Справа №753/21635/21 Головуючий у 1 інстанції: Якусик О.В.
Провадження №22-ц/824/1476/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
7 травня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.,
при секретарі Василенко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації,-
Короткий зміст обставин справи
В жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації.
Просив суд визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,50 кв.м., Квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 78,82 кв.м., Автомобіль марки «Субару Аутбек» 2019 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 50,50 кв.м. та на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 78,82 кв.м. в порядку поділу майна подружжя; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 486 500 грн. (чотириста вісімдесят шість тисяч п'ятсот грн.) в рахунок стягнення грошової компенсації 1/2 частини вартості Автомобіль марки «Субару Аутбек» 2019 року випуску, сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 та 1/2 частину доходу від здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 в період з травня 2021 року по жовтень 2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та за час проживання набули спільне сумісне майно, що підлягає поділу, а саме: квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 50,50 кв.м., квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 78,82 кв.м., автомобіль марки «Субару Аутбек» 2019 року випуску, а також дохід, одержаний від діяльності відповідача як фізичної особи-підприємця за період з травня 2021 рок по жовтень 2021 року.
Зазначив, що відповідач без згоди позивача продала автомобіль марки «Субару Аутбек» і кошти від його продажу витратила на власні потреби. На день продажу автомобіля сторони вже не проживали однією сім'єю, не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету, а тому позивач має право на 1/2 частину грошової компенсації вартості проданого транспортного засобу.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації задоволено частково.
Визнано в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_2 право власності на 41,17% квартири АДРЕСА_1 та за ОСОБА_1 право власності на 58,83% квартири АДРЕСА_1 .
Визнано майнові права на квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .
Визнано в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_2 майнові права на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 та за ОСОБА_1 майнові права на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 304 150 (триста чотири тисячі сто п'ятдесят) гривень в рахунок грошової компенсації 1/2 частини вартості автомобіля SUBARU OUTBACK, 2019 року випуску, сірого кольору, номер кузову НОМЕР_1 та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 4 576 (чотири тисячі п'ятсот сімдесят шість) гривень 16 коп.
В іншій частині позову відмолено.
Суд першої інстанції дійшов до висновку, що майнові права на квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль марки «Субару Аутбек» були придбані під час шлюбу подружжя, за кошти, які об'єктом права спільної сумісної власності, тобто є їх спільним сумісним майном, а визначаючи частки кожного з подружжя у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , суд зазначає, що, 82,3386% квартири є спільним сумісним майном подружжя, що підлягає поділу на загальних підставах, при цьому частка відповідачки, що є особистою приватною власністю у спірній квартирі, становить 17,6614%.
Визначаючи право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу, суд першої інстанції виходить з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з них, слід визначати виходячи з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 12 серпня 2023 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Просила скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позову у повному обсязі.
Вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що факт придбання майна під час шлюбу визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Вона надавала суду інформацію щодо сумісного відпочинку із зазначенням суми сплати вартості квитків, копії договорів про туристичне обслуговування, які були сплачені особисто нею і не спростовано позивачем.
Вважає, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатись об?єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того подружжя, за кошти якого придбане, а тому факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об?єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
В судовому засіданні адвокат Санжаровська Т.В. представник ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Адвокат Буліменко С.В. представник ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги, просив її відхилити рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи і вивчивши докази колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін враховуючи наступне.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому 29 вересня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Ірпінського міського управління юстиції у Київській області.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 15 серпня 2022 року шлюб між сторонами розірвано.
Сторони у своїх заявах по суті спору визнали факт припинення шлюбних відносин у травні 2021 року.
Під час шлюбу сторін ними було набуте наступне майно:
- квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 50,50 кв.м., вартістю 699 833,04 грн.
- майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 78,82 кв.м., вартістю 1 518 471,5 грн.
- автомобіль марки «Субару Аутбек» 2019 року випуску, вартістю 1 000 000,00 грн.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
У справі, яка переглядається апеляційним судом, спір стосується поділу спільного майна подружжя.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20 (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19 (пункт 63)).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (постанова Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22)).
Суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.
Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів встановила, що суд першої інстанції з урахуванням досліджених під час судового розгляду обставин, письмових доказів та показань свідків, було зроблено вірний висновок про те, що майнові права на квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль марки «Субару Аутбек» були придбані під час шлюбу подружжя, за кошти, які об'єктом права спільної сумісної власності, тобто є їх спільним сумісним майном.
Квартира АДРЕСА_1 , яка була придбана частково за рахунок проданої відповідачем 16 липня 2015 року за договором купівлі-продажу належної їй на праві власності квартири у будинку АДРЕСА_3 за 123 600 гривень, які були цілком витрачені на придбання квартири АДРЕСА_1 .
З урахуванням зазначених встановлених судом першої інстанції обставин, суд визначаючи частки кожного з подружжя у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 вірно визначив, що, 82,3386% квартири є спільним сумісним майном подружжя, що підлягає поділу на загальних підставах, а частка відповідачки, що є особистою приватною власністю у спірній квартирі становить 17,6614%.
Таким чином суд першої інстанції вирішуючи питання про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_4 , вірно визнав відповідачкою 58,83%, а за позивачем - право власності на 41,17%.
Що стосується грошової компенсації половини вартості автомобіля Subaru Outback 2/5 4N CVT (номер кузову НОМЕР_1 ) яким ОСОБА_1 розпорядилася на власний розсуд у вересні 2021 року, у період коли сторони фактично припинили шлюбні відносини та не вели спільне господарство, колегія суддів зазначає наступне.
Матеріали справи не містять доказів того, що відчуження автомобіля здійснювалося за згодою позивача. Доказів витрат коштів від продажу автомобіля на спільні потреби подружжя матеріали справи не містять. Крім того рішення суду про розірвання шлюбу було встановлено, що сторони припинили шлюбні відносини у травні 2021 року, а тому не могли бути використані в інтересах сім'ї.
Щодо спірності оцінки вартості автомобіля, колегія суддів зазначає наступне.
В обґрунтування вартості спірного автомобіля позивач надав звіт про незалежну оцінку майна, згідно з яким ринкова вартість транспортного засобу станом на 24 вересня 2021 року становить 608 300,00 гривень.
Відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля доказів суду не надала, не зверталася із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи. Також не надала суду рецензії на вказаний звіт, а тому суд першої інстанції вірно врахував вартість автомобіля згідно зі Звітом.
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірного транспортного засобу.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, та колегією суддів не встановлено порушень з боку суду першої інстанції норм матеріально та/або процесуального права.
Апеляційна скарга розглянута в межах її доводів.
Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Інші доводи апеляційної скарги спростовуються висновками колегії суддів та на рішення суду першої інстанції не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належіть залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 08 травня 2024 року
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді В.І. Олійник
Л.П. Сушко