03 травня 2024 року м. Київ
Справа № 752/8743/22
Провадження: № 22-ц/824/4872/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 грудня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Машкевич К. В.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
У липні 2022 року ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між сторонами укладено комплексний договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, надання комунальних послуг та додаткових витрат. Предметом договору є забезпечення підприємством обслуговування та поточний ремонт житлового будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , де на 8 поверсі знаходиться квартира АДРЕСА_1 , що належить співвласнику на підставі приватної власності, а співвласником-своєчасної оплати цих послуг у строки та на умовах, передбачених договором. У вказаному будинку позивачем безперебійно надавались і надаються житлово-комунальні послуги. Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань утворилась заборгованість за спожиті послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території за період з квітня 2015 року по 31 травня 2022 року в розмірі: 7307,10 грн. Окрім того, відповідно до ст. 625 ЦК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню збитки від інфляції у сумі 4898,06 грн., три проценти річних у сумі 1370,06 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 грудня 2022 року позов ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 7307,10 грн.; 3% річних у розмірі 1370,06 грн.; інфляційні втрати у розмірі 4898 грн. та судовий збір в сумі 2481 грн.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, не врахування обставин, що мають істотне значення для справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що вона, відповідачка, жодної заборгованості по сплаті житлово-комунальних послуг перед позивачем немає, зазначене спростовується наданим розрахунком позивача, та підтверджується оригіналами квитанцій, долучених до апеляційної скарги. Окрім того, зазначила, що суд першої інстанції безпідставно відхилив її заяву про застосування наслідків спливу позовної давності та не взяв до уваги її доводи щодо необґрунтованості розміру заборгованості. Звертає увагу, що позивач не надав належних доказів правомірності застосування тарифів, по яких нараховувалася оплата, а також фактичного надання ним послуг з утримання будинків і споруд,та вартості таких послуг.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, згідно розпоряджень Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації № 1213 від 28.09.2007 року житловий будинок АДРЕСА_1 був переданий в експлуатацію та обслуговування ТОВ «Ковальська-Житлосервіс».
11.12.2007 року між ВАТ «Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської» в особі начальника ЖКД №9 ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» та ОСОБА_1 підписано акт приймання-передачі комплексу ключів від приміщення на умовах: забудовник передав, а покупець прийняв/ла комплект ключів від квартири АДРЕСА_3 .
П. 5 договору передбачено, що покупець зобов'язується укласти Комплексний договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, надання комунальних послуг та додаткових послуг з ТОВ «Ковальська-Житлосервіс».
11.12.2007 року між ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» та ОСОБА_1 був укладений Комплексний договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, надання комунальних послуг та додаткових послуг, відповідно до умов якого ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» взяло на себе зобов'язання обслуговувати житловий будинок, його технічне обладнання, надавати житлово-комунальні та інші послуги, а відповідач вносити плату за отримані послуги на рахунок ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» не пізніше 1-го числа наступного місяця за розрахунковим.
Позивачем нараховано заборгованість по оплаті за житлово-комунальних послуг за період з квітня 2015 року по 31.05.2022 року в сумі 7307,10 грн.
В ході судового розгляду відповідачкою подано заяву про застосування строку позовної давності, оскільки позивач просить стягнути заборгованість за період з квітня 2015 року по 31.05.2022 року, тоді як з позовом до суду звернувся лише 22.07.2022 року.
Як убачається із розрахунку заборгованості за житлово-комунальні послуги, доданого до позовної заяви позивачем за період з квітня 2015 по 31 травень 2022 року, оплата боргу за отримані послуги здійснювалась відповідачкою частково, разом з поточною оплатою нарахувань.
Оплату за отримані послуги споживач оплачувала не по кожній окремій послузі, а однією сумою. Відповідачкою додані квитанції по оплаті за отримані послуги за період 2019, 2020 ,2021, січень, травень, липень та серпень 2022 рік.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що в результаті неналежного виконання відповідачкою своїх договірних зобов'язань утворилась заборгованість за спожиті послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території за період з квітня 2015 року по 31 травня 2022 року в розмірі 7341,50 грн.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач зобов'язаний, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Як зазначено вище, між позивачем та відповідачкою укладено комплексний договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території, надання комунальних послуг та додаткових витрат.
Згідно з пункту 1 предметом цього договору є забезпечення підприємством обслуговування та поточний ремонт житлового будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 де на 8 поверсі знаходиться квартира АДРЕСА_2 , що належить співвласнику на підставі приватної власності, а співвласником-своєчасної оплати цих послуг у строки та на умовах, передбачених договором.
