазначити наступне.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто, є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Разом з тим, суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Оскільки, норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів вважає, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас, положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також, на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19 та від 27 січня 2022 року у справі №240/7087/20, від 17 лютого 2022 року у справі №640/11168/20, від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20, від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21, від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18.
Таким чином, обмеження відповідачем максимального розміру пенсії ОСОБА_1 , право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
З приводу посилання відповідача на постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24.06.2020 у справі №580/234/19, від 10.09.2020 року у справі № 280/5154/19 та від 24.12.2021 у справі №580/5962/20, слід зазначити наступне.
Дослідивши зазначені судові рішення Верховного Суду, колегія суддів встановила, що у них спір виник за інших фактичних обставин: у справах № 580/234/19 та №280/5154/19 виплата пенсії здійснювалася згідно Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992 № 418; у справі №580/5962/20 пенсія позивача призначена згідно Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру».
Зазначені відмінності у фактичних обставинах справи виключають можливість врахування висновків Верховного Суду у справах №580/234/19, №280/5154/19 та №580/5962/20.
Посилання відповідача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №620/7520/21, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, дане судове рішення, відповідно до ст. 7 КАС України, не є джерелом права, що застосовуються судом при вирішенні справ та, виходячи з норм ч. 5 ст. 242 КАС України, його висновки не є обов'язковими для врахування.
Враховуючи вищезазначене, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо проведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2022 по 30.11.2022 та з 01.03.2023 з обмеженням її максимального розміру є протиправними.
Як наслідок, позовна вимога щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2022 по 30.11.2022 та з 01.03.2023 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум підлягає задоволенню.
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року скасувати та прийняти нове рішення.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо проведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2022 по 30.11.2022 та з 01.03.2023 з обмеженням її максимального розміру.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01.03.2022 по 30.11.2022 та з 01.03.2023 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.