В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості, з переліком послуг та їх вартості, які розраховані відповідно до порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 01.06.2011 року «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», що надає ТОВ «Ковальська-Житлосервіс».
Разом з тим, відповідачкою не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» не надавало або надавало неналежним чином послуги з утримання будинку, а також на підтвердження того, що вона зверталась до установи із заявами щодо здійснення перерахунку розміру нарахувань.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи убачається, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачкою подано заяву про застосування строку позовної давності у відповідності до ст. 267 ЦК України.
Проте, суд першої інстанції позовну давність не застосовував, обґрунтовуючи це тим, що відповідачка своїми діями визнала заборгованість, тим самим переривала перебіг строку позовної давності.
Відповідно до положень ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто, можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки обов'язок щодо сплати за послуги з утримання будинку виникає у споживача кожного місяця, позовна давність підлягає застосуванню до кожного з платежів окремо.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку убачається, що заборгованість, яка заявлена ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» до стягнення в загальному розмірі 13 575 грн, складається з 7 307 грн основоного боргу; 4898 грн - інфляційних нарахувань; 1 370 грн - 3 % річних, що нарахована за період з квітня 2015 року по травень 2022 року.
З наведенного убачається, що позивачу було відомо про його порушене право ще з 2015 року, проте, з позовом до суду ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» звернулося лише 21 липня 2022 року.
Разом з тим, 30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому, саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв'язку із введенням на території України карантину.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України № 133/2022 від 14 березня 2022 року, № 259/2022 від 18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 17 травня 2022 року, № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, № 757/2022 від 07 листопада 2022 року й діє на цей час.
Безумовно, що стан війни в Україні створює об'єктивні перешкоди для реалізації прав на судовий захист. Проте, в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені.
17 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктами 18 і 19 такого змісту: «18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) 19.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Враховуючи викладене, ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» в межах строку загальної позовної давності має право на стягнення заборгованості, строк сплати якої настав починаючи з 02 квітня 2017 року.
Здійснивши власний розрахунок, колегія суддів відмічає, що з квітня 2017 року за утримання будинку і прибудинкової території відповідачці нараховано до сплати за житлово-комунальні послуги 2 129 грн, яка була повністю нею сплачена.
Так, за 2018 рік відповідачці за утримання будинку і прибудинкової теориторії нараховано до сплати 4404,72 грн, станом на кінець грудня 2018 року вказана сума фактично сплачена.
За 2019 рік ОСОБА_1 за утримання будинку і прибудинкової теориторії нараховано 4390 грн, а фактично сплачено 4 552, 66 грн, що на 162,66 грн більше.
За 2020 рік нараховано до сплати 4 262,40 грн, фактично сплачено 4 615,20 грн, що на 352, 60 грн більше.
За 2021 рік нараховано до сплати 4 262,40 грн, фактично сплачено 4 330 грн, що на 67,60 грн більше.
За 2022 рік необхідно було сплатити за шість місяців до подачі позову 2131,20 грн, а сплачено 2170 грн, що на 38,80 грн більше (а.с. 9-10).
На підставі вищевикладеного колегія суддів зазначає, що у відповідачки відсутня заборгованість по сплаті за надання житлово-комунальних послуг за вказаний період, навпаки, наявна переплата у розмірі 466 грн. Проте, зі змісту апеляційної скарги убачається, що вимогою відповідачки є відмова в задоволенні позову, а отже, суд, в силу положень ч.1, 2 ст. 367 ЦПК переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому не входить в обговорення питання щодо надмірно сплачених коштів, оскільки така вимога не заявлена.
Ураховуючи те, що позовна заява в частині нарахованої заборгованості у розмірі 7 307,10 грн не підлягає задоволенню, у зв'язку із відсутністю у відповідачки заборгованості перед позивачем за вказаний період, відповідно, не підлягає задоволенню сума інфляційних нарахувань та 3 % річних, яка є похідною вимогою.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно встановлені фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в позові.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Отже, з ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 721,50 грн.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382-384 України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальська-Житлосервіс» (код ЄДРПОУ 32912720, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Чавдар Єлизавети, 3) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (ІПН НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_5 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 721(три тисячі сімсот двадцять одну) грн. 50 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. В. Соколова
В. А. Нежура